Реферат на тему:
Внутрішнє управління Українського (Харківського) військового поселення
кавалерії
Проблема військових поселень в Україні та Росії активно розробляється
сучасною історичною наукою. Введення у науковий обіг в останні роки
великої кількості архівних документів дало можливість по-іншому
подивитися на історію створення військових поселень, функціонування
системи, її адміністративно-господарську структуру і, як наслідок,
повніше представити новий державний інститут. Однак цілий ряд питань
вимагає більше детальної розробки. Насамперед, це питання про внутрішнє
управління Українського (Харківського) військового поселення кавалерії.
Розглянути зазначене питання допомагають архівні матеріали, що
зберігаються у Центральному державному історичному архіві України у м.
Києві.
Внутрішнє управління Українського (Харківського) військового поселення
кавалерії складалося з управління полку та ескадрону. Управління трьома
поселеними та трьома резервними ескадронами здійснював спеціальний
штаб-офіцер. Він обіймав посаду командира поселених і резервних
ескадронів.
У кожному полку запроваджувався окремий комітет. В Українському
військовому поселенні таких комітетів було 8 (за кількістю округів або
полків). Штаб-квартири полків знаходились: Таганрозького
(Бєлгородського) полку 2-ї уланської дивізії в п. Ново-Бєлгород –
Печеніги (граф О. А. Аракчеєв змінив назви всіх населених пунктів, де
розташовувалися поселені полки), Чугуївського – в м. Чугуєві,
Борисглєбського – в сл. Андрєєвка (Ново-Борисглєбовськ), Серпухівського
– в с. Балакліївка (Ново-Серпухівськ), Єкатеринославського полку 2-ї
кірасирської дивізії – в сл. Ново-Єкатеринослав, Глухівського полку – в
с. Ново-Глухів, Астраханського полку – в сл. Ново-Астрахань, Псковського
полку – в сл. Ново-Псков [1, 535, 581].
Комітет полкового управління очолював командир поселеного полку. До
комітету входили старший священик, три командири поселених ескадронів та
два обер-офіцери поселених частин. Останні діяли постійно, а інші
збиралися на засідання один раз на тиждень. Усі питання вирішувалися
голосуванням. Комітет полкового управління мав власну канцелярію. Вона
складалась із двох відділень та архіву. Перше відділення займалося
влаштуванням військових поселенців, збирало відомості про засіви,
урожаї, розглядало скарги, а також представляло винних до суду. Друге
відділення опікувалося лише господарською частиною округу: будівництвом,
перевезеннями, ремонтами, призначало матеріальну допомогу, контролювало
повернення позик, проводило забезпечення вдів та сиріт із запасних
хлібних магазинів тощо. Канцелярією комітету управляв аудитор, кожним
відділенням та архівом – старші писарі. Таким чином, комітет полкового
управління частково звільняв командира від зазначених обов’язків, і він
міг більше приділяти увагу питанням стройової підготовки. Це був
виконавчий та розпорядний орган.
gdabh
gdabh ів-господарів. Вони обиралися військовими поселенцями з
найдосвідченіших і сумлінних поселенців на один рік. Обиралося два
склади кандидатів: ескадронний командир вибирав один склад, інший
вважався запасним у разі необхідності. Склад ескадронного комітету
затверджував полковий командир. Ескадронні комітети займалися
вирішуванням справ господарської частини і спірних питань між
поселенцями та їхніми постояльцями, а також здійснювали арбітраж з
цивільних позивів. До їхніх обов’язків також входило складання
заповітів, тобто нотаріальні функції. У разі невирішення спірного
питання, його розглядали за участю ескадронного командира або в комітеті
полкового управління. Дії ескадронних комітетів контролювалися головним
економічним комітетом військових поселень, що здійснював контроль за
будівництвом, заготівкою матеріалів і розподілом виділених коштів.
У 1832 р. розпочався другий етап становлення системи управління в
Українському військовому поселенні. Він був спрямований на визначення
більш чітких функцій – обов’язків усіх ланок управління. Це було
пов’язано з тим, що діючі частини вже мали самостійне утримування від
землі і менше залежали від господарів.
19 березня 1832 р. відділилося управління поселеною частиною від діючої
та резервної на полковому та бригадному рівнях. Управління поселеними
ескадронами та округами здійснювали тепер командири поселених
ескадронів, а під час перебування діючих і резервних ескадронів у своїх
округах ними управляли полкові та бригадні командири.
У 1836 р. зміни відбулися також і в управліннях корпусів і дивізій.
Начальників дивізій замінили на начальників округів, одного на чотири
округи. Штаб 1-4-х округів знаходився в сл. Ново-Єкатеринослав, штаб
5-8-х округів – у м. Чугуєві [2, арк. 6-8]. Старі комітети полкового
управління перейменовувалися в окружні комітети. Управління кожним
округом здійснював штаб-офіцер – командир округа. Він очолював окружний
комітет, що складався з 7 осіб. Кожний округ поділявся на три волості.
Саме таку назву мали тепер території, де перебували ескадрони. Волость
очолював штаб або обер-офіцер від кавалерії – волосний начальник. Він
управляв волосним комітетом, що складався з військових поселенців.
Отже, комітети полкового управління та ескадронні комітети, з 1836 р.
згідно реорганізації управління військових поселень – окружні комітети і
волосні комітети, як органи внутрішнього управління Українського
(Харківського) військового поселення кавалерії відали цивільними,
фінансовими, господарськими та військовими справами. Цивільні судові
справи військових поселенців розглядалися у першому відділі канцелярії
комітету полкового управління на загальних підставах.
Література:
1. Столетие военного министерства. 1802-1902. Главное инженерное
управление: Исторический очерк. – Ч. І: Царствование императора
Олександра І / Сост. И. Г. Фабрициус. – Т. VІІ. – С.Пб., 1902. – 788 с.
2. Центральний Державний історичний архів України у м. Києві. – КМФ 12.
– Оп. 1. – Спр. 110.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
