Лекція

Організація санітарно-гігієнічних та протиепідемічних заходів у
надзвичайних ситуаціях

1. Санітарно-гігієнічні заходи в осередках катастроф

Надання санітарно-гігієнічної та протиепідемічної допомоги в осередках
катастроф, на шляхах і в районах евакуації населення із осередків
катастроф є важливою складовою частиною діяльності ДСМК.

Слід виділити такі основні принципи організації допомоги у разі
катастроф:

єдиний підхід до організації санітарно-гігієнічних та протиепідемічних
заходів;

відповідність змісту та обсягу заходів, що здійснюються,
санітарно-епідемічному стану у районі катастрофи;

участь усіх ланок галузі охорони здоров’я в організації та проведенні
заходів щодо ліквідації епідемічних осередків;

постійна взаємодія служби медицини катастроф з іншими службами,
міністерствами та відомствами під час ліквідації санітарно-гігієнічних
та епідеміологічних наслідків катастроф.

Санітарно-гігієнічні та протиепідемічні заходи у районах катастроф
повинні бути спрямовані на:

джерело збудника інфекції;

механізм передавання збудника;

сприятливість організму.

Упорядкований перелік протиепідемічних заходів

Спрямованість Група заходів

Джерело збудника інфекції Діагностичні, ізолювальні, лікувальні та
режимно-обмежувальні

Механізм передавання Санітарно-гігієнічні

Дезинфекційні та дезінсекційні

Сприйнятливість організму Імунопрофілактика

Екстрена профілактика

Загальна Лабораторні дослідження

Санітарно-просвітницька робота

Санітарно-гігієнічні заходи в осередках катастроф спрямовані на
запобігання виникненню та ліквідацію умов, які сприяють поширенню
збудників інфекції, а також на нейтралізацію виявлених та можливих
чинників передачі збудників.

Для цього необхідно взяти під контроль усі об’єкти, що мають гігієнічне
значення, як зруйновані та пошкоджені в осередку катастрофи, так і ті,
що продовжують функціонувати.

До них належать:

системи водопостачання та каналізації;

об’єкти харчової промисловості, громадського харчування та торгівлі;

підприємства комунально-побутового обслуговування;

дитячі дошкільні заклади;

пошкоджений і непошкоджений житловий фонд;

місця скупчення людей (кінотеатри, театри, клуби, танцювальні майданчики
тощо);

транспорт;

лікувально-профілактичні заклади, до яких госпіталізуються потерпілі із
осередку катастрофи;

місця тимчасового розселення евакуйованого населення;

місця розселення рятувальників та будівельників, які прибули до району
катастрофи;

промислові об’єкти, що можуть потенційно стати джерелами вторинного
ураження (СДОР, РР тощо).

З перших годин після катастрофи проводиться визначення наявності СДОР та
РР у повітря, грунті, воді відкритих водоймищ та систем водогонів. У
подальшому таке лабораторне визначення наявності домішок проводиться
регулярно.

У разі виходу з ладу діючих водопровідних споруд та мереж
санітарно-епідеміологічна служба разом із зацікавленими організаціями
вживає заходи щодо забезпечення населення доброякісною водою. Служба
бере участь у виборі джерела водопостачання, дає дозвіл на використання
транспорту для розвезення води, узгоджує місця його миття та
дезинфекції, здійснює контроль за наявністю залишкового хлору у воді та
її якістю за бактеріологічними показниками.

У разі пошкодження систем каналізації, надходження стічних вод у
відкриті водоймища визначаються екстрені заходи щодо проведення
ремонтно-відновлювальних робіт та припинення скидання неочищених стічних
вод. Залежно від ступеня небезпеки визначається обсяг обмежувальних
заходів (наприклад, заборона купання у річці, озері).

На основі аналізу та оцінки даних про санітарно-гігієнічний стан
підприємств харчової промисловості, громадського харчування та торгівлі
проводяться заходи щодо профілактичних харчових отруєнь та гострих
кишкових захворювань.

Здійснюється щоденний контроль за санітарним станом житлового фонду,
місць тимчасового розселення евакуйованого населення, рятувальників та
будівельників, повнотою і своєчасністю санітарної очистки населених
пунктів, за утриманням та безпечною експлуатацією звалищ тощо.

Вкрай важливого значення набуває якісне проведення профілактичної,
поточної та заключної дезинфекції.

За наявності зоонозних захворювань чи в разі загрози їх виникнення
сільськогосподарські або свійські тварини залежно від їх цінності та
міри небезпеки або знищуються, або підлягають негайному лікуванню. Якщо
є гризуни, проводиться дератизація.

З метою запобігання під час виникнення деяких інфекцій (чума, висипний
тиф епідемічний, енцефаліти, низка геморагічних гарячок тощо)
проводиться дезінсекція.

Санітарно-епідеміологічна служба узгоджує з місцевою владою питання,
пов’язані із збиранням та похованням загиблих тварин, а також
похованням трупів людей.

Важливе запобіжне значення має організація санітарно-гігієнічних заходів
у місцях тимчасового розселення населення, рятувальників та
будівельників.

2. Санітарно-епідеміологічна розвідка

Складений на основі даних епідеміологічного нагляду план
санітарно-гігієнічних та протиепідемічних заходів неспроможний
передбачити всієї різноманітності особливостей санітарно-епідемічного
стану району лиха, який виникає як результат кожної конкретної
катастрофи. Тому одним з найважливіших завдань є виявлення
санітарно-епідеміологічних особливостей катастрофи, що сталася, та
оперативне прийняття рішень, адекватних умовам, які складися у районі
(території) лиха.

Для дослідження зміни умов та чинників ризику, що виникли в результаті
катастрофи і які можуть суттєво вплинути на перебіг епідемічного процесу
в районі катастрофи, організовується санітарно-епідеміологічна розвідка.
Вона повинна проводитися з перших годин виникнення катастрофи.

До складу групи (бригади), призначеної для проведення розвідки, входять
лікарі та середні медичні працівники різного профілю (епідеміологи,
гігієністи, токсикологи, радіологи, зоологи, ентомологи та їх
помічники), а також фахівці служб матеріально-побутового забезпечення.

Для проведення розвідки можуть залучатися СЕЗ або пересувні (мобільні)
протиепідемічні загони (ППЕЗ), які формуються на базі СЕС, ГЕР, СПЕБ
тощо.

Склад та кількість груп (бригад), які направляються на проведення
санітарно-епідеміологічної розвідки, визначаються характером катастрофи
та розмірами території лиха.

Кожній групі (бригаді) визначається певна ділянка, розмір якої
залежатиме від:

доступності та спроможності легко пересуватися у її межах;

наявності транспорту та швидкості його руху4

часу, потрібного для огляду і виявлення хворих, збирання матеріалів для
лабораторних досліджень та проведення невідкладних протиепідемічних
заходів;

доступності зв’язку для передачі оперативної медичної інформації.

Керівник групи (бригади) повинен попередньо ознайомитися з даними
епідеміологічного нагляду та планом санітарно-гігієнічних заходів, що
вже складений. При цьому слід мати на увазі, що у районі катастрофи
найбільш ймовірне виникнення та поширення тих інфекційних захворювань,
які мають ендемічний або ензоотичний характер для цієї місцевості. Група
(бригада) повинна бути відповідним чином оснащеною.

Основні завдання санітарно-епідеміологічної розвідки:

виявлення інфекційних захворювань серед населення та їх етіологічної
структури (клінічно та шляхом відбору біологічного матеріалу для
лабораторних досліджень);

виявлення причин та умов, що можуть збільшити ймовірність інфікування та
захворювання населення 9умови побуту, спосіб життя, санітарний стан
населених пунктів, систем водопостачання та каналізації, об’єктів
харчової промисловості, громадського харчування та торгівлі; особливості
виробничої діяльності населення; соціально-економічні, етнічні,
релігійні та інші особливості);

виявлення наявності та характеру епізоотій серед свійських тварин та
синантропних гризунів, а також їх складу та чисельності;

визначення стану та збереження працездатності лікувально-профілактичних
закладів;

виявлення радіаційного та хімічного зараження (у разі ушкодження
небезпечних об’єктів);

організація термінових санітарно-гігієнічних і протиепідемічних заходів
на основі попереднього аналізу та узагальнення даних;

надання оперативної інформації органу, який організував розвідку.

Залежно від характеру та особливостей осередку катастрофи завдання
розвідки можуть змінюватися. Санітарно-епідеміологічна розвідка повинна
працювати у тісному контакті з місцевими органами влади, охорони
здоров’я населенням. За результатами розвідки санітарно-епідеміологічний
стан району катастрофи може бути визначений як: благополучний,
нестійкий, неблагополучний та надзвичайний.

Благополучний санітарно-епідеміологічний стан: інфекційні захворювання
відсутні або спостерігаються поодинокі випадки захворювань, не пов’язані
між собою. Санітарний стан району катастрофи задовільний.

Нестійкий санітарно-епідеміологічний стан: з’явилися окремі інфекційні
захворювання, що не реєструвалися раніше, або виникли групові
захворювання, які не мають тенденції до подальшого поширення.

Неблагополучний санітарно-епідеміологічний стан: виникли групові
інфекційні захворювання, які мають тенденцію до подальшого поширення
серед населення, або спостерігаються поодинокі випадки захворювання на
ОНІ.

Надзвичайний санітарно-епідеміологічний стан: виникла епідемія або
групові захворювання на ОНІ.

3. Організація режимно-обмежувальних заходів у епідемічних осередках

До режимно-обмежувальних заходів належать карантин та обсервація.

Під цими термінами слід розуміти систему державних заходів, яка включає
режимні, адміністративно-господарські, протиепідемічні, санітарні та
лікувально-профілактичні заходи, котрі спрямовані на локалізацію
епідемічних осередків.

Карантин запроваджується рішенням надзвичайної протиепідемічної комісії
(НПК). Він запроваджується у разі виникнення захворювань на “карантинні”
(“конвенційні”) інфекції (чума, холера, віспа натуральна, жовта гарячка)
або у разі появи масових захворювань на інші ОНІ: меліоїдоз, сап,
сибірку, висипний тиф, орнітоз, туляремію, більшість геморагічних
гарячок тощо.

До числа особливо небезпечних інфекцій, крім “карантинних”, віднесено
більше сотні різних інфекційних захворювань. Існує два підходи до
визначення поняття “особливо небезпечні інфекції”. Відповідно до першого
підходу, до ОНІ належать інфекційні хвороби, які здатні до епідемічного
поширення з охопленням великої кількості людей та (або) мають вкрай
важкий перебіг і спричиняють високу летальність або інвалідність
хворого.

Інший підхід до включення у групу ОНІ грунтується на потенційній
небезпечності збудника певної інфекції: патогенності, механізму та
шляхах передачі, наявності та доступності ефективних засобів і методів
профілактики й лікування.

Відповідно до цих критеріїв, усі збудники (мікроорганізми) діляться на
чотири групи патогенності.

Збудники першої групи являють собою високу як індивідуальну, так і
суспільну небезпеку. Вони спроможні зумовити важкі хвороби людей і (або)
тварин, що не піддаються лікуванню і можуть легко поширюватися поміж
людьми або передаватися від тварин безпосередньо чи опосередковано
(чума, віспа натуральна, геморагічні гарячки).

Збудники другої групи являють собою високу індивідуальну, але низьку
суспільну небезпеку. Вони здатні зумовити важкі інфекційні хвороби, але
не можуть поширюватися від однієї людини до іншої, або ж щодо них є
ефективні засоби профілактики та лікування (бруцельоз, туляремія,
гістоплазмоз тощо).

Збудники третьої групи являють собою помірну індивідуальну та обмежену
суспільну небезпеку (черевний тиф, вірусний гепатит В тощо).

Збудники четвертої групи являють собою низьку індивідуальну та суспільну
небезпеку.

З урахуванням вищезазначених критеріїв особливо небезпечними інфекціями
називаються ті інфекційні захворювання, збудники яких віднесені до
першої та другої груп патогенності.

Застосування карантину супроводжується введенням режиму обсервації на
всіх суміжних із зоною карантину адміністративних територіях. Режим
обсервації запроваджується також у разі виникнення захворювань на
малоконтагіозні інфекційні хвороби.

Введення карантину передбачає:

озброєну охорону (оточення) осередку, тобто всіх населених пунктів та
всієї зони карантину;

суворий контроль за в’їздом та виїздом населення, вивезенням майна із
зони карантину;

заборону проїзду через зону карантину автотранспорту та зупинок
залізничного і водного транспорту у разі транзитного проїзду поза
спеціально визначеними місцями;

організацію обсерваторів та проведення обсервації осіб, які знаходяться
в осередку та вибувають за його межі;

обмеження спілкування між окремими групами населення4

встановлення протиепідемічного режиму для населення, роботи міського
транспорту, торговельної мережі та підприємств громадського харчування,
об’єктів народного господарства залежно від епідеміологічного стану, але
такого, що забезпечує їх безперервне функціонування;

забезпечення населення продуктами харчування та промисловими товарами
першої необхідності з дотриманням вимог протиепідемічного режиму;

встановлення суворого протиепідемічного режиму роботи медичних закладів;

виконання заходів знезараження навколишнього середовища, виробленої
промислової продукції та санітарної обробки населення;

X

o

I ?

&

??ц?????????????$???????????$?переведення усіх об’єктів харчової
промисловості на спеціальний технологічний режим роботи, який гарантує
нешкідливість виробленої продукції;

здійснення екстреної та специфічної профілактики;

якнайшвидше активне виявлення інфекційних хворих, їх ізоляцію та
госпіталізацію;

контроль за суворим виконанням правил карантину;

проведення санітарно-просвітницької роботи.

У разі запровадження обсервації передбачається:

обмеження в’їзду, виїзду та транзитного проїзду всіх видів транспорту
через територію, на якій впроваджено обсервацію;

проведення знезаражування об’єктів навколишнього середовища;

якнайактивніше раннє виявлення інфекційних хворих, їх ізоляція та
госпіталізація;

запровадження екстреної та специфічної профілактики;

здійснення, за показаннями, санітарної обробки ураженого населення;

посилення медичного контролю за виконанням санітарно-гігієнічних та
протиепідемічних заходів;

посилення ветеринарно-бактеріологічного контролю щодо зараженості
сільськогосподарських тварин та продуктів тваринництва;

запровадження протиепідемічного режиму роботи медичних закладів.

Оточення осередку організовується шляхом встановлення внутрішніх та
зовнішніх постів. Внутрішню охорону забезпечують працівники органів
Міністерства внутрішніх справ, які встановлюють пости на основних
транспортних магістралях та пости охорони при медичних закладах.

Зовнішнє оточення меж карантинної зони здійснюють війська МВС або
загальновійськові частини Міністерства оборони, що розташовані поза
зоною карантину.

Для контролю входу людей, в’їзду транспорту, завезення продуктів, за
виїздом з карантинної зони на залізничних вокзалах, автомагістралях, у
морських та річкових портах, аеропортах службою зовнішнього оточення
виставляються КПП, у складі яких силами та засобами органів охорони
здоров’я розгортаються СКП. На СКП покладено:

перевірку посвідчень щодо проходження обсервації;

перевірку посвідчень щодо проведення вакцинацій (за необхідності) серед
осіб, які прибули до зони карантину;

медичне спостереження за особами, які супроводжують вантажі, транспортні
бригади тощо;

контроль за санітарним станом аеропортів, залізничних, морських та
річкових вокзалів;

медичний нагляд за особовим складом КПП у зоні його функціонування;

виявлення інфекційних хворих серед осіб, які від’їздять із зони
карантину, та тих, які в’їжджають до неї, і їх ізоляція.

Зняття карантину або обмежувальних дій здійснюється після закінчення
терміну інкубаційного періоду певного захворювання, який рахується з
моменту ізоляції останнього хворого та проведення заключної дезинфекції
в осередку захворювання.

З метою зменшення контактів між людьми в осередках проводяться заходи
щодо роз’єднання населення.

Перебудовують роботу поліклініки – вся медична допомога наближається до
населення або переноситься на підприємства, в установи та організації.

Дільничний принцип обслуговування населення зберігається, однак
лікарські дільниці поділяються на мікродільниці з чисельністю населення
до 1000-2000 осіб. На мікродільниці працює бригада у складі одного
лікаря, двох медсестер, двох дезінфекторів та декількох осіб санітарного
активу із місцевого населення або членів санітарної дружини. Для
проведення подвірних обходів та роботи за викликами бригада повинна бути
забезпечена транспортом. Працює вона з дотриманням протиепідемічного
режиму і повинна бути забезпечена захисним одягом відповідно до
характеру осередку.

Для активного якомога раннього виявлення хворих основною формою
організації роботи є подвірні (поквартирні) обходи, які проводяться
силами бригад мікродільниць. Персонал бригади працює під керівництвом
лікаря. Перед виходом на дільницю бригада проходить інструктаж з
епідеміології, клініки та симптоматики певної інфекції і з правил
поведінки в осередку. Санітарні дружинниці та санітарний актив працюють
в осередках під керівництвом середнього медичного працівника.
Поквартирні (подвірні) обходи проводяться не рідше двох разів на добу.
Медична сестра отримує чергову мікродільницю для роботи, визначає для
санітарних дружинниць (санітарного активу) конкретні об’єкти (вулиці,
будинки, квартири) і здійснює контроль за їх роботою. Члени бригади
складають списки людей, які мешкають на певній території, проводять
термометрію, результати якої вносяться у спеціальний журнал. Якщо
виявляють хворого, про нього повідомляють середнього медичного
працівника або лікаря бригади. Хворих ізолюють, а потім направляють на
госпіталізацію. У помешканні хворого проводять дезинфекцію. Хворих, у
яких підвищена температура, госпіталізують у провізорні відділення. За
особами, які мали контакт з хворими, встановлюється спостереження на
термін максимального інкубаційного періоду певного захворювання. За
необхідності проводиться екстрена профілактика. Одна бригада за 10 годин
роботи може обстежити шляхом подвірних обходів 200-300 дворів (квартир).

У кінці робочого дня лікар бригади заповнює звітну форму, де
зазначається:

загальна кількість мешканців на мікродільниці;

кількість осіб, у яких проведена термометрія;

кількість хворих, серед яких виявлено осіб з підвищеною температурою
невизначеної етіології;

кількість госпіталізованих осіб;

кількість хворих, яких залишено вдома (причини);

якщо проводилась екстрена профілактика – кількість осіб, які отримали
медичні препарати.

У медико-санітарних частинах та медичних пунктах підприємств виконання
вищезазначеної роботи переноситься у цехи, відділи, де також проводиться
активне виявлення хворих, термометрія та інші заходи.

З метою усунення проміжних ланок в організації транспортування хворих,
направлення їх до відповідних стаціонарів, скорочення часу
госпіталізації та проведення заключної дезинфекції на базі відділення
госпіталізації міської дезинфекційної станції створюється центр
санітарно-епідеміологічного нагляду (епідеміологічне бюро). У центр
(бюро) надходять усі дані щодо наповнення інфекційних стаціонарів,
відомості про хворих, які мають потребу у госпіталізації. Хворі
госпіталізуються силами відділення евакуації, після чого відділенням
дезинфекції проводиться заключна дезинфекція. Така організація роботи
дозволяє зберігати послідовність між догоспітальним та госпітальним
етапами надання медичної допомоги інфекційним хворим.

Інфекційних хворих слід доставляти у стаціонар спеціальним транспортом.
Хворих з ОНІ у стаціонар перевозить бригада евакуаторів (лікар або
середній медичний працівник, два санітари, водій), які одягнені у
захисний одяг відповідно до характеру інфекції. Після доставки хворого у
стаціонар транспорт та предмети, що використовувалися під час
транспортування, знезаражують.

Евакуатори дезінфікують взуття, рукавички та фартухи, які додатково
надягають під час масових перевезень хворих. У разі евакуації осіб із
захворюваннями, що спричинені збудниками першої групи, міняють захисний
одяг після евакуації кожного хворого. Після закінчення зміни медичні
працівники проходять санітарну обробку.

4. Організація екстреної профілактики та імунопрофілактики інфекційних
хвороб серед населення в епідемічних осередках

Екстреній профілактиці (превентивному лікуванню) підлягають окремі особи
або групи населення, яких за даними епідеміологічного обстеження слід
вважати інфікованими.

Екстрена профілактика здійснюється:

серед осіб, які спілкувалися з людиною, що є джерелом збудника інфекції,
тобто з хворим або носієм;

у дитячих закладах, стаціонарах лікарень, на харчових об’єктах, у
будинках для літніх людей та інвалідів, закладах зі спеціальним режимом
у разі виявлення випадків захворювання або носіїв збудників інфекційних
хвороб;

серед усіх жителів населеного пункту або їх частини у разі виникнення
групових захворювань.

Обов’язковими умовами екстреної профілактики є:

одномоментне охоплення усіх контингентів, які підлягають профілактиці;

забезпечення обліку та контролю за вживанням засобів профілактики;

визначення стійкості виділених культур збудника щодо використовуваних з
профілактичною метою препаратів.

Екстрена профілактика поділяється на загальну та спеціальну.

До встановлення виду збудника інфекційного захворювання проводиться
загальна екстрена профілактика. Як засіб загальної екстреної
профілактики застосовують антибіотики широкого спектра дії або
поєднуються антибіотики які активні щодо всіх (або більшості) збудників.

Середня тривалість проведення загальної екстреної профілактики – до 5
діб (час, необхідний для виділення, ідентифікації та визначення
чутливості збудника до певних антибіотиків).

Після ідентифікації та визначення чутливості до антибіотиків починається
проведення спеціальної екстреної профілактики препаратами, які
етіотропно впливають на відомого збудника інфекційного захворювання.

Тривалість спеціальної екстреної профілактики визначається в основному
тривалістю інкубаційного періоду, який обчислюється із дня можливого
інфікування.

У разі послідовного переходу від загальної до спеціальної екстреної
профілактики слід дотримуватися відповідної послідовності у термінах та
дозах препаратів з урахуванням препаратів, отриманих особою під час
загальної екстреної профілактики.

Екстрена профілактики організовується та проводиться:

у дитячих закладах, будинках для літніх людей та інвалідів, закладах зі
спеціальним режимом – керівниками та медичними працівниками цих
закладів;

на інших підприємствах, у закладах та організаціях – керівниками
районних та дільничних лікарень, поліклінік та амбулаторій за
територіальними принципом із залученням санітарного активу;

серед неорганізованого населення – медичним персоналом бригад.

Облік проведеної екстреної профілактики здійснюється особами,
відповідальними за її проведення.

У системі заходів боротьби щодо виникнення та поширення інфекційних
захворювань важливе значення має імунопрофілактика (специфічна
профілактика). Водночас із обов’язковими плановими щепленнями (проти
дифтерії, правця, поліомієліту, кашлюку, кору, туберкульозу) проводяться
профілактичні вакцинації за епідемічними показаннями. Вони проводяться
лише на епідемічних (ензоотичних) територіях і лише тим контингентам,
які за побутових або професійних умов наражаються на ризик зараження у
певні сезони року.

Наприклад, планова вакцинація проти сибірки проводиться особам, які
працюють із живими культурами збудників, тваринним матеріалом,
інфікованим збудником, а також особам, які зайняті доглядом за
тваринами, їх забоєм та розбиранням туш, збиранням, зберіганням,
транспортуванням та первинною переробкою сировини тваринного походження.

Планову вакцинопрофілактику проводять населенню ензоотичних на туляремію
територій (дорослі – планово, діти – за епідемічними показаннями). У
результаті проведення специфічної профілактики імунний прошарок серед
населення повинен скласти не меншу ніж 90%.

У разі холери специфічна профілактика має допоміжне значення. Щеплення
проводиться за один місяць до очікуваного підйому захворюваності. Час
від вакцинації до ревакцинації у разі несприятливої епідемічної ситуації
скорочується.

Таким чином, поняття “епідемічні показання” для специфічної профілактики
передбачають вказівки на:

територію, на якій проводиться імунізація;

контингенти, які мають ризик зараження певною інфекцією;

час проведення імунопрофілактики.

У свою чергу, вибір території та контингентів, які підлягають щепленню,
і визначених календарем вакцинації термінів вимагає попередньої
діагностики місцевої епідеміологічної ситуації.

Література

Черняков Г.О., Кочін І.В., Сидоренко П.І. Медицина катастроф. – К.:
“Здоров’я”, 2001. – 348с.

Дубицкий А.Е., Семенов И.О., Чепкий Л.П. Медицина катастроф. – К.:
“Здоров’я”, 1993. – 462с.

Черкасский Б.Л. Особо опасные инфекции. – М.: «Медицина», 1996. – 238с.

Организация работы лечебно-профилактических учреждений

Схема розгортання інфекційної лікарні

PAGE 15

Зона обмежень

Зона суворого протиепідемічного режиму

Кухня

Пральня

Господарське

Транспортне

Підрозділи

обслуговування

КПП

Обсерватор для персоналу

Аптека

Гуртожиток

Управління

Мед. частина

Сміттєзбірник

Прозекторська

Морг

Передавальний пункт

Звичайні палати

Боксовані палати

Лікувально-діагностичне відділення

Санпропускники для персоналу

R-кабінет

Клініко-діагностична лабораторія з бак. відділом

Допоміжні відділення

Ізолятор для

персоналу

Перев’язувальна

Ізолятор для потерпілих із розладом психіки

Передавальний пункт

Інших інфекцій

Кишкових інфекцій

Повітряно-краплинних інфекцій

Обмивально-дезинфекційне відділення

Ізолятор

Приймальня для хворих із невстановленим діагнозом

Санпропускник

КПП

Сортувальинй майданчик

Санпропускник

Приймальна для хворих зі встановленим діагнозом

Сміттєзбірник

Майданчик знезаражування

Лікувальне відділення

Приймально-діагностичне відділення

Похожие записи