.

Журналістика як система органів масової інформації Поняття про систему. Підсистеми журналістики (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
752 4140
Скачать документ

Реферат на тему:

Журналістика як система органів масової інформації Поняття про систему.
Підсистеми журналістики.

Сучасна журналістика являє собою складну систему органів масової
інформації, що дедалі ускладнюється.

Система — це сукупність якісно визначених елементів (зміст системи), між
якими існує закономірний зв’язок чи взаємодія (структура системи).
Найважливішими рисами системи є її розчленованість і цілісність. Система
— це єдність, що складається з взаємодіючих елементів. Предмет чи явище
матеріального чи духовного життя, що самі є системами, можуть виступати
елементами системи вищого рівня.

Система органів масової інформації — це єдність компонентів, які виникли
в різні історичні періоди (спочатку періодична преса, потім телеграфні
комунікації, фотографія, кіно, радіо, телебачення і, нарешті, новітні
аудіовізуальні та комп’ютерні технології). Сучасна журналістика як
система — це сукупність усіх наявних у даний історичний момент органів
масової інформації, функціонування яких спричинене суспільними потребами
в інформації і попитом аудиторії. Органи масової інформації взаємодіють
між собою і в цілому як єдиний соціальний інститут, якнайтісніше
пов’язані з конкретно-історичним станом суспільства, що створило дану
систему журналістики.

Основне призначення системи журналістики — безперервне відображення
суспільного життя в усіх його розмаїтих взаємозв’язках, суперечностях і
конфліктах. А відтак журналістика входить як елемент (складова частина)
до системи вищого рівня, а саме: до системи соціальних інститутів, за
допомогою яких здійснюється суспільне самоуправління, а саме суспільство
існує як саморегулівна єдність.

Журналістика складається з двох головних великих підсистем:

1) друкованих ЗМІ,

2) електронних ЗМІ.

Першу підсистему, яку ще називають пресою, складають у свою чергу газети
й журнали. Другу підсистему складають радіомовлення й телебачення. Але
розвиток сучасної журналістики рухається саме в напрямку розширення й
удосконалення електронних органів масової інформації.

ЗМІ класифікуються за різними ознаками. Головні засади типології ЗМІ
такі:

1.За регіоном обслуговування: центральні, регіональні, обласні, міські,
районні, міськрайонні, відомчі (виробничих підприємств, навчальних
закладів тощо);

2. За тематичною чи галузевою спеціалізацією: загально-інфор-маційні
(універсальні), спортивні, ділові, юридичні, про здоров’я, рекламні,
автомобільні, жіночі, комп’ютерні, городньо-садівничі, телегазети,
розважальні, еротичні, “кримінальні”, сенсаційні, партійні органи,
фахово-галузеві;

3. За періодичністю: щоденні, щомісячні, квартальні, щорічники;

4. За типами аудиторії: жіночі, молодіжні, дитячі, студентські і т.д. У
сучасній журналістиці як системі органів масової інформації

головне місце займають преса, радіомовлення і телебачення. З появою
електронної журналістики дехто прогнозував занепад друкованої. Але цього
не сталося. Виявилося, що кожна з підсистем виконує в системі
журналістики свою, пов’язану з її специфікою функцію, обслуговує цілком
визначені суспільні потреби в інформації. Радіомовлення вважається
найбільш всюдисущим, найбільш проникним засобом масової інформації;
телебачення має найсильніший вплив на людське сприйняття, переносить
людину на місце події, домагається ефекту її присутності в самому її
епіцентрі; преса запишається найбільш аналітичною, роз’яснюючою формою
масової інформації.

За дослідженнями, проведеними в ході виборів Інститутами держави і права
та соціології Національної Академії Наук України, найбільш дійовим
засобом інформаційно-пропагандистського впливу на вибір громадянами
України своєї політичної позиції залишаються й зараз саме друковані
(переважно газети) видання. Кожний третій з опитуваних пов’язав свій
вибір саме з викладом програм кандидатів на сторінках газет, 17% — з
розповсюдженням листівок і звернень. Майже стільки як на причину вибору
вказали на своє знайомство з теледебатами кандидатів.

Серед журналістів існує приказка: радіо впродовж цілого дня інформує
громадян про те, що в цю хвилину відбувається у світі; телебачення
увечері показує їм, як це сталося; а газети наступного ранку пояснюють
причини цих подій. А відтак вести мову про те, що в ближчому майбутньому
телебачення нібито витіснить газети і журнали, безпідставно. Швидше за
все, існуюча нині система масової інформації закріпиться надовго, а
кожен з її елементів буде й надалі виконувати притаманну йому місію в
системі журналістики.

У зв’язку з Ідам важливо розглянути атрибутивні ознаки кожного з
провідних типів журналістики, щоб знати й розуміти його місце в системі
масової інформації та правильно зорієнтувати свої професійні очікування.

Атрибутивні особливості преси такі. Відзначимо спочатку її переваги
перед електронними ЗМІ.

1. Інформація фіксується в друкованому тексті. Це найважливіша
атрибутивна ознака друкованої журналістики. При цьому слід враховувати
універсальну могутність слова як такого, що не тільки здатне передавати
інформацію про факти, але й бути носієм думок і художніх образів. Мова є
основою масово-інформаційної діяльності, у якому б типі сучасної
журналістики вона не відбувалася. Друковане слово на перший погляд ніби
позбавлене сили слова розмовного та зображального ряду, яким воно
супроводжується на телебаченні, але воно містить у собі можливість
зображати всі факти і явища, що відбуваються в світі, змальовувати
картини дійсності, передавати характеристики та розмови героїв, їхні
почуття та внутрішні монологи. У цьому відношенні друковане слово значно
потужніше й гнучкіше, ніж слово розмовне, позначене властивостями
приблизності й неточності внаслідок імпровізованого характеру мовлення.
І цими його перевагами на повну силу користується сучасна друкована
журналістика.

2. Преса сприймається без додаткових технічних засобів. Ні радіо- ні
телесигнал не прийдуть у вашу домівку, якщо ви не маєте спеціальних
технічних пристроїв для їх прийняття з ефіру. Газета не потребує нічого
для сприйняття надрукованого на її сторінках тексту. Хіба що окулярів,
якщо у вас слабкий зір, але вони належать не до спеціальних пристроїв, а
до елементів побуту, як одежа, і не є чимось відокремленим від особи, що
ними користується.

3. Преса надає читачеві можливість оглядовості й вибірковості в
ознайомленні з матеріалами газети. Читач спочатку здійснює огляд
газетних заголовків, а потім сам обирає, що читати в першу чергу, що — у
другу, а що лишити поза увагою. У газеті її матеріали існують одночасно,
хронологічно паралельно, тимчасом як у будь-якому електронному органі
масової інформації журналістські матеріали розташовані лише послідовно,
що виключає можливість їхньої вибірковості і містить у собі елемент
нав’язування їх реципієнтові. Газета й сьогодні залишається найбільш
демократичним типом журналістики, надає самому читачеві право вирішити:
що і як читати на своїх сторінках.

4. Преса забезпечує можливість різних ступенів сприйняття матеріалу,
серед яких виділимо перегляд, вибіркове ознайомлення, детальне й уважне
прочитання, збереження номера або вирізки з нього, здійснення виписок чи
складання конспекту статті, передавання номера з особливо цікавим
матеріалом іншому читачеві, надходження бібліографічних даних до
каталогів наукових бібліотек, спеціальних бібліог-

рафічних покажчиків, через що матеріали в газетах і журналах стають
надбанням наступних поколінь читачів.

5. Преса забезпечує здійснення способу “відкладеного читання”, тобто
звернення до тексту в зручний для читача час, тоді як радіо й
телебачення позбавляють своі’х прихильників такої можливості. Пропущену
глядачем в ефірі радіо чи телепередачу ніяким чином надолужити не
вдасться, якщо тільки вона не буде повторена, згідно з програмою, у
якийсь із наступних днів. До електронних ЗМІ поки що не застосовується
спосіб “відкладеного прослуховування” чи “відкладеного перегляду”, хоча
не виключено, що в недалекому майбутньому техніка запису вдосконалиться
й здешевиться настільки, що перегляд пропущеної телепрограми стане
звичним у нашому побуті. Але поки що на такий рівень розвитку людство не
вийшло.

6. Преса надає читачеві максимальну психологічну зручність: порядок
сприйняття наявного в газеті інформаційного матеріалу встановлює сам
суб’єкт, сприймаючи матеріал, він не заважає навколишнім. Він може це
робити в комфортних, максимально зручних для себе умовах. Сприйняття
друкованого тексту відбувається без будь-якого напруження, приносить
людині психологічне задоволення від пізнання нового, від осмислення
соціального довкілля. Свобода сприйняття — важлива позитивна сторона
друкованої журналістики.

7. Друкована журналістика акумулюється в бібліотеках, що створює
можливість користуватися нею як для широких кіл сучасників, так і для
численних поколінь нащадків. У цьому відношенні газети й журнали мають
безперечний пріоритет перед електронними ЗМІ. Звичайно, кожна радіо- чи
телестудія має своє зібрання найкращих програм і передач, створених у її
стінах. Але технологія зберігання аудіовізуальних записів ще не є
досконалою настільки, щоб у наших містах відкривалися громадські фоно- й
відеотеки, як то нжо тисячі років існує з друкованою продукцією. Тому на
сьогодні історія журналістики — це переважно історія преси, оскільки
методи фіксування й збереження матеріалів електронної масової інформації
ще недосконалі. Це, звичайно, не знімає завдання створення історії
радіо- й тележурналістики, яке стоїть перед нашою
історико-журналістською наукою.

Якщо названі вище атрибутивні властивості преси належать до її переваг,
то дві наступні властивості відносять до її вад:

1. Дискретність (перерваність) потоку інформації, на відмінe від
радіомовлення й телебачення, де цей потік безперервний. У цьому
відношенні преса завжди не встигає за новинами. Потік подій, що
відбуваються в світі, безперервний, але газета не може синхронно
повідомляти про нього. Вона змушена подавати новини порціями. Навіть
щоденна газета через це відстає від оперативності радіо й телебачення,
які можуть навіть перервати трансляцію певної програми, щоб сповістити
своїх слухачів і глядачів про екстраординарну подію.

2. Преса доступна лише освіченій людині, більше того, потребу в ній
відчувають особи з розвинутими навичками читання, на відміну від РМ і
ТБ, що доступні й неосвіченим людям і тим громадянам, які не мають
стійких навичок до читання. Аудиторія преси менша, ніж аудиторія
електронних ЗМІ. її прихильники дедалі виразніше виявляють свою
приналежність до національної еліти, особливо в тих випадках, коли
йдеться не про розважальну, а загальну суспільно-політичну газету.

Атрибутивні особливості радіожурналістики такі:

1. Носій інформації в радіомовленні лише звук, що передається на
будь-які відстані і сприймається негайно, практично в момент передачі
сигналу з передавального пристрою.

2. Радіомовлення для свого сприйняття потребує мінімального технічного
обладнання: радіоприймачів, які в сучасних технічних умовах мають
кишенькові портативні розміри і невелику ціну.

3. Сучасні технологічні вирішення дозволяють зробити прослухо-вування
радіопрограми максимально зручним: за допомогою навушників передачу
можна сприймати, не заважаючи навколишнім, у громадському місці: у
транспорті, в установі, просто на вулиці.

4. Унаслідок дії вищеперехарованих атрибутивних ознак радіо висунулося
на роль найбільш проникного засобу масової інформації: його слухають
кухарки на кухнях, водіїв автомобілях, пасажири у вагонах електричок
тощо. Радіосигнали сприймаються скрізь, у будь-яких умовах, розносячи по
всьому світові негайну інформацію. Радіожу-ралістика володіє найбільшою
аудиторією.

5. Радіо на повну потужність спирається на силу мовленого слова. Як
відомо, власне у семантиці слів міститься 20% з передаваної інформації.
Решта припадає на інтонацію, міміку, жест, які супроводжують наше
мовлення. Якра-s властивості усного мовлення (інтонацію, тембр голосу,
темп і мелодику висловлювання) й використовує радіо, домагаючись
особливої переконливості своїх повідомлень, використовуючи прийоми
усного слова як емоційний аргумент у своїх доказах.

6. Відсутність відеоряду не відволікає уваги реципієнта й дає
можливість

а) цілком зосередитись на змісті звукової інформації і

б) активізує уяву слухача, який самостійно створює у своїй свідомості
образи, що супроводжують звукове повідомлення.

7. Радіомовлення уперше надало можливості подавати інформацію про подію
в момент самої події (наприклад, вести репортажі зі спортивних змагань,
пленарних засідань Верховної Ради, демонстрацій чи мітингів), довівши
оперативність повідомлень до одночасності з самим фактом. Таким чином,
саме в радіожурнашстиці був опанований ідеал масово-інформащйної
діяльності: максимально стиснути хронологічну відстань між подією і
повідомленням про неї.

Наступні ознаки радіомовлення фіксують його негативні сторони:

1. Радіомовлення характеризується неможливістю відкласти
про-слуховування на більш зручний час, зробити його швидшим чи
повільнішим, позбавляє слухача вибірковості, прив’язує до запланованих
програм і передач. Слухач не вільний у виборі, мусить слухати те, що в
цю мить транслюють радіостанції, а у випадку зайнятості — пропустити
цікаву програму.

2. Радіомовлення потребує попередньої інформації про свої передачі, а
відтак виникає проблема ного планування і створення програми передач. Як
правило, в усьому світі електронні ЗМІ розв’язали цю проблему шляхом
потижневого планування своїх передач. Це дозволило слухачам і глядачам з
великою мірою вірогідності очікувати, що у певний день тижня о певній
годині відбудеться така-то передача. Але навіть напрацьована вже
десятиліттями система інформування реципієнтів електронних ЗМІ про
програми радіо й телебачення лише ви-яскравила неможливість обійтися без
попереднього інформування. З цим познайомився кожен з нас, опинившись у
певний момент без телепрограми і відчуваючи відчутну незручність від
неможливості зорієнтуватися у виборі найбільш цікавої передачі.

3. Газети й журнали слід передплачувати (один або кілька разів на рік)
або купувати щодня, радіоприймач купують один раз, щоб слухати різні
програми, але (тут починаються незручності) не можна слухати кілька
передач чи програм одночасно, тоді, як газети, що прийшли одночасно,
можна читати в зручний час.

Іноді студенти, вислухавши пояснення до цього пункту, жартома
сповіщають, що мають два радіоприймачі чи два телевізори і можуть
вмикати і слухати їх одночасно. Але справа полягає не в економічній
можливості придбати стільки радіо- й телеапаратури, скільки існує
радіостанцій чи телеканалів у даному регіоні, а в такій організації
психіки людини, яка не дозволяє з однаковою увагою сприймати кілька
(хоча б два) паралельних інформаційних потоків. Людська психіка
налаштована на послідовне їх розташування. Тому технічне розв’язання
цієї проблеми не вирішує справи по суті, бо її джерела — не у
зовнішньому по

відношенню до людини світі, а у внутрішній її сприйняттєвій природі.
Атрибутивні ознаки тележурналістки можуть бути представлені гак:

1. Телебачення поєднує переваги радіо й преси, звукову й
відеоінформацію, досягає синтетичності, діючії на два головні людські
відчуття: зору й слуху. Людина як біологічний індивід наділена лише
п’ятьма відчуттями: зору, слуху, нюху, дотику й смаку. Але природа
сприйняття людиною довкілля організована так, що на перші два відчуття
припадає 95% інформації, отримуваної із зовнішнього світу, а на решту
три відчуття — лише 5%. Таким чином, синтезувавши зір і слух,
телебачення домоглося максимальної мобілізації Інформативних можливостей
людини. На ньому грунтується й величезний вплив телебачення на глядацьку
аудиторію.

2. Телебачення досягає могутнього ефекту присутності глядача на місці
події. Недарма існує приказка: краще один раз побачити, ніж сто разіїз
почути. В її основі думка про те, що жоден словесний опис не може
передати автентичної картини дійсності, у ньому завжди міститиметься
велика частка авторської суб’єктивності. Створюючи ефект присутності
глядача на місці події, тележурнштістика виступає тим самим найбільш
об’єктивним інформаційним джерелом. За допомогою телеекрана індивід ніби
сам бере участь у події, спостерігає за фактами і явищами, із власних
спостережень черпає висновки, а тому й довіряє найбільше телебаченню.

3. Окрім виголошуваного в ефір тексту та його інтонаційного забарвлення
(дані можливості надає й радіомовлення), тележурналістка використовує а
такі засоби донесення змісту висловлювання, як міміка, жест, поглцд,
поза, розташування тележурналіста в кадрі. Глядач бачить на екрані живу
особу, яка розмовляє з багатомільйонною яудиторією, але звертається до
кожного конкретного індивіда, приходить у його власний дім. Учасники
телепередачі перетворюються таким чином на присутніх перед глядачем його
співрозмовників, використовуючи для аргументації своїх положень усі
наявні аспекти логічного й психологічного впливу: семантику
висловлювання, інтонацію, міміку, жест і т. д. Це також одна з причин
особливої ефективності тележурналістки.

4. Сила телебачення — в аудіовізуальному синтезі, під яким розуміється
використання майстерного монтажу, чергування близького й далекого
планів, темпоритмічної організації матеріалів, змістовного текстового
ряду, вмілого коментування зорових образів ведучим. Сучасна те
Іежурналістнка — це не розтягнуті пейзажі чи голови мовців у нерухом ому
карді, а динамічне чергування картин дійсності з роз’ясненнями
журналіста, виголошуваного ним енергійного тексту і музичного й шумового
супроводу, яскравих виразних репортажних зйомок на місцях і влучного
коментаря спеціашста зі студії.

5. Сприяє глибокому впливу телебачення на глядачів сприймання
телепрограм у малому колективі, в родині, у домашніх умовах, де люди
почувають себе цілком вільно, часто не переривають розмови біля екрана
телевізора, можуть дозволити собі безбоязно обмінюватися репліками з
приводу побаченого, коментувати картинку оператора й текст ведучого
телепрогр-ами.

6. Особливістю цього виду електронних ЗМІ є й те, що кількість глядачів
його істотно коливається, масова аудиторія з’являється в телебачення
тільки увечері, коли після робочого дня люди повернулися додому. Але це
по-справжньому масова аудиторія. У цьому відношенні телебачення цілком
справедливо називають зброєю масового ураження. Преса позбавлена
відчутних коливань у розмірі аудиторії, вона завжди має аудиторію, що
виміряється тиражем видання. З тележурналісткою справа виглядає інакше:
тут існує поняття особливо престижного ефірного часу: це вечірні години,
коли переважна більшість громадян опиняється біля телеекранів, шукаючи
хто поважної інформації, хто відпочинку, хто розваг.

7. Послідовне розташування програм у тележурналістці вимагає поєднання
інформаційної насиченості, поважних аналітичних програм з відпочинком,
розважальними передачами. Свідомість окремого індивіда не може
бути постійно налаштованою лише на споживання інформації, чи глибокі
філософські теми, чи розважальні музичні передачі. Тому найкраще
запропонувати людині в певних оптимальних пропорціях поєднання на одному
каналі різноманітних товарів інформаційного ринку. Від задоволення
різноманітних потреб глядача в інформації залежатиме в кінцевому рахунку
успіх колективу тележурналістів.

8. Негативні сторони телебачення ті ж, що й у радіомовлення, що
дозволяє не говорити про одне й те саме двічі.

Опитування абітурієнтів і студентів першого курсу переконують у тому, що
у більшості з них (часто ця цифра сягає 90%) уявлення про журналістику
склалися на підставі телебачення. Загальне зубожіння населення України,
що призвело до скорочення передплати на друковані періодичні видання і
зробило газету рідкісним гостем у пересічній українській родині,
спричинилося до того, що людина з мікрофоном, що на вулицях міста
розпитує громадян про якусь тему (і дуже рідко проблему) або просто
пропонує їм поспівати в ефірі чи передати привіт родичам і знайомим,
зафіксувалася як нормативний образ, що представляє професію журналіста.

Молодих фахівців, що сприймають журналіста лише як людину :s мікрофоном,
яка невимушене розмовляє перед телекамерою з різними співбесідниками,
слід попередити про ілюзорність легкості праці тележурналіста.
Телебачення вимагає від співробітника органу масової інформації також
уміння володіти словом, причому як усним, так і письмовим, адже жодна
програма не створюється без наперед написаної сценарної заявки, а потім
і сценарію. Робота в тележурналістці потребує від суб’єкта миттєвої
реакції, дотепності, абсолютно вільного володіння словом, глибокої
ерудиції, гарної дикції й голосу. А у вищому навчальному закладі
спеціалізація з тележурналістки може бути побудована лише як надбудова
над базовою освітою газетного журналіста. Це мусять зрозумій: ті, хто не
знаючи особливостей фаху, сприймаючи лише його парадіи й бік, прагне
стати (часто без достатніх на те підстав) гележурналістом.

Журналіст мусить шукати адекватну для своїх здібностей галузь у системі
засобів масової інформації. При цьому слід врахувати ще й таке.
Матеріали для преси створюються журналістом індивідуально, матеріали для
радіо, а особливо для телебачення — наслідок колективної праці.
Телебачення і радіомовлення — для тих, хто хоче відбутися, преса — для
тих, хто хоче відбулися й залишитися.

СЛОВНИК МОЛОДОГО ЖУРНАЛІСТА

РЕЦЕНЗІЯ (від лат. recensio — розгляд, оцінка) — один з основних жанрів
критики, що містить оцінку, аналіз та інтерпретацію, визначення сильних
сторін і вад, зауваження та пропозиції щодо поліпшення літературного,
мистецького чи наукового твору.

Головні жанрові ознаки рецензії — хронологічна актуальність, науковість,
виклад змісту твору, його оцінка та інтерпретація, розгляд місця твору в
доробку автора, літературному процесі, невеликий розмір, стислість і
ясність у висловленні думок, конструктивність і доброзичливість.

Внутрішньожанрові різновиди: анотацій на рецензія (передбачає малі
розміри, описовість, популяризацію літературного матеріалу), відкритий
лист (містить звернення, бесіду з адресатом), аналітична рецензія
(порівняно великий розмір, витлумачення твору, оцінка його місця в
літературному процесі).

Рецензії на нові літературні й наукові твори, театральні вистави
постійно друкуються в усіх літературно-художніх і громадсько-політичних,
фахових та партійних газетах, журналах та альманахах. Книжко&а палата
України видає державний бібліографічний покажчик, “Літопис рецензій “,
що виходить з 1936року щомісяця (з перервою в 1942-1947роках).

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1. Аналитические жанры газеты: Хрестоматия. — М.: Изд-во МГУ, 1989. —
236 с.

2. Багиров Э, Г. Место телевидения в системе средств массовой
информации и пропаганды. Учеб. пособие. — М.: Изд-во Моск. ун-та, 1976.
— 119с.

3. Бауман Юрій. Міфологія в суспільній свідомості України (аналіз
української преси) // Історична міфологія в сучасній українській
культурі. — К., 1998. — С. 5-67.

4. Богомолова Н. Н. Социальная психология печати, радио и
телевидения. — М.: Изд-во МГУ, 1991. — 125 с.

5. Бочковський О.І., Сірополко С. Українська журналістика на тлі доби
(історія, демократичний досвід, нові завдання) / За ред. К. Костева й Г.
Кошаринського. — Мюнхен: Український техніко-господарський інститут,
1993. — 204 с.

6. Бухарцев Р. Г. Психологические особенности журналистского
творчества: Материалы спецкурса. — Свердловск: Уральский ун-т им. А. М.
Горького, 1976. —67 с.

7. Вачнадзе Г. Н. Всемирное телевидение: Новые средства массовой
информации — их аудитория, техника, бизнес, политика. — Тбилиси:
Га-натлеба, 1989. — 672 с.

8. Введение в журналистику: Хрестоматия. — М.: Высш. шк., 1989. — 263
с.

9. Введение в теорию журналистики. Учеб. пособие. / Прохоров Е. П.,
Гу-ревич С. М., Ибрагимов А.-Х.-Г. и др. — М.: Высш. шк., 1980. — 287 с.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020