Лекція

Отруйнi речовини шкiрно-наривної дiї

До отруйних речовин шкірно-наривної дії відносяться іприт азотистий,
іприт сірчистий, люїзит і трихлортриетиламін. Характерною особливістю їх
дії на організм є здатність викликати місцеві запально-некротичні зміни
шкіри та слизових оболонок. Проте поряд з місцевою дією, отруйні
речовини цієї групи наділені вираженим резорбтивним впливом, тому їх
іноді називають речовинами шкірно-резорбтивної дії.

Високий уражаючий ефект речовин шкірно-наривної дії пов’язаний з тим, що
вони здатні викликати важкі отруєння,діючи як через шкірні покриви, так
і через органи дихання.

Отруйні речовини шкірно-наривної дії, як засіб хімічного нападу, мають
характерні особливості:

— вони призначені для створення стійких вогнищ хімічного зараження, що
досягається використанням отрут в крапельно-рідкому стані або у
вигляді спеціальних рецептур;

— сучасні засоби застосування дозволяють створити вогнища хімічного
зараження цими речовинами на площі до кількох десятків квадратних
кілометрів;

— на відміну від ФОР, для них характерний сповільнений розвиток
клі-нічної картини отруєння.

Незважаючи на те, що отруйні речовини шкірно-наривної дії мають майже
столітню історію бойового застосування, значення їх, як хімічної зброї,
до теперішнього часу не втрачено. Це пов’язано з тим фактом, що,
незважаючи на великий досвід, накопичений за час воєн, де вони
застосовувались, лікування отруєнь цими сполуками залишається переважно
симптоматичним і малоефективним.

Серед отуйних речовин даної групи найбільше практичне значення мають
іприти та люїзит.

1. Iприти.

Iприти поділяються на сірчистий (дихлордиетилсульфід) і азотисті із
загальною формулою R — N (CH2 — CH2Cl)2 , де на місці R можуть бути
різні органічні радикали.

Сірчистий іприт відомий з початку минулого століття, але виділений в
чистому вигляді та вивчений лише в 1886 р. в лабораторії Мейнера
(Ні-меччина). Вперше застосований в 1917 р. німецькими військами проти
англо-французів у долині річки Iпр в Бельгії, звідки і походить його
назва. Англій-ці називають цю речовину “гірчичним газом”, німці —
“жовтим хрестом”, в США він позначається під шифрами “Н”, “НD”, “HS”.
Січистий іприт ви-користовувався італійцями в ході італо-абісінської
війни в 1936 р., а під час другої світової війни (1943 р.)
застосовувався японцями в Китаї. У вісімдесятих роках іприт у суміші з
синільною кислотою застосовувався як зброя масового ураження в ході
ірано-іракської війни. На озброєнні сучасних армій є перегнаний іприт,
тобто хімічно чиста сполука, яка відрізняється досить складним
механізмом токсичної дії.

3.1.1. Фізико-хімічні властивості. Сірчистий іприт (S[CH2—CH2Cl]2) —
важка масляниста рідина, в чистому вигляді — безбарвна, майже без
запаху, в неочищеному — темного забарвлення, із запахом герані або
часнику. Температура кипіння чистого іприту — 219о, замерзання — 14,4о.
Щільність парів за повітрям —5,5. Важчий від води в 1,3 рази, погано в
ній розчиняєть-ся, добре — в органічних розчинниках і жирах. Сумісний з
іншими отруйни-ми речовинами. Легко адсорбується пористими матеріалами,
гумою, не втра-чаючи при цьому токсичності.

Гідроліз у воді проходить повільно з утворенням малотоксичної сполуки
тіодигліколя та соляної кислоти.

S (CH2 — CH2Cl)2 + 2HOH ? S (CH2 — CH2OH)2 + 2HCl

Цю реакцію можна прискорити нагріванням і додаванням лугів.

В результаті взаємодії іприту з фенолятами (С6H5ONa) та солями слабких
мінеральних кислот (Nа2S, NaI та ін.) утворюються малотоксичні продукти.

Реакції окислення та хлорування пов’язані з другим активним центром
(атомом S). При окисленні послідовно утворюються бета-,
бета’-дихлор-диетилсульфоксид (I) і бета-, бета’-дихлордиетилсульфон
(II).

CH2— CH2Cl O CH2— CH2Cl
O

/ ? /
?

S — CH2— CH2Cl O = S — CH2 — CH2Cl

( I )

O CH2 — CH2Cl О

\\ / ? Cl CH2 —
CH2SO2OH ?

O = S — CH2— CH2Cl

( II )

? H2SO4; HCl; CO2 ; H2O

Хлорування може йти до повного заміщення атомів водню в молекулі іприту
і закінчуються його інактивацією. Донатором хлору можуть бути хлорамін,
хлорне вапно та інші хлорвмісні сполуки, що використовуються при
дегазації зараженого озброєння, техніки, споруд тощо.

1.2. Шляхи поступання та токсичність іприту.

Iприт легко проникає в організм через непошкоджену шкіру, слизові
оболонки, органи дихання та шлунково-кишковий тракт. Порівняно
токсич-ність його значно нижча, ніж у отруйних речовин
нервово-паралітичної дії (табл. 1.)

Таблиця 3.1.

Порівняльна токсичність іприту, заріну та V-газів

при інгаляційному та перкутанному шляхах поступлення.

Отруйна речовина Cередньосмертельна концен-
Cередньосмертельна доза

трація при інгаляційному при
перкутанному шляху

шляху (мг . хв/м3)
(мг / кг)

Перегнаний іприт 1500
70

Зарін 80
80

V-гази 7
0,04

Як видно із табл. 1. при інгаляційному впливі іприт в 20 разів
менш токсичний, ніж зарін, і в 200 разів в порівнянні з V-газами, в той
же час, як при проникненні через шкірні покриви він майже не
поступається токсичності за-ріну.

Необхідно враховувати, що у іпритів сильно виражена здатність до
кумуляції, а повторний контакт з ними викликає сенсибілізацію організму.

При попаданні рідкого іприту на шкіру в кількості 0,1 мг/см2 виникає
чітка запальна реакція з утворенням міхура, а його краплина вагою 3,0 г
викликає важке ураження із загрозою смертельного наслідку.

1.3. Механізм токсичної дії іприту.

Механізм токсичної дії іприту вияснений ще не до кінця. Отрута
здійс-нює на організм місцевий та резорбтивний впливи. Місцева дія
полягає в роз-витку некротичного запалення тканин на місці контакту.
Встановлено, що шкірні виразково-некротичні зміни є результатом
взаємодії іприту з білками, внаслідок чого відбувається їх коагуляція і
загибель клітин.

Загальнорезорбтивна дія, викликана всмоктуванням отруйних речовин з
місця контакту і впливом продуктів запалення та нервово-рефлекторними
реакціями, виражається складним симптомокомплексом порушення багатьох
функцій всього організму різного ступеня вираженості. Це дало підставу
називати дані отруйні речовини сполуками шкірно-резорбтивної дії.

Iприт — дуже активна хімічна сполука. В організмі він реагує як
алкі-луючий агент, приєднуючись до —SH, —NH2, —ОН груп білків,
ферментів, нуклеопротеїдів та інших речовин, що приводить до порушення
будови та функцій клітин. В цьому полягає його пряма дія.

Алкілуючими властивостями наділені також продукти його гідролізу —
етиленсульфоній та етиленіммоній (онієві сполуки).

CH2— CH2
CH2— CH2

\ / Cl—
\ / Cl—

S+ — CH2— CH2Cl N+ —
CH2—CH2 Cl

CH2—CH2 Cl

Етиленсульфоній
Етиленіммоній

На місці контакту іприту з шкірою утворюються високі його концентрації і
внаслідок алкілування білкових структур клітин відбувається їх повна
де-натурація, що проявляється у вигляді місцевих запальних, некротичних
явищ та процесу звиразкування.

Частина іприту всмоктується в кров і розноситься по всьому організму,
проникає в клітинні структури різних органів і вступає у взаємодію
(процес алкілування) з нуклеїновими кислотами ядра
(дезоксирибонуклеїновою — ДНК) та цитоплазми (рибонуклеїновою — РНК).
Порушення, які виникають при цьому в структурі ДНК, приводять до
гальмування процесів клітинного поділу (цитостатична дія).
Спостерігається також загибель клітин в стадії мітозу, порушення і поява
клітин із зміненими генетичними ознаками (мута-генна дія). Одночасно
іприт пригнічує біохімічні процеси, пов’язані із синтезом білка, що
негативно відбивається на життєдіяльності клітин (цитотоксична дія).

Цитотоксична, цитостатична та мутагенна дії уподібнюють іприти з
про-никаючою радіацією. Тому вони отримали назву отрут
“променевоподібної дії”.

Гальмування клітинного поділу особливо яскраво проявляється в тих
тканинах, в яких в нормальних умовах цей процес проходить з найбільшою
інтенсивністю. До них в першу чергу відносяться кістковий мозок,
лімфоїдна тканина та слизова оболонка кишечника.

Порушення синтезу білка і клітинного поділу є основними причинами
повільного загоювання шкірних дефектів, що розвиваються при місцевій дії
іприту. Грануляції в’ялі, слабо виражений грануляційний вал, а зниження
опірності організму приводить до швидкого інфікування виразок.

Iприт та його метаболіти мають здатність активувати ферметативні
системи, які регулюють протеолітичні процеси та гальмують анаеробний
глі-коліз (дегідрогенази, протеінази, фосфокінази та ін.). Азотистий
іприт при-гнічує активність холінестерази і у відповідних дозах викликає
судоми, як при ураженнях ФОР.

Все вищевикладене свідчить про складний механізм дії уражень іпритами та
затруднює винайдення проти них специфічних антидотів. Радіопротектори
тільки в певній мірі захищають від їх резорбтивної дії.

1.4. Особливості патогенезу уражень іпритом.

Iприт не має вираженої місцевої подразнюючої дії, а тому сприяє
не-своєчасному використанню засобів захисту. Вважається, що він викликає
місцеву анестезію, яка маскує початкові прояви отруєння.

Для уражень іпритом характерна наявність скритого періоду, тривалість
якого може коливатись від кількох годин до доби. Симптоми ураження в
різних тканинах можуть проявлятись в різні терміни, в залежності від їх
чутливості до дії отруйної речовини. Так, наприклад, кон’юнктива значно
чутливіша до парів іприту, ніж шкірні покриви , тому скритий період для
неї буде коротший. Якщо говорити тільки про шкірні покриви, то в них
тривалість скритого пе-ріоду буде коротша в ділянках з тонкою і ніжною
шкірою.

Iприт відноситься до отрут з вираженими кумулятивними властивостями.
Крім того, у осіб, які мали контакт з ним, виникає стан сенсибілізації і
по-вторний вплив отрути в мінімальній дозі може привести до бурхливого
роз-витку важкого ураження. Стан сенсибілізації часто зберігається на
протязі багатьох років, проявляючись набряком шкірних покривів або
іншими ха-рактерними симптомами уражень іпритом.

1.5. Клінічна картина уражень іпритом.

В патологічний процес, який виникає при ураженні іпритом, втягуються
багато органів і систем незалежно від шляху проникнення його в організм
людини. Проте існує певна відмінність в динаміці розвитку ураження
паро-подібним і крапельно-рідким іпритом.

1.5.1. Клінічна картина уражень пароподібним іпритом відрізняється
насамперед тим, що за швидкістю розвитку переважають симптоми з боку
очей та органів дихання, в той час, як ураження шкірних покривів
виникають із запізненням.

В момент контакту з пароподібним іпритом уражений не відчуває ніяких
ознак його дії. Потерпілі, які знаходяться в зараженій атмосфері,
відчувають тільки запах, що нагадує гірчицю, а потім зовсім перестають
його помічати.

Через 2-4 год виникають відчуття сторонього тіла в очах, світлобоязнь,
сльозотеча. Кон’юнктиви гіперемовані, дещо набряклі. Пізніше з’являються
симптоми ураження дихальних шляхів — відчуття сухості, дертя в
носоглотці та за грудиною, сухий нестерпний кашель. Прогресує запальний
процес, який супроводжується набряком слизових оболонок. Голос стає
спочатку хриплим, а потім може розвинутсь афонія.

Приблизно через 12 годин після отруєння виникають зміни на тих ділянках
шкіри, які контактували з отруйною речовиною. При цьому найбільш чутлива
до дії пароподібного іприту шкіра пахової і пахвинної ділянок,
геніталій, шиї, а також місця з підвищеною вологістю. Шкіра стає
гіперемованою, га-рячою на дотик.

В даному випадку іпритом досить швидко всмоктується через шкірні
покриви і діє резорбтивно. Симптоми загальнотоксичної дії проявляються у
вигляді підвищення температури, стану пригнічення, головних болей, іноді
нудоти або блювоти.

Легкий ступінь ураження. В більшості випадків симптоматика відповідає
вище викладеній картині ураження. На 7-10 день явища отруєння поступово
проходять і наступає клінічне виздоровлення. Після одужання залишається
підвищена чутливість до повторного впливу отруйної речовини та зниження
опірності до інфекційних захворювань.

Середній ступінь ураження. Відмічається прогресування симптомів, причому
ознаки ураження дихальних шляхів супроводжуються вираженою
загальнотоксичною дією. Відмічається посилення кашлю з виділенням
ряс-ного, спочатку серозно-гнійного, а потім гнійного харкотиння, болі
за грудиною. Це прояви іпритного трахеобронхіту. Уражена слизова
оболонка верхніх дихальних шляхів відшаровується і починає виділятись
разом із харкотинням.

З боку органів зору відмічається клініка по типу неускладнених
кон’юн-ктивітів.

Ураження шкірних покривів обмежуються ерітематозним дерматитом без
розвитку ерозій та звиразкування.

Основні клінічні прояви зникають через 3-4 тижні, проте повне
виздо-ровлення наступає значно пізніше.

При середньому ступені ураження наслідки отруєння є надзвичайно
несприятливими, хоча і не виникає безпосередньої загрози життю.

Важкий ступінь ураження. Скритий період триває не більше 1-2 годин. В
періоді клінічних проявів явища ураження органів дихання поєднуються з
симптоматикою з боку центральної нервової системи.

До неприємних відчуттів в очах приєднуються набряк кон’юнктиви, спазм
повік і, пізніше (на 2-гу добу), помутніння рогівки.

З боку органів дихання характерний розвиток бронхопневмонії та
гнійно-некротичного бронхіту. Виникає безперервний вимучуючий кашель з
виділенням рясного гнійного харкотиння, який супроводжується задишкою та
явищами гострої дихальної недостатності. Вогнищева пневмонія часто
закінчується абсцедуванням або переходить в хронічну форму.
Температура тіла піднімається до 39° С.

Уражені загальмовані, часто розвивається оглушення або сопор.

На шкірних покривах можлива поява ерітематозно-бульозного дерма-титу.

В крові визначаються помірні гемоглобінемія та еритроцитоз з вираженим
лейкоцитозом, досягаючим 15000-20000, який характеризується зсувом
лей-коцитарної формули вліво і лімфопенією.

В сечі в невеликій кількості з’являється білок, іноді еритроцити,
гіалінові та зернисті циліндри, прогресивно зменшується добовий діурез.

При неускладненому перебігу отруєння стан уражених починає
по-кращуватись на 4-5 добу, проте стійке одужання наступає лише через
2-4 місяці. Якщо перебіг ураження ускладнюється гострою дихальною та
серцево-судинною легеневою недостатністю, можливий летальний наслідок.

1.5.2. Клінічна картина уражень крапельно-рідким іпритом. Клінічні
прояви ураження іпритом в крапельно-рідкому стані відрізняються
склад-ністю і різноманітністю в залежності від місця аплікації, дози чи
концентрації отруйної речовини, часу впливу та інших факторів. Проте
всіх їх об’єднує низка характерних особливостей, властивих саме іпритним
ураженням:

— відсутність подразнюючої дії та болючості в момент контакту отруйної
речовини з організмом (“німий контакт”);

— порівняно повільний розвиток клінічних симптомів ураження, наяв-ність
прихованого періоду та етапність перебігу;

— повільний затяжний перебіг та колікваційний характер
запально-некротичних процесів, трофічні та імунологічні порушення,
схильність до інфікування, повільне загоєння;

— кумулятивні властивості та підвищена чутливість до отрути при
по-вторних ураженнях.

Розглянемо особливості клінічних проявів при ураженнях крапельно-рідким
іпритом різних органів і систем.

1.5.2.1. Клінічна картина уражень при дії рідкого іприту на шкірні
покриви. При попаданні крапельно-рідкого іприту на шкірні покриви
основна маса отрути проникає всередину дифузно , а частина — по
волосяних мішеч-ках, вивідних протоках сальних і потових залоз.
Найчастіше ураження шкіри виникають на відкритих ділянках та в місцях
щільного прилягання обмунди-рування (пояс, комір).

Симптоми ураження шкіри з’являються після скритого періоду, тривалість
якого тим менша, чим вищою була доза (концентрація) отрути. В залежності
від цього фактора виділяють ряд стадій (форм) ураження.

Ерітематозна стадія (форма) виникає при малій дозі (концентрації)
іприту. Тривалість латентного періоду переважно не менша 12 годин. Після
нього на шкірі з’являється пляма блідо-рожевого кольору з нечіткими
роз-митими краями. Ерітема плоска, мало набрякла, не піднімається над
здоровою шкірою, не щезає при натискуванні. Iноді в її центрі
спостерігається ішемічна блідість. Ерітема малоболюча, відмічається
тільки свербіння, особливо при її зігріванні.

Через кілька днів симптоми ураження починають слабнути і поступово
зникають. На місці ерітеми на тривалий час залишається пігментація.
Виздоровлення наступає на 7-10 доби.

Везикуло-бульозна стадія (форма) розвивається у випадку більш важ-кого
ураження. Через 12-24 години після попадання крапель іприту на шкіру по
краях ерітеми виникають дрібні міхурці (везикули), наповнені
бурш-тинового кольору прозорою рідиною. Оточуючи уражену ділянку шкіри,
міхурці утворюють так зване “іпритне намисто”. З 4-6 доби міхурці
починають спадатись, а на їх місці утворюються ерозії, які потім
покриваються твердою кірочкою. В подальшому на місці ураження
залишається ділянка депіг-ментованої шкіри.

Бульозна стадія (форма). Через 5-8 годин після виникнення везикул
по-чинається їх злиття і утворення великих міхурів. В залежності від
дози отруй-ної речовини, вони можуть бути різними за розмірами і
поширюватись на значні за площею ділянки шкіри. Iпритні міхурі
малоболючі, напружені.

Патоморфологічно розрізняють поверхневі міхурі, дно яких складає
сосочковий шар дерми, і глибокі, коли процес захоплює дерму аж до
під-шкірної жирової клітковини.

На 7 день поверхневі міхурі починають лопатись, і на їх місці
від-кривається ділянка ерозії, яка згодом покривається струпом. Через
2-4 тижні струп відпадає. Бульозна форма розглядається як показник
ураження середнього ступеня важкості.

Бульозно-виразкова стадія (форма) розвивається при попаданні на шкіру
великих доз іприту. Скритий період переважно не перевищує 2-4 годин.

При вскритті глибоких міхурів на їх дні утворюються некротичні вираз-ки,
які в наступні 5-10 діб збільшуються в розмірах і характеризуються
відтор-гненням некротичних мас. Повільний процес загоєння починається
лише в кінці місяця.

У випадку неускладненого перебігу, одужання наступає через 2-4 місяці.
На місці виразок утворюються рубці, які часто приводять до рубцевих
котрактур.

Дуже часто відбувається інфікування виразок, що ще більше затримує
процес загоєння.

Бульозно-виразкову стадію розцінюють як ознаку ураження важкого ступеня.
Вона супроводжується вираженими симптомами резорбтивної дії.

Гангренозно-некротична стадія (форма) виникає в результаті тривалого
контакту рідкого іприту з поверхнею шкіри. При цій формі ураження міхурі
не утворюються. Характерним є глибоке некротизування уражених ділянок.
Через 2-3 дні некротизована тканина відторгується з утворенням глибоких
виразкових дефектів. Загоєння розтягується на невизначений період.

Завдяки всмоктуванню значної кількості отруйної речовини та продуктів
некрозу гангренозна форма переважно перебігає з важкими формами
ре-зорбтивної дії іприту.

За важкістю перебігу іпритні ураження поділяються на три ступені:

— I ступінь — поверхнева ерітематозна форма;

— II ступінь — поверхнева везикуло-бульозна форма;

— III ступінь — глибока бульозно-виразкова форма.

Гангренозно-некротична форма виділяється в особливу форму ураження.

1.5.2.2. Клінічна картина уражень при дії рідкого іприту на орган зору.
Очі найбільш чутливі до іприту. Попадання рідкого іприту в очі
супроводжуються швидким розвитком клінічної картини ураження.

Розрізняють три ступені ураження — легкий, середній і важкий.

Ураження легкого ступеню проявляються через 2-5 годин з моменту
кон-такту ока з іпритом. Відчувається світлобоязнь, “відчуття піску в
очах”, гі-перемія та набряк слизової облонки. Явища неускладненого
кон’юнктивіту проходять безслідно через 6-15 днів.

При ураженні іпритом середнього ступення скритий період триває від 1 до
3 годин. Всі раніше вказані симптоми виражені інтенсивніше, шкіра повік
різко набрякла. Уражений відчуває рогівку у вигляді валика. Кон’юнктива
та рогівка втрачають свій блиск, мутніють. Тривалість ураження 20-30
днів.

Особливо важка картина спостерігається при ураженні важкого ступеню.
Швидко розвивається виразковий кератокон’юктивіт. Епітелій і поверхневі
шари рогівки некротизуються і відторгуються, внаслідок чого з’являються
виразки і помутніння рогівки.

При приєднанні вторинної інфекції утворюються склерозуючі виразки, які
проникають в передню камеру з розвитком гіпопіону, приводять до
за-палення райдужки та циліарного тіла. Виразковий кератокон’юнктивіт
може ускладнитися панофтальмітом, розривом рогівки, катарактою, втратою
ока.

Лікування таких уражень дуже тривале.

1.5.2.3. Клінічна картина уражень при пероральному отруєнні рідким
іпритом. Ураження шлунково-кишкового тракту іпритом спостерігається при
вживанні заражених харчових продуктів і води. При пероральному от-руєнні
скритий період триває від 30 хвилин до 2 годин. Потім з’являються
слинотеча, нудота, блювота, болі в епігастральній ділянці, діарея.
Слизова оболонка губ, ясен і порожнини рота яскраво гіперемована. Потім
блювота і болі припиняються, розвиваються симптоми загального отруєння.

Смерть наступає протягом доби, часто на фоні судинного колапсу або
набряку легень.

1.5.2.4. Клінічна картина уражень при попаданні рідкого іприту на раневі
поверхні. Мікстні ураження є дуже небезпечні, оскільки іприт легко
всмоктується з раневих поверхонь, викликаючи клінічні прояви
резорбтивної дії. Крім того, заражені рани важко піддаються звичайному
лікуванню і вимагають спеціального хірургічного втручання.

?

? ®

/†/uuuoouuuuuuuuuuuuuuouueTHTH

ворюється коричнева некротична плівка, по краях якої визначається
характерна зона жовтуватого кольору. Через 7-10 днів починається процес
відторгнення некро-тичних мас. Подальше загоєння рани відбувається дуже
повільно.

1.5.3. Резорбтивна дія іприту проявляється при будь-якій формі ураження.
Симптоми загальної інтоксикації залежать від кількості отруйної
речовини, яка поступила в організм, швидкості її проникнення та інших
причин.

Основними проявами загально-резорбтивної дії іприту на організм є
симптоми з боку центральної нервової системи (загальна депресія,
за-паморочення або сопор), підвищення температури тіла, м’язева
слабість, ураження органів кровотворення (стійка анемія, виражений
лейкоцитоз із зсувом формули вліво), підвищення тонусу парасимпатичної
нервової систе-ми (брадикардія, ріарея, підвищення потовиділення),
ураження серцево-судинної, сечовидільної систем, глибокі порушення
обміну речовин.

1.6. Профілактика іпритних уражень.

Захист організму від впливу рідкого та пароподібного іприту досягається
за допомогою відповідного захисного одягу і протигазу. У випадку
попадання отрути на шкіру і в очі профілактика уражень зводиться до її
видалення, яке проводиться за допомогою IПП. Крім них для дегазації
шкіри може застосо-вуаватися хлорне вапно у вигляді кашки (1 частина
вапна на 3 частини води), хлорвапнового молока (1 частина хлорного вапна
на 9 частин води) і хлорвапнової мазі (1 частина хлорного вапна на 3
частини вазеліну наполовину з вазеліновим маслом).

Основною речовиною, яка дегазує іприт, є гіпохлорит кальцію (Са(ОСl)2).
В порівнянні з хлорним вапном, гіпохлорит кальцію має певні переваги:

— містить в 2 рази більше активного хлору,

— менш гігроскопічний,

— краще розчиняється у воді,

— в 5-10 разів стійкіший при зберіганні.

Ще кращі дегазаційні властивості мають хлораміни — монохлорамін Б і
дихлорамін Б.

Для дегазації уражень шкірних покривів застосовуються 2-5 % водні
розчини або 5-15 % спиртові розчини монохлораміну, для дегазації
слизових оболонок очей використовуються 0,2-0,5 % водні розчини
монохлораміну. Недоліками хлорвмісних дегазуючих препаратів є їх
здатність подразнювати неуражену шкіру.

Крім речовин, які містять хлор, для дегазації іприту можуть
засто-совуватись розчини лугів (соди, аміаку, їдкого натру),
марганцевокислого калію, перекису водню.

При попаданні іприту в шлунково-кишковий тракт із зараженою водою або
їжею необхідно терміново викликати блювоту і рясно промити шлунок та
стравохід 0,02% розчином перманганату калію або водою.

1.7. Лікування уражених іпритом.

У зв’язку із складністю та недостатньою ясністю механізму дії іприту,
антидотна терапія цих отруєнь поки що не розроблена. Лікування уражених
в основному симптоматичне і проводиться з урахуванням вираженості
місце-вих процесів і резорбтивних проявів.

1.7.1. Лікування уражень шкірних покривів. При легкому ступені ураження
застосовують так званий відкритий метод лікування, коли уражені ділянки
нічим не прикривають. При нестерпному свербінні використовують
протигістамінні препарати, наприклад дімедрол (0,05 г всередину або по 1
мл 1-2 % р-ну дом’язево 3 рази на добу), обтирання уражених ділянок 5 %
р-ном ментолу або 2 % водним розчином оцтовокислого алюмінію. Можна
також застосовувати примочки з 0,1% р-ну марганцевокислого калію.

При ураженнях шкіри середнього або важкого ступенів необхідно про-водити
лікування по методу антисептичних пов’язок, коли патологічні
звиразковані ділянки накривають серветками, змоченими 5 % р-ном
хлораміну. При висиханні їх міняють, або періодично зрошують свіжим
розчином.

При наявності великих міхурів (понад 5 см), їх вміст відсмоктують
шприцом, а оболонки зрізають ножицями, дотримуючись при цьому правил
асептики. Ерозивну чи виразкову поверхні накривають серветками,
змоченими розчи-ном хлораміну.

В стадії загоєння ерозій і виразок і при бульозній формі ураження
ре-комендується застосування методу термопарафінотерапії. Після туалету
та висушування рани на неї і на прилеглу шкіру до 2-3 см наносять тонкий
шар розплавленого парафіну (температура не більше 50 ° С ), поверх нього
накла-дають шар вати, потім ще один шар парафіну, а потім пов’язку. Така
пов’яз-ка забезпечує спокій і тепло в рані, попереджує інфікування та
прискорює загоєння.

При приєднанні вираженого інфекційного процесу, який супрово-джується
розвитком обширного некрозу, необхідно призначати місцево і в ін’єкціях
антибіотики, довенну інфузійну детоксикаційну і замісну терапію.

1.7.2. Лікування уражень очей. При наданні першої лікарської допомоги
необхідно рясно промити очі водою або 2 % р-ном гідрокарбонату натрію.
Для знеболення в кон’юнктивальний мішок закапують 0,1-0,25 % р-н
дикаїну, роблять примочки з 2 % р-ном кальцію хлориду. З метою
попередження роз-витку інфекції застосовують 5-10 % синтоміцинову мазь.
Після стихання за-пальних явищ в кон’юнктивальний мішок можна вводити 30
% р-н альбуциду. При світлобоязні рекомендуються темні захисні окуляри.

В подальшому лікування кон’юнктивітів та кератокон’юнктивітів повинно
проводитися за загальними правилами спеціалістами-окулістами.

1.7.3. Лікування уражень дихальних шляхів повинно проводитись із
врахуванням не тільки змін з боку органів дихання, але і резобтивної дії
отрути.

При ураженні легкого ступеня лікування зводиться до усунення неприєм-них
відчуттів. Проводиться інгаляція розчинів ментолу або новокаїну. З метою
пригнічення сухого непродуктивного кашлю застосовують кодеїн, лібексин
та ін. В подальшому, при появі харкотиння, проводять лужні інгаляції
для його розрідження.

При важчих ураженнях органів дихання показані довенне введення 50 мл 30
% р-ну гіпосульфіту натрію, з повтором по 25 мл через 1, 3, 5 годин,
ко-регуюча терапія. Широко використовується призначення антибіотиків.
При ознаках відторгнення некротизованих тканин з дихальних шляхів
необхідне призначення содових інгаляцій і відхаркуючих середників.

1.7.4. Лікування пероральних уражень повинно полягати у видаленні отрути
з шлунку в максимально стислі терміни. Для цього його багаторазово
промивають чистою водою або 0,05 % р-ном гідрокарбонату натрію. Далі
призначають введення в шлунок 10-20 г активованого вугілля або
ентеро-сорбента.

В перші дні після отруєння рекомендується довенне введення
деток-сикаційних і корегуючих розчинів (глюкози, натрію хлориду та ін.
по 400-600 мл). Зразу ж призначаються ін’єкції антибіотиків,
парентеральне харчу-вання.

На 4-5 день після ураження можно починати годувати отруєного невеликими
порціями легкозасвоюваної їжі.

Період одужання після важких уражень іпритом перебігає дуже повільно.
Сприятливий вплив на нього здійснюють стимулятори нуклеїнового обміну та
кровотворення (трансфузії ядерної фракції кісткового мозку, призначення
вітаміну В12, аскорбінової кислоти, АТФ, нуклеїновокислого натрію).

2. Люїзит.

Люїзит, синтезованний в 1917 році американським хіміком Льюісом та
незалежно від нього німецьким хіміком Віландом, у війнах та воєнних
кон-фліктах ніколи не застосовувався.

2.1. Фізико-хімічні властивості.

Технічний люїзит (b-хлорвінілдихлорарсин),ClCH = CHAsCl2 є
ма-слянистою рідиною темно бурого кольору із запахом герані. Питома вага
1,83, температура кипіння 190°С, малорозчинний у воді, добре — в
органічних розчинниках. Люїзит добре всмоктується в гуму, лакофарбні
покриття та пористі матеріали.

У воді гідролізується швидше за іприт, з утворенням високотоксичного
арсиноксиду:

ClCH = CHAsCl2 + HOH ? ClCH = CHAsO + 2 HCl

Отрута руйнується в реакції з водними розчинами їдких лугів з
виділен-ням ацетилену, що може бути використане для індикації люїзиту:

ClCH = CHAsCl2 + 6 NaOH ? HC = CH + Na2AsO3 + 3 NaCl + 3 H2O

Люїзит легко окислюється різноманітними окислювачами (йодом,
хлором, перекисом водню) з утворенням хлорвінілмиш’яковистої
малоток-сичної кислоти. Дегазується хлорактивними речовинами (хлорним
вапном, хлораміном та ін.). При цьому миш’як з тривалентного окислюється
в п’ятива-лентний:

OH OH

\ /

ClCH — CHAsCl2 + Cl2 + 3H2O ? ClCH = CHAs = O + 4HCl

2.2. Токсичні властивості.

Люїзит здатний проникати через шкіру і слизові оболонки, дихальні шляхи,
шлунково-кишковий тракт, раневі та опікові поверхні.

При попаданні на шкіру в кількості 0,05-0,1 мг/см2 отрута викликає
еріте-му, в дозі 0,15-0,2 мг/см2 — дрібні, а при 0,4-0,5 мг/см2 — крупні
міхурі. В пароподібному стані при концетрації люїзиту 0,01-0,03 мг/л
розвиваються ураження верхніх дихальних шляхів. При пероральному
ураженні смертельна доза для людини складає 5-10 мг/кг.

Слизова оболонка очей особливо чутлива до люїзиту. При концентра-ції
його в повітрі 0,002 мг/л дуже швидко розвивається кон’юнктивіт, а при
0,03 мг/л — важкі ураження очей.

2.3. Механізм дії люїзиту.

На місці контакту отрути з організмом виникає глибоке порушення обміну
речовин в тканинах, що приводить до їх загибелі та відторгнення. Проявом
локальної дії в місцях проникнення є виражена запальна реакція, яка
супроводжується некрозом клітин протягом кількох хвилин. При цьому
швидко розвивається захисна клітинна реакція у вигляді демаркаційного
валу навкруги некрозу. Вона значно зменшує ймовірність інфікування
ураженої ділянки.

Механізм місцевої уражаючої дії полягає в тому, що люїзит в тканинах
перетворюється на оксид (Сl — CH = CH — As = O), сульфід
(Сl — CH = CH — As = S) або
інші миш’яковмісні речовини. Їх висока біологічна активність
зумовлюється наявністю в молекулі тривалентного миш’яку.

Люїзит порівняно швидко всмоктується з місця аплікації в кров і
розно-ситься по органах і тканинах, де вступає у взаємодію із
ферментами, приєд-нуючись до їх тіолових груп:

HS
S

\
/ \

СlCH = CHAsCl2 + фермент ? фермент AsCH = CHCl + 2 HCl

/
\ /

HS
S

В результаті ці ферментні системи інактивуються. Найбільш уражаються
гідролітичні (амілаза, холінестераза, уреаза, ліпаза),
окислювально-відновні (алкогольдегідрогеназа, оксидаза, дегідрогеназа
яблучної, стеаринової, олеї-нової кислот, піруватоксидаза) ферменти та
ряд ферментів синтезу АТФ (аде-нозинтрифосфатаза, міоксидаза та інші).
Такий “ферментний параліч” в ліче-ні хвилини веде до повного
енергетичного голоду клітин з розвитком незворот-них змін.

Внаслідок порушення активації ферментів, які відповідальні за
вугле-водний обмін, виникають розлади функцій тих органів, які найбільш
чутливі до гіпоксії. Особливо це стосується центральної нервової
системи. Внаслідок ураження центрів довгастого мозку порушується
функціонування серцево-судинної системи та дихання.

В результаті резорбції люїзиту в тій чи іншій мірі потерпає обмін в усіх
тканинах організму.

Внаслідок люїзитної інтоксикації наступає виражене розширення судин,
особливо капілярів, що призводить до підвищення в них гідростатичного
тис-ку. Разом з підвищенням проникливості судинної стінки це викликає
набряк тканин, накопичення рідини в порожнинах організму і крововиливи.

З організму миш’як і його сполуки виводяться в основному нирками, в
невеликій кількості через кишечник, слинні та потові залози. Миш’як
виділяється у вигляді трьох- та, переважно, п’ятивалентної сполук, що
свід-чить про окислення люїзиту в організмі.

2.4. Клінічна картина уражень люїзитом

Клінічна картина уражень люїзитом відрізняється складністю і
різноманітністю в залежності від стану, шляхів надходження, дози,
концентрації та експозиції токсичної речовини.

2.4.1. Ураження пароподібним люїзитом характерні відсутністю скритого
періоду. Зразу ж після контакту виникає подразнення слизових оболонок
верхніх дихальних шляхів та очей. Це проявляється нежиттю, першінням в
горлі, рясною слинотечею, печією в очах, сльозотечею і вираженим
блефароспазмом.

При високих концентраціях отрути до описаних симптомів приєднуються
сильний біль за грудиною, головний біль, неспокій, відчуття загальної
сла-бості. З боку органів дихання спостерігається задишка, яка з
розвитком інтоксикації змінюється пригніченням дихання.

При важкій інтоксикації клініка може перебігати по типу стійкого
су-динного колапсу. Через кілька годин проявляються ознаки гострого
набряку легень, який супроводжується розповсюдженими набряками та
накопичен-ням рідини в порожнинах (набряклість шкірних покривів,
слизових оболонок, асцит, гідроторакс). В перші години після отруєння
згущення крові, порушен-ня дихання та гіпотонія приводять до
прогресування кисневого голодування тканин і, як правило, закінчуються
смертю.

Якщо уражений переніс гостру стадію інтоксикації, то в подальшому
розвивається некротична бронхопневмонія з обширним розпадом тканин.
Смерть наступає через кілька днів від абсцесів або гангрени легень, при
явищах гострої дихальної та серцево-судинної недостатності.

2.4.2. Ураження шкіри крапельно-рідким люїзитом, на відміну від іприту,
характеризується швидким проникненнм отрути через шкіру (протягом 3-5
хв) і практичною відсутністю скритого періоду.

Першою ознакою ураження є печія або болючість в місці контакту, через
кілька хвилин розвивається ерітема. Вона має досить яскраве забарвлення
і супроводжується значним набряком шкіри та геморагічною висипкою в
оточуючих її тканинах. Через кілька годин з’являються міхурі, які до
кінця доби зливаються в один великий, оточений різко вираженою
набряклістю сусідніх ділянок шкіри.

Після прориву міхурів на їх місці утворюється виразкова поверхня,
по-крита некротизованими тканинами. На протязі 2-3 днів виразки
поглиблюються, розширюються і, тільки потім, поступово починається
процес зворотнього розвитку, який завершується утворенням рубців.

Iноді, коли на шкіру попадає значна кількість отрути, яка не була
своєчасно видалена, може розвинутись первинний некроз шкіри без
утворення міхура. В цих випадках після відторгнення некротизованої
тканини утворюються глибокі виразки, які загоюються з формуванням
деформуючих рубців.

2.4.3. Ураження крапельно-рідким люїзитом очей. При попаданні люїзиту в
очі навіть в кількості 1-2 мг виникає важке їх ураження, яке викликає
загибель органу.

Клініка розвивається без скритого періоду. При легкому ступені ура-ження
переважають явища катарального кон’юнктивіту. Виздоровлення на-ступає
через 1-3 доби.

Ураження середньої важкості нагадує ураження іпритом, але розвиваєть-ся
швидше. Відмічається значний набряк кон’юнктиви та оточуючих тканин. В
слизовій оболонці — крововиливи. Одужання наступає через 2-6 тижнів.

У важких випадках в процес втягується і рогівка — розвивається
кера-токон’юнктивіт. Кон’юнктива найчастіше цілком некротизується і на
3-5 день відшаровується. На 7-9 день внаслідок руйнування рогівки
випадає скловидне тіло. Загоєння відбувається зрощеннм повік із
залишками очного яблука.

2.4.4. Ураження крапельно-рідким люїзитом при пероральному отруєнні
характеризуються швидким і бурхливим перебігом. Вони виникають при
вживанні зараженої води та продуктів харчування. Цей шлях поступання
виникає дуже рідко, тому що заражені вода та їжа набувають вкрай
не-приємного запаху і смаку. Однак, якщо таке сталося, то отруєння
люїзитом має дуже багато спільних ознак з ураженнями іпритом, але
перебігає більш бурхливо з переважанням геморагічних явищ і, як правило,
закінчується смер-тю через кілька годин.

2.4.5. Клінічна картина уражень при попаданні рідкого люїзиту на раневі
поверхні. У випадку попадання люїзиту на раневу чи опікову поверхню в
них зразу ж виникає сильний пекучий біль. Від рани йде запах герані.

Скритий період відсутній. Через 10-15 хвилин поверхня рани набуває
брудно-сірого забарвлення (внаслідок припікаючої дії отрути). В
подальшому воно змінюється жовто-бурим.

Відмічається набряклість тканин, підвищена кровоточивість і профузні
вторинні кровотечі, пов’язані з пошкоджуючою дією люїзиту на судини.
Різко виражена картина резобтивної дії.. Загоєння іде порівняно швидко,
протягом 2-3 тижнів.

2.4.6. Резорбтивна дія люїзиту. Незалежно від шляху проникнення в
організм при ураженнях люїзитом розвивається клінічна картина, зумовлена
загальнотоксичною дією отрути. Вона характеризується різкими порушеннями
з боку центральної нервової, серцево-судинної та дихальної систем, які
виникають вже через кілька годин після отруєння.

Характерними ознаками резорбтивного ураження є загальна слабість,
роз-битість, головний біль, нудота, блювота. В подальшому виникають
різке пригнічення центральної нервової системи, в’ялість, апатія та
адинамія, ко-лапс. Розвивається гостра серцево-судинна недостатність,
явища гострого токсичного набряку легень, згущення крові, порушення
обміну речовин з летальним наслідком. Якщо такий не наступив, в більш
пізні терміни можливі дегенерація і сполучно-тканинне переродження
паренхіматозних органів.

2.4.7. Диференційна діагностика уражень шкіри іпритом і люїзитом. При
діагностиці уражень отруйними речовинами шкірно-наривної дії треба брати
до уваги симптоматику, динаміку та інтенсивність клінічних проявів.
(табл. 2.)

Таблиця 2.

Диференційна діагностика уражень шкіри іпритом і люізитом.

Люізит Іприт

В момент контакту відчуття пекучо- В момент контакту і в
найближчі 30-

го болю.
40 хв. суб’єктивних відчуттів немає.

Повне всмоктування через 5 — 10 хв. Всмоктування з
поверхні шкіри на

протязі 20 -30 хв.

Скритий період 15 — 20 хв. Скритий період
2 — 12 год.

Еритема інтенсивно-червона, різко Еритема малоболюча,
ненабрякла,

болюча, набрякла, виступає над здоро- свербить.

вою шкірою.

Уражені ділянки зливаються з ото- Ділянки ураження різко
обмежені.

чуючою тканиною.

Різко виражена набряклість оточую- Набряклість оточуючих
тканин не

чих тканин.
виражена.

Поява міхурів через 12 — 13 год. Утворення
міхурів через 20 — 24 год.

Утворення здебільшого одиноких Утворення по краю
ураження дріб-

зливних міхурів. них міхурів
у вигляді «іпритного нами-

ста», які зливаються в подальшому в

один міхур.

Максимальний розвиток ураження Патологічний процес
досягає макси-

до кінця другої доби. мального
розвитку через 12 — 20 днів.

Виразка яскраво-червоного кольору. Дно виразки бліде.

Загоєння переважно швидке — 2 — 3 Загоєння переважно
повільне — 1-15

тижні.
місяців.

Пігментація відсутня. Виражена
пігментація навколо місця

ураження.

Вторинна інфекція зустрічається рід- Переважно приєднується
вторинна

ко.
інфекція.

3.2.5. Профілактика та лікування уражень люїзитом.

Дані заходи проводяться за тими ж принципами, що і при іпритних
отруєннях. Проте є ряд істотних відмінностей.

3.2.5.1. Профілактика уражень люїзитом полягає в своєчасному
ви-користанні засобів захисту органів дихання та шкіри. При попаданні
отрути на шкіру профілактика може бути достатньо ефективною, якщо люїзит
видале-ний з її поверхні не пізніше ніж через 3 хвилини. З цією метою
необхідно про-мити шкіру великою кількістю води з милом або із
застосуванням інших луж-них розчинів. Всі дегазатори іприту також досить
швидко руйнують люїзит і можуть бути використані.

У випадку попадання отрути в очі їх необхідно рясно промити чистою водою
і закласти в кон’юнктивальний мішок 30 % унітіолову мазь. При
відсутності мазі можна промити очі 2 % р-ном бікарбонату натрію або 0,25
% р-ном хлораміну.

3.2.5.2. Антидотна терапія. Специфічними антидотами при люїзитному
отруєнні є речовини типу димеркаптопропанолу, до яких відносяться
унітіол (димеркаптопропансульфонат натрію), англійський середник БАЛ —
”Бри-танський антилюїзит” (дитіопропанол) і угорський препарат дикаптол.

Унітіол випускається у вигляді 5 % р-ну в ампулах по 5 мл, вводиться
довенно, дом’язево або підшкірно із розрахунку 1 мл р-ну на 10 кг маси
тіла ураженого. Перша ін’єкція повинна бути зроблена якомога раніше
після отруєння, далі — 3-4 рази протягом першої доби, 2-3 рази —
другої; в наступні 4-5 днів вводять по 1-2 дози.

СН2 — SН СН2 — SН

| |

СН2 — SН СН2 — SН

| |

СН2 — SO3Na — Н2O СН2 — OH

Унітіол БАЛ

БАЛ є складовою частиною дикаптолу. Це найбільш ефективні з сучасних
антидотів. Вони мають в своєму складі по дві сульфгідрильні групи, за
допо-могою яких утворюють з люїзитом стійкі циклічні сполуки. При
взаємодії з отрутою унітіолу утворюється тіоарсеніт, який менш
токсичний, добре розчин-ний у воді і виводиться з сечею:

СН2—SН СН2 —S

|
|

СН2—SН + Cl2= As—CH=CHCl ???CН2—S— As—CH=CHCl+2HCl

|
|

СН2.SO3Na—Н2O СН2 —SO3Na

Унітіол Люїзит Тіоарсеніт

3.3.Організація надання медичної допомоги у вогнищі ураження іпритом і
люїзитом та на етапах медичної евакуації наведена в додатку.

Похожие записи