Реферат з історії журналістики
ГРОНО ЖУРНАЛІСТСЬКИХ ІМЕН
(“Українська хата” та її співробітники)
Після того, як революційні події пішли на спад, із 1909 року почали
з’являтися журнали, що розробляли ідеологічні основи визвольного руху і
національного світогляду. Таким виданням, що до-тримувалося радикального
напряму, став літературно-науково-громадський, економічний
ілюст-ро-ваний місячник “Українська хата” (1909-1914) за редакцією
П.Бо-гацького та безпосередньої участі М.Шаповала.
Навколо альманаху гуртувалася студентська мо-лодь, учителі, письменники,
дрібні урядовці. Саме тут починали діяльність П.Тичина, М.Рильський,
В.Свід-зинський, друкували твори М.Вороний, М.Ко-валенко, Г.Комарова,
Я.Мамонтов, О.Олесь, Г.Чуп-ринка та ін. Поруч із молодими митцями на
сто-рінках “Української хати” друкувалися й імениті, уже знані
журналісти: Микита Шаповал, Павло Бо-гацький, Микола Євшан, Гнат
Хоткевич, Андрій Товкачевський. Ці науковці, критики й публіцисти стали
головним ядром, ру-шійною силою видання.
Постійним і незмінним редактором “Української хати” був П.Богацький
(1883-1962). На сторінках ча-со-пису здебільшого друкувався як
письменник і літе-ратурознавець, підписуючись зокрема ініціалами П.Б.
Усі його дослідження пройняті повагою, толерант-ністю, глибокими
знаннями життя тощо.
Після закриття місячника свій досвід і знання публіцист реалізовував,
співпрацюючи з редакціями часописів “Книгар”, “Україна”, “Шляхи”,
“Слово”, “Подільський шлях”, а після еміграції – з польською газетою
“Українська трибуна” і чеським журналом “Но-ва Україна”. У якій би
країні П.Богацький не знаходився, він усе своє життя працював на
ук-раїнську ідею, літературу, журналістику. Чимало корисного здійснив на
ниві шевченкознавства, вті-ливши свої роздуми у критико-бібліографічну
монографію “Коб-зар” Т.Шевченка за сто років: 1840-1940″.
М.Шаповал відіграв важливу роль у розвитку національної думки.
Друкувався під власним пріз-вищем, використовував псевдоніми: найчастіше
– М.Сріблянський, М., М.С., М.Ш., Бутенко Михайло, Понурий тощо. У
кожній статті відстоював ідею на-ціонального патріотизму самостійності
України, пока-зував негативне ставлення Російської імперії до
українського народу та його боротьби за неза-лежність. У праці
“Національність і мистецтво” він дає таке визначення української
національності: “Укра-їнська національність, як певний соціальний,
етичний, естетичний зміст, є цілою філософією, ро-зумінням усієї суми
життя, є наш світогляд. І як філософський світогляд він є ідеалом”
(1909). Подібні ідеї простежуються й у статті “Українство і великороси”,
де автор стверджував: “До української ідеї ніколи не ставилися з
повагою, наших письменників завжди критикували і висміювали. Національні
змагання українців ніхто не помічав і сприймав як “провінційні об”яви
граждансько-ро-сійської недозрілості”. Росій-ське громадянство і уряд з
неприхильністю ставились до усіх намагань українців брати активну участь
у визвольній бо-ротьбі” (1909. – №2).
O
го питання, зокрема дис-кутуючи з Сергієм і Петром Єфремовими. “Хатяни”
виступали за інди-відуальність, “людину на повен зріст”, із яскраво
вираженим “національним об-личчям”, боролися з шаблонами, аскетизмом,
обмеженістю думки й чуття в усіх царинах ук-раїнства. Значний внесок
зробив М.Шаповал в осмислення творчості Т.Шевченка, наголошуючи: “…Наче
й багато часу пірнуло в лету після фізичної смерті нашого Кобзаря, але
він і досі живий між нами. Ви чуєте присутність його у всіх думках,
почуттях, бажаннях, замірах, ви бачите його незриму постать скрізь, де
ворушиться тепле ук-раїнське серце, і ця присутність великого духу
на-повнює вас силами, вірою…” (1909. – №1).
Після припинення видання “Української хати” (заборонена влітку 1914 р.
із уведенням воєнного стану в Росії) письменник-публіцист плідно
пра-цю-вав в ім”я України. Був одним з засновників місячника “Шлях”,
друкувався на сторінках “Діла”, “Боротьби”, “Універсального журналу”,
“Будучності”, “Маяка”. Окремо стоять великі публіцистичні праці – книги
“Жертви громадської байдужості” (1910), “Шевченко і самостійність
України” (1917), соці-ально-політичні нариси “Село і місто” (1926),
“Стара і нова Україна” (1926) та ін.
До розгляду засад письменства і творчості звертався Микола Євшан
(1889-1919), він також здій-снював переклади з німецької мови. Справжнє
пріз-вище публіциста Федюшка Микола, також дру-кувався під псевдонімами
Лебедик, Явір, М.Ф. У деяких статтях (наприклад, “Дещо про українське
пись-менство в Галичині”, “Новини нашої літе-ратури”) відчувається
мінорність, інколи навіть песимізм. Критик писав: “В Україні зараз
від-чувається упадок творчості, утрата смислу існу-вання дійсної
культури. Творець мусить мати ши-року артистичну культуру: сильний
культурний грунт, повинен ставитися серйозно до себе і інших” (1910.-
№1). Кілька своїх публікацій М.Євшан присвятив Кобзареві, серед яких
найповажніше місце посідає стаття “Тарас Шевченко”, надру-ко-вана у
п’яти номерах журналу за 1911 рік. Поетичний геній народного поета
розкритий усебічно, крізь увесь твір проходить твердження , що це була
“натура свіжа, цікава на життє, спрагла і голодна на його вражіння. Він
був, як звір, замолоду держаний у клітці, якого випускають на волю”
(1911. – №1).
Не менш впливовою особистістю вважався Андрій Товкачевський. Особливо
вражає серія статей, присвячених “Оптимізму і песимізму в ук-раїнському
житті”. Автор подавав приклади, чому ж національні прояви у Росії
“уявляють величезну пустиню, хоча й кілька одиниць бореться із сном,
кричить, виступає проти, а решта 30 млн. рабів мовчить і мириться. Через
песимізм навіть укра-їнська інтелігенція від Бога зреклась” (1909. –
№11). Поступово автор робив висновок: “Трагізм ук-раїнської інтелігенції
полягає в тому, що борячись за свободу і в своїм запалі нехтуючи
національною властивістю українського народу, вона однією рукою руйнує
те, що утворює другою: на устах свобода, а на ділі рабство” (1910. –
№10). Проте А.Товкачевський вірив у майбутнє і позитивні зміни
прийдешнього.
Хоча долі провідних митців і публіцистів “Ук-раїнської хати” склалися
по-різному, але їх об’єд-нувала любов до рідного народу, прагнення
під-нести свою державу та її духовні здобутки на вищий щабель, щоб
увійти у коло цивілізованих євро-пейських суспільств.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
