Лекція

Екологічна обстановка на території України та можливий характер аварій,
катастроф і стихійних лих

І. Класифікація надзвичайних ситуацій,

їх характеристика

Сучасні досягнення в усіх галузях науки, індустріалізація суспільства,
ускладнення технологічних процесів призвели до посилення негативних
явищ, пов’язаних з виникненням надзвичайних ситуацій техногенного
походження. Продовжують наносити велику шкоду небезпечні природні явища.
Навіть в епоху бурхливого науково-технічного прогресу сили природи не
підвладні підпорядкуванню людини і завдають населенню та економіці
великих збитків. Лісові і торф’яні пожежі, землетруси і повені, зсуви,
снігові заноси, бурі та урагани – ось далеко не повний перелік
найчастіших стихійних лих.

За даними 44-ї сесії Генеральної асамблеї ООН, щорічно на нашій планеті
спостерігається 100 000 гроз, 100 000 повеней, тисячі землетрусів,
пожеж, зсувів та ураганів, сотні вивержень вулканів, тропічних циклонів.
За останні 20 років, за тими ж даними, внаслідок природних явищ загинуло
близько 3 000 000 людей і близько 1 000 000 000 відчули на собі
наслідки стихійного лиха. Нині у світі в середньому щотижня
реєструється катастрофа, у ліквідації якої беруть участь міжнародні сили
допомоги. Щорічно на проведення екстрених рятівних заходів витрачається
більше ніж 1 000 000 000 доларів.

Значне місце у структурі катастроф посідають невиробничі аварії. Як
правило, найнебезпечнішими наслідками великих аварій є пожежі і вибухи,
внаслідок чого руйнуються або пошкоджуються виробничі і житлові будинки,
техніка та обладнання, і усе це супроводжується людськими жертвами.

Наявність в Україні промислових підприємств, надвисока їх концентрація в
окремих регіонах, існування великих промислових комплексів, більшість
яких потенційно небезпечні, концентрація на них агрегатів та установок
великої і надвеликої потужності, розвинута мережа транспортних
комунікацій, а також нафто-, газо- та продуктопроводів, велика кількість
енергетичних об’єктів, використання у виробництві значних кількостей
потенціально небезпечних речовин – все це збільшує вірогідність
виникнення техногенних НС, які несуть у собі загрозу для людини,
економіки та природного середовища.

У зв’язку з високим техногенним навантаженням на довкілля, яке перевищує
цей показник у суміжних країнах у 5-15 разів, сумарні ризики техногенних
НС значно перевищують сумарні ризики природних НС.

Територія нашої країни має густу мережу транспорту різних видів
(залізничного, автомобільного і трубопровідного). Дуже розвинуті
морські, річкові та повітряні транспортні мережі. Штучні каскади
Дніпра, Дністра, Бугу та інших річок створили потенційні можливості
катастрофічного затоплення значних територій та великих міст.

На території України можливе виникнення цілої низки небезпечних
природних явищ і процесів геологічного, гідрогеологічного та
метеорологічного характеру. Це, зокрема, великі повені, катастрофічні
затоплення, землетруси, зсувні процеси, лісові та польові пожежі,
великі снігопади й ожеледі, смерчі і шквальні вітри тощо.

Процеси децентралізації управління промисловістю, умови економічної
кризи, зниження виробничої дисципліни є основними дестабілізуючими
чинниками, що сприяють виникненню техногенних катастроф, у тому числі і
великомасштабних. За даними МНС, за 1997 рік в Україні виникло 1902
надзвича1йні ситуації, внаслідок яких загинуло 750 і постраждало 2820
осіб. Тільки від травм та різноманітних отруєнь в Україні загинуло (на
10 тис. Населення) у 1987р. – 8,37, у 1991р. – 11,73, у 1995р. – 15,06,
у 1998р. – більше ніж 16 осіб.

Надзвичайна ситуація (НС) – порушення нормальних умов життя і діяльності
людей на об’єкті або території, спричинене аварією, катастрофою,
стихійним лихом чи іншою небезпечною подією, яка призвела (може
призвести) до загибелі людей та (або) значних матеріальних втрат.

Аварія – це небезпечна подія техногенного характеру, що створює на
об’єкті, території або акваторії загрозу для життя і здоров’я людей і
призводить до руйнування будівель, споруд, обладнання і транспортних
засобів, порушення виробничого або транспортного процесу чи завдає шкоди
довкіллю.

Аварія (з точки зору охорони здоров’я) – це вихід із ладу, руйнування
споруд, будівель, обладнання , транспортних засобів та порушення
виробничого чи транспортного процесу, внаслідок якого на об’єкті, певній
території (акваторії) створюється загроза для життя та здоров’я людей.

Катастрофа – великомасштабна аварія чи інша подія, що призводить до
важких, трагічних наслідків.

Катастрофа (з точки зору охорони здоров’я) – це раптова, швидкоплинна
подія, викликана силами природи чи діяльністю людини, що спричинила
численні людські втрати, завдала шкоди чи створила загрозу здоров’ю
значній кількості людей, руйнування чи знищення об’єктів та інших
матеріальних цінностей у значних розмірах, а також завдала серйозної
шкоди довкіллю.

Катастрофа – це стихійні лиха, технологічні аварії або соціальні
катаклізми, які супроводжуються загибеллю людей в значних масштабах
(малі – 25 загиблих, 100 постраждалих; середні – 100 загиблих, 100
постраждалих; великі – більше 100 загиблих).

НС для охорони здоров’я – це обставина, що виникла раптово, за умови
якої можливості органів і закладів охорони здоров’я щодо запобігання та
ліквідації медико-санітарних наслідків НС не відповідають потребам і
вимагають залучення додаткових сил та засобів чи суттєвої зміни
повсякденних форм і методів роботи.

Класифікація надзвичайних ситуацій, яка запропонована ВООЗ, з
доповненнями проф. Мєшкова В.В. має такий вигляд:

Класифікація надзвичайних ситуацій

за причинами виникнення

Стихійні лиха Технологічні аварії Соціальні катаклізми

І. Метеорологічні І. Екологічні І. Епідемії

ІІ. Топологічні ІІ. Транспортні ІІ. Епізоотії

ІІІ. Тектонічні ІІІ. Вибухові ІІІ. Голод

IV. Виток (викид) СДОР IV. Війни

V. Викид радіаційних речовин V. Тероризм

Інші VІ. Суспільні безладдя

Відповідно до чинників, які можуть зумовити виникнення НС на території
України, розрізняють:

НС техногенного характеру – транспортні аварії (катастрофи), пожежі,
неспровоковані вибухи та їх загроза, аварії з викидами (загрозою
викидів), небезпечних хімічних, радіоактивних, біологічних речовин,
раптове руйнування споруд та будівель, аварії на інженерних мережах і
спорудах життєзабезпечення, гідродинамічні аварії на греблях, дамбах
тощо.

НС природного характеру – небезпечні геологічні, метеорологічні,
гідрологічні морські та прісноводні явища, деградація ґрунтів чи надр,
природні пожежі, зміна стану повітряного басейну, інфекційна
захворюваність людей, сільськогосподарських тварин, масове ураження
сільськогосподарських рослин хворобами чи шкідниками, зміна стану водних
ресурсів та біосфери тощо.

НС соціально-політичного характеру – пов’язані з протиправними діями
терористичного та антиконституційного спрямування: здійснення або
реальна загроза терористичного акту (збройний напад, захоплення і
утримання важливих об’єктів, ядерних установок і матеріалів, систем
зв’язку та телекомунікацій, напад чи замах на екіпаж повітряного або
морського судна), викрадення (спроба викрадення) чи знищення суден,
захоплення заручників, встановлення вибухових пристроїв у громадських
місцях, викрадення або захоплення зброї, виявлення застарілих
боєприпасів тощо.

Залежно від територіального поширення, розмірів технічних та
матеріальних ресурсів, які необхідні для ліквідації наслідків НС,
економічних збитків та кількості потерпілих серед населення розрізняють
чотири рівні НС: 1) загальнодержавний; 2) регіональний; 3) місцевий та
4) об’єктовий.

До загальнодержавного рівня належать НС, що поширюються на території
двох (або більше) областей (Автономної Республіки Крим, міст Києва та
Севастополя) або загрожують транскордонним поширенням, а також у
випадку, коли для їх ліквідації необхідні матеріальні та технічні
ресурси, що перевищують можливості окремої області, але не менше ніж 1%
розміру витрат відповідного бюджету.

До регіонального рівня належать НС, що поширюються на території двох або
кількох адміністративних районів (міст обласного значення, Автономної
Республіки Крим, міст Києва та Севастополя) або загрожують перенесенням
на територію суміжної області України, а також у випадку, коли для їх
ліквідації необхідні матеріальні та технічні ресурси, що перевищують
можливості окремого району, але не менше ніж 1% розміру витрат
відповідного бюджету.

До місцевого рівня належать НС, що виходять за межі потенційно
небезпечного об’єкта, загрожують поширенням самої ситуації або її
вторинних наслідків на навколишнє середовище, сусідні населені пункти,
інженерні споруди, а також якщо для їх ліквідації необхідні матеріальні
та технічні ресурси, які за розмірами перевищують можливості потенційно
небезпечного об’єкта, але не менше ніж 1% витрат відповідного бюджету.
До місцевого рівня належать також всі НС, що виникають на об’єктах
житлово-комунальної сфери та інших, що не входять до затвердженого
переліку потенційно небезпечних об’єктів.

До об’єктового рівня віднесені всі НС, що не підпадають під наведені
вище визначення.

У поняття медико-тактичної характеристики катастроф входять: величина і
структура втрат серед населення, ступінь виходу із ладу територіальних
сил і засобів охорони здоров’я, наявність або відсутність зараження
місцевості в районі катастрофи, розміри осередку ураження тощо.
Перелічені умови становища головним чином впливають на склад сил і
засобів охорони здоров’я у надзвичайних ситуаціях, форми і методи їх
роботи щодо ліквідації медико-санітарних наслідків катастроф.

Катастрофи характеризуються раптовістю виникнення і багатьма чинниками.
Самі катастрофи, як і кількість втрат від них, заздалегідь дуже важко
передбачити як щодо місця, так і щодо часу. Ці обставини не дозволяють
органам охорони здоров’я забезпечити планову і повну готовність своїх
сил і засобів на кожний конкретний вид і розмір лиха. Але життя
свідчить, що цілком реально мати певну готовність з урахуванням
можливого характеру катастроф на об’єктах народного господарства, в
регіонах. Вирішенню такого завдання значною мірою сприяє знання
уражаючих чинників катастроф.

Основними уражаючими чинниками є:

механічний (вибухова хвиля, повторні снаряди, падіння з висоти,
притискання зруйнованими конструкціями будівель та іншими важкими
предметами);

хімічний (сильнодіючі отруйні речовини – СДОР);

радіаційний (іонізуючі випромінювання у разі аварій на об’єктах, які
використовують ядерне паливо, та радіонукліди);

термічний (високі і низькі температури);

біологічний (бактеріальні засоби, токсини).

За низкою показників ці чинники аналогічні або майже ідентичні впливу на
людей сучасної зброї, в тому числі – масового ураження.

Ці чинники можуть діяти одночасно або послідовно, зумовлюючи численні,
поєднані, комбіновані ураження різного ступеня важкості.

1. Стихійні лиха

У наш цивілізований, технічно розвинений час людство залишається
залежним від природних явищ, які досить часто мають катастрофічний
характер і спричиняють загибель багатьох тисяч людей, завдають
величезних матеріальних збитків.

Стихійні лиха– це природні явища, які мають надзвичайний характер та
призводять до порушень нормальної діяльності населення, загибелі людей,
руйнування і нищення матеріальних цінностей.

За причиною виникнення стихійні лиха поділяють на:

І. Тектонічні (пов’язані з процесами, які відбуваються в надрах землі)
– до них належать землетруси, виверження вулканів;

ІІ. Топологічні (пов’язані з процесами, які відбуваються на поверхні
землі) – до них належать повені, зсуви, селі;

ІІІ. Метеорологічні (пов’язані з процесами, які відбуваються в
атмосфері) – до них належать спека, урагани, посуха та ін.

За даними відділу катастроф Смітсонівского інституту (США), число жертв
на планеті, викликаних стихійними лихами за період з 1947 по 1970 р.,
було орієнтовно наступним:

Циклони, тайфуни, шторми на узбережжях

760 тис. загиблих

Землетруси

190 тис. загиблих

Повені

180 тис. загиблих

Грози, цунамі, виверження вулканів та ін.

62 тис. загиблих

Усього:

1192 тис. загиблих

Таким чином, протягом майже чверті століття від стихійних лих щорічно в
середньому гинули близько 50 тис. чоловік. Після 1970 р. статистика
поповнилася великим списком природних катастроф. Нагадаємо тільки про
землетрус у Вірменії в 1988 р. Тоді загинули, за різними оцінками, від
25 до 50 тис. чоловік. Підраховано, що 9/10 стихійних лих у світі
відноситься до чотирьох типів: повені (40%), тропічні циклони (20%),
землетрусу (15%), посухи (15%). По числу жертв тропічні циклони займають
перше місце, повені ж більш часті і заподіюють великий матеріальний
збиток. Р. Кейтс вважає, що збиток, який наноситься світовій економіці
стихійними лихами, складає близько 30 млрд доларів США щорічно. 20 млрд
із них — чистий збиток, а інші 10 млрд – витрати на превентивні дії і
заходи щодо зм’якшення наслідків розгулу стихії.

Тектонічні стихійні лиха

Землетруси

Це підземні удари (поштовхи) і коливання поверхні землі, викликані
природними тектонічними процесами, що відбуваються в земній корі.

Гіпоцентр – це осередок землетрусу, місце, де зсуваються гірські породи.

Проекція центра вогнища землетрусу на поверхні землі називається
епіцентром. Вогнища землетрусу виникають на різних глибинах, здебільшого
в 20-30 км від поверхні. Основними характеристиками землетрусів є:
глибина осередку, магнітуда, інтенсивність енергії на поверхні землі.

Глибина осередку землетрусу частіше перебуває в межах від 10 до 30 км.

Магнітуда характеризує загальну енергію землетрусу, вона вимірюється з
Ріхтером від 0 до 9 (найсильніший землетрус).

Інтенсивність – це показник наслідків землетрусів, який характеризує
кількість жертв, розміри збитків та ін.

Землетруси переважно бувають у вигляді серії поштовхів, головний з яких
має найбільшу магнітуду. Сила, число та тривалість поштовхів суто
індивідуальні для кожного землетрусу. По своїй інтенсивності (прояви сил
природи на поверхні) землетруси поділяються на 12 градацій – балів по
шкалі Ріхтера. У нашій країні прийнята міжнародна MSK-64 (шкала
Медведєва, Шпонхойтера, Карніка), відповідно до якої землетруси
підрозділяються по силі поштовхів на поверхні землі на 12 балів. Умовно
їх можна розділити на слабкі (1-4 бала), сильні (5-8 балів) і
найсильніші, чи руйнівні (8 балів і вище).При 3-бальному землетрусі
коливання відзначаються деякими людьми і тільки в приміщенні; при 5-ти
бальному – качаються висячі предмети і всі, що знаходяться в приміщенні
відзначають поштовхи; при 6-бальному – з’являються ушкодження в
будинках; при 8-бальному – виникають тріщини в стінах будинків,
обвалюються карнизи і труби; 10-бальний землетрус супроводжується
загальним знищенням будинків і порушенням поверхні землі.

Схематизована сейсмічна шкала

Бали Загальна

характеристика Зовнішні ефекти

Непомітний Коливання ґрунту реєструється тільки приладами, людьми не
відчуваються

Дуже слабкий Слабкі поштовхи, ледь відчуваються людьми на верхніх
поверхах

Слабкий Коливання відзначаються багатьма людьми, висячі предмети злегка
розгойдуються

Помірний Поштовхи відчуваються людьми, розгойдуються підвішені
предмети, дзеленчать шибки

Досить сильний Вночі люди прокидаються, гойдаються підвішені предмети,
непокояться тварини. Незначні пошкодження окремих будівель

Сильний Легкі пошкодження будинків, утворюються тріщини у штукатурці,
зсуваються з місця легкі меблі, падає посуд

Дуже сильний У будинках з’являються пошкодження, тріщини у стінах,
окремі будівлі руйнуються. Зсуви на берегах річок. Невеликі гірські
обвали

Руйнівний Руйнація і пошкодження будівель, людям важко встояти на
ногах. Тріщини в ґрунті, гірські обвали

Спустошувальний Руйнування будівель. Викривлення залізничних колій.
Тріщини в ґрунтах завширшки 10 см. Зсуви, великі гірські обвали

Знищувальний Руйнування будівель та пам’ятників. Тріщини у ґрунті до
1 м шириною, великі зсуви та обвали

Катастрофа Повсюдне руйнування будівель, насипів, доріг, гребель.
Вертикальне переміщення шарів. Великі обвали, змінюється рівень
ґрунтових вод

Велика катастрофа Повсюдне руйнування будівель і споруд. Масова
загибель людей і тварин. Значні зміни рельєфу місцевості

У залежності від сили підземних поштовхів можуть руйнуватися цілі селища
і міста. Унаслідок коротких замикань в електромережах виникають пожежі.
У результаті виходу з ладу комунально-енергетичних комунікацій
відбувається затоплення підвалів, сховищ, скупчення газу при
ушкодженні системи газової мережі, припинення подачі електроенергії і
т.д.

Масові завали, у тому числі і шляхів сполучення, не дозволяють широко
використовувати технічні засоби для ведення рятувальних робіт.

Усе це значно утрудняє організацію і ліквідацію наслідків землетрусу і
надання допомоги потерпілим.

Вулканічні землетруси характерні для регіонів розташування діючих чи
погаслих вулканів і можуть прогнозуватися з достатнім ступенем
імовірності, тому збиток від них менш значний чи виключений зовсім,
оскільки будівництво на даних територіях враховує можливість появи
катастрофічних ситуацій.

Як правило, вони охоплюють великі території Це одне з найбільш страшних
стихійних лих. За даними ЮНЕСКО, землетрусам належить перше місце по
заподіюваному економічному збитку і числу людських жертв.

Коли землетрус відбувається під водою, виникають величезні хвилі –
цунамі. Часом їхня висота досягає 60 м (1б-поверховий будинок),
викликаючи величезні руйнування на суші.

Виникають землетрусу зненацька і, хоча тривалість головного поштовху не
перевищує декількох секунд, його наслідку бувають трагічними.

Передбачити початок землетрусу поки що точно неможливо. Прогноз
виправдується в 80 випадках і носить орієнтований характер. Так
сибірські вчені спрогнозували землетрус у Японії досить точно. Вони
прийшли до висновку, що страшне стихійне лихо силою в 7 балів може
відбутися в Японії в період з 10 по 12 січня 1995 р. Як виявилося, вчені
помилилися в термінах приблизно на 5днів, а в силі підземного поштовху –
усього на 0,2 бали. Їхні спостереження вказували на різкий ріст
сейсмічної активності на всій планеті, починаючи з 4 січня.

Найбільший збиток наноситься кам’яним, цегельним, залізобетонним і
земляним будівлям. От чому так страшні вони для міст і інших великих
населених пунктів.

Так, з 28 на 29 травня 1995 р. стався  Північносахалінський землетрус,
місто Нафтогорськ було цілком зруйновано. Загинуло до 70% населення.
Однак самим спустошливим ХХ ст. вважають Тяньшанський (Китай) землетрус,
який стався 28 липня 1976 року, коли загинуло біля 750 тисяч населення.
Звичайно ми пам’ятаємо землетруси в Ашгабаті, 1948 рік(100 тисяч
загиблих), і у Вірменії, 1988 рік, коли за кілька секунд від першого
поштовху загинуло більше 30 тисяч людей. Як бачимо наслідки землетрусів
для людства вражаючі.29 серпня 1999 року 14095 чоловік загинуло, 27234
чоловік вважаються потерпілими, в результаті землетрусу в Туреччині
(епіцентр у місті Ізміт на узбережжі Мармурового моря в 80 км від
Стамбулу).

Цей список можна продовжувати нескінченно, тому що землетруси різної
сили й у різних районах земної кулі відбуваються постійно, наносячи
величезні матеріальні збитки і приводячи до численних жертв.

Так, загальна кількість жертв від землетрусів з 1980 по 1989 р. складає,
по оцінці А.А. Григор’єва (1991), близько 1,2 млн чоловік. Найбільше
число потерпілих від землетрусів (82% усіх жертв) приходиться на 6 країн
світу: Китай — 550 тис. чоловік, територія колишнього СРСР, Японія,
Італія, Перу, Іран. В середньому на Землі від землетрусів щорічно гинуть
близько 14 тис. чоловік. Зони небезпеки навколо епіцентрів руйнівних
землетрусів досягають великих розмірів. Границі зони спустошення можуть
бути віддалені від епіцентру на десятки і навіть сотні кілометрів.

Нульова позначка на сейсмографі означає абсолютний спокій ґрунту, один
бал вказує на слабкий підземний поштовх, кожний наступний бал позначає
поштовх в 10 раз сильніший за попередній. Так, 9-бальний землетрус в 10
разів сильніший за 8-бальний, в 100 разів перевищує 7-бальний, нарешті –
в 100 мільйонів разів сильніший від коливання силою в один бал.

Ознаки близького землетрусу:

запах газу, де раніше цього не відзначалось;

безпричинне, на перший погляд, занепокоєння птахів і домашніх тварин
(особливо це помітно вночі), а також масовий вихід з місць проживання
плазунів (узимку ящірки і змії в передчутті небезпеки виповзають навіть
на сніг);

іскри між близько розташованими електричними дротами;

голубе освітлення внутрішньої поверхні будинків.

Щоб звести втрати до мінімуму, треба, насамперед, знати про можливість
виникнення землетрусу в даній місцевості. Відповідні служби повинні
працювати в напрямку підготовки населення до подібних надзвичайних
ситуацій.

Оповіщення людей про землетрус

Попередження жителів стосовно загрози землетрусу є досить складним, тому
що точно прогнозувати його місце і час поки що неможливо. Однак, знання
непрямих ознак його наближення може допомогти пережити дану ситуацію з
найменшими втратами. Оповіщення населення здійснюється передачею
повідомлення по мережах радіомовлення і телебачення.

Для залучення уваги в екстрених випадках перед передачею інформації
включаються сирени, а також інші сигнальні засоби. Сирени і переривчасті
гудки підприємств, транспортних засобів означають сигнал цивільної
оборони «Увага всім». При цьому необхідно негайно включити гучномовець,
радіо- чи телеприймач і слухати повідомлення штабу МНС, цивільної
оборони. При погрозі землетрусу таке повідомлення може починатися зі
слів:

«Увага! Говорить штаб цивільної оборони міста, штаб МНС…Громадяни! У
зв’язку з можливим землетрусом…».

Дії людей:

а) при попереджувальному сигналі: «Увага всім!» (сирени, переривчасті
гудки)

Почувши сигнал «Увага всім!», людям необхідно виконати наступні дії:

Негайно ввімкнути радіо чи телевізор для прослуховування екстрених
повідомлень штабу цивільної оборони.

Повідомити сусідам і родичам про те, що трапилося, привести додому дітей
і діяти у відповідності до отриманої вами інформації.

При необхідності евакуації виконати наступні рекомендації:

зберіть у невелику валізу (чи рюкзак) речі першої необхідності,
документи, гроші, цінності;

налийте в ємність із щільно закривається кришкою воду, приготуйте
консервовані і сухі продукти харчування;

підготуйте квартиру до консервації ( закрийте вікна, балкони; перекрийте
подачу газу, води, електроенергії, погасите вогонь у печах; візьміть
необхідний одяг і засоби індивідуального захисту);

надайте допомогу старим і хворим, які проживають по сусідству.

б) при загрозі землетрусу

У цьому випадку необхідно діяти наступним чином:

Відключити газ, воду, електроенергію, погасити вогонь у печах, закрити
вікна, балкони.

Сповістити сусідів про небезпеку, узяти із собою необхідні речі,
документи, гроші, воду, продукти і, закривши квартиру на ключ, вийти на
вулицю; дітей тримати за руку чи нести на руках. Зверніть увагу на
поводження тварин: перед землетрусом собаки виють, кішки виносять
потомство назовні, і навіть миші біжать з будинків.

Якщо перші поштовхи застали вас на вулиці, негайно відійдіть далі від
будинків, споруджень, парканів і стовпів – вони можуть упасти і
придавити вас. У момент руйнування небезпечними є падаючі цеглини, скло,
карнизи, прикраси, освітлювальна арматура, вивіски, дорожні знаки,
стовпи.

Пам’ятайте, після першого можуть піти повторні поштовхи. Будьте готові
до цього самі і попередьте тих, хто є поруч. Це може виникнути через
кілька годин, а іноді і діб.

Не слід наближатись до підприємств, які мають легкозаймисті, вибухові й
отруйні сильнодіючі речовини. Не залишайтесь на мостах. Не доторкайтеся
до проводів – вони можуть виявитися під струмом. Майже завжди землетруси
супроводжуються пожежами, викликаними витоком газу чи замиканням
електричних проводів.

Постійно слухайте інформацію з переносних радіоприймачів про обстановку
в районі лиха.

Якщо ви знаходитеся в машині, зупинитися, не загороджуючи дороги, слід
уникати мостів, тунелів і багатоповерхових будинків.

Не повертайтеся додому до оголошення про те, що загроза землетрусу
минула. Запишіть телефон сейсмічної станції. Реагуйте негайно на
зовнішні ознаки землетрусу: коливання ґрунту чи будинку, деренчання
скла, розгойдування люстр, тонкі тріщини в штукатурці. Ви повинні
пам’ятати, що найбільша небезпека походить від падаючих предметів,
частин стелі, стін, балконів і т.п.

в) при раптовому землетрусі

В цьому випадку, коли небезпека занадто близька і землетрус загрожує
вашому життю, необхідно:

При першому поштовху постаратися негайно залишити будинок взявши за руки
дітей, протягом 15-20 секунд по сходам чи через вікна першого поверху
Спускаючи вниз, на ходу стукаєте в двері сусідніх квартир, голосно
оповіщаючи сусідів про необхідність залишити будинок. Якщо знаходитесь
на другому і вище поверхах і ви залишилися в квартирі, встаньте в
дверний проріз чи в куті кімнати (біля капітальної стіни), подалі від
вікон, світильників, шаф, начіпних полиць і дзеркал, прикрийте дітей.
Бережіться обрушення на вас шматків штукатурки, скла, цеглин і т.п.,
тому сховайтеся під стіл чи ліжко, відверніться від вікна і прикрийте
голову руками, не виходьте на балкон і площадку де сходи. Ліфтом
користатися небезпечно, так як він може зупинитись чи навіть відірватись
.

Як тільки стихнуть поштовхи, негайно залишіть будинок по сходах,
притискаючи спиною до стіни. Спробуйте виключити газ, воду,
електроенергію, візьміть із собою аптечку, необхідні речі, закрийте
двері на ключ. Не допускайте своїми діями виникнення паніки.

При наявності в сусідніх квартирах дітей і старих зламайте двері і
допоможіть їм вибратися на вулицю, надайте першу допомогу пораненим,
викличте через телефон-автомат чи мобільний телефон «швидку допомогу»
або відправте посильного в найближчу лікарню за лікарем.

Якщо землетрус застав вас за кермом, негайно зупиніться (бажано на
відкритому місці) і виходьте з машини до закінчення поштовхів. У
громадському транспорті залишайтеся на своїх місцях, попросивши водія
відкрити двері; після поштовхів спокійно без тисняви залишіть салон.

Разом із сусідами візьміть посильну участь у розбиранні завалів і
витягненні потерпілих з-під уламків будинків, використовуючи для цього
особистий автотранспорт, ломи, лопати, автомобільні домкрати й інші
підручні засоби.

При неможливості самим витягти людей з-під уламків негайно сповістите
про це в штаб по ліквідації наслідків землетрусу (найближчу пожежну
частину, відділення міліції, військову частину і т.п.) для надання
допомоги. Розбирайте завали доти, поки не переконаєтеся, що під ними
немає людей. Для виявлення потерпілих використовуйте всі можливі
способи, визначайте місцезнаходження людей по голосу і стукоту. Після
порятунку людей і надання першої медичної допомоги негайно відправляйте
їх на попутніх машинах у лікарню.

Дотримуйтесь спокою і порядку, вимагайте цього від інших. Разом із
сусідами припиняйте поширення панічних слухів, усі випадки грабежу,
мародерства, інших порушень законності, слухайте повідомлення по
місцевому радіо. При руйнуванні вашого будинку йдіть на збірний пункт
для одержання медичної та матеріальної допомоги, пересувайтесь по
середині вулиць, обходячи будинки, стовпи і лінії електропередач.

Рятувальні і невідкладні аварійно-відбудовні роботи

при ліквідації наслідків землетрусів

При землетрусах для проведення рятувальних і невідкладних
аварійно-відбудовних робіт залучаються рятувальні, зведені загони
(команди), загони (команди) механізації робіт, аварійно-технічні
команди. А також інші формування, що мають на оснащенні: бульдозери,
екскаватори, крани, механізований інструмент і засоби механізації
(керосинорізи, бензорізи, талі, домкрати).

При проведенні рятувальних і невідкладних аварійно-відбудовних робіт у
вогнищі землетрусу в першу чергу витягають з-під завалів, з
напівзруйнованих і палаючих будинків людей, яким роблять першу медичну
допомогу; влаштовують у завалах проїзди; локалізують і усувають аварії
на інженерних мережах, що загрожують життю людей чи перешкоджають
проведенню рятувальних робіт; обрушують чи зміцнюють конструкції
будинків чи споруджень, що знаходяться в аварійному стані; обладнують
пункти збору потерпілих і медичних пунктів; організують водо- і
харчопостачання.

Послідовність і терміни виконання робіт установлює начальник Цивільної
Оборони об’єкта, в зоні землетрусу.

Заходи безпеки після землетрусу

перед тим як ввійти в будь-який будинок, переконаєтеся, чи не загрожує
воно обвалом сходів, стін і перекриттів; не підходите до явно
ушкоджених будинків;

у зруйнованому приміщенні через небезпеку вибуху газів, що зібралися, не
можна користатися відкритим полум’ям (сірниками, свічами, запальничками
і т.п.);

будьте обережні поруч з обірваними й оголеними електричними проводами ,
не допускайте до них дітей;

повернувшись в квартиру, не включайте електрику, газ і водопровід, поки
їхню справність не перевірять комунально-технічні служби;

не пийте воду з ушкоджених (затоплених) колодязів до перевірки її
придатності санітарно-епідеміологічною службою;

при великій кількості загиблих людей чи домашніх тварин і небезпеки
виникнення епідемії під час роботи з ліквідації наслідків стихії
надягайте гумові чоботи, рукавички і ватно-марлеву пов’язку.

На Україні зона сильних землетрусів з інтенсивністю коливань ґрунту на
поверхні Землі більше ніж 7 балів охоплює територію майже 27 000 км2, де
чисельність населення перевищує 2 000 000 осіб, і поширюється на
території Автономної Республіки Крим, Закарпатської, Одеської,
Чернівецької областей. Зона землетрусів з інтенсивністю коливань ґрунту
від 8 до 9 балів охоплює територію площею майже 14 000 км2 з кількістю
населення майже 800 000 осіб і поширюється по значній території
автономної Республіки Крим і Одеської області. До розряду стихійного
лиха належать землетруси силою до 5 балів: площа території, де можуть
виникнути землетруси такої сили, складає більше ніж 120 000 км2 з
населенням більше ніж 10 000 000 осіб. У цій зоні знаходяться 11
областей – Одеська, Закарпатська, Івано-Франківська, Хмельницька,
Вінницька, Чернівецька, а також Автономна Республіка Крим, Миколаївська.
Всього в Україні площа сейсмонебезпечних зон складає 123 700 км2, а
кількість населення, яке проживає на їх території, 10 929 200 осіб.

Землетруси продовжують залишатися грізними ворогами людства. У
сейсмоактивних районах світу в даний час проживає близько 2 млрд людин.
Серед густонаселених районів найбільш небезпечними через можливість
руйнівних підземних поштовхів варто назвати Китай, Японію, Індонезію,
Центральну Америку, захід США і південь Середньої Азії.

Землетруси серед усіх стихійних лих складають 15%.

Величина санітарних втрат у разі землетрусів залежить від сили і площі
району стихійного лиха, щільності населення в осередку землетрусу,
ступеня руйнування будівель, раптовості виникнення та низки інших
чинників.

Аналіз втрат у місті Ашгабаті і м. Скоплє (Югославія) свідчить, що
орієнтовно структура травматичних ушкоджень під час землетрусів може
бути такою:

ушкодження нижніх та верхніх кінцівок – 26%;

забій м’яких тканин з численними крововиливами – 21%;

множинні ушкодження – 14%;

інші травми – 39%.

Внаслідок землетрусу в значної кількості людей виникають різні
нервово-психічні розлади, що ускладнюють надання першої медичної
допомоги. Спостерігається стан значного емоційного напруження,
збудження, роздратування тощо. За існуючими даними, до 10% населення в
зоні землетрусу буде потребувати невідкладної психоневрологічної
допомоги та стаціонарного лікування і майже все населення – вживання
седативних та інших заспокійливих засобів. Це необхідно враховувати
органам охорони здоров’я сейсмонебезпечних зон та прилеглих до них
районів (міст) під час визначення кількості та профілю ліжок, які
плануються та розгортаються додатково, а також у процесі підготовки
медичних кадрів для медичного обслуговування населення в умовах
землетрусу.

Надаючи медичну допомогу потерпілим під час землетрусів, необхідно
передбачити:

Своєчасне надання усіх видів медичної допомоги у разі всіх можливих
видів уражень. Відповідно до міжнародної статистики, якщо рятівники
прибудуть в зону землетрусу в перші три години, вони можуть врятувати до
90% людей, які залишилися живими, через 6 годин – 50%. У подальшому
шанси на порятунок зменшуються, і через 10 днів ведення рятівних робіт
втрачає сенс.

Надання медичної допомоги особовому складу формувань, які ведуть рятівні
роботи. Психологи стверджують, що рятівники, в тому числі і медичні
працівники, працювати тривалий час у зоні катастрофи не зможуть. Через
дві доби у них порушується сон, уві сні вони бачать, як падають будинки,
безліч трупів, чують жіночий плач. Тому дуже часто рятівники також
потребують невідкладної медичної допомоги.

Проведення лікувально-профілактичних заходів, спрямованих на зменшення
кількості людей з нервово-психічними розладами, загостреннями соматичних
захворювань, а також надання допомоги у разі передчасних та нормальних
пологів.

Запобігання виникненню і ліквідація можливих спалахів інфекційних
захворювань.

Виверження вулканів

У результаті вулканічної діяльності потерпають тисячі людей, наносяться
величезні збитки господарству і майну населення. Тільки за останні 500
років від вивержень вулканів загинуло більше 200 тис. чоловік. Їхня
смерть — результат як безпосереднього впливу вулканів (лави, попелу,
отруйних розпечених газів, механічні пошкодження), так і непрямих
наслідків (голод, матеріальні втрати). Тільки в XX сторіччі від
вивержень загинули кілька десятків тисяч людей.

У 1902 р. на острові Мартиніка під час виверження вулкану було знищене
ціле місто Сент-П’єр, розташований у 8 км від кратера діючого вулкана
Мон-Пеле. Загинуло майже все населення (близько 28 тис.). Виверження
Мон-Пеле спостерігалось і в 1851 р., але тоді обійшлося без жертв і
руйнувань. У 1902 р., за 12 діб до виверження, експерти передбачили, що
за своїм характером воно буде аналогічним попередньому, і тим самим
заспокоїли жителів. Найбільше по кількості жертв і матеріальних збитках
виверження вулкану відбулася в 1985 р. у Колумбії. «Прокинувся» вулкан
Руїс, що не проявляв активності з 1595 р. Головні трагічні події
відбулись в місті Амеро, розташованому в 40 км від кратера Руїса.
Викинуті з жерла вулкана розпечені гази і лава, що виливалася, розтопили
сніг і лід на його вершині. Утворився селевий потік, який повністю
зруйнував Амеро, у якому проживала 21 тис. жителів. При цьому загинули
близько 15 тис. чоловік. Було зруйновано і кілька інших населених
пунктів. Великий збиток був нанесений 20 тис. га сільськогосподарських
плантацій, автодорогам, лініям зв’язку. Загинули близько 25 тис.
чоловік, а загальне число потерпілих перевищило 200 тис.

В XIX ст. найвідомішим було виверження вулкану Кракатау (27 серпня 1883
р., Індонезія) – стовп попелу, газів, уламків сягнув висоти 70-80 км,
хвилі в морі (цунамі) досягали 30 м, міста, селища, ліси, залізниця на
узбережжі о. Ява й Суматра були стерті з лиця землі, загинуло біля 40
тис. населення. Вибух від виверження чути було за 4700 км (о.
Мадагаскар). Вибуховою хвилею на о. Ява (за 150 км) в багатьох будинках
вибило вікна та двері. Повітряна хвиля, викликана цим веверженням, тричі
обійшла нашу планету. В Берліні перша повітряна хвиля була зафіксована
через 10 годин після катастрофи, її швидкість наближалася до 1000
км/год.

У наші дні вулканічна діяльність приносить людству не менше шкоди, чим у
попередні сторіччя. І це дуже дивно, тому що шляхом спостережень вдалося
досить точно встановити розміри зон небезпечного впливу вулканів.
Лавовий потік при великих виверженнях поширюється на відстань до 30 км.
Розпечені, а також кислотні гази становлять небезпеку в радіусі
декількох кілометрів. На набагато більшу відстань, до 400-500 км,
поширюються зони випадіння кислотних дощів, що викликають опіки в людей,
отруєння рослинності, посівів, ґрунту. Грязьокам’яні потоки, що
виникають на вершинах вулканів під час раптового танення снігів у період
виверження, поширюються на відстань у кілька десятків кілометрів,
нерідко до 80-100 км.

Топологічні стихійні лиха

( Повені. Це тимчасове затоплення значної частини суші водою в
результаті дій сил природи. Відбуваються вони по трьох причинах.
По-перше, в результаті рясних опадів чи інтенсивного танення снігу.
Таке часто буває у гірській місцевості, у районах з великою сіткою
річок, каналів та озер. За даним ЮНЕСКО, від повеней у ХХ столітті
загинуло 9 млн осіб. Недарма в народі кажуть, що найстрашніші для людини
– це вода і вогонь. Повені завдають і великих матеріальних збитків – в
деяких країнах до 50% їх національного прибутку. Тільки за рік збитки у
всьому світі становлять мільярди доларів. Збитки від повеней зростають.
Суттєвим фактором, який сприяє зростанню збитків від повеней, є
техногенний вплив на природне середовище. Йдеться, передусім, про
вирубування лісів. Після рубок інфільтраційні властивості грунту
знижуються в 3,5 рази, а інтенсивність його змивання збільшується в 15
разів. У тропічних лісах суцільні вирубування призводять до збільшення
стоку в 2-2,5 рази. Кількість повеней зростає також зі збільшенням
кількості міст.

( Повінь – це значне затоплення місцевості внаслідок підйому рівня води
в річці, озері, водосховищі, спричинене зливами, весняним таненням
снігу, вітровим нагоном води, руйнуванням дамб, гребель тощо. Повені
завдають великої матеріальної шкоди та призводять до людських жертв.

Значні, до катастрофічних, повені відбуваються на морських узбережжях, в
тому числі і в помірних широтах. Зазвичай вони пов’язані з циклонами,
штормовими вітрами, рідше з вулканічною діяльністю та землетрусами
(цунамі). Найчастіше затоплення узбережжя спостерігається в країнах
північно-західної Європи (Англія, Бельгія, Голландія, Німеччина).
Руйнування спричинені не тільки морськими хвилями, які сягають 3-4 і
більше метрів заввишки, але й значними повенями, пов’язаними з виходом
рік з берегів. Території затоплення досягають декількох десятків
кілометрів завширшки й сотень завдовжки. Під час повені 1962р. на
узбережжі поблизу міста Гамбург (Німеччина) води проникли до 100 км
вглибину країни. При цьому загинуло 540 осіб. Величезних збитків нанесла
повінь країнам Центральної та Східної Європи влітку 2002 року – більше 2
млрд євро.

Повінь в Хуанхе, Китай (1931) призвела до загибелі 3700000 людей, а
повінь в Бангладеш (1970) до гибелі більше 300000 населення.

Крім того, сильний нагонний вітер, що спостерігається на деяких морських
узбережжях, наприклад, Чорного, Північного морів, Каспію, в устях рік,
що впадають у море (заливи), а особливо на узбережжях океанів сприяє
виникненню топологічних стихійних лих . Нагонний вітер затримує воду в
устя річок, в результаті чого підвищується її рівень. Повені такого роду
характерні для Санкт-Петербурга, населених пунктів низов’я рік Волги й
Уралу. Так, двічі 3 і 11 травня 1990 р., у місці впадання ріки Урал у
Каспійське море висока морська хвиля, піднята сильним вітром, як би
наповнила ріку і погнала її назад, заливаючи все навколо на ширину до 20
км. Виявилася затоплена частина Гур’євської області.

Підводні землетруси або виверження вулкану викликають гігантські хвилі
– цунамі. Швидкість їхнього поширення досягає 400 – 800 км/година. Вони
з колосальною силою обрушуються на узбережжя, змиваючи усе на своєму
шляху. Так в 1976 на Філіппінах внаслідок дії такої велетенської хвилі
загинуло більше 5 тисяч населення.

Тією чи іншою мірою повені періодично спостерігаються на більшості
великих річок України. Серед них Дніпро, Дністер, Прип’ять, Західний
Буг, Тиса та інші. Повені бувають також на невеликих річках та в
районах, де взагалі немає визначених русел. У цих районах повені
формуються за рахунок зливових опадів.

Катастрофічний паводок наприкінці 1988 та впродовж 1999р. в Закарпатті
за своїми наслідками, жертвами і залученнями сил став найбільшою після
Чорнобиля надзвичайною ситуацією. Буквально за 12 год. У 269 населених
пунктах було зруйновано 2695 житлових будинків, понад 12 тис. – серйозно
пошкоджено. 10680 осіб опинилися просто під небом. Значних руйнувань
зазнали водозахисні споруди, водопровідне і каналізаційне господарство,
мости, автошляхи, енергетичні лінії і зв’язок, відчутних втрат зазнав
агропромисловий комплекс.

Рекомендації щодо правил поведінки під час повені При загрозі повені
проводять попереджувальні заходи, що дозволяють знизити збиток і
створити умови для ефективних рятувальних робіт. В першу чергу треба
інформувати населення про виникнення такої загрози, посилити
спостереження за рівнем води, привести в готовність сили і засоби МНС.
Перевіряється стан дамб, гребель, мостів, шлюзів, усуваються виявлені
недоліки. Зводяться додаткові насипи, дамби, риються водовідвідні
канави, готуються інші гідротехнічні спорудження.

Треба пам’ятати – часу мало і його треба використовувати з максимальною
користю.

Якщо загроза повені буде наростати, то в передбачуваній зоні затоплення
робота підприємств, організацій, шкіл і дошкільних установ припиняється.
Дітей відправляють по домівках чи переводять у безпечні місця.
Продовольство, коштовні речі, одяг, взуття переносять на верхні поверхи
будинків, на горища, а в міру підйому води і на дахи. Худобу переганяють
на узвишшя.

Може бути прийняте рішення про евакуацію населення з небезпечної зони,
тоді в першу чергу вивозять дітей, дитячі установи і лікарні.

Повінь стала фактом. Як проводити рятувальні роботи. І яких запобіжних
заходів слід дотримуватись?

Евакуація – один зі способів збереження життя людей. Для цього
використовуються всі наявні плавзасоби: боти, баржі, катери, човни,
плоти, машини-амфібії. Входити в човен, катер слід по одному, ступаючи
на середину настилу. Під час руху забороняється мінятися місцями, сідати
на борти, штовхатися. Після причалювання один з дорослих виходить на
берег і тримає човен за борт доти, поки усі не вийдуть на сушу.

Коли плавзасоби відсутні, треба скористатися тим, що є поблизу під рукою
– бочками, колодами, дерев’яними щитами, дверима, уламками заборів,
автомобільними шинами й іншими предметами, здатними утримувати людину на
воді. Відпускати в таке плавання дітей одних не можна. Обов’язково поруч
повинні бути дорослі.

Якщо вода застала людей у полі чи в лісі, як бути, що робити? Терміново
виходити на узвишшя, а в лісі забратися на міцні крислаті дерева.

До потопаючого підпливати краще зі спини. Наблизившись, слід взяти його
за голову, плечі, руки, комір, повернути обличчям догори і плисти до
берега, працюючи вільною рукою і ногами.

При наявності човна наближатися до потопаючого слід проти течії, при
вітряній погоді – проти вітру і потоку води. Витягати людину з води
найкраще з боку корми. Доставивши його на берег, негайно приступити до
надання першої медичної допомоги, — боротьба з асфіксією,
переохолодженням, механічними пошкодженнями.

Наслідки повеней

затоплення шаром води значної площі землі;

ушкодження та руйнування будівель і споруд;

ушкодження автомобільних шляхів і залізниць;

руйнування обладнання та комунікацій, меліоративних систем;

загибель свійських тварин та знищення врожаю сільськогосподарських
культур;

вимивання родючого шару грунту;

псування та нищення сировини, палива, продуктів харчування, добрив тощо;

загроза інфекційних захворювань (епідемії);

погіршення якості питної води;

загибель людей.

( Повені відрізняються від інших стихійних лих тим, що деякою мірою
прогнозуються. Але прогнозувати ймовірність повені набагато легше, ніж
передбачити момент її початку. Точність прогнозу зростає при отриманні
надійної інформації про кількість та інтенсивність опадів, рівні води в
річці, запаси води в сніговому покрові, зміни температури повітря,
довгострокові прогнози погоди тощо.

Від надійного та завчасного прогнозування повені залежить ефективність
профілактичних заходів і зниження збитків. Завчасний прогноз повеней
може коливатися від декількох хвилин до декількох діб та більше.

( Зсуви. Зсуви можуть виникнути на всіх схилах з нахилом в 20° і більше
в будь-яку пору року. За швидкістю зміщення порід зсуви поділяють на:

повільні (швидкість становить декілька десятків сантиметрів на рік;

середні (швидкість становить декілька метрів за годину або добу);

швидкі (швидкість становить десятків кілометрів за годину).

( Зсуви – це ковзкі зміщення мас гірських порід вниз по схилу, які
виникають через порушення рівноваги. Зсуви виникають через ослаблення
міцності гірських порід внаслідок вивітрювання, вимивання опадами та
підземними водами, систематичних поштовхів, нерозважливої господарської
діяльності людини тощо.

Тільки швидкі зсуви можуть спричинити катастрофи з людськими жертвами.
Об’єм порід, які зміщуються при зсувах, перебуває в межах від декількох
сот до багатьох мільйонів кубічних метрів.

Найзначніші осередки зсувів на території України зафіксовані на
правобережжі Дніпра, на чорноморському узбережжі, в Закарпатті та
Чернівецькій області.

Зсуви руйнують будівлі, знищують сільськогосподарські угіддя, створюють
небезпеку при добуванні корисних копалин, викликають ушкодження
комунікацій, водогосподарських споруд, головним чином гребель.

Найбільш дійовим захистом від зсувів є запобігання – відведення
поверхневих вод, штучне перетворення рельєфу (зменшення навантаження на
схили), фіксація схилу за допомогою підпорів.

( Снігові лавини. Снігові лавини також належать до зсувів і виникають
так само, як і інші зсувні зміщення. Сили зчеплення снігу переходять
певну межу, і гравітація викликає зміщення снігових мас уздовж схилу.

Великі лавини виникають на схилах 25-60° через перевантаження схилу
після значного випадання снігу, частіше під час відлиги, внаслідок
формування в нижніх частинах снігової товщі горизонту розрихлення.

В історії людства відомо багато лавинних катастроф. В Альпах відома
страшна трагедія, яка сталася під час Першої світової війни. На
австро-італійському фронті, який проходив засніженими гірськими
перевалами, стихія забрала життя близько 10 тис. солдат. Найбільш
лавинонебезпечною країною вважається Швейцарія, де протягом року сходить
приблизно до 10 тис. лавин. На території України снігові лавини поширені
в гірських районах Карпат та Криму.

перенапруження снігового покрову

різкий порив вітру

звукова хвиля

різка зміна метеорологічних умов

Що ж можуть зробити снігові лавини, які несуть з собою десятки і сотні
тисяч тонн? Рухаючись зі швидкістю майже 200 км/год, лавина спустошує
все на своєму шляху. Небезпека руйнівної сили лавини полягає ще в тому,
що сніговий вал жене поперед себе повітряну хвилю, а повітряний таран
більш небезпечний, ніж удар снігової маси – перевертає будинки, ламає
дерева, контузить і душить людей. Така хвиля повітря мало чим
відрізняється від викликаної вибухом великої бомби.

Існує пасивний та активний захист від лавин. При пасивному захисті
уникають використання лавинонебезпечних схилів або ставлять на них
загороджувальні щити. При активному захисті проводять обстріл
лавинонебезпечних схилів, що викликає сходження невеликих, безпечних
лавин, запобігаючи таким чином накопиченню критичних мас снігу.

( Селі. Виникають селі в басейнах невеликих гірських річок внаслідок
злив, інтенсивного танення снігів, проривів завальних озер, обвалів,
зсувів, землетрусів.

( Селі – це паводки з великою концентрацією грунту, мінеральних частин,
каміння, уламків гірських порід (від 10-15 до 75% об’єму потоку).

“Сель” (сайль) – слово арабське і в перекладі означає бурхливий потік,
тобто за зовнішнім виглядом селевий потік – це шалено вируюча хвиля
висотою з п’ятиповерховий будинок, яка мчить ущелиною з великою
швидкістю.

Селі трапляються в багатьох країнах – в деяких областях Індії та Китаю,
Туреччини та Ірану, в гірських районах Північної та Південної Америки.
Від селевих потоків страждає населення Кавказу, Середньої Азії та
Казахстану. В Україні селеві потоки трапляються в Карпатах та Криму.

За складом твердого матеріалу, який переносить селевий потік, їх можна
поділити на:

грязьові (суміш води з грунтом при незначній концентрації каміння,
об’ємна вага складає 1,5-2 т/м3);

грязекам’яні (суміш води, гравію, невеликого каміння, об’ємна вага –
2,1-2,5 т/м3);

водокам’яні (суміш води з переважно великим камінням, об’ємна вага –
1,1-1,5 т/м3)

У Карпатах найчастіше трапляються водокам’яні селеві потоки невеликої
потужності, у Середній Азії – грязьові потоки.

Швидкість селевого потоку становить 2,5-4,5 м/с, але під час прориву
заторів вона може досягати 8-10 м/с і більше.

будівництво гребель

будівництво каскаду запруд для руйнації селевого потоку

будівництво стінок для закріплення відкосів

тощо

Рекомендації щодо правил поведінки при зсувах, снігових лавинах та селях
у випадку попередження про селевий потік або зсув, які насуваються, слід
якомога швидше залишити приміщення і вийти в безпечне місце;

надавати допомогу людям, які потрапили в селевий потік, використовуючи
дошки, палиці, мотузки та інші засоби; виводити людей з потоку в
напрямку його руху, поступово наближаючись до краю;

при захопленні сніговою лавиною необхідно зробити все, щоб опинитись на
її поверхні (звільнитись від вантажу, намагатись рухатись вгору, рухи як
при плаванні); якщо ні, то потрібно намагатися закрити обличчя курткою,
щоб створити повітряну подушку (сніговий пил потрапляє в ніс і рот –
людина задихається);

вирушаючи в гори, необхідно мати при собі лавинні мотузки яскравого
кольору; мотузку намагатися викинути на поверхню, щоб завдяки мотузці
людину, яка потрапила в снігову лавину, могли знайти.

( Лісові пожежі. До 80% пожеж виникає через порушення населенням мір
пожежної безпеки при поводженні з вогнем у місцях праці і відпочинку, а
також в результаті використання в лісі несправної техніки. Буває, що ліс
загоряється від блискавок під час грози.

По характеру пожежі поділяються на низові, підземні і верхівкові.
Найчастіше відбуваються низові пожежі – до 90% від загальної кількості.
У цьому випадку вогонь поширюється тільки по ґрунтовому покриві,
охоплюючи нижні частини дерев, траву і виступаючі корені.

При верхівковій швидкій пожежі, яка починається тільки при сильному
вітрі, вогонь просувається за звичай по кронах дерев «стрибками». Вітер
розносить іскри, горять гілки і хвоя, тому створюють нові вогнища за
кілька десятків, а то і сотні метрів. Полум’я рухається зі швидкістю 15
– 20 км/година. Так в Клюкветі, США в 1918 р. внаслідок лісної пожежі
загинуло 800 осіб.

Так в сусідній Росії найбільше поширення цього нещастя відмічалось в
Читинській, Іркутській, , Калінінградській, Архангельській областях,
Красноярськом краї. В 2003 році лісові пожежі виникли в південних
районах Франції, в Португалії, Іспанії. Досить часто відмічаються лісові
пожежі в Бразилії, Канаді. Потрібні величезні зусилля пожежних
підрозділів, населення, а іноді і армійських підрозділів, щоб зупинити і
ліквідувати вогонь.

Райони у яких лютують лісові пожежі є «зоною стихійного лиха». Ці пожежі
завдають величезних збитків довкіллю – гине місцева флора та фауна,
погіршується екологія.

Рекомендації щодо правил поведінки при пожежах 3ахльостувати кромки
пожежі – найпростіший і разом з тим досить ефективний спосіб гасіння
слабких і середніх пожеж. Для цього використовують пучки гілок довжиною
1-2 м чи невеликі дерева, переважно листяних порід. Так група з 3-5
чоловік за 40 – 50 хв може погасити шляхом захльостування кромки,
пожежу довжиною до 1000 м.

В тих випадках, коли захльостування вогню не дає належного ефекту, можна
закидати кромку пожежі пухким ґрунтом. Безумовно, краще, коли це
робиться за допомогою техніки.

Для того щоб вогонь не поширювався далі, на шляху його руху влаштовують
земляні смуги і широкі канави. Коли вогонь доходить до такої перешкоди,
він зупиняється: йому нікуди більше поширюватися.

Не виключено, що вогонь може наближатися до села чи іншого населеного
пункту, розташованого в лісі чи поблизу його. З чого почати? Головне –
евакуювати основну частину населення, в першу чергу дітей, жінок і
стариків. Вивіз людей слід робити в напрямку, перпендикулярному
поширенню вогню. Рухатися слід не тільки по дорогах, а також вздовж
річок і струмків, а часом і по самій воді. Рот і ніс бажано прикривати
мокрою ватно-марлевою пов’язкою, хусткою, рушником. Не забудьте взяти з
собою документи, гроші і вкрай необхідні речі.

Пам’ятайте, вогонь дуже безжалісний. Тут слід мати навички медичної
допомоги при термічних опіках.

Головне – попередити виникнення пожежі.

Метеорологічні стихійні лиха

Ми живемо на дні великого повітряного океану, глибина якого досягає
1000км, і він має назву атмосфера. Вітри – це природні змішувачі
повітря, які забезпечують обмін між забрудненим та чистим, холодним та
теплим повітрям, вони розганяють хмари, приносять дощ, тобто вітри є
важливою частиною життя на планеті. Але й вони можуть бути небезпечними,
руйнівними, джерелом метеорологічних стихійних лих.

( Ураган – це вітер величезної руйнівної сили (із швидкістю більше ніж
30 м/с) і значної тривалості. Ураганний вітер руйнує міцні і зносить
легкі споруди, звалює стовпи ліній електропередач та зв’язку, дерева,
пошкоджує транспортні магістралі, мости, комунально-енергетичні системи,
що призводить до людських жертв.

В 1806 році англійський адмірал Ф.Бофорт запропонував шкалу для
вимірювання вітрів (див. табл.).

Шкала вітрів (за Бофортом)

Бали Вітер Швидкість вітру Ознаки дії вітру

Штиль 0 – 0,5 Листя на деревах не ворухнеться, дим із димарів
піднімається вертикально

Тихий 0,5 – 1,7 Листя на деревах не ворухнеться, дим із димарів
піднімається вертикально

Легкий 1,7 – 3,3 Дим трохи відхиляється, вітер майже не відчувається
обличчям

Слабкий 3,3 – 5,2 Вітер гойдає тонкі гілки дерев

Помірний 5,2 – 7,4 Вітер здіймає куряву, гойдаються гілки середньої
товщини

Чималий 7,5 – 9,8 Хитаються тонкі стовбури дерев, на воді з’являються
хвилі з гребнями

Сильний 9,8 – 12,4 Хитаються товсті стовбури дерев, гудять телеграфні
дроти

Дуже сильний 12,4 – 15,2 Хитаються великі дерева, важко йти проти вітру

Надзвичайно сильний 15,2 – 18,2 Вітер ламає товсті стовбури

Шторм 18,2 – 21,5 Вітер зносить легкі будівлі, валить паркани

Сильний шторм 21,5 – 25,1 Вітер валить і вириває з корінням дерева,
руйнує міцні будівлі

Жорстокий шторм 25,1 – 29,0 Вітер чинить великі руйнування, валить
телеграфні стовпи, перекидає вагони

Ураганами називають також тропічні циклони, які виникають в Тихому
океані поблизу узбережжя Центральної Америки. На Далекому Сході і в
районах Індійського океану урагани (циклони) мають назву тайфунів. Суть
усіх цих явищ одна. Ураган, тайфун, тропічний циклон – це велетенські
віхоли нашої планети.

Тропічні урагани найчастіше виникають влітку над Атлантикою або Тихим
океаном, коли нагріта сонцем вода віддає тепло повітрю. Діаметр такого
урагану може досягати 900 км, а швидкість обертання повітряних мас
доходить до 500 км/год., в цьому і полягає його руйнівна сила.

У центрі кожного тропічного циклону утворюється область дуже низького
тиску з високою температурою. Це і є “око тайфуна”, його діаметр –
10-30 км.

Коли ураган наближається до узбережжя, він жене попереду себе величезні
маси води. Штормовий вал, який супроводжується зазвичай і смерчами,
шалено налітає на узбережжя і нищить усе живе.

Тропічні циклони – сезонні явища, частота яких у різних районах планети
міняється в середньому від одного до 20 ураганів у рік. За рік із
супутників просліджується до 110 ураганів, що зароджуються над
Атлантикою. Але тільки 10-11 з них виростають до таких розмірів, коли їх
можна іменувати ураганами, чи тропічними штормами. Важливою мірою
захисту людей від ураганів служить їхнє прогнозування. Тропічні циклони
на початку звичайно пізнають, а потім просліджують по знімках із
супутників. Якщо виявляють, що ураган підсилюється, проводиться
прогнозування його шляху і швидкості, що потім уточнюється при одержанні
нової інформації. Коли ураган наближається до берега на відстань 300 км,
його швидкість і напрямок руху можна визначити по радіолокаторі. У
прогнозах звичайно прагнуть визначити ділянка узбережжя, якому загрожує
ураган, місце очікуваного максимального штормового нагону, райони
зливових дощів і повеней, а також ознаки торнадо щонайменше за 36 ч. до
виходу тропічного циклону на берег. Служба погоди США випускає для
населення прогнози за 24, 12 і 6 ч., що містять зведення про
місцезнаходження і характеристики циклона, а при необхідності
випускаються щогодинні бюлетені. В Австралії попередження випускаються
кожні 6 ч., коли ураган знаходиться більш ніж у 100 милях від берега, і
кожні 3 ч., коли він наближається до суші.

З метою захисту життя людей і їхнього майна адміністрація і саме
населення в районах, підданих дії ураганів, уживають різних заходів.
Здійснюються спроби впливати на сам ураган. Для цього, наприклад, хмари
в зоні урагану засівають йодистим сріблом. Споруджуються запобіжні
берегові дамби, насипаються захисні вали, дюни закріплюються
рослинністю, проводяться лісопосадки. Будуються сховища. Важливе
значення надається суворому дотриманню правил зонування території,
дотриманню будівельних норм, при потребі будівлі зміцнюються,
проводиться їх вітро- і гідрозахист. На випадок стихії накопичуються
запаси води, продовольства і будівельних матеріалів. Найважливіша роль
належить системі оповіщення про наближення урагану. Настільки ж важлива
і добре організована евакуація людей з небезпечної зони. Американські
дослідники дуже лаконічно формулюють міри захисту безпосередньо під час
урагану: «Евакуація. Пошуки сховища. Молитва».

Різновидами урагану є буря, смерч (торнадо). Останні утворюються тоді,
коли стикаються дві великі повітряні маси різної температури і
вологості, до того ж в нижніх шарах повітря тепле, а у верхніх –
холодне. Швидкість переміщення хмари зі смерчем становить близько
50-60 км/год. Смерч, торкаючись поверхні землі, спричиняє великі
руйнування. Це зумовлено двома чинниками: таранним ударом повітря, що
швидко обертається, та великою різницею тиску між периферією та
внутрішньою частиною лійки, з виникненням значної відцентрової сили.

На сьогодні існують сучасні методи прогнозування ураганів, смерчів. Так,
підозрілі скупчення хмар, де б вони не виникали, фотографуються
метеорологічними супутниками з космосу, з літаків. Ця інформація одразу
ж аналізується, щоб розрахувати розвиток та рух ураганів та заздалегідь
сповістити населення про небезпеку.

Рекомендації

щодо правил поведінки при ураганах отримавши повідомлення про ураган,
необхідно щільно зачинити двері, вікна;

з дахів та балконів забрати предмети, які при падінні можуть травмувати
людину;

вимкнути газ, загасити вогонь в печі, підготувати аварійне освітлення
(ліхтарі, свічки);

створити запас води і продуктів на 2-3 доби, покласти на видне місце
аптечку, перев’язочний матеріал;

в будівлях необхідно триматися подалі від вікон, щоб не отримати травми
від осколків розбитого скла;

найбезпечнішими місцями під час урагану є підвали, сховища, метро та
внутрішні приміщення перших поверхів цегляних приміщень;

коли ураган застав людину на відкритій місцевості, найкраще знайти
укриття в западині (ямі, яру, канаві);

ураган може супроводжуватись грозою, необхідно уникати ситуацій, при
яких збільшується ймовірність ураження блискавкою: не стояти під
окремими деревами, не підходити до ліній електропередач тощо.

Таблиця 3

Поділ потерпілих у стаціонарі за локалізацією та характером травми

внаслідок дії стихійного лиха

Локалізація ушкоджень Характер травми

ізольована множинна поєднана

Голова

Груди

Живіт

Опорно-руховий апарат

Всього 27,5

8,7

1,4

62,4

100,0 3,5

5,0

2,1

89,4

100,0 77,3

17,3

4,5

0,9

100,0

Дані таблиці показують, що провідне місце посідають ізольовані та
множинні травми опорно-рухового апарату.

В Україні смерчі – явище поодиноке і спостерігається у літній період. За
останні 20 років їх зареєстровано всього 34. Смерчі завдають значних
збитків господарству і нерідко призводять до людських жертв.

2. техногенні аварії

Коли вперше з’явились міські поселення, почала формуватися і техносфера
– сфера, яка містить штучні технічні споруди на Землі. Звичайно, тоді це
були тільки елементи техносфери. Справжня техносфера з’явилась в епоху
промислової революції, коли пара та електрика дозволили багаторазово
розширити технічні можливості людини, давши їй змогу:

а) швидко пересуватися по земній поверхні і створювати світове
господарство;

б) заглибитись у земну кору та океани;

в) піднятися в атмосферу;

г) створити багато нових речовин.

Виникли процеси, не властиві біосфері:

отримання металів та інших елементів;

виробництво енергії на атомних електростанціях;

синтез невідомих досі органічних речовин.

Потужним техногенним процесом є спалювання викопного палива.

У зв’язку з використанням все більших енергетичних потужностей люди
змушені концентрувати енергію на невеликих ділянках, причому найчастіше
в межах міст та інших населених пунктів. Йде просторова концентрація
синтетичних хімічних сполук (їх кількість досягла 400 тисяч), більша
частина котрих отруйна. Внаслідок цього різко зросло забруднення
навколишнього середовища, нищення лісів, опустелювання, все більше людей
гине внаслідок аварій на виробництві і транспорті.

Аварії, спричинені порушенням експлуатації технічних об’єктів, за своїми
масштабами почали набувати катастрофічного характеру вже в 20-30-х роках
ХХ ст. Вплив цих аварій деколи переходить кордони держав і охоплює цілі
регіони. Несприятлива екологічна обстановка, викликана цими аваріями,
може зберігатися від декількох днів до багатьох років. Ліквідація
наслідків таких аварій потребує великих коштів та залучення багатьох
спеціалістів.

( Аварія – це небезпечна подія техногенного характеру, що створює на
об’єкті, території або акваторії загрозу для життя та здоров’я людей і
призводить до руйнування будівель, споруд, обладнання і транспортних
засобів, порушення виробничого процесу, чи завдає шкоди довкіллю.

Згідно з розмірами та заподіяною шкодою розрізняють легкі, середні,
важкі та особливо важкі аварії. Особливо важкі аварії призводять до
великих руйнувань та супроводжуються великими жертвами.

Аналіз наслідків аварій, характеру їх впливу на навколишнє середовище
зумовив розподіл їх за видами.

Особливо важкі аварії можуть призвести до катастрофи.

( Катастрофа – це великомасштабна аварія, яка призводить до важких
наслідків для людини, тваринного й рослинного світу, змінюючи умови
середовища існування.

Глобальні катастрофи охоплюють цілі континенти і їх розвиток ставить під
загрозу існування всієї біосфери.

Аварії з викидом радіоактивних речовин

у навколишнє середовище

Найнебезпечнішими за наслідками є аварії на АЕС з викидом в атмосферу
радіоактивних речовин, внаслідок яких має місце довгострокове
радіоактивне забруднення місцевості на величезних площах.

На підприємствах атомної енергетики відбулися такі значні аварії:

1957 рік – аварія в Уїндскейлі (Північна Англія) на заводі по
виробництву плутонію (зона радіоактивного забруднення становила
500 км2);

1957 рік – вибух сховища радіоактивних відходів біля Челябінська, СРСР
(радіаційне забруднення переважно стронцієм-90 території, на якій
мешкало 0,5 млн осіб);

1961 рік – аварія на АЕС в Айдахо-Фолсі, США (в реакторі стався вибух);

1979 рік – аварія на АЕС “Тримайл-Айленд” у Гарисберзі, США (сталося
зараження великих територій короткоживучими радіонуклідами, що призвело
до необхідності евакуювати населення з прилеглої зони).

Однак найбільшою за масштабами забруднення навколишнього середовища є
аварія, яка сталася 1986 року на Чорнобильській АЕС. Внаслідок грубих
порушень правил експлуатації та помилкових дій 1986 рік став для людства
роком вступу в епоху ядерної біди. Історія людства ще не знала такої
аварії, яка була б настільки згубною за своїми наслідками для довкілля,
здоров’я та життя людей. Радіаційне забруднення величезних територій та
водоймищ, міст та сіл, вплив радіонуклідів на мільйони людей, які
довготривалий час проживають на забруднених територіях, дозволяє назвати
масштаби Чорнобильської катастрофи глобальними, а ситуацію надзвичайною.

За оцінками спеціалістів, відбулись викиди 50 мегакюрі небезпечних
ізотопів і 50 мегакюрі хімічно інертних радіоактивних газів. Сумарне
радіоактивне забруднення еквівалентне випадінню радіоактивних речовин
від вибуху декількох десятків таких атомних бомб, які були скинуті над
Хіросімою. Внаслідок цього викиду були забруднені води, грунти, рослини,
дороги на десятки й сотні кілометрів. Під радіоактивне ураження
потрапили території України, Білорусі, Росії, де зараз проживає 5млн
осіб.

Нині радіоактивний стан об’єкта ЧАЕС такий: доза опромінення становить
15-300 мР/год, а на окремих ділянках 1-5 Р/год. Проектний термін служби
саркофага, який захищає четвертий реактор, — 30 років. Зараз планується
будівництво “Саркофага-2”, який повинен вмістити “Саркофаг-1” і зробити
його безпечним. 15 грудня 2000 року відбулося закриття Чорнобильської
АЕС.

Сьогодні ніхто практично не застрахований від впливу наслідків цієї
аварії чи будь-якої іншої аварії на об’єктах атомної промисловості.
Навіть віддаленість на сотні і тисячі кілометрів від АЕС не може бути
гарантією безпеки.

( Стан здоров’я населення в умовах довгострокової дії малих доз
іонізуючого випромінювання. Одним з наслідків аварії на Чорнобильській
станції є довгострокове опромінення малими дозами іонізуючого
випромінювання за рахунок надходження в організм радіоактивних речовин,
які містяться в продуктах харчування та воді. При впливі малих доз
іонізуючого випромінювання відбувається поступовий розвиток патологічних
процесів.

Проблема оцінки довгострокового впливу на організм малих доз
радіоактивного випромінювання належить до найбільш актуальних.

Чим далі ми від 26 квітня 1986р., тим більше питань постає щодо
наслідків аварії. Наведемо дані з доповіді Міністра охорони здоров’я
України про медичні аспекти наслідків аварії через 12 років після
трагедії.

Найближчими наслідками цієї аварії стало опромінення осіб, які брали
участь у гасінні пожежі та аварійних роботах на атомній електростанції.
Гострою променевою хворобою захворіло 238 осіб, 29 із них померло в
перші місяці аварії, ще 15 – згодом. Пізніше діагноз “гостра променева
хвороба” був підтверджений у 134 хворих, з них важкого і дуже важкого
ступеня – у 43.

Близько 2 тисяч осіб отримали місцеві променеві ураження, з 800 тисяч,
що брали участь у роботах з ліквідації аварії. Це пожежники, військові,
працівники атомної енергетики, наукові співробітники, будівельники,
медичні працівники та багато інших.

Найбільші дози опромінення зареєстровано серед пожежників та персоналу
АЕС, які працювали під час аварії в першу добу.

Усього, за сучасними даними, внаслідок Чорнобильської катастрофи в
Україні постраждало майже 3,23 млн осіб, з них 2,35 млн мешкають
протягом 12 років на забрудненій території, більше 358 тисяч брали
участь у ліквідації наслідків аварії, 130 тисяч були евакуйовані 1986р.
або були виселені пізніше. Однак, за даними досліджень ЮНІСЕФ 2002 року,
наслідки уражень серед населення від аварії на ЧАЕС є занадто
перебільшеними, а чисельні соматичні розлади пов’язують з наслідками
психоемоційного стресу.

( Шляхи підвищення життєдіяльності в умовах радіаційної небезпеки.
Актуальним для жителів багатьох районів України є питання про виживання
в умовах підвищеної радіації. Оскільки зараз основну загрозу становлять
радіонукліди, що потрапляють в організм людини з продуктами харчування,
слід знати запобіжні й профілактичні заходи, щоб сприяти виведенню з
організму цих шкідливих речовин.

Сучасна концепція радіозахисного харчування базується на трьох
принципах:

обмеження надходження радіонуклідів з їжею;

гальмування всмоктування, накопичення і прискорення їх виведення;

підвищення захисних сил організму.

Третій напрям передбачає пошук та створення радіозахисних харчових
речовин та продуктів, які мають антиоксидантну та імуностимулюючу
активність й здатні підвищувати стійкість організму до несприятливої дії
радіоактивного випромінювання (антимутагени та радіопротектори). На
допомогу приходять природні “захисники”. До цих речовин належать: листя
чаю, виноград, чорна смородина, чорноплідна горобина, обліпиха, банани,
лимони, фініки, грейпфрути, гранати; з овочів – шпинат, брюссельська і
цвітна капуста, боби, петрушка. Для того, щоб радіонукліди не
засвоювались організмом, потрібно постійно вживати продукти, які містять
пектини, зокрема яблука. Насіння соняшника належить до групи
радіозахисних продуктів. Багаті на біорегулятори морські продукти, дуже
корисний мед і свіжі фруктові соки.

Рекомендації американського вченого доктора Р.Гейла

щодо збереження здоров’я

в умовах довгострокової дії малих доз випромінювання Добре харчування.

Щоденне випорожнення.

Вживання:

відварів насіння льону, чорносливу, кропиви, проносних трав;

соків з червоними пігментами 9виноградний, томатний);

чорноплідної горобини, гранатів, родзинок;

вітамінів А, Р, С, В, соку буряка, моркви;

хрону, часнику;

крупи гречаної, вівсяної;

активованого вугілля (1-2- таблетки перед їжею);

сирів, вершків, сметани;

овочів й фруктів (знімати верхній шар до 0,5 см, з капусти видаляти
верхні три листки.

Щедре пиття.

Аварії з витоком сильнодіючих

отруйних речовин

Аварії з витоком сильнодіючих отруйних речовин і зараженням
навколишнього середовища виникають на:

підприємствах хімічної промисловості;

підприємствах нафтопереробної промисловості;

підприємствах целюлозно-паперової промисловості;

підприємствах харчової промисловості;

водопровідних і очисних спорудах;

при транспортуванні сильнодіючих отруйних речовин.

викиди та витоки небезпечних хімічних речовин

загорання різних матеріалів, обладнання, будівельних конструкцій, яке
супроводжується забрудненням навколишнього середовища

аварії на транспорті при перевезенні небезпечних хімічних речовин,
вибухових та пожежонебезпечних вантажів

Безпосередніми причинами цих аварій є:

порушення правил безпеки при транспортуванні;

недотримання техніки безпеки;

вихід з ладу агрегатів, механізмів, трубопроводів;

ушкодження ємностей тощо.

Одним з найяскравіших прикладів аварій може служити аварія, яка
трапилась на хімічному підприємстві американської транснаціональної
корпорації “Юніон Карбайд” в індійському місті Бхопал 1984р.. Викид
стався раптово, в нічний час. У результаті аварії в атмосферу потрапило
декілька десятків тонн газоподібного компонента – метилізоционату. Ця
сполука – дуже сильна отрута, яка викликає ураження очей, органів
дихання, мозку та інших життєво важливих органів людини. Загинуло більше
2,5 тисяч осіб, 500 тисяч осіб отруїлося, з них у 70 тисяч отруєння
зумовили багаторічні захворювання. Збитки від цієї техногенної
катастрофи оцінюються в 3 мільярди доларів США.

Офіційне розслідування причин цієї катастрофи виявило значні прорахунки
в проектуванні підприємства, недосконалість системи попередження витоків
отруйних газів. Місцева влада та населення не були заздалегідь сповіщені
про потенційну небезпеку для місцевих жителів, пов’язану з технологією
виробництва отрутохімікатів.

( Головною особливістю хімічних аварій (на відміну від інших промислових
катастроф) є їх здатність розповсюджуватися на значні території, де
можуть виникати великі зони небезпечного забруднення навколишнього
середовища.

Повітряні потоки, які містять гази, пароподібні токсичні компоненти,
аерозолі та інші частинки, стають джерелом ураження живих організмів не
тільки в осередку катастрофи, а і в прилеглих районах. У США для кожної
з 336 особливо небезпечних хімічних речовин, які можуть потрапити у
навколишнє середовище внаслідок аварії, встановлено три рівні впливу:

1. Виникає дискомфорт у постраждалих.

2. З’являється втрата працездатності.

3. Виникає загроза життю.

До числа небезпечних для здоров’я людини газоподібних сполук, які
забруднюють атмосферу при хімічних аваріях та катастрофах, можна
віднести: Cl, HCl, HF, HCN, SO3, SO2, CS2,CO,CO2, NH3, COCl3, оксиди
азоту та інші.

( Сильнодіючими отруйними речовинами називаються хімічні сполуки, які в
певних кількостях, що перевищують ГДК, негативно впливають на людей,
сільськогосподарських тварин, рослини та викликають у них ураження
різного ступеню.

Сильнодіючі отруйні речовини можуть бути елементами технологічного
процесу (аміак, хлор, сірчана й азотна кислоти, фтористий водень та
інші) і можуть утворюватися при пожежах на об’єктах народного
господарства (чадний газ, оксиди азоту та сірки, хлористий водень).

На території України знаходиться 877 хімічно небезпечних об’єктів та
287 000 об’єктів використовують у своєму виробництві сильнодіючі отруйні
речовини ат їх похідні (у 140 містах та 46 населених пунктах). Нарощення
хімічного виробництва призвело також до зростання кількості промислових
відходів, які становлять небезпеку для навколишнього середовища і людей.

Транспортні аварії

Необхідність транспорту в наш час не викликає жодного сумніву.
Транспортні засоби мають великий позитивний вплив на економіку країни,
створюють зручність і комфорт для людей. Розвиток транспорту, підвищення
його ролі у житті людей супроводжується не тільки позитивним ефектом, а
й негативними наслідками, зокрема, високим рівнем аварійності
транспортних засобів та дорожньо-транспортних пригод (ДТП).

Будь-який транспортний засіб – це джерело підвищеної небезпеки. Людина,
що скористалась послугами транспортного засобу, знаходиться в зоні
підвищеної небезпеки. Це зумовлюється можливістю ДТП, катастрофами та
аваріями поїздів, літаків, морських та річкових транспортних засобів,
травмами при посадці чи виході з транспортних засобів або під час їх
руху.

( Автомобільний транспорт. Причини дорожньо-транспортних випадків можуть
бути всілякі. Це насамперед порушення правил дорожнього руху, технічна
несправність автомобіля, перевищення швидкості руху, недостатня
підготовка осіб, що керують автомобілями, слабка їхня реакція, низька
емоційна стійкість. Нерідко причиною аварій і катастроф стає керування
автомобілем в нетверезому стані. До серйозних дорожньо-транспортних
випадків призводять невиконання правил перевезення небезпечних вантажів
і недотримання при цьому необхідних вимог безпеки.

Усім пам’ятний випадок, що відбувся в 1994 р. у Москві на Дмитровском
шосе, коли бензовоз врізався в тролейбус. Бензин розлився по бруківці,
спалахнуло полум’я. Жах охопив людей. Багато хто вискакували з
тролейбуса і бігли як палаючі смолоскипи. Інші згоряли тут же, на місці.
Загинули пасажири, ні в чому не винні люди. І сьогодні на місце цієї
трагедії громадяни приносять живі квіти. А усьому провиною недбалість,
зневага елементарними правилами. Так, 3 листопада 1982 року стався вибух
цистерни з бензином під час зіткнення в тунелі Саланг, який призвів до
загибелі більше 2000 осіб.

Іншою причиною дорожніх аварій є незадовільний стан дорогий. Іноді на
проїзній частині можна бачити відкриті люки, не обгороджені і
неосвітлені ділянки ремонтних робіт, відсутність попереджуючих про
небезпеку знаків. Усе це в сукупності приводить до величезних утрат.

Тільки в Москві на дорогах міста за рік гинуть до 60 дітей, це два
повних класи. Травми одержують 1000 – ціла школа. У Росії за рік під
колісьми машин і в дорожніх аваріях гинуть 36 – 37 тис. чоловік. Це
майже в три рази більше, ніж за дев’ять років війни в Афганістану. У
нас, на Україні ситуація не краща – від 4 до 5 тисяч загиблих, щоденно
гине 2 дітей, кожні 45 хвилин ДТП. В США щорічно гине близько 42000
людей, в Німеччині більше 9000, а в Польщі–біля 7000.

За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, в результаті
дорожньо-транспортних випадків у Західній Європі щорічно гинуть близько
100 тис. чоловік і понад 200 тис. одержують серйозні травми, у світі
гине 250 тисяч і приблизно в 30 разів більше отримує різного характеру
травми. По кількості загиблих на 100000 населення лідером є ПАР (99,4),
потім ідуть Латвія, Південна Корея ( 35,3 і 33,1 відповідно). Частіше
гинуть люди у віці від 15 до 29 років.

Цифри кричать. А кількість аварій у нас поки що не скорочується, а
навпаки зростає.

При автокатастрофі головне – вчасно надати першу медичну допомогу
потерпілим. І повинно бути це зроблено не пізніше перших 20, від сили 30
хв. Інакше буде пізно.

Треба мати на увазі, що водій і пасажири найчастіше одержують поранення
голови, кінцівок і грудної клітки від ударів конструкціями дверей,
кермового стовпчика, передньої стінки кузова і вітровим склом. Додаткові
травми наносять предмети, що знаходяться в машині. Пішоходи найбільші
ушкодження одержують від ударів бамперами, крилами, фарами і капотом.
Близько 60% усіх поранень – результат вторинного удару об дорожнє
полотно, бордюр.

Рекомендації щодо правил поведінки при автомобільних аваріях

кожен водій, кожен пішохід зобов’язані негайно прийняти всі можливі
заходи для порятунку людей, наданню їм найпершої медичної допомоги,
особливо зупинка кровотечі, боротьба з асфіксією, больовим шоком;

?

. 0 J L ?

?

B l i

E

E

E

E

E

E

O

Z??

O

??Z??

”yAey

”yAey

”yAey

”yAey

”yAey

”yAey

”yAey

”yAey

”yAey

”yAey

”yAey

”yAey

?
?I???‚?„?B?D?F»H»„1/4†1/4O1/4ae1/4?1/2?1/2&3/4O3/4Oe3/46A8AaeAoioaoioioi
oioioioUoioio?A?a??«?«?«?«?«?«???«?«?«?«?«?«?¤oio?«?«?

NH

?»????&?

CJ OJQJ

OJQJ

CJ OJQJ

CJ

??&?

??&?

??&?

??&?

OJQJ

????

????

????

????

????

????

?ss

????

?ss

????

oaoaoaoUOEOEOC?CO« “ † † UOEO{n{OEOEOg

8 : ¤ ¦ *

,

oeiaeioeiaiaOaOaOaOaOaOaOaOaOaOaOIAeIAeIAeIAeIAeI1/4·?«?IAeIAeIAeIAeIiaO
aOaOaOaOa

,

NH

OJQJ

OJQJ;нічну допомогу. Місце катастрофи слід відгородити попереджувальними
знаками;

постраждалі після надання їм першої медичної допомоги доставляються в
найближчі лікувальні установи;

основні роботи при великих автомобільних аваріях проводять спеціальні
команди, що мають автокрани, машини техдопомоги з пристосуваннями для
різання металу, рейковими домкратами, клинами, тросами й іншим
необхідним інструментом;

Для ліквідації наслідків аварій з автомобілями, що перевозять хімічно
небезпечні, вибухові, отрутні, радіоактивні речовини, залучаються
спеціалізовані формування МНС, сили протипожежної служби.

( Повітряний транспорт. Авіаційні аварії – це авіапригоди, які не
призвелии до людських жертв, але викликали руйнування літака різного
ступеня.

Катастрофа – це аварія з людськими жертвами. А відбувається їх досить
багато. Так, у 1994 р. у результаті 20 авіакатастроф у Росії загинуло в
два рази більше пасажирів, а ніж у попередньому році. Страшна цифра
жертв наближається до чотирьохсот. Прикладів шодо великих авіакатастроф
в історії досить, так 27 березня 1077 р. в Танеріфе (Канарські острови),
після помилки диспетчера зіткнулись на посадочній полосі два “Боїнга
747” загинуло 583 пасажира. , Кіншаса, Заїр, 8 січня 1996 р. “АН-32”
впав після вильоту на місцевий ринок, загинуло біля 300 осіб. В
Іркутську в 1997 р. “АН -124” врізався в жилий будинок, загинуло 63
людини.

У середньому щорічно в світі стається близько 60 авіаційних катастроф, в
35 з яких гинуть усі пасажири та екіпаж. Близько двох тисяч людських
життів щорічно забирають авіаційні катастрофи, а на дорогах світу
щорічно гине понад 250 тисяч чоловік. Отже, ризик потрапити під колеса
машин в 10-15 разів вищий від ризику загинути в авіакатастрофі.

До подібних наслідків призводять руйнування окремих конструкцій літака,
відмова двигунів, порушення роботи систем керування, електроживлення,
зв’язку, пілотування, обмеження палива, перебої в життєзабезпеченні
екіпажа і пасажирів. На сьогодні, мабуть, найбільш небезпечною
трагедією, яка часто виникає на борту літака є пожежа і вибухи.

Рятувальні й аварійні роботи можна розділити на два види: перші–
проведені членами екіпажу, другі – ті що організуються наземними
службами. Екіпажу для вживання заходів, як правило, бракує часу. Все
відбувається украй швидко. Екіпаж подає сигнал нещастя і приземляється в
найближчому аеропорту. Перед самою посадкою відкриваються усі вхідні
двері і люки, звільняються проходи до них. Як тільки літак зупинився,
організується негайна евакуація людей на безпечну відстань.

Потерпілим негайно надається перша медична допомога. Усіма роботами
керує командир корабля. Його розпорядження обов’язкові як для екіпажа,
так і для всіх пасажирів.

До місця посадки прибувають аварійно-рятувальні команди, медичні
працівники, пожежні, підрозділи охорони, що і проводять основні роботи
по наданню допомоги людям, ліквідації наслідків аварій.

( Аналіз авіаційних катастроф у світовому масштабі показує, що загальний
шанс на спасіння в авіакатастрофах при польотах на великих реактивних
авіалайнерах значно вищий порівняно з невеликими літаками.

Наслідки при авіакатастрофах для пасажирів можуть бути: від слабкого
невротичного шоку до тяжких чисельних травм. Це можуть бути:

ушкодження тазових органів;

ушкодження органів черевної порожнини;

ушкодження грудної клітки;

поранення голови;

поранення шиї;

опіки;

переломи, особливо нижніх кінцівок;

асфіксія, яка настає внаслідок дихання парами синильної кислоти, що
виділяється при горінні пластикових матеріалів корпусу літака.

При катастрофах деяких травм можна уникнути, якщо дотримуватись певних
рекомендацій. Ці рекомендації збільшують шанси пасажирів на спасіння в
будь-якій ситуації.

( Залізничний транспорт. Пасажири залізничного транспорту також
знаходяться в зоні підвищеної небезпеки. Зонами підвищеної небезпеки на
залізничному транспорті є:

залізничні колії;

переїзди;

посадочні платформи та вагони, в яких пасажири здійснюють переїзди.

Постійну небезпеку становить система електропостачання, можливість
аварій, зіткнення, отримання травм під час посадки або висадки. Крім
цього, залізничними коліями перевозять небезпечні вантажі: від палива та
нафтопродуктів до радіоактивних відходів та вибухових речовин.

Найбільшу небезпеку для пасажирів становлять пожежі у вагонах.
Зумовлюється це тим, що у вагонах (замкненому просторі) завжди перебуває
велика кількість людей. Температура в осередку пожежі дуже швидко
підвищується з утворенням токсичних продуктів горіння. Особливо
небезпечними є пожежі в нічний час на великих перегонах, коли пасажири
сплять.

Згадаємо Арзамас. 9 год 30 хв 4 червня 1988 р. у 300 м від вокзалу
вибухнули три вагони з промисловою вибухівкою. Знищені: локомотив, 11
вагонів, 250 м залізничних колій, зруйновані вокзал і 185 прилеглих
будинків. Після вибуху утворилася воронка глибиною 26м, діаметром 53м.

Треба відзначити, що начальник ЦО і штаб ЦО спрацювали оперативно і
грамотно. Вже через17хв була подана перша інформація про те, що сталося.
Населення призвали зберігати спокій і по можливості надавати допомогу
потерпілим. Керівникам підприємств і служб ЦО міста були поставлені
чіткі задачі.

Першими у вогнище прибули пожежники служби ЦО, що локалізували пожежу і
перекрили газ на порушеній магістралі. Основна важкість роботи в цей час
полягла на медиків.

Наступного дня в 11 год 40 хв через станцію Арзамас проїхав перший потяг
по відновленому шляху.

Рівно через рік 3 червня 1991 року в Башкортостані, поблизу Уфи
відбулася страшна залізнична катастрофа. У зоні вибуху продуктопроводу
знаходились два зустрічні поїзди. Зруйновано 350 м шляху. Вибухова хвиля
скинула з полотнини 11 вагонів, 7 з який цілком згоріли. У потягах
знаходилися 1284 пасажира і 84 працівника з поїзних бригад. Більшість з
них загинули, багато одержали опіки і травми.

Протягом 10 хв були сповіщені керівники республіки і члени комісії з НС.
Для проведення рятувальних і інших невідкладних робіт залучалися значні
сили ЦО і ЗС.

У ході робіт вирішувались головні задачі – надання постраждалим першої
медичної допомоги і відправлення їх у найближчі медичні установи. Місце
проведення робіт було оточено й обгороджене. На жаль, кількість аварій
на залізничному транспорті не скорочується. Щорічно гинуть люди (до 3
тис. чоловік по даних Росії), знищується майно, держава несе величезні
збитки.

( Дотримання правил безпеки як пасажирами і машиністами, так і
пішоходами, значно зменшує ризик потрапляння в надзвичайні ситуації, а
саме:

під час руху вздовж залізничної колії не дозволяється підходити ближче
ніж на 5 м до крайньої рейки;

на електрифікованих ділянках залізничної колії не підніматися на опори,
а також не торкатися спуску, який відходить від опори до рейок, а також
дротів, які лежать на землі;

залізничні колії можна переходити тільки у встановлених місцях (по
пішохідних містках, переходах тощо); перед переходом колій необхідно
впевнитись у відсутності потяга або локомотива і тільки після цього
здійснювати перехід;

підходячи до переїзду, уважно простежте за світловою та звуковою
сигналізацією та положенням шлагбаума; переходити колії можна тільки при
відкритому шлагбаумі, а при його відсутності – коли не видно потяга;

забороняється бігти по платформі вокзалу вздовж потяга, що прибуває чи
відходить;

під час проходження потяга без зупинки не стояти ближче двох метрів від
краю платформи;

підходити до вагона дозволяється тільки після повної зупинки потяга;

посадку у вагон та вихід з нього здійснювати тільки з боку перона і бути
при цьому обережним, щоб не оступитися і не потрапити у зазор між
посадочною площадкою вагона та платформою;

на ходу потяга не відкривайте зовнішні двері тамбурів, не стійте на
підніжках та перехідних майданчиках, а також не вихиляйтесь з вікон
вагонів; при зупинках потяга на перегонах не виходьте з вагонів;

забороняється використовувати у вагонах відкритий вогонь та
користуватися побутовими приладами, що працюють від вагонної
електромережі (чайники, праски і т. ін.); перевозити у вагонах
легкозаймисті та вибухонебезпечні матеріали;

при екстреній евакуації з вагона зберігайте спокій, з собою беріть
тільки те, що необхідно, великі речі залишайте у вагоні, тому що це
погіршить швидкість евакуації; надайте допомогу в евакуації пасажирам з
дітьми, літнім людям, інвалідам та іншим;

при виході через бокові двері та аварійні виходи будьте обережними, щоб
не потрапити під зустрічний потяг.

( Морський транспорт. Як і всі інші види транспортних засобів,
мореплавство пов’язане з можливістю аварій, катастроф та ризиком для
життя людини.

( Можливий ризик для життя людини на морських транспортних засобах
значно вищий, ніж на авіаційних та залізничних видах, але нижчий, ніж на
автомобільних.

У світовому морському транспорті щорічно зазнають аварій понад 8000
кораблів, з них гине понад 200 одиниць. Безпосередньої небезпеки для
життя під час аварії зазнають понад 6000 людей, з яких близько 2000
гине.

Найтяжча в історії мореплавства катастрофа пасажирського судна “Дона
Пас” в районі Філіппін забрала 3132 життя. Того ж року в катастрофі
англійського пасажирського порому “Геральд офф фри ентерпрайз” загинуло
1193 особи. При розслідуванні останньої катастрофи виявилось, що
безпосередньою причиною стала колективна помилка капітана і команди.
Людські помилки призвели до загибелі технічно справних кораблів “Михайло
Ломоносов” та “Адмірал Нахімов” при спокійному морі та ясній погоді.

тоді, коли відмовляють пристрої. Неможливість залишити в таких випадках
корабель призводить до того, що пасажири втрачають шанси на спасіння і
потрапляють в надзвичайно складну ситуацію. Ризик для життя пасажирів
виникає при спуску на воду рятувальних засобів, а саме:

при перекиданні шлюпки;

при сильних ударах об борт корабля і т.ін.

Втрата шансів на врятування може виникнути внаслідок неправильного
використання рятувальних жилетів або коли люди стрибають з висоти 6-15 м
з борту корабля, який тоне.

При тривалому перебуванні у воді причинами смерті можуть стати
гіпотермія (переохолодження організму) та виснаження. Гіпотермія
становить головну небезпеку і для тих пасажирів, які рятуються в шлюпках
або на плотах.

Щоб уповільнити переохолодження організму і збільшити шанси на виживання
при низьких температурах води, необхідно голову тримати якомога вище над
водою тому, що понад 50% всіх тепловтрат організму припадає на голову.
Утримувати себе на поверхні води треба так, щоб мінімально витрачати
фізичні зусилля.

Перебуваючи на рятувальному плоті, шлюпці чи у воді, людина повинна
намагатися подолати паніку, розгубленість, вірити в те, що її врятують.
Така поведінка в екстремальних ситуаціях збільшує шанси людини на
виживання.

Пожежі та вибухи

Вибухи і їх наслідки – пожежі виникають на об’єктах, які виробляють
вибухонебезпечні та хімічні речовини. При горінні багатьох матеріалів
утворюються високотоксичні речовини, від дії яких люди гинуть, частіше,
ніж від вогню. Раніше при пожежах виділявся переважно чадний газ. Але в
останні десятиріччя горить багато речовин штучного походження:
полістирол, поліуретан, вініл, нейлон, поролон. Це призводить до
виділення в повітря синильної, соляної й мурашиної кислот, метанолу,
формальдегіду та інших високотоксичних речовин.

Найбільш вибухо- та пожежонебезпечні суміші з повітрям утворюються при
витоку газоподібних та зріджених вуглеводних продуктів метану, пропану,
бутану, етилену, пропилену тощо.

( В останнє десятиріччя від третини до половину усіх аварій на
виробництві пов’язано з вибухами технологічних систем та обладнання:
реактори, ємності, трубопроводи тощо. Пожежі на підприємствах можуть
виникати також внаслідок ушкодження електропроводки та машин, які
перебувають під напругою, опалювальних систем.

Певний інтерес (щодо причин виникнення) можуть становити дані офіційної
статистики, які базуються на проведених в США дослідженнях 25 тисяч
пожеж та вибухів:

несправність електрообладнання – 23%;

куріння в неналежному місці – 18%;

перегрів внаслідок тертя в несправних вузлах машин – 10%;

перегрів пальних матеріалів – 8%;

контакти з пальними поверхнями через несправність котлів, печей, димарів
– 7%;

контакти з полум’ям, запалювання від полум’я горілки – 7%;

запалювання від іскри з установок та устаткування для спалювання – 5%;

самозапалювання пальних матеріалів – 4%;

запалювання матеріалів при різці та зварюванні металів – 4%.

Пожежі відбуваються усюди: на промислових підприємствах, об’єктах
сільського господарства, у навчальних закладах, дитячих дошкільних
установах, у житлових будинках.

Вони виникають при перевезеннях пального усіма видами транспорту.
Самозаймаються такі хімікати, як скипидар, камфора, нафталін. У процесі
горіння поролону виділяється отрутний дим, що призводить до небезпечних
отруєнь.

У процесі виробництва за певних умов стають небезпечними і займаються
деревний, вугільний, торф’яний, алюмінієвий, борошняний, зерновий пил, а
також пил бавовни, льону, пеньки.

Улітку 1985 р. тонкий бавовняний пух, який утворювався після прання і
сушіння білизни в пральні готелю «Космос» (Москва), забив вентиляційну
шахту. Працівники пральні вирішили позбутися від нього за допомогою…
вогню, забувши, що за певних умов він вибухає, як порох. Так, власне, і
відбулося. Як тільки чиркнули сірником – прогримів вибух. Вісім чоловік
одержали опіки і поранення. Ударна хвиля розвернула перекриття. Здається
пральня – виробництво саме мирне – прання білизни. Але ж вибухнуло і ще
як. Пожежа в універмазі м. Брюссель (1967) призвела до загибелі 322
людей, а від пожежі в психлікарні Гватемала-сіті загинуло 220 осіб.

Так за даними МНС Росії кожні 4-5 хв спалахує пожежа. Щорічно в дим і
попіл перетворюються цінності на мільярди карбованців. Щогодини у вогні
гине 1 людина і близько 20 одержують опіки і травми. Так, 14 березня
1993 р. Сталася найбільша за останні 10 років пожежа в Росії. Вщент
згорів на Камазі завод з виробництва двигунів. Загальна площа пожежі
200 тис. квадратних метрів. Відновленням, а точніше будівництвом нового
займаються дотепер.

Рекомендації

щодо правил поведінки при ураганах При катастрофі чи великій аварії дуже
важливо вчасно сповістити й організувати захист робітників та
службовців, і всього поблизу проживаючого населення, якому теж може
загрожувати небезпека.

У першу чергу необхідно організувати рятувальні роботи, надати
постраждалим першу медичну допомогу і доставити їх у лікувальні
установи. Тому знання щодо надання медичної допомоги на догоспітальному
етапі потерпілим є досить важливими, і не тільки для медичних
працівників, а й для пересічних громадян.

Після розвідки організується локалізація і гасіння пожеж, приймаються
міри до запобігання подальших руйнувань. Окремі конструкції, що
загрожують падінням, валять чи навпаки зміцнюють, проводять невідкладні
роботи на комунально-енергетичних мережах. При цьому величезне значення
має дотримання вимог безпеки. Наприклад, забороняється без потреби
ходити по завалах, входити в зруйновані будинки, проводити роботи
поблизу споруд, що загрожують обваленням. Не можна доторкатися до
оголених проводів і різних електричних пристроїв.

Ділянки рятувальних і відбудовних робіт повинні бути обгороджені, вчасно
виставлені охорона і спостерігачі. В результаті аварії чи катастрофи
можуть розтікатися пальне й агресивні рідини. Це треба враховувати при
організації робіт.

Найбільш характерними видами травм при аваріях і катастрофах бувають
поранення, забиті місця, переломи кісток, розриви і роздавлювання
тканин, травматичний шок, кровотечі, ЧМТ, політравми, ураження
електричним струмом, опіки, отруєння. Усі ці питання будуть розглянуті в
наступних темах.

екологічні катастрофи

Особливе місце в сучасному світі займають питання екології та пов’язані
з цим екологічні лиха. Деякі вчені вважають їх проміжним ланцюгом між
технологічною і природною катастрофою. Однак, якби не було втручання
людини в оточуюче довкілля – не існувало б і проблеми. Діяльність
людини, особливо в останнє десятиріччя, все більше носить
природоруйнівний характер. Тільки за один рік людство переміщує при
проведенні будівельних та вибухових робіт більше 4 тис. км3 ґрунту;
добуває 100 млрд. т руд, паливних та будівельних матеріалів; спалює
10 млрд. т палива; використовує на полях більше 300 млн. т
отрутохімікатів. Тому не дивно, що в останні роки, особливо в районах
розташування рудників, збагачувальних фабрик, металургійних заводів все
частіше реєструються випадки захворювання людей на силікози, бериліози,
ртутні, свинцеві, ванадієві та інші токсикози.

Природно-техногенні небезпеки

У наш час практично будь-який катастрофічний процес (забруднення, селі,
зсуви, пилові бурі та інші явища) має комбінований характер: техногенний
вплив поєднується з природними явищами.

Природні стихійні явища є відхиленнями від звичайних природних процесів.
Вони можуть порушити діяльність локальних або регіональних екосистем.
Але природне середовище загалом, наприклад, у масштабах всієї біосфери,
може впоратися з наслідками природних стихій шляхом саморегулювання за
досить короткий термін. Але для людини вони становлять небезпеку через
те, що загрожують здоров’ю та завдають економічних збитків.

Техногенні небезпеки (аварії на підприємствах, транспорті тощо) в
багатьох випадках спричиняють процеси, не властиві природним системам,
формують стійкі за часом відхилення від нормального стану екосистеми.
Особливо небезпечні процеси, які призводять до накопичення забруднень у
заключних ланках ланцюгів живлення.

До природно-техногенних небезпек належать і екологічні небезпеки. У
багатьох районах планети спостерігається кризовий стан природного
середовища, а деякі екологічні проблеми набули глобального характеру:

порушення озонового шару;

посилення парникового ефекту;

кислотні дощі;

забруднення Світового океану;

зниження родючості ґрунтів;

деградація лісів та ландшафтів;

зменшення біологічного різноманіття.

( Парниковий ефект. Люди тисячоліттями намагались впливати на погоду, а
зараз ми раптом опинилися на порозі суттєвої зміни клімату, спричиненої
людиною. Світлова енергія проникає крізь атмосферу, поглинається
поверхнею землі і виділяється у вигляді інфрачервоного випромінювання.
Однак вуглекислий газ, на відміну від інших природних компонентів
атмосфери, інфрачервоне випромінювання поглинає. При цьому він
нагрівається і у свою чергу нагріває атмосферу. Тобто, чим більше в
атмосфері вуглекислого газу, тим більше інфрачервоних променів буде
поглинуто, тим теплішою вона стане. Температура і клімат, до якого ми
звикли, забезпечується концентрацією вуглекислого газу в атмосфері на
рівні 0,03%. У наш час люди збільшують концентрацію вуглекислого газу,
коли вирубують ліси та використовують викопне паливо, внаслідок чого
концентрація вуглекислого газу за ХХ ст. зросла приблизно на 20%, що
може призвести до потепління клімату. Якщо допустити збереження існуючих
тенденцій, то до 2050 року концентрація вуглекислого газу в атмосфері
подвоїться. Комп’ютерні моделі різних кліматичних параметрів показують,
що це призведе до повсюдного потепління на 1,5-4,5°С. На перший погляд
воно здається помірним. Але підвищення навколишньої температури на
4,5-5,5°С вище її піків, які досягають 38°С, може виявитися
катастрофічним. Таке потепління викличе танення льодовиків, що
спричинить підйом рівня Світового океану на 2-3 м. Це призведе до
затоплення багатьох узбережних ділянок, де живуть мільйони людей. Вплив
глобального потепління на опади і сільське господарство, вірогідно,
виявиться ще сильнішим. Природні опади можуть скоротитися на 40%, літо
стане більш спекотним, випаровування з поверхні землі збільшиться,
ґрунти пересохнуть.

Світова промисловість і транспорт настільки залежать від викопного
палива, що в недалекому майбутньому значне надходження вуглекислого газу
в атмосферу неминуче. Однак існують заходи зменшення вуглекислого газу в
атмосфері, зокрема:

збільшення к.к.д. використання пального на транспорті;

енергозбереження (виробництво електроенергії майже повністю базується на
спалюванні викопного палива);

розробка та впровадження сонячних й інших безпаливних джерел енергії;

припинення вирубування лісів, особливо тропічних;

організація та підтримка компаній, які насаджують дерева.

Усі ці дії сприяють вирішенню й інших природоохоронних завдань.
Енергозбереження та розвиток альтернативних джерел енергії ведуть до
зниження забруднення. Насадження дерев – метод охорони ґрунтів та водних
ресурсів, а також підтримка біологічного різноманіття.

( Порушення озонового шару. Ультрафіолетове випромінювання (компонент
сонячного випромінювання) проникає крізь атмосферу, поглинається
тканинами живих організмів і викликає руйнування молекул білка та ДНК.
Ми захищені від агресивного впливу ультрафіолетового випромінювання
шаром озону в стратосфері на висоті 25 км від поверхні землі. Цей шар
зазвичай називають озоновим екраном. Необхідність його збереження не
потребує доведення. Але деякі антропогенні забруднювачі його руйнують.
За оцінками спеціалістів, озоновий шар зменшився за останні десять років
на 4-8%, а над полярними шапками Землі виникли так звані озонові діри.
Крім збільшення ризику ракових захворювань, зменшення озонового шару
навіть на 1% може, за даними ООН, призвести до того, що 100 тисяч осіб
осліпне від катаракти.

Серйозною загрозою для озонового шару є хлорфторвуглеводні (фреони).
Вони використовуються як хладоагенти в холодильниках, кондиціонерах
повітря і теплових насосах. Фреони використовують також для очищення
електронних пристроїв і виготовлення твердих полістиролових ізоляційних
матеріалів. І, нарешті, в деяких країнах їх використовують як носії в
аерозольних балончиках.

І хоча існує домовленість між багатьма країнами про повну заборону
виготовлення та застосування фреонів (Хельсінкі, 1989), проблема полягає
в тому, що в існуючих холодильниках і кондиціонерах накопичено надто
багато фреонів: через їх звичайний поступовий вихід з ладу кількість
фреонів в атмосфері буде збільшуватись ще довгі роки.

( Кислотні опади. Дуже поширеним явищем стали кислотні дощі. Кислотними
називають будь-які опади – дощі, тумани, сніг, – кислотність яких вища
за нормальну. На значних територіях промислово розвинених країн
випадають опади, кислотність яких перевищує нормальну в 10-100 разів.
Хімічний аналіз кислотних опадів вказує на присутність сірчаної та
азотної кислот, які утворюються внаслідок сполучення оксидів сірки та
азоту з парами води. Кислотні опади пов’язані насамперед з роботою
вугільних електростанцій, транспорту і промислових підприємств.

Кислотні опади негативно впливають майже на всі екосистеми. рН
прісноводних озер, річок, ставків зазвичай складає 6-7, і організми
адаптовані саме до цього рівня. Коли середовище водних екосистем
підкислене, практично всі організми швидко вимирають, якщо не від
прямого впливу іонів водню, то через неможливість розмноження
організмів. Додаткові збитки виникають у зв’язку з тим, що кислотні
опади, проходячи крізь ґрунт, здатні вимивати алюміній та важкі метали,
які досить токсичні для тварин та рослин. Зокрема, алюміній викликає
–аномалії розвитку та загибель ембріонів риб.

Під впливом кислотних дощів також відбувається деградація лісів. Можливі
такі шляхи їх впливу на рослинність:

порушення поверхні при прямому контакті;

вимивання мінеральних речовин;

вимивання алюмінію та інших токсичних елементів.

Ще один з наслідків кислотних опадів – руйнування творів мистецтва.
Деякі спеціалісти занепокоєні тим, що вимивання кислотними опадами
алюмінію та інших токсичних елементів може призвести до забруднення як
поверхневих, так і ґрунтових вод.

( Виникнення пустель. Шкідливий антропогенний вплив, а також розгул
стихій, природних та посилених людиною завдає ґрунтам величезної, інколи
непоправної шкоди. Найбільш руйнівний вплив на ґрунт має ерозія, тобто
процес вивітрювання або вимивання часток ґрунту. Потоки води або вітер
виносять з ґрунту гумус, глину, роблять його все більш грубим. Пісок –
це те, що залишається. Іншими словами, внаслідок ерозії земля може
втрачати родючий шар ґрунту доти, поки не перетвориться в пустелю, тобто
відбувається її опустелювання.

Страждає від ерозії ґрунт, не захищений рослинним покровом.
Найважливішими причинами, які призводять до оголення ґрунту внаслідок
ерозії та виникнення пустель, є:

часта оранка;

перевипас худоби;

вирубування лісів;

засолення ґрунтів внаслідок зрошення.

Ерозія набирає силу через те, що ріст населення та економічні труднощі
штовхають людей на вирубування лісів, оранку схилів і малородючих
посушливих територій, а також на використання методів інтенсивного
землеробства, які ненадовго збільшують врожаї за рахунок додаткової
ерозії. Ерозія та виникнення пустель – результат недбалого ставлення до
навколишнього середовища. Ці процеси можна контролювати та попереджати.

Забруднення атмосфери міст

Основним джерелом забруднення атмосфери міста є транспорт, енергетичні
системи міста та промисловість.

У містах зосереджена основна маса транспортних засобів. Це вантажний,
власний та громадський транспорт. Автотранспорт дає 70% усіх токсичних
викидів в атмосферу. В Україні зареєстровано більше 1 млн вантажних
автомобілів та близько 3 млн легкових. Частка автотранспортного
забруднення атмосфери в загальній кількості становить в Ужгороді – 91%,
Ялті, Полтаві – 88%, Львові – 79%, Києві – 75%. За останній час в
міському повітрі збільшився об’єм оксидів вуглецю, вуглеводнів, оксидів
азоту, сажі. Але найбільшу небезпеку окрім оксидів азоту становлять
сірчані та свинцеві сполуки. Їх вміст у міському повітрі значною мірою
зріс. Міста не пристосовані до такої кількості автотранспорту. Довжина
пробігу без зупинок між світлофорами становить лише 400-600 м, внаслідок
чого середня швидкість руху вдень в центрі міста (зокрема, Києва) і на
великих автошляхах знижується до 12-20 км/год, а це збільшує витрати
палива в 3-4 рази. Відповідно збільшуються й викиди. Автотранспорт також
призводить до специфічних форм забруднення повітря. При русі стираються
шини, і тисячі тонн гуми у вигляді пилу потрапляють у повітря. Міський
автомобільний транспорт не тільки забруднює повітря продуктами згорання
палива, він сприяє зростанню надходження свинцю в навколишнє середовище.
В Україні поки що використовують бензин із вмістом свинцю 0,36 г/л, тоді
як в Англії, Німеччині та США – 0,013-0,15.

Міста – основні споживачі енергії. Місто споживає енергію у різних
формах. Досить широко використовується викопне паливо – кам’яне вугілля,
нафтопродукти та природний газ. Це вже само по собі визначає забруднення
міст продуктами згорання. До житлових будинків та виробничих приміщень
енергія потрапляє у формі електрики, газу, парового опалення.

Зниження якості атмосферного повітря небезпечне для здоров’я міських
мешканців. Людина за добу вживає в середньому 25 кг повітря. Навіть якщо
відносний вміст забруднювачів в повітрі незначний, ,їх сумарна
кількість, яка потрапляє в організм людини при диханні, може виявитись
токсичною. Найбільш поширеною шкідливою домішкою повітряного середовища
є чадний газ. Надмірна кількість цього газу в повітрі призводить до
швидкої втомлюваності людини, головного болю, запаморочення, ослаблення
пам’яті, порушення діяльності серцево-судинної та інших систем
організму.

Забруднення міських приміщень

Специфіка проживання в місті веде до того, що люди 80-95% свого часу
проводять в приміщеннях (житлові будинки, метро, службові приміщення).
Одним з показників якості міського життя є повітря приміщень. Згідно з
оцінкою Агентства з охорони навколишнього середовища США, повітря
всередині міських приміщень забруднене у 100 разів більше, ніж зовні.

Токсичні матеріали приміщень – олійні фарби і розчинники, килимовий
клей, меблевий лак, із яких виділяються бензол, толуол та інші речовини.

Заходи щодо поліпшення якості повітря в приміщеннях:

ефективний засіб проти токсинів – домашні рослини;

замість освіжувачів повітря використовувати оцет, наливши його в тарілки
і поставивши на 1-2 години в кімнаті; в закритих невеликих приміщеннях
(холодильники, туалет) поставити відкриту коробочку з харчовою содою;
внести в кімнату свіжу гілку ялини або сосни;

замість відбілювачів використовувати харчову соду або буру;

робити регулярне вологе прибирання приміщення, а також провітрювання;

обладнати кухню витяжною шафою;

не залишати відкритими пляшки з миючими та дезинфікуючими засобами.

Забруднення питної води в містах

Питна вода – найважливіший фактор здоров’я людини. В крани міських
квартир питна вода потрапляє з річок, озер, з підземних глибин.
Найчистіша – підземна (особливо глибинна, артезіанська) вода. Але для
великих міст цієї води не вистачає.

За даними ВООЗ, вода може містити 13 тисяч токсичних речовин, водою
передається до 80% усіх захворювань, від яких у світі щорічно вмирає
25 млн осіб.

В реальних умовах вода містить органічні й мінеральні сполуки, мікро- і
макроелементи, гази, колоїдні частинки та живі мікроорганізми. Основні
компоненти питної води незмінні – гідрокарбонатні, сульфатні та солі
кальцію, магнію та натрію. З мінералів у воді є кремній, фтор, стронцій,
цинк, з макроелементів – залізо і калій. Вміст цих речовин не повинен
перевищувати ГДК.

Частки ґрунту і все, що може гнити, вносять в воду органічні сполуки. Їх
різноманіття величезне.

Щоб природна вода була придатна для вживання, вона проходить декілька
стадій очищення та знезараження на водопровідних станціях. Способи
очищення забруднених вод можна об’єднати в такі групи:

механічні;

фізичні;

фізико-механічні;

хімічні;

фізико-хімічні;

біологічні;

комплексні.

Після механічних, хімічних та фізико-хімічних методів очищення стічні
води підлягають біологічному очищенню (мікроорганізми) для остаточної
очистки стоків від органічної речовини. Біологічне очищення здійснюється
в біофільтрах, в аеротенках, в біотенках тощо.

Після визначення методів очищення у воді можуть знаходитися різноманітні
віруси та бактерії (дизентерійні бактерії, холерний вібріон, збудники
черевного тифу, вірус поліомієліту, вірус гепатиту та ін.). Знешкодити
мікроорганізми, які залишились, можна чотирма способами:

термічно (скип’ятити);

за допомогою сильних окисників (наприклад, хлору, озону,
марганцевокислого калію);

впливом іонів благородних металів (зазвичай використовується срібло);

фізичними методами (за допомогою ультрафіолетових променів або
ультразвуку).

Проблема забезпечення населення України якісною питною водою з кожним
роком ускладнюється, стає більш гострою. Склалася ситуація, коли
практично усі поверхневі, а в окремих регіонах – і підземні, води за
рівнем забруднення не відповідають вимогам стандарту до джерел
водопостачання. Питна вода стає активним чинником шкідливого впливу на
здоров’я і першопричиною виникнення багатьох небезпечних масових
інфекційних захворювань, зокрема, вірусного гепатиту А. Внаслідок
хлорування в питній воді утворюються хлорорганічні сполуки, наприклад,
кількість хлороформу перевищує в 1,5-2 рази норми, рекомендовані ВООЗ.
Окрім того, в питну воду можуть потрапити інші токсичні речовини: іони
важких металів, сполуки фосфору і сірки, пестициди, нітрати, нітрити.
Про недостатню ефективність існуючої технології очистки води свідчить
високий рівень захворюваності населення кишковими інфекціями. Взагалі ж,
на сьогодні відомо близько 100 хвороб, які “дарує” нам питна вода.

Яку ж воду можна пити, щоб бути здоровим? Одні спеціалісти радять пити
воду кип’ячену та відстояну, інші наполягають на воді “срібній”, через
те, що срібло вбиває мікроорганізми. Але срібло – це метал, який здатний
накопичуватись в організмі людини, зокрема, в нирках. Сьогодні можна
сказати, що “срібна” вода є лікувальним засобом, який може допомогти при
лікуванні деяких хвороб тільки у випадку її вживання в певних дозах і
нетривалий час. Як альтернативну питній воді використовувати її просто
недопустимо.

Згідно з розпорядженням Київської міської держадміністрації, в місті
збудовано та введено в експлуатацію 25 павільйонів бюветної роздачі
артезіанської води. Вода в них чиста, доброякісна, радіонукліди та важкі
метали на таку глибину не потрапили. Але приблизно в 66% свердловин вода
містить підвищену кількість заліза, марганцю, сірководню, сульфідів,
сульфатів, хлоридів, карбонатів та інших домішок, що звичайно вимагає
додаткового очищення цієї води. Нерідко артезіанська вода не відповідає
вимогам щодо бактеріологічних показників. Наслідком неконтрольованого й
довгострокового використання таких вод як питних можуть бути різні
захворювання у людей – отруєння важкими металами, нітритами та ін. Як
правило, артезіанська вода є умовно питною водою й може служити лише
додатковим джерелом водопостачання.

У торговельних закладах можна придбати різноманітні індивідуальні та
колективні фільтри для водопровідної води, але лише деякі з них здатні
зробити воду максимально безпечною. Універсальних фільтрів, здатних
повністю очистити воду від усіх шкідливих домішок, просто не існує. Але
в наш час фільтри стали предметом першої необхідності.

Шумове, вібраційне та електромагнітне

забруднення міст

Для мешканців міста шум – справа звичайна. Досить часто людина навіть не
замислюється над його протиприродністю. В будь-якому районі міста шумить
автотранспорт, гуркоче трамвай, з певним шумом працює підприємство,
поблизу злітають з аеродрому літаки. В квартирах шумлять холодильники і
пральні машини, в під’їздах – ліфти. Цей перелік можна ще продовжити.
Якщо шуму так багато в нашому житті, може здатися, що він не шкідливий.
Однак за своїм впливом на організм людини шум більше шкідливий, ніж
хімічне забруднення. За останні 30 років у всіх великих містах шум
збільшився на 12-15дБ, а суб’єктивна гучність виросла в 3-4 рази. Шум
знизив продуктивність праці на 15-20%, суттєво підвищив ріст
захворюваності. Експерти вважають, що у великих містах шум скорочує
життя людини на 8-12 років.

Частота захворювань серцево-судинної системи у людей, які живуть в
зашумлених районах, у кілька разів вища, а ішемічна хвороба серця у них
трапляється утричі частіше. Зростає також загальна захворюваність.

Особливо впливає шум на міських жителів. Якщо на 100 тисяч сільських
мешканців припадає 20-30 таких, хто погано чує, то в містах ця цифра
виростає в 5 разів. За даними статистики, жителі великих міст втрачають
гостроту слуху вже з 30 років (в нормі – в два рази пізніше). Під
впливом шуму погіршується сон та сприйнятливість до навчання. Діти
стають агресивнішими та вередливішими.

Для позначення комплексного впливу шуму на людину медики ввели термін –
“шумова хвороба”. Симптомами цієї хвороби є головний біль, нудота,
дратівливість, які досить часто супроводжуються тимчасовим зниженням
слуху. До шумової хвороби схильні більшість мешканців великих міст, які
постійно отримують шумові навантаження. Наприклад, нормативні рівні
звуку в дБ для мешканців житлових кварталів повинні становити 55 вдень і
45 вночі. Але в сучасних міських районах зі значним рухом транспорту
рівень шуму близький до небезпечної межі у 80 дБ.

Шум діє на організм людини не тільки прямо, але й опосередковано. При
дії шуму в 100 дБ рослини виживають 10 днів. При цьому квіти гинуть
швидко і ріс рослин дуже уповільнюється.

Отже, шум шкідливий, але можливо зменшити його вплив на живі організми.
Насамперед, необхідно суворо дотримуватися чинних нормативів. По-перше,
необхідно удосконалювати техніку в цьому напрямку. Конструктори працюють
над малошумними двигунами й транспортними засобами, житлові забудови
віддаляють від вуличних магістралей, останні відокремлюють від будинків
бетонними екранами, поліпшують покриття.

Ефективним заходом боротьби з шумом в містах є озеленення. Дерева, які
посаджені близько одне від одного, оточені густими кущами, значно
знижують рівень техногенного шуму і покращують міське середовище.

До негативних фізичних чинників міста належить також вібрація. Джерелами
вібрації в містах є:

рейковий транспорт;

автомобільний транспорт;

будівельна техніка;

промислові установки.

Зазвичай вібрація розповсюджується від джерела на відстань до 100 м.
Найбільш потужне джерело вібрації – залізничний транспорт. Коливання
ґрунту поблизу залізниці перевищує землетрус силою 6-7 балів. В метро
інтенсивна вібрація розповсюджується на 50-70 м.

Несприятливо впливають на організм людини і електромагнітні
випромінювання промислової частоти (50 герц) та частот радіохвильового
діапазону. В помешканнях електромагнітні поля створюють :
радіоапаратура, телевізори, холодильники тощо, що становить певну
небезпеку. Якщо поруч знаходиться постійне джерело електромагнітного
випромінювання, яке працює на аналогічній (чи є кратною) частоті, що
може призвести до збільшення або зменшення нормальної частоти роботи
людського органа, то наслідком цього можуть бути головний біль,
порушення сну, перевтома, навіть виникає загроза стенокардії.
Найнебезпечніше це випромінювання впливає на людину (особливо дитину)
під час сну.

Тому при користуванні побутовими електроприладами необхідно
дотримуватись певних правил:

у спальні не варто встановлювати комп’ютер, “базу” для радіотелефону, а
також вмикати на ніч пристрої для підзарядки батарейок та акумуляторів;

телевізор, музичний центр, відеомагнітофон на ніч треба вимикати з
електромережі;

електронний будильник не повинен стояти в головах;

потужність мікрохвильових печей може змінюватись, тому час від часу
треба звертатися до майстра, щоб контролювати рівень випромінювання.

3. соціально-політичні катаклізми

Соціально-політичні небезпеки досить часто виникають при
соціально-політичних конфліктах. Існує досить багато визначень
конфліктів. Так, у політичних словниках найпоширенішим є таке
трактування конфлікту: зіткнення двох чи більше різноспрямованих сил з
метою реалізації їхніх інтересів за умов протидії. Джерелами конфлікту
є:

соціальна нерівність, яка існує в суспільстві;

система поділу таких цінностей як влада, соціальний престиж, матеріальні
блага, освіта.

( Конфлікт – це зіткнення протилежних інтересів, поглядів, гостра
суперечка, ускладнення, боротьба ворогуючих сторін різного рівня та
складу учасників.

Конфлікт передбачає усвідомлення протиріччя і суб’єктивну реакцію на
нього. Якщо конфлікт виникає в суспільстві, то це суспільний конфлікт.

Будь-який соціальний конфлікт, набуваючи значних масштабів, об’єктивно
стає соціально-політичним. Політичні інститути, організації, рухи,
втягуючись у конфлікт, активно обстоюють певні соціально-економічні
інтереси. Конфлікти, що відбуваються в різних сферах, набувають
політичної значущості, якщо вони зачіпають міжнародні, класові,
міжетнічні, міжнаціональні релігійні, демографічні та інші відносини.

Суб’єктами соціально-політичного конфлікту стають люди, які усвідомили
протиріччя і обрали як спосіб його вирішення зіткнення, боротьбу,
суперництво. Подібний спосіб вирішення протиріччя здебільшого стає
неминучим тоді, коли зачіпає інтереси й цінності взаємодіючих груп, коли
має місце відверте зазіхання на ресурси, вплив, територію з боку
індивіда, групи, держави (коли йдеться про міжнародний конфлікт).
Суб’єктами конфліктів можуть виступати: 1) окремі люди, групи,
організовані в соціальні, політичні, економічні та інші структури; 2)
об’єднання, які виникають у вигляді політизованих соціальних груп,
економічних і політичних груп тиску, кримінальних груп, які домагаються
певних цілей.

Помітне місце нині посідає один з різновидів соціального конфлікту –
міжетнічний, пов’язаний із суперечностями, що виникають між націями.
Особливої гостроти він набув у країнах, які зазнали краху форми
державного устрою (СРСР, Югославія).

Існує дві форми перебігу конфліктів:

відкрита – відверте протистояння, зіткнення, боротьба;

закрита або латентна, коли відвертого протистояння нема, але точиться
невидима боротьба.

Природно-соціальні небезпеки

Проблеми для безпеки життєдіяльності створюють біологічні чинники
природного та антропогенного походження, які у великих кількостях
перебувають у природному середовищі, на виробництві і в побуті.
Біологічне забруднення пов’язане з присутністю у воді, повітрі і ґрунті
патогенних мікроорганізмів, личинок і лялечок синантропних мух, яєць
гельмінтів і таке інше. Деякі мікроорганізми викликають масове
розповсюдження захворювань у вигляді епідемій і пандемій.

( Епідемія – масове розповсюдження інфекційного захворювання людини в
будь-якій місцевості, країні, яке суттєво перевищує загальний рівень
захворюваності.

Окрім того, розповсюдженню захворювань сприяють певні соціальні умови,
викликаючи так звані соціальні хвороби.

( Соціальні хвороби – це захворювання людини, виникнення і
розповсюдження яких пов’язане переважно з несприятливими
соціально-економічними умовами (венеричні захворювання, туберкульоз та
інші).

Отже, до природно-соціальних небезпек належать: епідемії інфекційних
захворювань, венеричні захворювання, СНІД, наркоманія тощо. Так, в
Україні зафіксовано 9 мільйонів випадків інфекційних захворювань на рік.

Війни

( Війна – це збройна боротьба між державами (їх коаліціями) або
соціальними, етнічними та іншими спільнотами; у переносному розумінні
слова – крайній ступінь політичної боротьби, ворожих відносин між
певними політичними силами.

Найбільша кількість жертв через політичні причини є наслідком війни.
Так, за час другої світової війни в СРСР (1941-1945) загинуло близько
55 млн осіб, було повністю знищено 1710 міст та 70 тисяч селищ. Під час
в’єтнамської війни в 1960-ті роки було вбито близько 7 млн місцевих
мешканців і 57 тисяч американців. Окрім загибелі людей і великих
руйнувань, військові дії завдають величезних збитків навколишньому
середовищу.

Вчені підрахували, що за більш як чотири тисячоліття відомої нам історії
лише близько трьохсот років були абсолютно мирними. Війни на планеті
забрали вже понад 4 млрд людських життів. Кількість загиблих різко
зростала з розвитком засобів знищення людей та розширенням масштабів
військових дій.

Найбільшу потенційну небезпеку для людства та природного середовища
становить ядерна зброя. Про це свідчать результати атомного
бомбардування в серпні 1945 року міст Хіросіми та Нагасакі в Японії.
Окрім смертельного опромінення, сталося радіоактивне зараження ґрунту,
рослин, повітря, будівель. Кількість убитих становила 273 тисячі осіб,
під смертельне радіоактивне опромінення потрапило 195 тисяч осіб.

Ядерна зброя була виготовлена та випробувалась в СРСР (1949),
Великобританії (1952), Франції (19600, Китаї (1964). Зараз у
науково-технічному відношенні до виробництва ядерної зброї готові понад
40 держав світу, принаймні 30 країн її мають.

На сьогодні в світі є понад 50000 ядерних боєголовок – на підводних
човнах, на літаках, на кораблях, у спеціальних сховищах. Сила вибуху
цієї зброї дорівнює силі вибуху двадцяти мільярдів тонн тринітротолуолу,
тобто силі, яка в 1600 000 разів перевищує силу вибуху бомби, що
зруйнувала Хіросіму. Застосування ядерної зброї у військових цілях
означало б глобальну катастрофу.

Велику небезпеку становлять хімічна та бактеріологічна зброя. Перше
досить ефективне застосування хімічної зброї у великих масштабах було
здійснено німцями 22 квітня 1915 року на північ від Іпру в Бельгії. Цей
хімічний напад зазвичай прийнято вважати початком хімічної війни в
сучасному її розумінні. Внаслідок першої газобалонної атаки на Західному
фронту було отруєно 15 тисяч осіб, з них 5 тисяч загинуло. 31 травня
1915 року німці здійснили першу газобалонну атаку на Східному фронті в
районі Болимова біля Волі Шиловської. Російські війська втратили
отруєними понад 9 тисяч осіб, з них померло 1200.

У ХХ ст. військові дії проводились доволі активно. За приблизними
даними, з часу закінчення Другої світової війни в локальних військових
конфліктах загинуло 22-25 мільйонів осіб. Наведемо приклади локальних
військових конфліктів середини та кінця ХХ століття. Це війна у
В’єтнамі, воєнні дії у Афганістані, вторгнення Іраку в Кувейт, війна в
Руанді, військовий конфлікт в Югославії, війна в Чечні та низка інших
“малих” війн. Кожна з них принесла людські втрати, біль та страждання
тисячам і тисячам сімей, окрім того супроводжувалась глибоким
руйнуванням біосферних структур.

Сучасний світ дуже малий і вразливий для війни. Врятувати й зберегти
його неможливо, якщо не покінчити з думками та діями, які століттями
будувалися на прийнятності та припустимості війн і збройних конфліктів.

Тероризм

До соціально-політичних конфліктів належить виступ екстремістських
угруповань (тобто тероризм). В наш час явище тероризму досить поширене.
Якщо донедавна звертання до терору як засобу вирішення політичних або
релігійних проблем було винятковим, надзвичайним явищем, то в наші дні
практично щоденні повідомлення про терористичні акти сприймаються як
щось неминуче. Терор став органічною складовою сучасного життя і набув
глобального характеру.

( Тероризм (від лат. terror – страх, залякування) – це форма політичного
екстремізму, застосування найжорстокіших методів насилля, включаючи
фізичне знищення людей, для досягнення певних цілей.

Тероризм здійснюється окремими особами, групами, що виражають інтереси
певних політичних рухів або представляють країну, де тероризм піднесений
до рангу державної політики. Тероризм – антигуманний спосіб вирішення
політичних проблем в умовах протиборства, зіткнення інтересів різних
політичних сил. Він може застосовуватись і як засіб задоволення амбіцій
окремими політичними діячами, і як знаряддя досягнення своїх цілей
мафіозними структурами, кримінальним світом.

Визначити тероризм можна як політику залякування, пригнічення
супротивника силовими засобами. Існує три основних види тероризму:
політичний, релігійний та кримінальний.

Найбільш поширеними у світі терористичними актами є:

напади на державні або промислові об’єкти, які призводять до
матеріальних збитків, а також є ефективним засобом залякування та
демонстрації сили;

захоплення державних установ або посольств (супроводжується захопленням
заручників, що викликає серйозний громадський резонанс);

захоплення літаків або інших транспортних засобів (політична мотивація –
звільнення з тюрми товаришів по партії; кримінальна мотивація – вимога
викупу);

насильницькі дії проти особистості жертви (для залякування або в
пропагандистських цілях);

викрадення (з метою політичного шантажу для досягнення певних
політичних поступок або звільнення в’язнів; форма самофінансування);

політичні вбивства (це один з найбільш радикальних засобів ведення
терористичної боротьби; вбивства, в розумінні терористів, повинні
звільнити народ від тиранів);

вибухи або масові вбивства (розраховані на психологічний ефект, страх та
невпевненість людей).

Прикладами релігійного тероризму є діяльність організації Аум Синрикьо,
теракти проти Папи Римського, трагедія сім’ї Ганді, вибухи Міжнародного
торгового центру в Нью-Йорку 11 вересня 2001 року тощо.

На території Європи загальновідомі організації, які намагаються за
допомогою крові та терору вирішити “національне питання”. Достатньо
назвати абревіатуру ІРА (Ірландська республіканська партія), як
згадуються кадри кривавих вибухів автомобілів, запеклих сутичок з
поліцейськими, родичів, що плачуть за вбитими. Ірландський
націонал-сепаратизм – один з найбільш кривавих у Європі. І хоча на
сьогодні існує домовленість про припинення терористичних дій, ІРА не
перестала існувати.

Тероризму вистачало і в екс-СРСР, хоча офіційно його не існувало.
Організацій, які боролись за незалежність, фактично не було. Але це не
заважало терористам-одинакам здійснювати напади на перших осіб держави.
Досить розповсюдженими були і захоплення літаків. З 1958 по 1995 рік в
СРСР і країнах СНД було здійснено 120 захоплень літаків.

Особлива ситуація склалась в Росії в зв’язку з Чечнею. У пам’яті
залишились події в Будьоновську, Москві. Чечня стала одним з центрів
світового тероризму.

Треба відзначити, що в Україні не виявлено терористичних організацій,
орієнтованих на повалення державного ладу. Проблема тероризму в Україні
перебуває в іншій площині – це “кримінальний тероризм” всередині країни
та діяльність закордонних терористичних організацій на території
України.

Екстремальні ситуації криміногенного характеру

та способи їх усунення

Глобальна злочинність – ще одна гостра соціальна проблема сучасності.
Кількість зареєстрованих у світі злочинів у середньому зростає на 5%
щороку. Але останнім часом особливо швидко зростає частка тих, що
належать до категорії тяжких (убивства, насильства тощо).

Враховуючи складну криміногенну ситуацію в Україні, кожна людина повинна
вміти захистити себе в ситуаціях, пов’язаних з насильством.

Найдешевшим і доступним засобом захисту є газовий (аерозольний)
балончик. Для його придбання не потрібно ніякого дозволу.

Якщо людина не має змоги придбати зброю для самозахисту або не має
можливості її застосувати, можна скористатися простими порадами на кожен
день щодо особистої безпеки:

гроші та цінні речі тримайте при собі; портфелі, сумочки не залишайте
без догляду;

в кафе або барі, перш ніж повісити пальто на вішалку або спинку крісла,
заберіть з нього гроші і документи;

не відчиняйте дверей незнайомій людині (або тримайте двері на ланцюжку);
пам’ятайте, грабіжники можуть приходити під виглядом сантехніків,
службовців газопостачання, електромережі і навіть робітників міліції;
посадові особи зобов’язані самі пред’явити посвідчення;

якщо Ви маєте при собі кишенькові гроші, то по можливості, беріть їх
стільки, скільки думаєте витратити; не показуйте відкрито, що у Вас з
собою багато грошей;

гаманець з грошима ніколи не слід класти в зовнішню кишеню пальто,
піджака чи сумки, особливо в переповнену харчами сумку;

нападаючи на жінок, злочинці часто намагаються вирвати з їхніх рук
сумочку, тому безпечніше носити сумку на ремені через плече, притискуючи
її до себе;

ніколи не носіть разом гроші і документи;

повертаючись додому пізно ввечері, намагайтесь йти по освітленій та
жвавій вулиці, уникаючи темних провулків й парків, хоча це й забере
більше часу; у вечірній час треба бути напоготові на вулиці, в
транспорті, в під’їзді будинку, у ліфті;

уникайте ситуацій, які загрожують насильством (суперечка з п’яним),
краще виглядати боягузом в очах злодіїв, ніж бути побитим до смерті;

уникайте повертатись додому вночі на самоті; ніколи не сідайте в машину
до незнайомих людей;

якщо на Вас напали, кричіть якомога голосніше або розбийте скло
найближчого помешкання чи магазину; чи спробуйте поговорити з нападником
і зверніться до його почуттів.

Деякі поради щодо захисту від зґвалтування:

Не провокуйте зґвалтування своїм зовнішнім виглядом, не слід давати
щонайменших приводів до залицянь з боку незнайомця.

Слід уникати улюблених місць ґвалтівників – віддалених пляжів, місць для
заміського відпочинку тощо. Також не рекомендується у сутінках ходити
через двори, парки та сквери.

Останнім часом частіше трапляються зґвалтування, які скоїли підлітки. Це
зазвичай групові зґвалтування, які відрізняються особливою жорстокістю,
тому що неповнолітні йдуть на злочин у стані алкогольного або
наркотичного сп’яніння. Обходьте місця, де збираються підлітки.

При нападі можна спробувати установити хоч якийсь контакт із злочинцем,
тобто примусити його думати про жінку, як про людину, а не сексуальний
об’єкт, а також за допомогою хитрощів спробувати заманити ґвалтівника у
місце, де є потенційний захист.

При нападі можна також застосувати фізичний опір – завдати удару по
больових місцях: в області паху, по очах. Бити треба коліном, ліктем.
Спричинити біль також можна в ділянці обличчя, шиї живота. Захищаючись,
треба завжди йти до кінця – на карту може бути поставлене життя жінки.

При нападі потрібно голосно кричати. Краще кричати “пожежа”, ніж
“ґвалтують”.

При спробі зґвалтування можна сказати злочинцю, що Ви хворі на
захворювання, яке передається статевим шляхом (СНІД, сифіліс, гонорея
тощо).

ІІ. екологічна обстановка на україні

Стан і властивості атмосфери змінюються внаслідок зміни погоди і
клімату. Відомо, що, починаючи з кінця минулого сторіччя, середньорічна
температура повітря на території України поступово зростає (прояви
загального потепління на планеті). Так, середня січнева температура за
цей період підвищилась приблизно на 2°С. З іншого боку, влітку
температура повітря знизилась і в останні роки клімат набуває
“західноєвропейських рис”: порівняно тепла зима і невиразне літо
(В.Вишневський, М.Ворончук, 1998).

НС, які пов’язані із зміною стану гідросфери, зумовлені нестачею питної
води внаслідок забруднення або її виснаження. На господарсько-питні
потреби в Україні централізовано використовується 5 млрд. м3 води, тоді
як загальний обсяг поверхневих водних ресурсів становить 50 млрд. м3 ,
що створює певну напругу, вимагає більшого використання підземних питних
вод. Але запаси артезіанських вод розміщені нерівномірно, до того ж 40%
з них антропогенно забруднені аміачними солями, нітратами, пестицидами,
нафтопродуктами, важкими металами, що безумовно відображається на
здоров’ї людей. До того ж, нерозумна експлуатація підземних вод
призводить до низки екологічних негараздів у довкіллі. Так, експлуатація
Дніпровсько-Донецького артезіанського басейну викликала порушення його
природного режиму і техногенне забруднення – на глибині 120-130 м в
районах міст Полтави, Сум, Харкова утворились вирви, які злились в єдине
величезне депресивне спускання земної поверхні (В.Багнюк, 1999).

На ріках України збудовано близько 2000 тис. водосховищ. Шість
електростанцій Дніпровського каскаду мають водосховища об’ємом від
2,46 км3 (Дніпродзержинська ГЕС) до 18,2 км3 (Каховська ГЕС). Аварії на
греблях цих ГЕС можуть стати причиною катастрофічних затоплень значних
територій. Тільки у районі м. Києва зона затоплень може скласти 42 км2 з
населенням понад 400 тис. осіб.

Велику питому вагу серед природних катастроф займають повені, пов’язані
з природними явищами (наприклад, повінь у Закарпатті 1998-1999р.р.).
Вони можуть виникати також у басейнах річок Дністер, Тиса, Прут,
Західний Буг, Псел, Ворскла, Сула тощо.

Понад 27 тис. км2 території України належать до сейсмонебезпечних, на
яких можливі землетруси силою від 4-5 балів (регіон Києва) і до 8-9
балів (Автономна Республіка Крим).

Надзвичайні ситуації, не передбачені нині ні за часом, ні за місцем,
можуть супроводжуватися великими жертвами серед населення України та
вимагати залучення значних сил і засобів надання необхідної допомоги з
боку Міністерства охорони здоров’я України та інших міністерств і
відомств для ліквідації їх наслідків.

Екологічна ситуація в Івано-Франківській області теж залишається
надзвичайно складною і з часом загострюється. Програма поліпшення
екологічного стану, прийнята обласною Радою попереднього скликання,
виконується незадовільно, ряд заходів, передбачених цією програмою, не
підкріплені фінансовими ресурсами, тобто мають декларативний характер.
Окремі не реалізуються через байдуже ставлення виконавців.

Найбільшими забруднювачами водойм і грунтів в області залишаються
Калуський концерн “Оріана”, Надвірнянський нафтопереробний завод,
Вигодський лісокомбінат, Долинський нафтопереробний завод, міста
Івано-Франківськ, Коломия, Галич Тлумач, Рогатинський і Тлумацький
свинокомплекси, комбінат-господарство “Прикарпатський”, Снятинський та
Івано-Франківський птахокомбінати, концерн “Барва”. Для прикладу:

Калуський концерн “Оріана” забирає щороку 39,9 млн. м3 чистої води і
скидає 33,6 млн. м3 стічних вод, з яких 20,9 млн. м3 – забруднені;

Надвірнянський нафтопереробний завод щороку скидає в ріку Ворону
5,9 млн. м3 забруднених стоків, з яким до водойм потрапило – 408 т
органіки, 6317 т солей, 127 т азоту амонійного, а також фосфор,
марганець, феноли, поверхнево активні речовини, з року на рік
відкладається введення в експлуатацію комплексу з випуску неетильованого
бензину.

Відсутність науково обгрунтованої системи ведення сільського
господарства приводить до зростання масштабів ерозії грунтів, яка
охопила майже 1/3 всіх орних земель. Порушуються правила господарської
діяльності в прибережних водоохоронних смугах, що приводить до
забруднення і замулення рік.

В 1991 році виявлено 21 випадок аварійного забруднення водойм, чим
нанесено державі збитків на суму 816,5 тис. крб.

Найбільшим водотоком області є ріка Дністер. Якість води піддається
контролю в 14 пунктах, з них 10 – постійні.

Аналіз середньорічних значень концентрації основних показників якості
води за останні 10 років показує, що на території області води ріки
забруднені і вміст органічних речовин, амонію солевого, нітратів
перевищує гранично допустимі концентрації (ГДК) для рибогосподарських
водотоків.

Найбільш забруднена дільниця Дністра знаходиться нижче впадіння річки
Сівка і випуску стічних вод концерну “Оріана”. Неочищені стічні води
концерну (дощові, аспіраційні, шахтні) та стічні води після очисних
споруд містять велику кількість амонію солевого, неорганічних солей,
органічних речовин, нітратів, хлоридів, які значною мірою впливають на
гідрохімічний стан ріки.

Другою ділянкою, де спостерігається високий рівень забруднення вод ріки
Дністер є відрізок між випуском стічних вод фірми “Барва” і нижче
впадіння ріки Бистриця.

Зміни в біосфері, які можуть викликати НС, пов’язані із зникненням
окремих видів тварин і рослин або масовою їх загибеллю, виникненням
нових форм захворювань у людей та зміною перебігу уже відомих хвороб.

ІІІ. Формування державної служби
медицини катастроф

Насиченість України хімічно-, вибухо- та пожежонебезпечними об’єктами, а
також фізико-географічні особливості території створюють передумови для
виникнення різних НС з ураженням населення. Такі обставини стали
поштовхом для утворення в Україні Державної служби медицини катастроф
(ДСМК), згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 14 квітня
1997р. за № 343 “Про утворення державної служби медицини катастроф” та
затвердженими цією Постановою “Положенням про державну службу медицини
катастроф” та “Положенням про координаційні комісії державної служби
медицини катастроф”.

Служба функціонально об’єднує призначені для ліквідації
медико-санітарних наслідків надзвичайних ситуацій сили і засоби
Міністерства охорони здоров’я, Міністерства з питань надзвичайних
ситуацій у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської
катастрофи, Міністерства оборони, Міністерства внутрішніх справ,
Міністерства транспорту, системи охорони здоров’я Автономної Республіки
Крим, областей України, міст Києва та Севастополя (див. схему).

Організаційно-методичне керівництво ДСМК покладається на Міністерство
охорони здоров’я України. Воно визначає за погодженням із зацікавленими
міністерствами, відомствами та органами державної влади склад служби.

Основні завдання ДСМК:

Взаємодія медичних сил, засобів та лікувальних закладів у сфері
медичного захисту населення на території України у разі виникнення
екстремальних ситуацій.

Прогнозування медико-санітарних наслідків екстремальних ситуацій та
розробка рекомендацій щодо проведення конкретних скоординованих заходів
для зниження їх негативного впливу.

Ліквідація медико-санітарних наслідків екстремальних ситуацій.

ДСМК відповідно до покладених на неї завдань:

надає потерпілим в екстремальних ситуаціях безплатну екстрену медичну
допомогу на догоспітальному і госпітальному етапах;

організовує і проводить комплекс санітарно-гігієнічних та
протиепідемічних заходів у районах, де трапилися НС;

координує роботу, спрямовану на забезпечення готовності лікувальних
закладів, системи зв’язку й оповіщення медичних та спеціалізованих
формувань і закладів ДСМК до дій в екстремальних ситуаціях;

забезпечує збереження здоров’я персоналу, який бере участь у ліквідації
наслідків екстремальних ситуацій;

здійснює збирання, аналіз, облік і надання інформації про
медико-санітарні НС;

забезпечує створення та раціональне використання резерву
матеріально-технічних ресурсів для проведення заходів ДСМК;

бере участь у підготовці медичних і немедичних працівників, на яких
відповідно до законодавства покладено надання медичної допомоги у разі
виникнення НС;

проводить науково-дослідну роботу, пов’язану з удосконаленням форм і
методів організації надання екстреної медичної допомоги ураженим під час
різних НС;

бере участь у міжнародному співробітництві з проблем медицини катастроф.

Сили ДСМК представлені органами управління, закладами та формуваннями.

Органи управління. Керівництво наданням екстреної медичної допомоги під
час ліквідації медико-санітарних наслідків катастроф здійснює:

на державному рівні – Міністерство охорони здоров’я України;

на територіальному рівні – Міністерство охорони здоров’я Автономної
Республіки Крим, обласні, а також Київське і Севастопольське міські
управління охорони здоров’я.

Для координації дій медичних сил і засобів, що входять до складу ДСМК,
створюють міжвідомчі координаційні комісії державного і територіального
рівнів.

Керівництво наданням медичної допомоги у разі катастроф здійснюють
оперативні групи, що призначаються на державному рівні міністром охорони
здоров’я України, на територіальному – керівником охорони здоров’я
відповідної адміністративної території.

До органів управління потрібно віднести також територіальні центри
екстреної медичної допомоги, на які покладено функції управління ДСМК
адміністративної території.

Заклади державної служби медицини катастроф

Український науково-практичний центр екстреної медичної допомоги та
медицини катастроф створено згідно з наказом міністра охорони здоров’я
України від 04.06.97р. за №171. На нього покладено функції головного
науково-практичного закладу ДСМК. Центр розміщено в Києві на базі
Київської лікарні швидкої медичної допомоги. Він почав роботу з
01.07.97р. і здійснює функції штабної структури МОЗ України з медицини
катастроф, готує правову, нормативну та директивну базу ДСМК, навчає
фахівців ДСМК, формує і утримує бригади постійної готовності
хірургічного профілю державного рівня.

Територіальні центри екстреної медичної допомоги в системі ДСМК
призначені для організації надання екстреної медичної допомоги населенню
адміністративної території у разі НС, прогнозування медико-санітарних
наслідків НС на території обслуговування та планування заходів щодо їх
ліквідації, забезпечення готовності ДСМК територіального рівня, надання
методичної допомоги лікувальним закладам, що входять до складу ДСМК
територіального рівня. Територіальні центри екстреної медичної допомоги,
що визначені як заклади ДСМК державного рівня, мають призначення
організовувати всі аспекти ліквідації медико-санітарних наслідків не
тільки на своїй території, а й забезпечувати надання необхідної медичної
допомоги за межами власної території у разі НС державного рівня. Центр
згідно зі структурою комплектує та забезпечує готовність власних
формувань ДСМК у лікувальних закладах регіону, організовує підготовку
медичних і немедичних працівників, на яких покладені функції надання
медичної допомоги в НС.

2001.

Організація державної служби медицини катастроф України

Важливим напрямком діяльності територіального центру є налагодження
взаємозв’язків з органами виконавчої влади та управлінням охорони
здоров’я, медичними закладами, управліннями з питань НС та цивільного
захисту населення, аварійно-рятувальними службами, з транспортними
закладами, відомчими медичними службами з питань всебічного забезпечення
ліквідації медико-санітарних наслідків НС.

За умови НС Центр направляє у район катастрофи своїх працівників у
складі оперативної групи органу управління охорони здоров’я, аналізує
медичні аспекти стану в районі НС адміністративної території, накопичує
інформацію, обробляє та аналізує матеріали щодо надання екстреної
медичної допомоги, систематично надає оперативну інформацію про хід
ліквідації медико-санітарних наслідків катастроф територіальному органу
управління. За таких умов основним завданням Центру ж організація
надання екстреної медичної допомоги ураженому населенню.

Лікувальні заклади державної служби медицини катастроф

До лікувальних закладів ДСМК належать визначені органами управління
охорони здоров’я лікарні системи охорони здоров’я цієї території та
відомчі лікувальні заклади, розташовані на цій території. У разі
включення лікувальних закладів до складу ДСМК передбачається можливість
цих закладів до штатного ліжкофонду розгортати додатковий ліжкофонд. До
лікувальних закладів, які доцільно включати до складу ДСМК
територіального рівня, належать лікарні швидкої медичної допомоги, а
також міські та районні, які в повсякденних умовах ургентно приймають
хворих, відомчі стаціонарні лікувальні заклади, що здатні без
радикальної перебудови почати прийом та лікування потерпілого населення
у разі НС.

Санітарно-епідеміологічні заклади є базою для створення різних формувань
санітарно-профілактичної допомоги в осередках катастроф, що виконують
функції пересувних частин СЕС.

Формування державної служби медицини катастроф

До формувань ДСМК належать: мобільні госпіталі, медичні загони, бригади
постійної готовності, санітарно-епідеміологічні загони, спеціалізовані
протиепідемічні бригади, санітарні пости та санітарні дружини.

Мобільні госпіталі створюються на базі лікувальних закладів ДСМК і
призначаються для надання першої лікарської та кваліфікованої медичної
допомоги потерпілому населенню у разі НС.

Медичні загони формуються з лікарсько-сестринських бригад лікувальних
закладів одного міста для надання невідкладної першої лікарської
допомоги потерпілим на догоспітальному етапі.

Бригади постійної готовності можуть бути першої і другої черги.

Бригади постійної готовності першої черги – це формування ДСМК, що
призначені для надання екстреної медичної допомоги потерпілим у
догоспітальний період та їх госпіталізації в лікувальні заклади. Бригади
постійної готовності ДСМК першої черги можуть бути позаштатними чи
штатними, входити до складу ДСМК територіального та державного рівнів.

До складу позаштатних бригад постійної готовності ДСМК першої черги
територіального рівня включаються формування зі складу бригад швидкої
медичної допомоги, позаштатні бригади, створені територіальними центрами
екстреної медичної допомоги та відомчими лікувальними закладами.

Бригади постійної готовності ДСМК першої черги зі складу швидкої
медичної допомоги у повсякденних умовах працюють як звичайні виїзні
бригади швидкої медичної допомоги і надають екстрену медичну допомогу
населенню території обслуговування.

У разі НС і появи уражених поза межами зони обслуговування вони
направляються в осередок для надання медичної допомоги та евакуації
потерпілих у лікувальні заклади. Це зазначається у посадових інструкціях
для особового складу бригади. Для роботи таких бригад створюється
необхідний недоторканий запас медикаментів та медичного майна і
забезпечується рівень підготовки особового складу бригади за вимогами
рівня підготовки працівників ДСМК.

Бригади постійної готовності першої черги ДСМК, що створюються
територіальними центрами екстреної медичної допомоги та відомчими
лікувальними закладами ДСМК, формуються і оснащуються медичною технікою,
транспортом та медикаментами на рівні не нижчому, ніж відповідні бригади
із складу швидкої медичної допомоги.

Як правило, всі штатні і частина позаштатних бригад територіального
рівня одночасно визначаються Міністерством охорони здоров’я України за
погодженням з територіальними органами управління охорони здоров’я як
бригади постійної готовності першої черги державного рівня.

Загальну кількість бригад постійної готовності першої черги
територіального рівня слід розраховувати, виходячи із вимог самостійної
ліквідації медико-санітарних наслідків НС територіального рівня. Але
слід пам’ятати, що максимальна кількість бригад швидкої медичної
допомоги, включених до ДСМК, може обмежуватися можливостями їх оснащення
та забезпечення обслуговування за межами району відповідальності.

Спеціалізовані бригади постійної готовності ДСМК другої черги призначені
для підсилення лікувальних закладів другого етапу медичної евакуації
висококваліфікованими фахівцями. Спеціалізовані бригади, як правило,
формуються вузькопрофільними: хірургічні, терапевтичні, гематологічні,
реанімаційні, токсикотерапевтичні, психоневрологічні, педіатричні,
акушерсько-гінекологічні тощо.

Спеціалізовані бригади постійної готовності ДСМК другої черги можуть
бути штатними і позаштатними, входити до складу ДСМК територіального та
державного рівнів.

Штатні спеціалізовані бригади постійної готовності ДСМК другої черги, як
правило, створюються при територіальних центрах екстреної медичної
допомоги, відомчих лікувальних та провідних профільних закладах. Ці
бригади в повсякденних умовах працюють на базі стаціонару, отримують
необхідний рівень підготовки, а в разі назрілої необхідності працюють
згідно з «Планами медико-санітарного забезпечення населення в
екстремальних ситуаціях».

Позаштатні спеціалізовані бригади постійної готовності ДСМК другої
черги, як правило, створюються при лікарнях швидкої медичної допомоги,
міських та районних лікарнях, які надають ургентну допомогу в системі
швидкої медичної допомоги адміністративної території, при відомчих
лікувальних закладах і провідних профільних науково-дослідних та
лікувальних закладах, що розташовані на цій території. Ці бригади
формуються із висококваліфікованих фахівців і направляються в лікувальні
заклади другого етапу медичної евакуації у разі НС.

Склад позаштатної спеціалізованої бригади постійної готовності другої
черги рекомендується визначити аналогічно складу штатної бригади. При
закладах, які формують ці бригади, створюється відповідний запас
медичного обладнання та медикаментів.

Як правило, усі штатні та частина позаштатних спеціалізованих бригад
постійної готовності ДСМК другої черги територіального рівня одночасно
визначаються Міністерством охорони здоров’я України за погодженням з
територіальними органами охорони здоров’я як спеціалізовані бригади
постійної готовності другої черги державного рівня.

Санітарно-епідеміологічні загони формуються на основі
санітарно-епідеміологічних закладів і складаються із спеціалізованих
бригад (епідеміологічних, гігієнічних та радіологічних). Вони виконують
функції пересувних частин СЕС для проведення санітарно-гігієнічних та
протиепідемічних заходів.

Спеціалізовані протиепідемічні бригади створюються на основі
науково-дослідних установ санітарно-епідеміологічного профілю і
використовуються для проведення протиепідемічних заходів у районах НС,
насамперед у разі виникнення осередків особливо небезпечних інфекцій.

Санітарні дружини та санітарні пости створюються на підприємствах, у
господарствах та населених пунктах для надання першої медичної допомоги
потерпілим у разі НС переважно на об’єктах свого формування. На
підприємствах санітарні дружини створюються у кожній зміні. На великих
підприємствах, у навчальних закладах можуть створюватись загони
санітарних дружин.

Організаційна структура ДСМК передбачає два рівні: державний та
територіальний.

Сили і засоби державного рівня управління функціонально підпорядковані
Міністерству охорони здоров’я України і беруть участь у ліквідації
наслідків НС, у разі яких можливості територіальних (Автономної
Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя) органів та
закладів охорони здоров’я не відповідають існуючим потребам і виникає
необхідність у залученні додаткових сил та засобів. Державний рівень
включає спеціально визначені медичні сили і засоби Міністерства охорони
здоров’я України, інших міністерств і відомств та органів управління
охорони здоров’я адміністративних територій, що призначені діяти на всій
території України у разі НС. До основних структур державного рівня
належать Український науково-практичний центр екстреної медичної
допомоги та медицини катастроф, за погодженням з відповідними органами
виконавчої влади бригади постійної готовності першої і другої черги,
лікувальні заклади як Міністерства охорони здоров’я, так і інших
міністерств і відомств, а також відповідна кількість ліжок
спеціалізованого ліжкофонду медичних закладів міністерств, відомств та
органів управління адміністративних територій.

У зв’язку з тим, що до складу сил ДСМК державного рівня входять медичні
заклади різного підпорядкування, координацію діяльності їх у разі
виникнення екстремальних ситуацій здійснює центральна координаційна
комісія, що створюється Кабінетом Міністрів України. Персональний склад
центральної координаційної комісії визначається Міністерством охорони
здоров’я України.

ДСМК на територіальному рівні організовується в системі Міністерства
охорони здоров’я Автономної Республіки Крим, управлінь (відділів)
охорони здоров’я обласних, Київської та Севастопольської міських
державних адміністрацій.

Визначення медичних сил і засобів ДСМК територіального рівня
покладається на Міністерство охорони здоров’я України за погодженням з
Міністерством з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту
населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, Міністерством
оборони, Міністерством внутрішніх справ, Міністерством транспорту, Радою
Міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та
Севастопольською міськими державними адміністраціями за поданням органів
охорони здоров’я Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та
Севастополя.

До медичних сил і засобів ДСМК територіального рівня належать
територіальні центри екстреної медичної допомоги, визначені органами
управління охорони здоров’я цієї території лікувальні заклади системи
охорони здоров’я та відомчі лікувальні заклади, що розташовані на цій
території, бригади постійної готовності першої черги, спеціалізовані
бригади постійної готовності другої черги та інші формування. Головним
закладом ДСМК територіального рівня є територіальний центр екстреної
медичної допомоги.

Ліжкофонд державної служби медицини катастроф

Ліжкофонд, який буде розгортатися у закладах ДСМК, розраховується
заздалегідь. Профіль виділених ліжок для цього в кожній області чи місті
визначається місцевими органами охорони здоров’я залежно від прогнозу
величини і структури санітарних втрат.

Загальна кількість виділених ліжок розраховується, виходячи із вимог
самостійної ліквідації медико-санітарних наслідків НС територіального
рівня. Максимальна кількість ліжок, віднесених до ДСМК, не повинна
перевищувати 5% всього ліжкового фонду системи охорони здоров’я
адміністративної території. Частина ліжкофонду територіального рівня за
погодженням з територіальними органами виконавчої влади та відомствами
зараховується до державного рівня.

Література

Черняков Г.О., Кочін І.В., Сидоренко П.І. Медицина катастроф. – К.:
“Здоров’я”, 2001. – 348с.

Дубицкий А.Е., Семенов И.О., Чепкий Л.П. Медицина катастроф. – К.:
“Здоров’я”, 1993. – 462с.

Организация экстренной медицинской помощи населению при стихийных
бедствиях и других чрезвычайных ситуациях / Под ред. проф. Мешкова В.В.
– М., 1991. – 208с.

Є.П.Желібо, Н.М.Заверуха, В.В.Зацарний. Безпека життєдіяльності. – Київ,

PAGE 10

PAGE 44

Санітарно-гігієнічні і

протиепідемічні заклади

Лікувальні

заклади

Територіальні центри ЕМД І МК

УНПЦ ЕМД І МК

Охорона здоров’я

регіонів

Міністерство

транспорту

МВС

МО

МНС

Центральна

координаційна комісія

МОЗ

ДСМК

відрегулюйте в найсприятливішому для вас режимі гучність дзвоника
вхідних дверей та телефону;

для звукоізоляції стін використовуйте гіпсокартонні плити (їх
закріплюють під шпалерами) або спеціальні прокладки з натуральної пробки
під лінолеум, килимове покриття або паркет;

щоб двері не скрипіли, змажте їх машинним маслом; щоб не грюкали –
прибийте до косяка смужку тонкої гуми;

замініть двері в ванну кімнату на пластикові або дерев’яні, які
герметично закриваються;

коли на кухні відкритий кран або працює витяжка, не вмикайте там
телевізор;

привчайте домочадців щільніше прикривати двері в свої кімнати, не
вмикати магнітофон і телевізор на повну гучність.

Поради щодо зменшення шуму в квартирі

забруднення від спалювання деревини, вугілля в камінах;

невентильовані гази від газових плит та водонагрівачів;

аерозолі;

очисники, які містять хлор або аміак;

лакові та воскові покриття підлог;

зволожувачі повітря;

розпилювачі від комах (інсектициди);

дим від цигарок

Причини забруднення повітря приміщень

політичні (конфліктують політичні системи)

соціальні (конфліктують соціальні системи)

економічні (конфліктують економічні системи) – наприклад, корпорації

медичні (епідемії, епізоотії)

Соціальні конфлікти

посадка на рифи

зіткнення

перекидання

пожежі

порушення норм експлуатації та правил безпеки

помилкові функціональні дії команди

інше

Основні причини загибелі кораблів

Джерела хімічних аварій

( аварії з витоком сильнодіючих отруйних речовин (аміаку, хлору,
сірчаної та азотної кислот, чадного газу, сірчаного газу та інших
речовин);

( аварії з викидом радіоактивних речовин в навколишнє середовище;

( пожежі та вибухи;

( аварії на транспорті та ін.

Види

аварій

Способи боротьби з селевими потоками

Причини сходження снігових лавин

Мобільні

госпіталі

Медичні

загони

Спец. бригади

ПГ

Сан.-епід.

загони

Сан.-епід.

бригади

СП

СД

Першої черги

Другої черги

Штатні

Позаштатні

Штатні

Позаштатні

Похожие записи