.

Cпівпраця франції й України у військовій галузі (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 2169
Скачать документ

реферат на тему:

Cпівпраця франції й України у військовій галузі

Становлення і розвиток французької військової стратегії щодо України —
складова загального процесу реалізації французької політики стосовно
Української держави. Нині французько-українські відносини набувають
значення у контексті офіційної політики європейської та євроатлантичної
інтеграції нашої держави.

Метою статті є комплексне та всебічне вивчення військової політики
Франції щодо України.

На сучасному етапі в Україні майже немає публікацій з цього питання.
Можна виокремити лише французьке дослідження, присвячене загальній
політиці військового співробітництва Франції [1], та окремі публікації
українського журналу «Defense-express» стосовно співробітництва в
оборонній галузі, сфері озброєння та функціонування французьких
оборонних структур. Автор значною мірою спирався на матеріали, отримані
під час консультацій з французькими військовими аташе, а також
офіцерами, котрі реалізують білатеральне співробітництво з Україною, на
угоди, що стосуються цієї тематики. Консультації — доказ того, що
представники такої традиційно закритої для досліджень сфери виявляють
розуміння та готовність співпрацювати з науковцями задля поліпшення
білатеральних відносин. Консультативна допомога, як і демократичні зміни
в українській армії, відкривають для національної науки нові перспективи
для подальших досліджень.

Після розпаду Радянського Союзу суверенна Україна мала величезну армію з
потужною бойовою технікою (наприклад, у 1991 р. українська військова
авіація була другою в Європі за боєздатністю), тут знаходився третій
ядерний арсенал світу.

Військова дипломатія Франції відреагувала миттєво на зміни у
стратегічному просторі Східної Європи — 1992 р. у Києві було відкрито
французький військовий аташат. Однак швидке вироблення стратегії
французько-українських відносин у військовій галузі не відповідало
тогочасній ситуації. Постали нагальніші проблеми: ядерного роззброєння
України, розподілу Чорноморського флоту, скорочення української армії,
пошуку оптимальної моделі безпеки.

Законодавча база. Протягом першого десятиліття української незалежності
було закладено нормативну базу французько-українського військового
співробітництва та започатковано проекти білатеральної співпраці (деякі
з них згодом стали регулярними заходами).

Постановою Верховної Ради № 2610-12 від 17 вересня 1992 р. ратифіковано
Договір про взаєморозуміння та співробітництво між Україною і
Французькою Республікою. Статтею 10 цього Договору визначено розвиток і
зміцнення контактів у військовій галузі. Зокрема, проведення регулярних
обмінів думками щодо оборонних доктрин, налагодження співробітництва між
міністерствами закордонних справ і міністерствами оборони, а також між
генеральними штабами збройних сил обох держав [2].

15 лютого 1996 р. у Києві укладено Угоду між Україною та Французькою
Республікою про налагодження двостороннього співробітництва у військовій
галузі, а також Угоду про співробітництво в галузі озброєння та
військової техніки.

Серед пріоритетів співпраці — сприяння обмінам або прийняття стажерів
(переважно молодих офіцерів); консультації стосовно концепції оборони й
безпеки; обмін знаннями та досвідом з питань загальної організації
оборони, управління кадрами, зв’язку, відносин з громадськістю,
матеріально-технічного забезпечення, концепції та організації медичного
забезпечення військовослужбовців, а також військової топографії й
геодезії.

Можна виокремити також угоди між Міністерством оборони України та
Міністерством оборони Франції щодо умов військового співробітництва
стосовно колишньої Югославії в рамках IFOR від 1 лютого 1996 р.,
березневі 1996 р. технічні угоди про авіаційне забезпечення в межах та
за межами IFOR.

Важливим кроком до вироблення стратегії військових відносин стало
створення у 1995 р. Спільної комісії з питань українсько-французького
військового співробітництва.

Загальна стратегія розвитку. У Франції на найвищому рівні прийнято
рішення розвивати співробітництво з Україною у військовій галузі.
Франція прагне встановити відносини на рівні військово-політичних еліт
та дійти консенсусу на найвищому державному і суспільному рівнях. Така
співпраця не загрожує жодній зі сторін, можлива лише конкуренція в
економіці та науці.

Гальмуючим чинником у розвитку відносин у військовій галузі на певному
етапі була секретність, що панувала у Збройних Cилах України. Цікавими
для досліджень тут можуть бути питання спільних навчань, екіпіровки та
житла військовослужбовців.

Проблема також у тому, що співробітництво у військовій галузі загалом
розвивалося хаотично. У галузі озброєння французькі та українські
інтереси іноді протидіють (наприклад, зазнала невдачі програма створення
спільного танка). Необхідно розвивати контакти між сучасною та
майбутньою елітами, маємо спільно опрацьовувати амбітні проекти,
виокремити сфери, де французький досвід найкращий та залучати його в
Україну. При цьому важливо опановувати французьку мову українським
військовим, а українську — французам (англійська може слугувати для
підписання документів). З метою кращого взаєморозуміння необхідно, аби
певна кількість офіцерів знала мову країни своїх колег [3].

Конструювання оптимальної моделі французької військової політики
втілилося 1998 р. в ідею створення відділу при міністерстві закордонних
справ Франції, який би займався військовим та оборонним
співробітництвом. Управління військового та оборонного співробітництва
підпорядковано генеральній дирекції з питань політики та безпеки. Отже,
військовою та оборонною співпрацею керують саме на політичному рівні.
Створення такого відділу пояснюють необхідністю координації та взаємодії
в межах загальної політики співробітництва. Мета такої співпраці —
визначити країни для партнерства, розробити проекти, проаналізувати
проблеми та розв’язати їх. Слово «партнерство» є ключовим. Країни
сприймаються як рівноправні партнери.

У процесі партнерства Франція в змозі направити у довготермінове
відрядження (до двох років) військових фахівців, у короткотермінове
відрядження (15 днів/місяць) — експертів для аналізу проблеми,
реалізувати проект на запит держави.

Управління військового та оборонного співробітництва при міністерстві
закордонних справ Франції запропонувало проект щодо створення у складі
внутрішніх військ МВС України центру підготовки сил з підтримання
громадської безпеки (особливо під час демонстрацій, страйків,
громадських акцій). Франція може поділитися досвідом організації і
функціонування мобільної жандармерії. У перспективі тут можуть навчати
не лише українських правоохоронців, а й фахівців сусідніх країн. Україна
зацікавилася проектом. Витрати на створення й утримання такого закладу
становитимуть десятки мільйонів євро, тому, ймовірно, до реалізації
проекту буде залучено Європейську комісію. До речі, з 2005 р. в Україні
перебуває французький радник (офіцер жандармерії) при Командуванні
внутрішніх військ МВС, який здійснює консультативну допомогу щодо цього
проекту.

Французько-українське співробітництво у військовій галузі не повинно
обмежуватися європейським регіоном [4]. За часів СРСР українці
накопичили неабиякий досвід у розмінуванні. Отже, зокрема в Африці,
французи можуть працювати й викладати спільно з українцями, які краще
знають конструкцію мін колишнього Варшавського пакту і розмовляють,
окрім української, російською (нею володіє багато африканських фахівців,
які навчалися в Радянському Союзі).

Французько-українське співробітництво у військовій галузі реалізується
за двома основними напрямами:

1. Освіта. Найважливішим є стажування українських офіцерів у
загальноармійському коледжі оборони збройних сил Франції (CID), що за
статусом відповідає Національній академії оборони України (НАОУ). З 1995
р. щороку один український офіцер проходить там стажування. Мета —
сприяти формуванню еліти української армії [5].

Українські офіцери навчаються на різноманітних курсах (від трьох місяців
до року) в піхотній, танковій, інженерній, транспортній та тиловій
школах сухопутних військ Франції, а також у штабній школі. Для них
організують інформаційні поїздки у військове училище Сен-Сір для обміну
досвідом.

Франція направляє викладачів до українських вищих військових навчальних
закладів (Київ, Одеса, Львів, Харків) та Національної академії оборони в
Києві. З України запрошують на мовні курси та стажування викладачів
французької (мовна школа в м. Рошфор).

Франція приділяє увагу підготовці представників українських збройних сил
для виконання миротворчих операцій. З 1998 р. одного старшого
французького офіцера-консультанта відряджено до Національної академії
оборони України. З 2003 р. він посідає посаду співдиректора Центру
підготовки офіцерів багатонаціональних штабів при НАОУ. Серед його
завдань — надання експертної оцінки у сфері зовнішніх операцій і
стандартів НАТО та ООН. Він також є сполучною ланкою між центральним
апаратом та аташе оборони країн НАТО, які працюють у Києві,
різноманітними структурами НАТО в Києві (центр документації НАТО),
коледжем оборони НАТО в Римі. Офіційний Париж сприяє зміцненню відносин
України з НАТО. Ці відносини набули конкретних форм на саміті в Празі
під час адаптації Плану дій Україна — НАТО та щорічних планів дій.

Франція бере участь у діяльності Спільної робочої групи з реформування
сектору оборони в Україні. Завдяки білатеральному співробітництву з
нашою державою Франція сприяє реформуванню національної оборони з метою
втілення моделі, що відповідає потребам та реальним можливостям України
[6].

2. Допомога в розбудові української армії (через організацію делегацій).
Мета визначається програмою «Партнерство заради миру» за лінією НАТО.
Проте французи активно діють і на білатеральному рівні [5].

Україна прагне до професіоналізації армії, тому доцільно запросити
французького радника, адже Франція в цьому питанні має певний досвід.
Проте умови в Україні (зокрема, бюджетні) інші, тому французький радник
має попередньо ознайомитися з українською специфікою.

Варто пригадати оренду французами українського полігону. У травні —
червні 2002 р. на полігоні «Широкий лан» відбулися навчання другої
бронетанкової бригади сухопутних військ Франції, де випробовувалися
танки «Leclerc» (вперше в історії близько 40 бойових машин цього класу
випробовувалися за кордонами Франції). Однак помилково вважати цей захід
спільними військовими навчаннями. Фактично це було французьке навчання,
проведене на орендованій українській території. Маємо зазначити, що
після цієї події штаб ЗС Франції не ініціював у подальшому таких
масштабних заходів в Україні.

З 1992 р. Франція сприяє модернізації Збройних Сил України. Розробляючи
щорічно близько 20 — 30 заходів для білатеральної співпраці з Україною,
Франція не прагне концентруватися на кількісному вимірі [6]. Кількість
стажерів визначається залежно від країни. На початку 1990-х рр.
пріоритет мали країни Центральної Європи у зв’язку з їхнім вступом до ЄС
та НАТО [5]. З часом Україна долучилася до програм стажування.
Враховуючи політику євроатлантичної інтеграції України, нині варто
зробити запит стосовно збільшення кількості українських стажерів у
Франції. Доцільно також проаналізувати нагальні сфери стажування.

Рівень співробітництва визначають також за коефіцієнтом реалізованих
заходів (див. діагр. 1, 2). Кількість запланованих заходів — від 20 до
30 щорічно. Стовідсотково їх не виконують, ймовірно, впливає те, що не
завжди можна знайти відповідну кандидатуру для стажування, яка володіла
б французькою. Можливо, мають місце фінансові проблеми. Нині відсоток
реалізованих заходів стабілізується і коливається в межах 70 — 80%.

Глосарій. На наш погляд, цікавим проектом двостороннього
французько-українського співробітництва є опрацювання та друк
французько-англійсько-українського словника військової термінології
(глосарія). Цей захід фінансує відділ військового та оборонного
співробітництва міністерства закордонних справ Франції. Глосарій, що
міститиме близько 3 тис. термінів та понять, укладають французькою,
англійською та українською мовами. Нині закінчено роботу над першим
томом, що містить терміни зі сфери міжнародних відносин, питань
стратегії та безпеки. Другий том буде присвячено термінам зі сфери
тактики та логістики. З боку України проект реалізує Військовий інститут
університету ім. Т.Шевченка, з французького — Центр доктрини
використання збройних сил. Потреба України мати власну термінологію (що
сприятиме належному опрацюванню національної концепції збройних сил
держави), з одного боку, та активна участь нашої держави в міжнародних
миротворчих операціях, з другого, зумовили нагальність проекту. До
розробки глосарію підштовхнула практична співпраця (досвід
співробітництва з французами у Боснії). Термінологія є важливою під час
опрацювання Воєнної доктрини. Крім того, проект є засобом поширення
французької мови в Україні. Глосарій полегшить взаєморозуміння під час
майбутніх спільних операцій [8]. Видання розраховано на військових,
політиків, дипломатів, науковців. Цей проект, безсумнівно, є внеском у
практичну реалізацію курсу на євроатлантичну інтеграцію України. Вступ
України до НАТО потребує реформ і коштів, а також передбачає
інтенсивніший рівень співробітництва, зокрема військового. Чим швидше
Україна буде готова до співпраці, тим легше дійти консенсусу.

Співпраця у сфері внутрішньої безпеки. Французько-українське
співробітництво у сфері внутрішньої безпеки (тобто співпраця поліції та
міліції, активне співробітництво між внутрішніми військами та
жандармерією) — одна з найновіших галузей.

3 вересня 1998 р. у Києві підписано угоду між Французькою Республікою й
Україною щодо співробітництва поліції з міліцією. Означену угоду
ратифіковано Верховною Радою та Національною асамблеєю.

Згідно з угодою, до компетентних органів, що реалізують співпрацю з боку
Франції, належать міністерство внутрішніх справ, головне управління
національної поліції, служба міжнародного технічного співробітництва
поліції (SCTIP) і відповідні центральні відділи. З українського боку за
співпрацю відповідають Міністерство внутрішніх справ, Служба безпеки
України, Національна митниця, Державний комітет із захисту кордонів,
Центральна податкова адміністрація [9]. Восени 2003 р. у Посольстві
Франції в Україні почав працювати аташе з внутрішньої безпеки —
представник французької поліції та жандармерії.

Співпраця має такі основні напрями: боротьба з нелегальною міграцією,
фальшивими документами; розповсюдженням наркотиків; торгівлею людьми;
відмиванням грошей.

Серед чинників, що сприяють успішній реалізації оперативного та
технічного співробітництва, — високий рівень довіри, безпосередні
контакти поліції з міліцією, знання мови.

Серед конкретних методів білатерального співробітництва можна виокремити
стажування та вивчення мови. Влаштовують курси французької мови для
українських міліціонерів. Французьких викладачів відряджають до
українських навчальних закладів Міністерства внутрішніх справ в Харкові,
Дніпропетровську, Хмельницькому. Українці мають змогу стажуватися у
Франції в навчальному закладі комісарів поліції, підвищити кваліфікацію
в Міжнародному центрі офіцерів жандармерії в Румунії, вдосконалити мову
у Франції. Мають місце безпосередні контакти між навчальними закладами,
зокрема між поліцейською академією в Німі та академією у
Дніпропетровську [10].

Перспективною є активізація співпраці між прикордонною поліцією Франції
та Державною прикордонною службою України, що набуває особливого
значення з огляду на статус нашої держави як країни, що має кордон з
Євросоюзом.

Співпраця у сфері внутрішньої безпеки розвивається інтенсивно (див.
діагр. 3, 4). Заходів реалізовано більше, ніж було заплановано (можливо,
вплинуло те, що започаткування співпраці міліції й поліції відбулося,
коли минуло перше десятиліття української державності і відповідні
українські структури виконали певні реформи та стали стабільними, чи
посадовці, котрі реалізували співробітництво, виявилися дуже активними,
чи не було істотних проблем з фінансуванням).

Однак, незважаючи на здійснювані деякі важливі заходи, загалом відносини
Франції й України у військовій галузі нині перебувають на стадії
стагнації, хоча мають істотний потенціал для розвитку. Співробітництву
перешкоджало: відсутність чіткої мети і політичного рішення стосовно
стратегії відносин України з Францією, чіткого формулювання пріоритетів
зовнішньополітичного курсу України, визначення того, що потрібно власне
Українській державі, не було також зворотного зв’язку військового
аташату з військовими делегаціями для отримання оцінки їхньої роботи
[11].

Після «помаранчевої» революції Українська держава обрала чіткий курс на
європейську та євроатлантичну інтеграцію, а також на розбудову
української професійної армії. Франція вже реалізувала такий курс і має
достатній досвід та потенціал для партнерської допомоги. Тому
французько-українські відносини бажано вивести на вищий рівень.
Залучення досвіду колишніх українських стажерів у Франції сприятиме
інтенсифікації французько-українського діалогу.

Доцільно було б, на наш погляд, включити до планів співробітництва
проведення двосторонніх військових навчань. Головна мета — зміцнення
взаємодії, а також набуття навичок спільного планування та проведення
миротворчих та гуманітарних операцій. Такий досвід сприятиме залученню
нашої країни до участі в миротворчих операціях під проводом Євросоюзу.
Спільні військові навчання можуть проводитися на різних рівнях: від
невеликих підрозділів до військових частин у двосторонньому і
багатосторонньому форматі [12]. Україна має самостійно формувати
стратегію білатеральних військових відносин, адже здатна найкраще
проаналізувати власні потреби у цій сфері.

Зазначене набуває актуальності з огляду на український курс на
демократизацію та транспарентність військової галузі, посилення
цивільного контролю над військовими. Військова політика має
реалізовуватися спільно із загальнополітичним курсом держави.
Інтенсифікацію співпраці військових з науковцями, особливо з цивільними
аналітиками, можна кваліфікувати як черговий крок до гармонізації
стратегії України.

* * *

Автор висловлює щиру подяку за консультації, надані французькими
військовими, насамперед французькими військовими аташе, іншими старшими
офіцерами, а також українськими військовими. Окрема подяка Дому
гуманітарних наук Парижа, що люб’язно погодився надати грант на
дослідження і підтримав цю тематику як одну зі складових наукового
стажування.

Джерела

La cooperation militaire francaise en question. Lyon: Atelier 26. —
2001. — P. 9.

Відомості Верховної Ради України. — 1992. — № 43. — С.612.

Інтерв’ю з підполковником Володимиром Мікулінським, радником
міністерства закордонних справ Франції. — Париж. — 2005. — 11 квітня.

Франция — Украина. Новые горизонты сотрудничества (Интервью с
вице-адмиралом эскадры Эрве Жиро)
//http://www.defense-ua.com/rus/hotnews/?id=18783&prn=yes

Інтерв’ю з полковником Ж.-І.Бурісом, колишнім аташе з питань оборони
Посольства Франції в Україні. — Париж. — 2005. — 12 січня.

Інтерв’ю з підполковником Філіпом Готьє, аташе з питань
оборонно-військового співробітництва при Національній академії оборони
України. — Київ. — 2006. — 11 лютого.

Інтерв’ю з капітаном 2 рангу Жераром Малежаком, аташе з питань оборони
Посольства Франції в Україні. — Київ. — 2006. — 28 лютого.

Інтерв’ю з полковником Рамунто Гардером. — Київ. — 2006. — 6 лютого.

http://www.legifrance.gouv.fr/WAspad/ UnTexteDeJorf?numjo=MAEJ)0430064D

Інтерв’ю зі старшим комісаром поліції Аленом Джіаном, аташе з
внутрішньої безпеки Посольства Франції в Україні. — Київ. — 2006. — 9
березня.

Інтерв’ю з українським експертом. — Париж. — 2005. — 13 квітня.

Консультації з українським військовим аналітиком. — Київ. — 2006. — 3
квітня.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020