Реферат з журналістики

Способи одержання інформації, співпраця з науковцями.

Коли журналіст отримав завдання підготувати матеріал з визначеної
екологічної проблеми, він визначає, яка саме інформація йому потрібно
для з»ясування суті проблеми і де взяти цю інформацію? Варіантів
одержання інформації може бути безліч.

Чому вибір джерела стає проблемою? Одна з причин полягає в тому, що
досить багато людей охоче надали б кореспонденту інформацію, однак у них
немає належних повноважень і тому отримані від них дані не можуть
вважатися достовірними. Журналіст насамперед відповідає собі на такі
питання: яка організація (департамент, відділ, комітет) дійсно
займається питаннями, що його цікавлять.

Найкраща «шпаргалка» для визначення компетентних і повноважних персон –
телефонні й інші довідники для внутрішнього користування, з яких можна
довідатися не тільки прізвища, імена, по батькові потрібних людей, але й
назви відділів, департаментів, служб. Деякі фахівці заводять своєрідні
досьє на працівників організацій, з якими їм приходиться мати справу,
підтримують з ними контакти, щоб у відповідний момент негайно
скористатися їх послугами.

До речі, для підтвердження отриманих даних наявності надійного
інформатора недостатньо. Коли матеріал з»являється на газетній полосі,
потрібно помістити обов»язкове посилання на джерело. Відсутність
посилання свідчить про непрофесіоналізм репортера. Виняток становить
ситуація, коли журналіст робить це для забезпечення конфіденційності
джерела.

Зрозуміло, найкращий варіант – якщо інформатори не заперечують проти
оприлюднення їх імен. У кореспондента з»являється можливість замість
«відомо, що…» сказати прямо, кому відомо, замість «говорять, що…»
вимовити ім»я того, хто говорить, замість використання звороту
«очікується, що…» пояснити, ким очікується, а замість слів «як мені
сказали…» указати на того, хто сказав.

Потрібно враховувати, що іноді співрозмовники журналіста бояться
«репресій» з боку свого начальства, стурбовані кар»єрою, не хочуть
суспільного розголосу, соромляться. Стаття 26 Закону України «Про
друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» зобов»язує
журналіста зберігати в таємниці джерело інформації і не називати особу,
що надала відомості з умовою нерозголошення її імені. Якщо не вдалося
умовити співрозмовника назвати його в публікації, то слід діяти згідно
із законом.

Досить часто журналіста попереджають: «Це не для преси». У такому разі
кореспондент може спробувати умовити співрозмовника залишити в матеріалі
інформацію, котру останній не бажав би поширювати, мотивуючи тим, що без
цього матеріал втратить гостроту, і думку буде погано аргументовано.

Окремого підходу вимагають чутки як джерело інформації. Журналісти охоче
користуються даними такого роду. Проте це варто робити лише попередньо
знайшовши джерело чуток, перепитавши чи насправді ступінь вірогідності
висока, іноді пересвідчившись, що в разі, коли після опублікування
матеріалу редакції буде пред»явлено позов, особа, що надала інформацію,
може з»явитися в суд і підтвердити викладені дані.

У будь-якій іншій ситуації редакція і кореспондент беруть на себе всю
можливу відповідальність. Іноді чутки стають приводом для
журналістського розслідування і зрештою перестають бути такими.

Однак найпоширеніші джерела інформації – представники органів державної
влади. Вони професійно займаються проблемами, про які журналіст хоче
довідатися, і можуть йому надати найбільш повні і достовірні відомості,
адже до функцій багатьох відомств входить збирання, обробка й
нагромадження даних. Проте, одержання необхідних даних із державних
організацій може стати дуже складною процедурою.

Далеко не завжди зрозуміло, до якого саме відомства звертатися за
потрібною інформацією. У результаті журналіста можуть просто відсилати з
одного відомства до іншого, від одного чиновника до іншого. На це може
піти маса часу і сил, інформаційний привід буде упущений, а інформація
так і не потрапить до кореспондента. Якщо ж зрештою і потрапить – то
зовсім не та, яка була йому потрібна.

Чому ж так відбувається? Інформація про стан навколишнього середовища
надходить до багатьох державних органів. Різні міністерства і відомства
ведуть власні спостереження і збирають відомості про стан водного та
повітряного басейнів, підземних вод і ґрунтового покриву, мінеральних і
біологічних ресурсів, відомості про їх захист, а також про різні види
відходів.

Екологічна інформація, що стосується одних і тих самих об»єктів,
накопичується в різних організаціях. Може виникнути природне запитання:
чи не дублюється інформація. Тому, якщо необхідно зібрати якнайбільше
даних про стан того чи іншого об»єкта, то доцільно буде звернутися
відразу в кілька організацій, що володіють необхідними відомостями.

Після того як журналіст визначився з тим, до якого саме відомства варто
звертатися, він повинен з»ясувати, організація якого рівня з більшою
імовірністю має відповідні дані. Для цього корисно знати, яка структура
«державної» інформації.

Кожний державний орган з чітко визначеними повноваженями і обов»язками,
збирає саме ту інформацію, що необхідна для виконання його функцій, і
систематизує її в найбільш зручному для себе вигляді. Екологічна
інформація, підготовлена державними органами, зібрана, організована,
проаналізована й оформлена відповідно до внутрішніх потреб і вимог
відомств, тому нею можна не завжди ефективно скористатися.

Розглянемо загальну схему руху відомостей у вертикальній системі,
підлеглій будь-якому міністерству чи відомству. Знизу вгору дані
надходять у вигляді цифрового, картографічного, описового, звітного
матеріалу. Чим вище інформація просувається, тим більш конкретизується
робота, метою якої є аналіз даних, таблиць, схем і одержання на їхній
основі висновків загального характеру. У результаті виникає зведений
блок даних.

На середніх (регіональних, міжрегіональних) рівнях нерідко публікуються
громіздкі аналітичні огляди (такі, як, наприклад, щорічні обласні
доповіді чи огляди стану навколишнього середовища). На більш високому
рівні інформація, охоплюючи все ширший спектр територіальних даних,
починає втрачати конкретність, а деталі й подробиці іноді опускаються.
Більше місце займають звітні дані, наприклад, про використання ресурсів,
про викиди, розміщення відходів. Областям і регіонам приділені лише
невеликі параграфи. Таким чином, інформація рухається знизу нагору.

Важливо відзначити, що під час руху інформації «знизу вгору» зникають
конкретні деталі. Тому багато проблем місцевого масштабу залишаються
поза увагою державних органів, хоча й можуть бути відбиті в первинних
даних. Це загальна проблема всіх вертикальних структур.

Отже, в одних випадках журналісту може знадобитися первинні дані (якщо,
наприклад вивчається проблема конкретної річки), а в інших – зведена
інформація. І щоб отримати необхідні відомості журналіст повинен зробити
запит.

Запит на отримання екологічної інформації є належним чином оформлене
звернення до державних органів з вимогою про надання можливості
ознайомлення з необхідними відомостями та офіційними документами, з
даними про діяльність органів влади з екологічних питань.

У запиті про надання екологічної інформації необхідно зазначити: своє
прізвище, ім»я та по батькові; адресу; чітко сформулювати, яку
інформацію бажаєте отримати.

Запит може бути подано в письмовій чи іншій зручній для запитувача
формі. Він може бути індивідуальним або колективним. Відповідь на нього
має бути надано протягом одного місяця, термін вивчення запиту на
предмет можливості його задоволення – 10 днів (Закон України «Про
інформацію», стаття 33).

Державний орган може відмовити в наданні інформації з екологічних питань
якщо: державний орган не володіє необхідною інформацією; запит про
надання інформації сформульовано в загальному вигляді; запит про надання
інформації є необґрунтованим.

Порушенням законодавства України при наданні інформації є:

? необґрунтована відмова в наданні інформації про стан навколишнього
природного середовища, якість харчових продуктів, джерела забруднення;

? надання інформації, що не відповідає дійсності;

? несвоєчасне надання інформації;

? навмисне приховування інформації, зокрема, приховування випадків
аварійного забруднення навколишнього середовища (Закон України » Про
інформацію», стаття 47).

Не може бути відмовлено ні за яких обставин у наданні наступної
інформації:

? стихійні лиха, аварії та катастрофи;

? надзвичайні події, що загрожують життю та здоров»ю громадян;

? стан здоров»я громадян;

? якість харчових продуктів та предметів побуту;

? порушення екологічних прав громадян.

Інформація з екологічних питань надається безкоштовно. Помірна платня
вноситься за виготовлення копій документів на вимогу особи, що подала
запит.

Зразок

ЗАПИТ НА ЕКОЛОГІЧНУ ІНФОРМАЦІЮ

________________________________________________________________________
____________________

(назва державного органу, установи, організації, підприємства)
________________________________________________________________________
____________________

(адреса державного органу, установи, організації, підприємства)
________________________________________________________________________
____________________

(прізвище, ім»я, по батькові запитувача, його повна адреса або назва
громадської організації,

її адреса згідно з державною реєстрацією)

Прошу Вас надати мені (нам) таку інформацію_______________________

Зазначена інформація:

а) стосується моїх (наших) екологічних прав та інтересів;

б) викликає громадський інтерес і не вимагає необхідності формулювати
свою зацікавленість у ній.

Моє (наше) право на одержання зазначеної інформації гарантується чинним
законодавством України, а саме:

1. Конституцією України, статті 16, 32, 34, 40, 50.

2. Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища»,
стаття 9.

3.Основами законодавства України про охорону природи, ст. 6.

4. Законом України «Про забезпечення санітарного та епідеміологічного
благополуччя населення», стаття 4.

5. Законом України «Про відходи», стаття 14.

6. Законом України «Про захист людини від впливу іонізуючих
випромінювань», стаття 4.

7. Законом України «Про інформацію», статті 9, 35, 47.

8. Міжнародною Конвенцією «Про доступ до інформації, участь
громадськості у прийнятті рішень і доступ до правосуддя з питань, що
стосуються навколишнього середовища», ратифікованою Верховною Радою
України 6.07.1999 року.

Інформацію прошу (необхідне зазначити)

а) видати особисто;

6) вислати за адресою;

в) надати можливість ознайомитися.

У разі відмови в наданні інформації прошу дати письмову аргументовану
відповідь, яка за необхідності дозволить оскаржити Ваші дії в судовому
порядку.

Дата

Підпис

Примітки:

а) запит направляється листом на замовлення з повідомленням про
вручення;

6) квитанція про відправлення листа й офіційне повідомлення про відмову
в наданні інформації є необхідними в разі звернення до суду.

У разі відмови в наданні інформації слід апелювати до вищого органу в
порядку підлеглості або до суду. Оригінальний спосіб використовують
журналісти газети «Аргументы и факты». Спочатку вони радять звернутися
до вищих посадових осіб в установі. Якщо ваше звернення не було
ефективним, варто попросити зробити це вашого головного редактора. Якщо
це теж не спрацьовує, журналісти знов йдуть «брати бастіон», але вже не
просячи, а погрожуючи. Вони кажуть, що надрукують у газеті ім»я,
прізвище та телефон посадової особи, яка відмовляє надати інформацію, з
тим, аби читачі самі зверталися до цієї людини персонально. Ураховуючи
мільйонну аудиторію, низку важких робочих днів буде забезпечено.

Сьогодні практика офіційних запитів інформації в державних органах
поширена досить широко. Проте, так само широко розповсюджена і практика
відмов держорганів у наданні інформації.

Звичайно, запит не проігнорують зовсім, бо це може призвести до судового
розгляду. Але може надійти відповідь, що носить формальний характер. Чи
обґрунтування відмови відповіді на запит, зокрема відсутність потрібної
інформації в організації або посилання на те, що дана інформація
становить державну таємницю. Більш складною може виявитися ситуація,
якщо журналіст потребує не просто інформації про стан навколишнього
середовища, а конкретного документа. Крім екологічної інформації, у
ньому можуть міститися також і дані, віднесені до категорії інформації з
обмеженим доступом. Наявність таких відомостей може зробити недоступним
для громадськості весь документ. У деяких випадках ефективним тут може
виявитися компромісний шлях – часткове копіювання даних із документа,
завіреного офіційною особою.

Саме з такими труднощами стикається журналіст, звертаючись у різні
організації Тому надзвичайно корисними є такі поради:

1. Варто з»ясувати як можна точніше, які саме організації мають потрібну
інформацію, і в якому обсязі. Це допоможе направити запит потрібному
адресату.

2. Не менш важливою умовою ефективності звернення журналіста є точність,
визначеність формулювань запиту. Необхідно чітко усвідомлювати мету
інформаційного пошуку й розуміти специфіку роботи конкретної структури.
Це допоможе заощадити час і уникнути непотрібних конфліктів.

3. Дотримуватись правил ділового листування. Тільки письмовий запит є
тим документом, на який зобов»язана надійти офіційна відповідь. Запит,
зроблений в усній формі, може бути проігнорований. Якщо інформація
отримана навіть у приватній бесіді з офіційною особою, то слід розуміти,
що цю інформацію можна використати, але посилання на неї в публікації
може спричинити журналісту іноді великі неприємності, аж до судового
розгляду.

4. Усі етапи взаємодії з офіційними організаціями повинні
документуватися. Це стане в нагоді при подальшій роботі з організацією,
при оскарженні її рішень. Журналіст має зберігати як копії звернень, так
і отримані відповіді.

5. Іноді запити вирізняються різким, емоційним тоном. Якщо обставини
змушують журналіста звертатися з листом, досить відвертим за змістом,
важливо дотримуватись прийнятих правил ввічливості. Мета журналіста
полягає в тому, щоб одержати відповідь на свій запит, тому належить бути
коректним навіть у тих випадках, коли немає особливої симпатії до
адресата.

Отже, отримання інформації з офіційних джерел перетворюється на досить
складну і тривалу процедуру. Але якщо інформація важлива для журналіста,
він має її пройти. Іноді більш успішним буде шлях отримання інформації
через прес-службу чи відділ відомства по зв»язках з громадськістю, а
іноді – через налагодження дружніх відносин безпосередньо з
чиновником-власником інформації. Однак досвід переконує, що далеко не на
всі питання можуть бути отримані відповіді з державних джерел. Тоді
журналіст звертається в неурядові екологічні організації, яких сьогодні
стає все більше. Такі об»єднання прагнуть допомогти суспільству у
вирішенні тих проблем, які державні органи не вирішують чи вирішують не
найкращим чином.

Журналіст, що розпочинає збирати інформацію з визначених заздалегідь
джерел, має такі проблеми: вибір оптимального способу одержання даних та
їх надійна фіксація. Зазвичай, працівники мас-медіа використовують два
найпоширеніші методи: інтерв»ю і вивчення документів. Серед них менш
надійне – інтерв»ю при використанні якого проявляється суб»єктивність
журналіста, і її важко перебороти. Однак більшість матеріалів все ж
готується саме на підставі бесід із людьми.

Успіх інтерв»ю залежить від багатьох умов, і в першу чергу – від добре
попередньо виконаної «домашньої» роботи. Вона містить у собі максимально
детальне ознайомлення з темою та із співрозмовником за допомогою різних
джерел і способів:

? опитування тих, хто добре знає майбутнього співрозмовника, у тому
числі колег редакції, що мали з ним справу;

? ознайомлення з результатами професійної роботи співрозмовника;

Підсумовування «домашньої» роботи виконується для того, щоб
переконатися, чи буде цікавою тема передбачуваної розмови для бесіди й
скласти перелік питань. Продумувати цей перелік варто завжди – таким
чином журналіст застрахує себе від банальних, недоречних запитань і
питань, що вже задавалися. До того ж співрозмовники не дуже люблять,
коли з ними говорять без підготовки, вони розглядають це як неповагу до
себе. А деякі з них неодмінно скористаються помилкою інтерв»юера й
висміють недотепу.

Після підготовки залишається домовитися про зустріч, іноді при цьому
узгоджуються основні напрями розмови. Професійні журналісти, як правило,
прагнуть влаштувати зустріч наодинці, тому що в присутності інших людей
співрозмовник стає більш стриманим у своїх судженнях. А щирість
відповідей є найголовнішим в інтерв»ю.

Однією з проблем для кожного журналіста – як встановити довірливі
стосунки. Домагаються цього по-різному.

Ось деякі поради:

? знаходьте й використовуйте приємні асоціації;

? дозволяйте співрозмовнику почувати себе невимушено й бути готовим
розповідати;

? не задавайте прямих питань доти, поки не переконаєтесь, що він
готовий дати бажану й точну інформацію.

Інтерв»ю буде вдалим, коли журналіст дотримуватиметься певних
рекомендацій:

? намагатися ставити питання так, щоб вони були зрозумілі;

? допомагати співрозмовнику усвідомлювати відповідальність за свої
твердження;

? тримати важливі питання в голові доти, поки не буде отримано
адекватну інформацію на кожне з них;

? записувати всі дані одразу чи якнайшвидше по закінченні бесіди, щоб
не загубити важливу інформацію;

? провокаційні запитання ставити лише під кінець розмови.

Наприкінці інтерв»ю журналіст має особливо уважно стежити за додатковими
зауваженнями співрозмовника. У цей час люди зазвичай розслаблюються і
часто говорять про те, чого уникали під час спілкування.

Зібравши необхідні дані, кореспондент перевіряє отриману інформацію.
Причому перевірка має проводитися завжди й інтерв»юєр не повинен
забувати про цей етап роботи. Сумлінний журналіст відрізняється тим, що
для уточнення даних зробить на п»ять телефонних дзвінків більше, ніж
його легковажний колега.

Існує кілька випробуваних способів перевірки фактичних відомостей:

? коли матеріал готовий, варто передзвонити джерелу і перевірити ще раз
цифри, факти, інші дані, чітко зачитати й важливі висловлювання і
запитати: «чи правильно я відтворив ваше судження?»;

? за можливості варто зіставити отримані дані з наявними аудіо-
записами, текстовими документами;

? показати текст експертам;

? зачитати матеріал досвідченим колегам у редакції;

? дати прочитати текст редакційному юристу.

Усі ці нехитрі дії позбавлять журналіста від можливих помилок і
неприємностей.

Ще один важливий спосіб – вивчення документів. Документ – це інформація,
зафіксована в друкованому чи рукописному тексті, на магнітній стрічці,
чи фотоплівці відеокасеті, у деяких випадках чи не найважливіший
інструмент у роботі журналіста. З його допомогою перевіряються дані,
отримані в ході інтерв»ю. Він стає аргументом і доказом, коли журналісту
потрібно доводити свою правоту в суді. Опора на документи робить
публікацію ґрунтовною і захищеною. Професійний журналіст використовує
будь-яку можливість, щоб забезпечити себе копіями документів, з якими
йому доводиться працювати.

Робота з документами – ключовий момент творчого процесу. Вона містить у
собі пошуки документів, його освоєння, перевірку на надійність. Освоєння
документа складається з пошуку даних, їхньої інтерпретації та фіксації.

Щоб перевірити документ на надійність:

по-перше, необхідно переконатися в тому, що він створений дійсно тим
автором, який указаний;

по-друге, варто визначити вірогідність уміщених у ньому даних, тобто
переконатися, що вони відповідають дійсним подіям.

по-третє, важливо усвідомити те, наскільки репрезентативні ці дані та чи
утворять вони достатню базу для серйозних висновків. У деяких випадках
журналісту може знадобитися допомога фахівців.

Існують вимоги до роботи з отриманою інформацією.

Журналіст повинен:

простою і зрозумілою мовою викладати факти, не спотворюючи їх, не
створюючи двозначності, уникаючи механічних повторень, писати короткими
реченнями.

Крім того, він має вибирати найголовніше із зібраних документів, уникати
непотрібних, другорядних деталей, спеціальних термінів, абревіатур і
особливо уважно перевіряти написання імен, прізвищ, посад,
адміністративних назв, цифр, цитат. Недбалість при написанні критичної
статті може обернутися проти самого кореспондента. Написавши складний
аналітичний матеріал, іноді не варто квапитись нести його в редакцію.
Наступного дня необхідно переглянути роботу очима читача, сторонньої
людини. Можливо, деякі деталі викликають у журналіста сумнів і їх
необхідно буде уточнити.

Особливу увагу слід приділяти мові, назві заголовка. Увагу читача
привертають фотографії, графічні малюнки, уміло підібраний епіграф.
Необхідно пам»ятати, що тільки ті газетні матеріали будуть прочитані
читачами, що написані цікаво й не нагадують бухгалтерський звіт чи
наукові тези. Інформація має бути різноманітною, тому іноді варто було б
давати рецензії на нові книги, кінофільми, телепередачі, публікувати
кросворди, фейлетони, гуморески, карикатури, що стосуються питань
охорони природи.

Якщо це критичний матеріал, повинна бути переконлива аргументація,
ретельно перевірені факти, а в разі потреби – посилання на наукові
джерела.

Журналіст має пам»ятати, що публікація критичних і проблемних матеріалів
– тільки половина справи. Аби стаття викликала в суспільстві резонанс,
необхідно ще раз виступити на шпальтах газети або організувати полеміку
з даного питання.

Цікава форма роботи – листування з читачами, публікація на газетних
полосах відповідей на їхні питання.

Не слід забувати про так звані сезонні матеріали, що спонукають читачів
до роздумів над проблеми новорічних ялинок, первоцвітів, нересту,
агротехнічних робіт, пожежної безпеки в лісі.

Важлива частина роботи екологічного журналіста – інформування про
екологічні заходи та різноманітні дати. Зразковим у цьому плані може
бути намагання організації «Зелене досьє» інформувати журналістів на
сторінках «Екотижня» про такі дати. Ось деякі з них:

2 лютого – міжнародний день водно-болотних угідь. Цього дня 1971 р.
розпочала відлік Рамсарська конвенція про водно-болотні угіддя, що мають
міжнародне значення, головним чином як середовища існування водоплавних
птахів. 29 жовтня 1996 р. Верховна Рада України схвалила відповідний
закон, стала членом Рамсарської конвенції. Пріоритетами національної
політики України у цій сфері є виявлення цінних водно-болотних угідь, їх
охорона та налагодження екологічно безпечного використання ресурсів. Ще
одним пріоритетом, на думку спеціалістів, повинно стати відновлення
природного стану осушених територій, які мають величезне значення в
регуляції водообміну.

19 лютого – Свято дельфінів. Міжнародний день захисту морських ссавців
по праву може бути перейменований на день захисту дельфінів, адже вони є
єдиними представниками морських ссавців, які мешкають у наших солоних
водах. Раніше в Чорному морі жив тюлень-чернець, та востаннє його бачили
15 років тому. У Чорному й Азовському морях є три види дельфінів:
афаліни, білобочки й азовки, усі з сімейства китоподібних. Вага
найбільших – афалін – досягає 300 кг, а «маленькі» азовки не бувають
більше 100 кг. Усі три види занесено до Червоної книги України, а також
до Міжнародного Червоного списку.

1 березня – Міжнародний день захисту тюленів.

14 березня – День дій проти гребель, на захист річок, води й життя.

15 березня – Всесвітній день споживача Розповідайте про «зелене»
споживання.

22 березня – Міжнародний день води. За висновками експертів ООН, понад
20 % населення Землі (1 млрд 400 млн осіб) страждають від нестачі води,
придатної для пиття та зрошування посівів. До кінця першої чверті
нинішнього століття ця цифра збільшиться ще на 900 тис. Найгострішим
дефіцит водних ресурсів буде у Африці та на Близькому Сході, дещо меншим
– в Індії, Китаї, Перу, Великобританії та Польщі. Нестача води в
багатьох країнах пов»язана з нераціональним її використанням та
забрудненням. У червні 1999 р. у Лондоні на ІІІ Конференції міністрів
екології та охорони здоров»я 35 європейських країн, у тому числі й
Україна, підписали Протокол з проблем води та здоров»я, зобов»язавшись
оберігати своїх громадян від захворювань, пов»язаних із забрудненням
води, захищати водні ресурси, створювати системи усунення небезпечних
ситуацій. У березні 2000 р. в Гаазі проходив Всесвітній водний форум.
Тоді тисячі людей у 140 країнах проводили різноманітні акції, закликаючи
свої уряди до ефективнішого управління водними ресурсами. Результатом
стало підписання Декларації з питань безпеки води у ХХІ ст.

1 квітня – День птахів. На початку квітня за традицією зустрічають
птахів. Планується проведення акцій, під час яких будуть проведені
конкурси, вікторини, розвішані шпаківні.

7 квітня – День охорони здоров»я.

17 квітня – День довкілля, святкуватиметься й в Україні. Заходи,
присвячені йому, спрямовані на поліпшення стану навколишнього
середовища, озеленення, очищення водних джерел, поширення екологічних
знань та ін. «День довкілля» був затверджений Указом Президента від 6
серпня 1998 р.

До цього дня проводять і інші заходи. «Марш парків» – щорічна міжнародна
екологічна акція, яка спрямована на підняття престижу заповідної справи
та надання практичної допомоги природоохоронним установам. Основні
заходи «Маршу парків» розпочнуться у «День довкілля» і завершаться в
«День землі». Наказом Головного управління національних парків і
заповідної справи призначено координатора для проведенню маршу в
Україні. Це – Національна асоціація природоохоронних територій України .

22 квітня День землі. День Землі святкують у Києві регулярно вже
протягом кількох років. Традиція такого святкування вперше виникла у
США: 22 квітня 1970 р. в Нью-Йорку студенти, школярі та їхні вчителі
організували національний День Землі. Вони запропонували зазирнути вглиб
екологічних проблем і разом пошукати їх вирішення. З 1990 р. цей день
проголошено Міжнародним. День Землі – день міжнародних акцій на захист
планети. Мета свята – пропаганда екологічних, біологічних, історичних
знань про Київ, Україну, світ; ознайомлення з елементарними навичками
перебування на природі , які дозволяють не шкодити їй.

26 квітня – роковини Чорнобильської катастрофи.

10 травня – Міжнародний день мігруючих птахів.

12 травня – Свято екологічної освіти.

15 травня – Міжнародний день клімату.

1 червня – Міжнародний день захисту дітей.

5 червня – Всесвітній день охорони довкілля. Цей день було запроваджено
в 1972 р. на Конференції ООН по довкіллю, що відбулася у Стокгольмі.
Ініціаторами виступили делегації Японії та Сенегалу. Він відзначається
щорічно в усьому світі з метою привернення уваги світової громадськості
до проблем довкілля. У 1982 р. Генеральною асамблеєю ООН було прийнято
Всесвітню хартію природи, згідно якої всім формам життя повинна бути
забезпечена можливість існування. А в червні 1992 р. нею було проведено
Міжнародну конференцію з питань довкілля та стійкого розвитку світового
суспільства й розробила Порядок денний на ХХІ сторіччя.

8 червня – День океанів

17 червня – Міжнародний день боротьби з спустелюванням. Спустелювання –
це деградація засушливих ґрунтів, через яку гинуть родючі землі,
пасовища та ліси. На сьогодні воно є однією з найбільших глобальних
економічних проблем світу в цілому, України зокрема. Причиною жахливої
деградації земель є надмірна неправильна експлуатація ґрунтів,
нераціональна вирубка лісів тощо. Від неї тією чи іншою мірою страждає
70 % засушливих територій в усьому світі. Ще в 1994 р. Організацією
Об»єднаних націй було прийнято Конвенцію по боротьбі зі спустелюванням,
однак проблема залишається невирішеною.

6 серпня – День дій за заборону ядерної зброї.

16 вересня – Міжнародний день захисту озонового шару.

22 вересня – День без машин. Жителі понад 150 французьких та італійських
міст узяли участь в акції «День без авто», під час якої було заборонено
рух приватного транспорту. Ідея цієї акції полягала в тому, щоб
примусити водіїв замислитись – чи варто так часто користуватися
автомобілем, адже більшість міських поїздок не перевищує 3 км.
Зменшилась платня за проїзд у громадському транспорті, активно працювали
прокати велосипедів. Дані, отримані в результаті вивчення «Дня без
машин» свідчать, що кількість пасажирів громадського транспорту
збільшилась на 10 %, а велосипедистів стало втричі більше.

27 вересня – Міжнародний день туризму. «Туризм – чинник збереження
світової спадщини нового тисячоліття» – під таким девізом святкувався
останнього разу день туризму.

27 вересня – Всесвітній день морів

28 вересня – Міжнародний день боротьби за заборону мокс-палива (змішане
оксидне уран-плутонієве паливо для реакторів АЕС) Цю дату в 1998 р.
запропонували російські екологи, щоб таким чином відзначити річницю
вибуху на плутонієвому заводі «Маяк» (Челябінськ, 29.09.57 р.), який
спричинив масштабне забруднення навколишніх населених пунктів. 28
вересня в усьому світі проводяться ненасильницькі акції протесту,
кампанії в пресі тощо. Цього року понад 130 громадських організацій з
Росії, США, України, Канади, Японії, Франції, Вірменії та інших країн
виступили проти перетворення відходів «холодної війни» – збройного
плутонію – на ядерне паливо. Приводом для протесту стала
російсько-американська угода, за якою кожна сторона бере зобов»язання
перевести 34 метричних тонни надлишкового збройного плутонію в стан,
непридатний для створення ядерної зброї. Для переробки майже всієї
речовини обрана МОКС-технологія. Екологи заявляють, що МОКС містить
більшу кількість плутонію та інших радіоактивних речовин порівняно зі
звичайним урановим паливом, а також легко «перетворюється» назад в
сировину для військової промисловості. Слід також відзначити, що
реалізація угоди поки під знаком питання, оскільки Росія поки не знайшла
фінансування для виконання своєї частини домовленості.

1 жовтня – Всесвітній день вегетаріанців.

2 жовтня – Всесвітній день свійських тварин.

4 жовтня – Всесвітній день захисту тварин.

Друга середа жовтня – День захисту від стихійних лих.

16 жовтня – Всесвітній день харчування. Уперше він відзначався 1980 р.
за ініціативою Організації з питань харчування та сільського
господарства (ФАО) при ООН. Відтоді щорічно в цей день проходять
різноманітні заходи, здатні привернути увагу світової спільноти до
проблеми голоду. За двадцять років, відколи почали відзначати День
харчування, проблема голоду не стала менш гострою. Експерти ФАО
підрахували, що на сьогодні понад 862 млн людей на планеті постійно не
доїдають. З цього числа 34 млн проживають у розвинених та країнах з
перехідною економікою, а всі інші – у країнах третього світу.

17 жовтня – Міжнародний день боротьби зі злиднями.

31 жовтня – День Чорного моря. Уперше він відзначався «зеленими»
неурядовими організаціями в 1996 р. Тоді в Стамбулі закінчила роботу
Міжнародна екологічна програма, результатом якої став «Стратегічний план
захисту та реабілітації Чорного моря». Усі держави чорноморського
басейну – Україна, Росія, Грузія, Румунія, Болгарія, Туреччина –
зобов»язались протягом 1997 р. розробити на його основі власні
національні плани.

2 листопада – День без покупок. незвичайне свято, ідея якого в зміні
споживацького ставлення людини до навколишнього світу. «Перед тим як
придбати – подумай, чи це дійсно тобі необхідно», – закликають
організатори цієї серйозної витівки. Адже більшість покупок людина
здійснює автоматично, не замислюючись. У кишені часто робить дірку
бажання когось здивувати, вбити час чи заповнити пустоту. Неважко
здогадатися, що «День без покупок» був вигаданий у США, вперше він
відзначався у 1992 р. Звичайно, американців це найбільше турбує:
пересічний житель цієї країни робить в 30 разів більше покупок, ніж
індієць! Автор ідеї, рекламіст Тед Дейв, протиставив її щоденному
закликові комерційної реклами. «Реклама обманює, обіцяючи, що ми станемо
щасливішими, якщо матимемо більше речей, – вважає він. – Крім того, вона
викликає відчуття матеріального невдоволення і жадібність». За даними
ООН, 86% особистих покупок роблять всього 29% жителів планети. Таке
необмежене споживання в глобальних масштабах знищує природні ресурси і
постійно збільшує дистанцію між бідними й багатими. І не лише
американців можна попрікнути за надмірну любов до великих і малих принад
цивілізації. «День без покупок » – це можливість сказати «досить,
вистачить», насамперед для західних споживачів. Ідею американського
рекламіста підхопили – цього року значні акції відбулися в Європі,
Америці, Австралії та Новій Зеландії. Свято відзначено в 13 країнах
світу театралізованими процесіями, виставами, трансляцією антирекламних
роликів і публікацією антирекламних оголошень. Найпопулярніша пісня дня
– бітлівська «Can»t buy me love» («Кохання не купиш»). Проте, зовсім
необов»язково було виходити на вулиці, щоб виразити свою позицію –
достатньо просто цього дня не зробити жодної покупки.

Третій четвер листопада – Всесвітній день відмови від паління.
Американці вирішили першими, що кидати палити краще гуртом і оголосили
третій четвер листопада Великим американським днем «без диму». Згодом за
ініціативою Міжнародного союзу боротьби з раком цей день став нагодою
кинути палити для всього світу. До Дня непаління в рамках програми
ЮНІСЕФ «Діти та підлітки, вільні від тютюну», видано популярні книжки
«Как я бросил курить» (розповіді відомих людей про власний досвід) і
«Курс выживания для некурящих» (рекомендації для тих, хто хоче захистити
своє право не вдихати смердючий тютюновий дим).

3 грудня – День боротьби з пестицидами.

14 грудня – День ліквідатора катастрофи на ЧАЕС.

29 грудня – День охорони біорізноманіття.

Міжнародні дні спостереження за птахами. Акцію щороку проводить
Українське товариство охорони птахів. Його мета – збирання даних про
стан пернатих узимку. В акції може взяти участь кожен бажаючий. Для
цього необхідно зафіксувати, які види птахів, в якій кількості
перебувають цими днями у вашій місцевості. Облік птахів, що зимують в
Україні, має важливе значення не лише для науки, а й для
природоохоронної справи. Знаючи види, кількість і місце перебування
пернатих взимку, можна організувати підгодівлю птахів, охорону їх на
зимівлях. Міжнародні дні спостереження за птахами є популярними в усьому
світі.

Окрім певних дат можна зробити і цілий календар на окремий місяць, як це
підготовлено за матеріалами видання «Проблемы химической безопасности».

Хімічний календар на липень

01.07.1916 р. – у ході Першої світової війни французька артилерія вперше
застосувала синильну кислоту. Протягом війни французи використали
близько 4 тис. т цієї речовини;

02.07.1945 р. – видано Постанову Держкомітету оборони СРСР про
збереження мобілізаційної готовності до виробництва хімічного озброєння;

06.07.1960 р. – на полігоні «Капустин Яр» розпочалися випробування
балістичної рідкопаливної ракети середньої дальності Р-14. Розробники:
М.К.Янгель, В.П.Глушко. Виробники: «Южмаш» (Дніпропетровськ),
«Полёт»(Омськ). Паливом для ракети, загальна маса якого майже 80 т, був
високотоксичний гептил.

Протягом 1965-1969 років з»явилося 97 пускових установок Р-14 і Р-14У.

08.07.1930 р. – академік А.Н.Бах проголосив на XVI з»їзді ВКП(б), що
перемогу в наступній війні буде визначати «не метал, а хімічна
продукція, не багнети та снаряди, а отруйні гази».

10.07.1917 р. – німецька армія під час війни вперше провела
артилерійський обстріл, використовуючи дифенілхлорарсин – отруйну
речовину, що викликає подразнення.

10.07.1976 р. – на хімічному заводі ІКМЕСА, розташованого в Севезі
(поблизу Мілана), сталася аварія. Після неї було зареєстровано чимало
випадків хвороби хлоракне, переважно у дітей, що вказало на діоксинову
природу подій; почався масовий падіж домашніх тварин. Загальна площа
хімічного забруднення склала 17,1 км з населенням 220 тис. Заходи з
ліквідації наслідків аварії тривали багато років. Адміністрація заводу
постала перед судом. Ця катастрофа призвела до міжнародного розуміння
«діоксинової небезпеки».

12-13.07.1917 р. – у ході Першої світової, під час боїв у бельгійському
місті Іпр, Німеччина вперше використала іприт – стійку отруйну речовину
шкіряно-наривної дії. Було випущено 50 тис. снарядів, які містили 125 т
отрути, уражено 2490 осіб. Протягом цієї війни обидві сторони
застосували 12 тис. т іприту, постраждали 400 тис. осіб.

14.07.1961 р. – на спеціальному засіданні Науково-технічної ради
Міністерства оборони СРСР, за участю Мінздраву та Мінсільгоспу,
розглянуто питання форсування робіт у галузі біологічної зброї, у тому
числі шляхом направленого змінювання антигенної структури та підвищення
агресивності збудників інфекційних хвороб людей, тварин і рослин.

18.07.1964 р.– серед населення станції й міста Арись (Казахстан)
почалася епідемія, викликана отруєнням інсектицидом, який раніше
використовувався для обробки бавовняних плантацій за допомогою авіації.
Постраждало 526 осіб.

23.07.1958 – Постановою ЦК КПРС та Ради Міністрів СРСР затверджено
рішення про будівництво в Чувашії комбінату «Хімпром» для випуску
найновіших на той час фосфорорганічних отруйних речовин – зарину (6400
т/рік) та зоману (2600 т/рік). Військове виробництво маскувалося під
випуск хімічної продукції цивільного призначення – синтетичних барвників
та віскозного шовку.

26-28.07.1991 р. – у Расині (США) відбулася Міжнародна зустріч вчених,
занепокоєних шкідливим впливом пестицидів і подібних хімічних речовин на
ендокринну систему живих організмів. Учасники цього самміту попередили
світове товариство про глобальну небезпеку.

27.07.1971 р. – на рубіжанському виробничому об»єднанні «Барвник»
(Луганська обл.) зареєстровано великий викид рідкого хлору.

28.07.1947 р. – Постановою Ради Міністрів СРСР затверджено заходи по
збереженню мобілізаційних потужностей з виробництва хімічного озброєння.

31.07.1991 р. – президенти СРСР та США підписали Договір про обмеження
стратегічних наступальних озброєнь. Кожна сторона зобов»язалася зменшити
до 1997 р. кількість відповідних боєзарядів до 6 тис. Кількість
стратегічних носіїв (міжконтинентальних балістичних ракет, балістичних
ракет на підводних човнах, бомбардувальників) не повинна перевищувати
1,6 тис. з кожної сторони.

При підготовці календарних описів, як і будь-яких інших матеріалів
журналіст має точно відчувати стиль друкованого органу, знати його
аудиторію, щоб його матеріал був прочитаний максимальною кількістю
людей.

Знайдіть і проаналізуйте матеріали в пресі до Дня охорони навколишнього
середовища.

Які недоліки наведеного матеріалу? Що читач дізнався про сам День? Чи
доречно вжито слово «сьогодні»

Олена ЯРОШЕНКО

Ну, за природу!

Сьогодні – Міжнародний день захисту довкілля. Для когось – час для
екологічних акцій, для інших – просто привід випити. «Ну, за природу!» –
скажуть такі і вийдуть на пікнічок на цю ж саму природу. І добре якщо
процес «святкування» обмежиться лише розкиданим сміттям. Може ж бути й
значно гірше.

x

gdTH6O

gdTH6O

N

R

c

oe?oeEu? F ? ue R

gdTH6O

??то …погане. Але це для нас. Тому самому довкіллю, за чиє здоров»я ми
сьогодні й вип»ємо, така погода – саме те що треба. Люди рідше з домівок
виходять… Значить, і шкодять менше… Чого у людей така шкідлива
вдача? Ні щоби жити в гармонії з навколишнім світом! Між іншим – гарний
тост. Давайте за це й вип»ємо!..

«Україна молода», 6 червня 2001 р.

Проаналізуйте, наскільки вдало використано різні джерела інформації та
засоби її отримання в матеріалі студента Інституту журналістики:

Сергій ХОМІНСЬКИЙ

Нащадки славних козаків рубають українську «пісню»

Західний кордон України. Щойно за межі нашої держави виїхала ще одна
фура, завантажена деревом. А саме дубовими дошками. Кожна з них має за
повної відсутності сучків, червоточини, загнивань та інших вад ширину
близько метра (!). При нагоді зверніть увагу на вхідні двері вашої
квартири – їхня ширина 80 см. Професіонали – деревообробники називають
такий матеріал «піснею». Для перевезень використовуються фури, здатні
без проблем транспортувати 30 кубічних метрів дубових дощок.

Дуб-кругляк, заготовлений на Волині, розпилюють в одній з українських
фірм – у величезному, обладнаному ультрасучасним устаткуванням цеху.
Власне сам процес обробки складається лише з однієї операції. Отримані
дошки навіть не сушать і не обрізають. Справу поставлено на конвеєр.
Можна було б і кругляк вивозити – та занадто багато місця займає, та й у
фуру не завантажиш.

А наша фура тим часом прямує до Німеччини. Там кубометр дубу коштує 1000
доларів США. На українську «пісню» ціна звичайно ж вища.

Робітники розпилювального цеху отримують за місяць 100-300 гривень.
Десяток міцних хлопців двометрового зросту постійно крутяться поруч.
Офіс фірми знаходиться в іншому місці, і там сидять зовсім інші люди…

А що, чудово! Фірма процвітає, люди працюють, держава (можливо) отримує
гроші у вигляді податків. Ідилія, чи, дійсно, невдалий жарт.

Звичайно, у правому плані все можна обставити чітко. Та варто згадати,
що Україна належить до держав із величезним дефіцитом лісових ресурсів.
Ми маємо 15,6 % лісистості території проти оптимальних 30-35 %. Причому
половину лісів України посаджено людиною, що значно зменшує їх якість.
Якби вивозили шестидесятирічні сосни – це ще півбіди. Але дуб метрового
діаметра!

Він, щоб досягти таких розмірів, має рости кілька століть. Його
високоякісне насіння має давати життя молодим насадженням. Ці дерева в
комплексі з усією територією, яку вони займають, мають оберігатися
державою як зіниця ока, тому що це є надбання народу. Це не юридично, це
– науково! А ми що робимо?

Автор цього матеріалу має відповідну освіту та досвід роботи в
деревообробці та лісовому господарстві. Щоб потрапити до описаної фірми
він видав себе за безробітного деревообробника. Пройшов тривалу
співбесіду в їхньому офісі (розмовляли зі мною чоловік шість). Потім
довелося покластися на долю й їхати в лютий мороз у невідомому напрямку
– у холодному, не освітленому жодним променем фургоні, де навіть не було
на чому присісти. Водій мені сказав: «Вибач, брат, але я не можу взяти
тебе до кабіни». Крім нього там нікого не було. У дорозі ми були близько
години.

Коли прибули до цеху, мені знову влаштували співбесіду, а потім й
практичний екзамен. Після цього дали завдання, і в моєму розпорядженні
залишалось кілька годин до кінця робочого дня, які я присвятив не
стільки виконанню своїх нових обов»язків, скільки розгляданню,
обмацуванню, підрахункам того, що мене оточувало, та розмовам з моїми
новими колегами. Цього для мене виявилося достатньо і я більше там не
з»являвся. Результатом цієї «вилазки» став цей матеріал. Конкретні
назви, імена та адреси не наведені з особистих міркувань.

Таємничий дует екзекуторів вітчизняних лісів

Я звернувся до всеукраїнської громадської організації «Громадський
контроль». Ось що розповів її керівник В.О.Волга.

? Василь Олександрович, до складу очолюваної вами організації входить
Департамент захисту навколишнього середовища. Що ви можете сказати про
незаконну вирубку лісів в Україні?

? О! Це окрема тема. І вона дуже небезпечна. До 1995 року Україна не
експортувала жодного кубометру лісу. А зараз Україна стала за 5 років
одним із самих потужних експортерів лісу до Європи. Другим після Росії.
І ось ці екологічні негаразди, які існують на Закарпатті. Зсуви постійні
і так далі – чому? – Ліси повирубали.

? А ось, скажімо, комісія, яка працювала після повені на Закарпатті,
зробила висновок, що це не при чому…

? Ха… Спробувала вона б зробити інший висновок. Ви знаєте – є дві
фігури, яких ви кожен день бачите на телеекрані, яких ви чуєте скрізь і
з якими пов»язують величезне політичне майбутнє, які безпосередньо
причетні до того, що твориться.

Але я вам хочу сказати таке. Ми розкопали одну із схем. Це наше
чернівецьке відділення «Громадського контролю». Купується в Німеччині
обладнання для держлісгоспів. Коштує воно 7 тисяч марок. Невеличкий
верстат, який пиляє деревину. В Україну воно поставляється по 70 тисяч
доларів. Поставляється в цей держлісгосп. Хороший бізнес. Тобто ви
відразу «навар» собі робите не в 2 рази, не в 10, а в 20 разів. Мало
того, під тиском від Києва – а тих голів, які не погоджуються, знімають
з роботи, держлісгоспи змушують розраховуватися не грошима, а лісом.
Причому по втричі заниженій ціні, порівнюючи з тією, яка є на ринку.
Множимо 20 на 3. Виходить 60 разів. У 60 разів! О накрутка! 6000
відсотків. Ця операція триває буквально один місяць. І, звичайно, такі
надприбутки будуть змушувати тих людей, які це роблять, йти далі – вони
не зупиняються. Поки ми їх не зупинимо. А для того щоб їх зупинити, ми
ще слабенькі. Але ми над цим працюємо.

Люди західних областей трошки боязливі. І їм є чого боятися, тобто та
сила, яка це робить, яка спрямована прямо проти України, вона є дуже
серйозною, потужною.

Правда, Державна комісія Національної Академії наук не дала жодних
підстав навіть найпідозрілішим головам сумніватися в її об»єктивності й
неупередженості, й таки включила недоліки лісового господарства до
факторів, які спричинили повінь, під почесним останнім сьомим місцем.

Але тут знову ж таки треба заглибитись у ці висновки. За висновками
Державної комісії Національної Академії наук, створеної за дорученням
Президента України, паводок листопада 1998 року – це передусім стихійне
явище, зумовлене одночасною сукупною дією природних чинників (вологе
літо й осінь, насичення ґрунту вологою, припинення вегетації і зменшення
водотрансформаційной здатності рослинного покриву, затяжні зливи і
танення снігу). Нинішні обсяги рубок і лісогосподарська діяльність не
були і не могли бути причиною стихійного лиха. З допомогою лісу
призупинити стихію гірських річок не можливо.»

Виходить, що сьомий фактор, вибачайте за каламбур, насправді не є
сьомим. Це є просто повне заперечення його причетності до проблеми.
Причому, погодьтеся, заперечення в дусі: «Цього не могло бути тому, що
цього бути не могло і взагалі – забирайтесь геть!»

І останнє запитання до керівника «Громадського контролю» В.О.Волги.

? Василь Олександрович, чиновники, відповідальні за наше лісове
господарство, категорично заявляють, що всі зловживання в цій галузі є
вигаданими. Тобто виходить, що вони відверто говорять неправду?

? Саме так! Брешуть і крадуть! Крадуть багато, а брешуть взагалі без
зупину.

Митники тримаються стійко

Наступна адреса мого розслідування – Державна митна служба України. На
жаль, тут відмовилися надати будь – яку інформацію про експорт лісу
нашою державою.

Волинські злодюги або в»язка хмизу в немічних руках

Якщо чиновники мовчать, почитаємо пресу. Серед вивчених мною газетних
публікацій особливу увагу привернув матеріал в «Урядовому кур»єрі» за 18
липня 2000 року. Інтерв»ю кореспондента Леоніда Лаговського з
генеральним директором об»єднання «Волиньліс» Богданом Івановичем
Колісником.

Богдан Іванович заперечив будь – які звинувачення в незаконній рубці і
гендлюванні лісом. При цьому він визнав що є проблеми, зокрема: «Торік
силами лісової охорони затримано сотні лісопорушників, які намагалися
вивезти 455 кубометрів деревини цінних порід».

Візьмемо по мінімуму, нехай лісопорушників було 200 (адже – «сотні»).
Виходить, що на одного припадає максимум 2-3 кубометри вкраденого лісу.
Ні, я не про те що це є несуттєвим. Оберігати треба кожну гілочку. Але
якщо припустити, що серед «сотень лісопорушників» було 2 – 3 десятки
таких, які намагалися вивезти ліс машинами – хоча б по дюжині кубометрів
в кожній, то виходить що всі інші лісопорушники були немічними дідусями
і бабусями – які несли додому по маленькій – маленькій в»язочці хмизу,
щоб не змерзнути зимою в забутому Богом і людьми селі.

Отже, фірма, в яку я здійснив «вилазку», причетна до знищення «старого,
густого предковічного лісу на Волині. Посеред якого галявина з плакучою
березою і з великим престарим дубом.» (Леся Українка «Лісова пісня») –
працює в рамках закону.

Дозволю собі ще раз процитувати Богдана Івановича Колісника: «Бережемо
реліктові дерева. Адже на Волині є предковічні дуби, якім по 400-500
років, велетні-сосни. Разом з такими гігантами живуть легенди, які
оповідають ніби колись під ними відпочивали козацькі ватажки –
Хмельницький і Богун, геніальні Тарас Шевченко і Леся Українка. До речі,
стаття називається «Бори ї діброви Лесиного краю».

Завалимо Європу міцною українською колодою!

Після цього в мене виникає бажання поспілкуватися з людиною, яка не менш
професійно розуміється на лісовому господарстві. Домовляюсь про зустріч
з одним з викладачів факультету лісового господарства Національного
аграрного університету. Він довго не погоджувався говорити на цю тему.
Але врешті-решт, за умови що я не буду називати в публікації його ім»я,
погодився.

«Україна ще за союзних часів, у 80-ті, вирубувала щорічно близько 14
млн. м3 лісу. Внутрішні потреби складали 40-45 млн. м3. Вони, звісно,
покривалися за рахунок привізної сировини.

Сьогодні в Україні так само вирубується близько 14 млн. м3 щорічно. Але
у зв»язку з падінням обсягів виробництва, наші потреби зараз набагато
менші навіть 14 млн. м3 .

Піклуючись про стан довкілля, доцільно було б зменшити обсяги рубок до
розмірів власних потреб в деревині. Але економічний аспект, тобто
можливість отримувати прибутки за рахунок експорту (в 1999 році це 33,2
млн доларів США), заважає це робити.

Та взагалі, цифри – це є цифри. Адже можна вирубати гектар такого собі
лісу, а можна вирубати гектар реліктів. (згадаймо дуби з Волині). І
сьогоднішня ситуація дає можливість схилитися до другого варіанту.

Мій співрозмовник також визнав можливим нав»язування держлісгоспам
обладнання на абсолютно неприйнятних для них умовах, йому відомі подібні
випадки.

Звичайно мій матеріал був би незакінченим, якби я не завітав до
Державного комітету лісового господарства України. На моє звернення по
телефону відповіли привітно. Погодились надати деякі матеріали по даній
проблемі, зокрема «Лісовий і мисливський журнал», № 2 2000 року.
Засновником цього видання є вище згаданий комітет.

Переспів «лісового» чиновництва

Високопосадові особи стверджують, що лісове господарство України
перебуває в нормальному стані. Що порушення, якщо й мають місце, то це
поодинокі випадки з якими ведеться рішуча боротьба.

У формі зручних схем наводиться доволі оптимістична статистика.

Зокрема у 2000 році в Україні зрубано 28 тис. га лісу – посаджено 32,5
тис. га.

Приріст м3 на 1 га лісових земель становить: в Австрії 5,2; Італії 1,9;
Німеччині 5,9; Угорщині 6,4; Україні 4,0; Швейцарії 5,7; Швеції 3,0.

Використання річного приросту, % становить у Австрії 77; Італії 81;
Німеччині 81; Угорщині 75; Україні 37; Швейцарії 84; Швеції 81.

Ці цифри видаються більш ніж пристойними.

Але… Чому б поруч не розмістити ще хоча б три схеми: перша – %
лісистості вже названих країн; друга – об»єм експорту деревини кожною з
них; третя – порівняльна характеристика того, чим дихають жителі
України, Швеції, Німеччини і т. д.

А потім популярно так пояснити пересічному українцю – чому наша держава,
маючи один з найнижчих показників лісистості території у Європі,
неблагополучний стан довкілля, є одним з світових лідерів по експорту
деревини до тих самих країн Західної Європи, лісистість яких є в кілька
разів більшою і де проблема чистого повітря є далеко не такою гострою як
в Україні.

І до того ж планується значне збільшення об»ємів експорту лісу нашою
державою (офіційна інформація, надана Державним комітетом лісового
господарства України).

Готуючи цей матеріал, я не мав за мету образити рядового лісника, який,
отримуючи посадовий оклад в 74 грн., щодня робить свою благородну
справу. Тим більше що й сам не один рік пропрацював у цій галузі.

Україна перетворюється на сировинний додаток своїх більш розвинених
сусідів. І реалізація права пересічного українця жити в екологічно
благополучній Україні є нездійсненною мрією.

Співпраця з науковцями

Журналісти частково залежать від науковців, тому що потребують їх як
джерело інформації, а науковці – від журналістів, бо саме через них
передають громадськості власні ідеї та рішення з метою ознайомлення та
отримання фінансової допомоги для проведення подальших досліджень.
Сьогодні науковий процес стає все більш і більш комунікативним, і
журналісти беруть в ньому участь поруч із ученими. Вони разом формують
громадську думку з низки наукових проблем, які стають під їх впливом
загальносуспільними.

Український журналістикознавець, професор В.Ф.Іванов зазначає:
«Формування громадської думки через пресу, телебачення, радіо має
зворотний зв»язок, тобто громадська думка постійно впливає на діяльність
системи засобів масових комунікацій. У галузі масової інформації поділ
учасників інформаційного впливу на джерела інформації (об»єкти впливу) і
приймачі (суб»єкти впливу) надто відносний, оскільки обидві сторони цієї
взаємодії – одночасно суб»єкти й об»єкти цього впливу.»

Наприклад, громадська думка про стан середовища структурується за такими
параметрами:

? загальний рівень занепокоєності на шкалі пріоритетних суспільних
проблем;

? її масштаб (локальні, національні, глобальні проблеми);

? фокусованість (скажімо, на забрудненні атмосфери);

? рівень громадської підтримки/відповідальності держави та інших
аспектів екологічної діяльності;

? ступінь готовності до особистої участі в рішенні певної проблеми;
ставлення до екологічного руху, рівень його підтримки чи ідентифікації з
ним;

? ступінь готовності до зміни звичного стилю життя, скороченню
структури та обсягу споживання і таке інше.

До функцій засобів масової комунікації в процесах висвітлення наукових
проблем західні вчені відносять:

? функцію тематизації;

? сервісну функцію;

? функцію попередження на ранніх стадіях;

? формування відповідної свідомості через роз»яснювальну роботу,
поширення наукових відомостей та формулювання рекомендацій до конкретних
дій.

Зростання уваги до наукових проблем має відбуватися не тільки за рахунок
кількості матеріалів, а насамперед завдяки поліпшенню якості їх змісту,
професіоналізму журналістів, залученню науковців до авторського складу
видань тощо.

Для ефективного інформування потрібні постійний пошук позитивних
повідомлень та організація акцій. Також важливим є достатня обробка
наукових даних та ознайомлення з ними громадськості через пресу. Вони є
важливим джерелом інформації для політиків, урядовців, державних та
інших структур тощо. Навіть одна з величезних розвідок світу ЦРУ 90 %
відомостей отримує в мас-медіа.

Проте надана інформація буває різною. Як допомогу в орiєнтації і
потенцiйнi ресурси німецький дослідник Клаус Майер розглядає наукових
експертiв. За кордоном існують навіть спеціальні інформаційні мережі
науковців, створені для допомоги працівникам засобів масової інформації.
Журналісти можуть надіслати запит якомусь конкретному вченому, або
звернутися одразу до всіх. Запровадження такого досвіду в Україні та
активне залучення вітчизняних журналістів до роботи зі світовими
мережами науковців здатні суттєво підвищити рівень використання та
опрацювання наукової інформації в пресі. Саме тому розширення
використання Інтернету стає необхідною умовою розвитку наукової
комунікації преси та вчених. Потребує вдосконалення робота з паблік
рілейшнз у наукових установах, особливо там, де ще немає людини, яка
відповідала б за контакти з пресою.

Для журналіста важливо, щоб експерт сам допоміг йому розібратися в
технічній термінології. На жаль, іноді вислови експерта залишаються
таємницею для простої людини. Якщо журналіст не пояснив, що мав на увазі
експерт, уживаючи той або інший професійний вираз, читач не зрозуміє
фахівця і навряд чи знайде в цій статті щось корисне. На відміну від
жанру новин, де просто подаються факти або цитуються чиїсь слова, в
науковій статті журналіст має багато що пояснювати. Він повинен
зустрітися з декількома фахівцями, щоб самому розібратися в проблемі, а
також щоб зрозуміти технічні деталі й суть існуючих поглядів на
проблему.

Якщо готувати матеріал про повінь у Закарпатті чи розлив хімічних
речовин, доведеться взяти інтерв»ю в багатьох фахівців і отримати
відповіді на питання, пов»язані з евакуацією людей з потерпілої
території, токсикологією, епідеміологією, економікою, станом ґрунтових
вод, метеорологією тощо, не кажучи вже про урядових чиновників, з якими
також треба зустрітися.

Іноді журналісти обирають так званий кількісний підхід. Він полягає в
тому, що всім сторонам надається можливість висловити свою думку щодо
певної справи. Це справедливо лише на перший погляд. Може трапитися, що
переважна більшість людей, які добре розуміють цю проблему, поділяють
лише одну з точок зору. Стаття ж, у разі кількісної рівноваги, додає
рівну цінність всім поглядам без винятку. Таким чином, кількісний підхід
у статті може дезорієнтувати читача.

Альтернативний підхід пропонує оцінити наукову значущість представлених
аргументів і вирішити, наскільки вони переконливі. Для того, щоб зробити
це ефективно, журналіст повинен або сам добре розбиратися в проблемі,
або регулярно консультуватися з експертами. Однак, і в цьому разі
необхідно пам»ятати, що експерти можуть ставитися упереджено до цієї
справи або бути зацікавленими в збереженні статусу кво з політичних
міркувань. При спробі збалансувати різні позиції кореспондент має бути
завжди добре обізнаним, а це вже важка задача, бо вимагає постійної
самоосвіти.

Робота з ученими також потребує глибокого аналізу наданої інформації,
залучення двох і більше джерел, оскільки в Україні навіть традиційно
об»єктивні науковці іноді можуть поступитися принципами. «Ми нібито
будуємо демократичне суспільство, але фактично задушили свободу тим, що
вчені вже опосередковано виявилися під владою грошей – думку вченого
сьогодні можна купити! Бо тепер не в теоретичному спорі, а на практиці
можна отримати від двох різних професорів дві протилежні рекомендації,
скажімо, з вирубки на тій чи іншій території, та й з інших питань, –
справа тільки в ціні», – вважає академік Національної академії наук
України К.Ситник у матеріалі «Кактус на лужайке», надрукованому у № 10
за 2001 рік у газеті «Кіевській телеграфъ».

Проаналізуйте наведений нижче матеріал. Наскільки зрозумілим є розгляд
проблеми для читача? Що вдало або невдало опрацювали журналісти, готуючи
цю статтю до друку? Чи можна скоротити обсяг, не викрививши змісту?
Запропонуйте власну редакцію тексту.

Костянтин СИТНИК,

народний депутат України, академік НАНУ;

Валентин БАГНЮК,

член Нью-Йоркської академії наук, кандидат біологічних наук

Чи увійдемо в ноосферу?

Нещодавно завдяки складному електронному пристрою у Білому домі
прозвучала лекція тяжко хворого, безмовного, але незламного духом
англійського фізика-теоретика Стівена Хокінга. У цій знаменитій лекції,
що стала відразу ж відома світовому загалу, він глибоко проаналізував
теоретичні й соціальні проблеми сучасності й наголосив, що подальша доля
нашої цивілізації залежатиме від поступу науки і збереження довкілля.
Без радикального розв»язання глобальних соціально-екологічних проблем,
на думку вченого, існування людства в наступному тисячолітті стане
неможливим.

Перший президент Національної академії наук України Володимир
Вернадський висловив основоположну думку про те, що сучасне людство
стало рушійною силою еволюції і що лише шляхом трансформації біосфери у
сферу розуму – «ноосферу» можливе розв»язання протиріч між цивілізацією
і біосферою. А протиріччя ці очевидні й грандіозні. Як показують
розрахунки академіка В.А.Ковди, людство в 2 тис. разів активніше впливає
на біосферу, ніж решта живого світу. І чи варто цьому дивуватися, коли у
світі щорічно спалюється 10 млрд т умовного палива (всього цивілізація
спожила 120 млрд. т, дві третини яких – після 1945 р.), що створює
величезний техногенний тиск на біосферу. Найтяжчим наслідком цього
впливу є глобальне потепління, що спричиняє збільшення в тропосфері
вуглекислоти, метану, озону, водяної пари, пилу, які поглинають теплове
випромінювання земної поверхні.

Серед джерел емісії вуглекислоти перше місце посідає кам»яне вугілля,
якого щорічно видобувається близько 3,5 млрд т. На цьому паливі працюють
понад 1300 крупних і безліч дрібних електростанцій, у переважній
більшості яких використовуються старі технології, за яких втрачається
дві третини енергії. Добування вугілля відкритим способом спотворює
ландшафт, піднімає в атмосферу велику кількість пилу, а підземне, що
характерне для України, – це брудна й небезпечна праця, яка
супроводжується викидами метану або вибухами його в шахтах. Метан же,
крім сприяння «парниковому ефекту», виступає і неабияким руйнівником
неоціненної для земного життя озонової оболонки у стратосфері. Вважають,
що згубно впливають на неї також хлоро- та фторовмісні сполуки.

Який же вихід? Адже ніхто не припинить видобуток вугілля, навпаки – з
кожним роком він зростає, особливо в Китаї, Індії, Бразилії. Очевидно,
співтовариству економічно розвинених країн слід допомогти цим державам
перейти на прогресивніші технології спалювання вугілля та зменшення
обсягів його споживання.

Нафта і нафтопродукти, яких людство щоденно витрачає близько 10,5 млн т,
забруднюють довкілля не менш інтенсивно, ніж кам»яне вугілля. При їх
спалюванні в повітряний басейн викидається вуглекислий і чадний газ,
оксиди сірки і азоту, сажа, бензпірен, свинець, інші токсичні продукти.
До значних екологічних збитків призводить забруднення довкілля при
добуванні, переробці й транспортуванні нафти та її продуктів. До того ж
зростання обсягів виробництва нафти матиме й серйозні політичні
наслідки, породжуватиме міжнародні конфлікти.

Природний газ ми вважаємо екологічно найбезпечнішим паливом, але
насправді це не так. Він майже повністю складається з метану, котрий, як
уже згадувалось, є значно сильнішим чинником «парникового ефекту», ніж
СО2. А втрати природного газу лише при його видобуванні та
транспортуванні перевищують 10-15 відсотків. Отже перехід енергетики на
спалювання газу не розв»язує екологічної проблеми.

Та найпотужнішим джерелом емісії вуглекислоти в атмосферу є спалювання
деревини. До того ж вирубка лісів призводить до погіршення клімату,
пилових бур, ерозії ґрунтів та багатьох інших негараздів.

Погляньмо, нарешті, на джерело енергії, яким свого часу вчені-атомники і
політичні діячі збирались врятувати людство, розв»язати екологічні
проблеми. Сьогодні у світі збудовано понад 400 АЕС, які дають лише 5
відсотків енергії, але соціальні й екологічні проблеми, які вони
породжують, неадекватно тяжкі й мають глобальний характер. У світі вже
відбулося 150 аварій на атомних установках, що супроводжувались
забрудненням довкілля радіонуклідами. Та не забуваймо й про накопичення
величезної кількості твердих, рідких і газоподібних викидів, знешкодити
які повністю неможливо. АЕС і без аварії наносять довкіллю, його біоті й
людям непоправної шкоди, а при аваріях економічні й екологічні втрати
сягають астрономічних величин. І в цьому українців, на жаль,
переконувати не доводиться: аварія на ЧАЕС оцінюється у 250 млрд дол.
США, а людські втрати найближчим часом перевищать 0,5 млн чоловік. Отже,
атомна промисловість не тільки економічно, соціально й екологічно
небезпечна, вона аморальна за своєю суттю і її потрібно якнайшвидше
замінити на екологічно чисті джерела енергії. Будуючи ж нові атомні
блоки, Україна ускладнює своє становище.

Тут ми доходимо висновку: якщо людство хоче мати майбутнє, воно повинне
перейти на екологічно безпечні відновлювані джерела енергії. Але це
проблема не стільки технічна, як політична. Енергетичні велети, які
«роблять гроші» на традиційному паливі й «мирному атомі», не бажають їх
втрачати. Всіма доступними їм засобами вони блокують спроби освоєння
інших джерел енергії, і зламати їхній опір поки що не вдається.

Не маючи змоги детальніше зупинитись на відновлюваних, екологічно
безпечних джерелах енергії, ми лише перечислимо їх. Це, насамперед,
сонячна енергія, енергія морських хвиль, припливів і відпливів
(використання лише останньої могло б задовольнити майже 3/4 сьогоднішніх
потреб країн ЄС у електроенергії), геотермальна і вітрова. Мало
використовується і енергія рік. Хоча ми загалом не вітаємо ідею
зарегулювання стоку рік, але величезна кількість гребель уже збудована,
і енергія води, що скидається з водосховищ, пропадає марно. За даними
Агентства охорони навколишнього природного середовища США, згадані
джерела уже в найближчі 20 років спроможні задовольнити 30 відсотків
світової потреби в електроенергії.

Однак це можливо лише за наявності політичної волі. У розв»язанні
енергетичної проблеми мусять сказати своє слово наука й техніка, давши
нові технології замість тих надто марнотратних, що діють нині в
промисловості, сільському господарстві, транспорті. Експертиза показує,
що коефіцієнт ефективності використання енергії в цих технологіях можна
підвищити на 75-90 відсотків. Поки що людство з його енергетичним і
промисловим потенціалом лише прискорює процес руйнування біосфери,
знижує ступінь її організованості та підвищує ентропію. Отож, одне з
головних завдань науки майбутнього – навчити економно розпоряджатися
якістю енергії, спрямовуючи нашу цивілізацію на шлях зниження рівня
виробництва ентропії. Збереження якості енергії – наш обов»язок перед
нащадками. Перед наукою постає завдання: як своєчасно оцінити зміни в
біосфері, незалежно від чинника, що їх викликав? Очевидно, для цього
потрібно ввести якийсь інтегральний універсальний критерій – «коефіцієнт
ентропії» чи щось подібне.

Прикро усвідомлювати, що до погіршення стану біосфери причетні наука і
техніка. Мабуть, недаремно лауреат Нобелівської премії Ілля Пригожин
якось з гіркотою сказав: «Усе, до чого торкається наука,
дегуманізується». Технічно розвинуті США, наприклад, споживають на душу
населення в 200 разів більше енергії, ніж у 120 країнах світу, що
відносяться до економічно мало розвинених. Вони ж продукують четверту
частину сміття, що з»являється на планеті, і споживають значно більше
кисню, ніж його утворюється на їхній території. Такий споживацький
підхід і егоцентричний світогляд властивий багатьом державним діячам,
господарникам і науковцям. Екологічні проблеми нині носять глобальний
характер і розв»язуватись повинні на благо всіх народів шляхом постійних
консультацій між державами та погоджених дій на міжнародному рівні. Це
тим більш необхідно, що часу на роздуми вже немає. А проблеми не
зникають, а множаться. Менш як за півтори сотні років вміст СО2 в
атмосфері зріс на 25 відсотків. І, мабуть, не випадково останнє
десятиліття виявилося найжаркішим за весь час спостережень. Чітко
простежується тенденція до зростання кількості природних і техногенних
аварій і катастроф. І ось що показово: якщо з 1965 по 1992 рік від
аварій загинуло 3,6 млн. чоловік, а економічні збитки склали 340 млрд.
дол. США, то лише в 1995 р. з цієї причини загинуло 18 000 чоловік, а
збитки сягнули 180 млрд. доларів. Учені прогнозують, що до 2050 року
площі посушливих земель і пустель збільшаться на 50 відсотків.

Нехай у читача не складеться враження, що все це якщо й торкнеться нас,
то опосередковано, і, може, воно якось перемелеться та перетреться. Ні,
екологічну загрозу потрібно сприймати як особисту. Ось, наприклад, як
відгукуються наслідки глобальних кліматичних змін в Україні. За останні
десятиліття підвищився рівень Азовського і Чорного морів, температура
повітря у Вилково, Одесі, Очакові, Керчі, Маріуполі збільшилась на
0,1-0,4 С. Забруднення верхнього шару Чорного моря знизило випаровування
води з 470-485 км3/рік до 320-340 км3/рік, що сприяє наступу моря на
суходіл. На думку деяких фахівців, рівень Чорного моря зростатиме в
геометричній прогресії і вже в 2000 році може досягнути 24-115 мм/рік,
що рівнозначно катастрофі. У що це виллється в Україні? Причорноморські
лимани відділені від моря піщаними пересипами шириною 50-250 м і висотою
0,8-2,2 м. Згаданого підвищення рівня моря досить, щоб при штормі
знищити ці пересипи. Порушиться гідрохімічний і гідробіологічний режим
вод лиманів, загинуть цінні породи риб. Звичайно, будуть підтоплені
землі, міста й села, зруйновані господарчі й промислові споруди,
забрудняться підземні води. Підняття рівня ґрунтових вод стимулюватиме
обводнення і підтоплення всього низинного Півдня України. І не тільки
Півдня, адже почастішали повені на Закарпатті, Волині, Рівненщині.

У подоланні глобального потепління і багатьох інших екологічних проблем
дуже важлива роль належить лісам, які займають 30 відсотків суходолу і
продукують 82 відсотки всієї фітомаси на Землі. Оптимальним залісненням
території на рівнинах вважають 25-30, в гірських районах – 35-50
відсотків. Отже, лісистість нашої держави, що становить 14,3 відсотка,
вкрай недостатня і тому на порядок денний слід поставити заходи з
відновлення лісу та розширення їх площ, особливо на еродованих землях,
вздовж берегів річок і ярів, на гірських схилах, на межах полів тощо.

У збереженні екологічного балансу помітне значення мають болота,
рослинність яких поглинає значну кількість вуглекислоти, інших
забруднень. Болота, наче велетенська губка, всмоктують у себе атмосферну
вологу, а разом з нею пил, окисли вуглецю, азоту, сірки, важкі метали і
радіонукліди, які у великих кількостях постачає в повітряний басейн
промисловість, енергетика, транспорт. У складі заповідних територій в
Україні нині охороняється майже 130 тис. га боліт, але ж це складає
всього 12-14 відсотків від їх колишніх площ. Сподіваємось, що науковим
засадам відновлення боліт у майбутньому буде приділено значно більше
уваги, ніж у нинішньому столітті.

Основою функціонування живої оболонки Землі є фітосфера з властивим їй
унікальним явищем фотосинтезу. З трьохсот тисяч відомих нам видів вищих
рослин близько 75 тис. можна вживати в їжу, хоча в повсякденному житті
люди обходяться декількома десятками культур. Екологічна роль рослин
дуже важлива і багатогранна. Наголошуємо лише, що їх життєдіяльність
забезпечує постійний вміст кисню в атмосфері впродовж останніх 600 млн.
років.

Дедалі більше занепокоєння фахівців викликають прогресуючі втрати
біорізноманітності. Нині щодоби з лиця Землі зникає декілька видів.
Через непродуману діяльність людей за найближчі 50-100 років може бути
втрачено від 25 до 50 відсотків сучасного видового різноманіття.
Наскільки трагічними виявляться ці втрати для біосфери і людини,
зокрема? Хто зна, може назавжди втрачений вид володів здатністю
синтезувати речовину, ефективну проти тієї чи іншої злоякісної пухлини,
СНІДу, атеросклерозу, тощо? А можливо він був неоціненним донором
рідкісного гену для селекційної роботи?

Як стверджував наш видатний земляк М.Чмихов, в останні 10 000 років
(період голоцену), який поділяється на 6 епох тривалістю 1596 років
кожна, відбуваються природні і суспільні катастрофи, індуковані
космічними циклами. На рубежах 532-річних циклів можливі серйозні зміни
клімату, на рубежах 1596-річних – дуже сильні, а на рубежах 9576-річних,
ймовірно, жахливі. Останній може завершитись у 2015 році. Відомі й інші
вчені (Чижевський, Красовський, Шкловський), що досліджували наслідки
впливу вибухів наднових зірок та флуктуацій космічного випромінювання на
земні події. Очевидно, пояснення їм слід шукати в триєдності матерії,
енергії й інформації, де прихований величезний потенціал, що може
реалізуватися у вигляді регіональних чи глобальних катастроф. Як уже
акцентувалось, сучасна цивілізація спроможна прискорити настання таких
явищ.

Як відомо, соціально-економічні процеси протікають відносно швидко, а
реакція на них з боку біосфери – з тим чи іншим запізненням, як правило,
за життя наступних поколінь. Людина, як біологічний вид, сформувалася в
довкіллі, параметри якого підтримувались саме завдяки біологічним
процесам: продукції, деструкції, кругообігу хімічних елементів, потокам
енергії та інформації. Важливо встановити співвідношення природних і
антропогенно перетворених екосистем, за якого підтримується гомеостаз
біосфери. Адже біологічні процеси мають межі, за якими вони
уповільнюються, перериваються або переходять в хаотичний стан. Оскільки
вплив умов довкілля на генетичні і демографічні процеси мають відповідні
пороги, нижче яких неадаптивні з них починають переважати над
адаптивними процесами всередині популяцій, виникає загроза як окремим
видам, так і людині.

Отже, щоб не справдились прогнози Римського клубу щодо швидкої загибелі
цивілізації, слід усвідомити ту величезну відповідальність за збереження
життя на нашій планеті та перейти до поступової реалізації науково
виважених заходів по охороні, відтворенню і раціональному використанню
природних ресурсів. Що ж до ролі науки, то, мабуть, слід погодитись з
С.Хокінгом, що без неї не можна розв»язати нагальні екологічні проблеми
нинішньої цивілізації. Проте це має бути гуманна, максимально об»єктивна
і незалежна галузь інтелектуальної діяльності людства, результати і
настанови якої мають виконувати міжнародні інститути, політики і
державні діячі. Але цьому, на наш погляд, повинна передувати завершена
світова концепція охорони природи. Порятунок людства в політичному і
науково-технічному співробітництві.

Недоліки в роботі з науковою інформацією

Політичний соціолог з США Джейм Доусон, виходячи з власних досліджень,
запропонувала універсальну «формулу» вирішення будь-якої екологічної
проблеми. Рішення складатиметься з таких етапів: постановка проблеми, її
вивчення, розробка програми дій, формування громадської думки,
налагодження зв»язків із пресою. І нарешті – вихід на державні установи.
Далі Доусен підкреслила, що важливо визначити, на якому рівні може бути
вирішена проблема. Так, рішення місцевої ради про закриття АЕС ні до
чого не призведе, бо це компетенція вищих інстанцій, на них і треба
виходити.

Спочатку треба визначитися, коли і як використовувати зазначену
діяльність. Для цього варто сформулювати задачі, відібрати кращі ідеї,
вдалі звернення тощо. Потім необхідно добре продумати спосіб їх
поширення, враховуючи особливості аудиторії кожного засобу комунікації.
Іноді персональна розсилка листів (у комерційній рекламній сфері відома
як «директ мейл») здатна привернути до вашого проекту більше уваги, ніж
безадресні звернення до всієї аудиторії мас-медіа.

Розробка програми має врахувати мету кожної конкретної акції або
глобальної політики організації. У разі, наприклад, орнітологічного
товариства це може бути необхідність переконати людей, що спостереження
за птахами (охорона, залучення, обліки та інше) може бути одним з
приємних занять, варто провести аналогії із залученням до здорового
стилю життя та добрим відпочинком на природі.

Засобам масової iнформацiї не вдалося уникнути низки помилок. До цих
недолiкiв у роботі з науковою інформацією належать:

? некритичне та поверхове надання iнформацiї;

? залежнiсть вiд полiтичних та iнших офiцiйних повiдомлень;

? орiєнтацiя на подiї;

? нестача фахівцiв;

? труднощi при поширеннi змісту наукових повiдомлень;

? структурнi та органiзацiйнi перепони, котрi заважають достатньому
опрацюванню теми.

Для журналістів важливо наближення до людини, персональне залучення,
почуття та персоніфікація. У науці це досить складно, оскільки існує
певна дистанція, яка й позначається на якості матеріалів.

Часовий фактор роботи журналістів та науковців також спричиняє
протиріччя. Новини повідомляють про події, як правило, короткострокові.
А науковці живуть в інших часових уявленнях. Досить часто вони
досліджують довгострокові процеси та думають відповідними категоріями.

Русель Бакер, оглядач газети «New York Times», вважає: «Науковець
потребує двадцять років, щоб завершити справу; проте журналісту
достатньо безпроблемно і шести годин».

Науковці, у свою чергу, визначають такі недоліки роботи журналістів:

? змістові помилки;

? фальсифікація через спрощення, ненаукове, неповне подання;

? недостатній вплив на кінцевий матеріал.

Досить часто, особливо в американській пресі, використовується
фрагментарність інформації. Це, наприклад, поверхневе або пунктирне
визначення громадських проблем за умов гонки інформації, прискорення
швидкості її передачі, що не дозволяє всебічно та об»єктивно оцінити
події, про які повідомляється.

Недосконале висвiтлення низки проблем пов»язане з факторами iнформацiї.
До них належать:

? статус (влада, вплив тощо);

? гармонiя (відповiднiсть очiкуванням);

? негативiзм (конфлiкт, протистояння, криза);

? порiдненiсть (географiчна, культурна, полiтична);

? причетнiсть (читачiв чи слухачiв);

? персоналiзацiя;

? короткочаснiсть;

? несподiванка.

Таким чином, негативiзм, короткочаснiсть та ефект несподiванки
вiдiграють значну роль у висвiтленнi низки наукових проблем. Наприклад,
думки науковців набувають більшого значення лише тоді, коли йдеться про
катастрофи, кризи, пошкодження, небезпеку чи засторогу. Кращим
індикатором кар»єри наукової тематики є широке використання специфічної
лексики громадськістю, а показником її активного розвитку – проведення
конференцій та семінарів, вихід літератури.

Парадокс, але негативiзм є позитивним для наукової тематики. Адже саме у
зв»язку з ним їй приділяють увагу, хоча її неперервнiсть зволiкається.
Саме негативнi приклади стають домiнуючими. Це веде до обмеження
сприйняття та висвiтлення iнших явищ, уява про котрi залишається на
поверхневому рiвнi. Одночасно негативнi приклади заважають
спiвробiтництву. Зростаюча комунiкацiя ризику призводить до того, що
кожне наступне повiдомлення про небезпеку сприймається з антипатiєю.

Короткочаснiсть та ефект несподіванки (переоцiнена «актуальнiсть»
журналiстських завдань) впливають негативно на висвiтлення проблем. Вони
вказують, насамперед, на тривалi процеси, котрi вiдбуваються у багатьох
галузях. Опрацювання наукових тем потребує часу та розумiнню зв»язку мiж
усiма явищами.

Засоби масової iнформацiї починають лише тодi цiкавитися темою
досліджень учених, коли полiтики роблять оцiнюючi промови про наукові
явища чи теми. Журналiсти концентруються, як правило, на полiтичних
масштабах ризику і шукають його оцінки в учених. Реальнiсть при цьому
іноді зображується викривлено, відбувається драматизацiя, спрощення та
iдеалiзацiя проблем, що призводить до суб»єктивного сприйняття дійсності
у суспiльствi.

Похожие записи