.

Зустрiч iз кобзарем (сумнi думки)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 826
Скачать документ

Зустрiч iз кобзарем (сумнi думки)

Iз чим асоцiюється у вас слово “кобзар”? Я не погрiшу, коли спробую
вiдгадати. Це щось таке з давнини, коли ще жив Шевченко, або коли ще
козацька вольниця гуляла Запорiжжям. Чи зображення на картинi слiпого
дiдуся з кобзою в руках, а поруч з ним – хлопчик-поводир? Про кобзарське
мистецтво чули у школi всi, дехто навiть може згадати прiзвища
найвiдомiших кобзарiв, наприклад Остапа Вересая чи Федора Кушнерика. А
запитати в учнiв, чи знають вони когось iз кобзарiв Харкiвщини, то я не
впевнений, що можна вiд них почути прiзвище хоча б одного з них. У
кращому випадку згадають Гната Хоткевича, який багато зробив для
розвитку кобзарського мистецтва.

…Пригадується випадок, який стався тодi, коли я був ще маленьким
хлопчиком. Ми з мамою гуляли в саду Шевченка i побачили натовп людей
бiля лавки на центральнiй алеї. Люди оточили якогось чоловiка i мовчки
слухали. Ми пiдiйшли ближче, я протиснувся вперед i побачив чоловiка
зовсiм незрячого, який грав на бандурi й тихим голосом спiвав сумну
пiсню. Змiст цiєї пiснi я й досi пам’ятаю: у нiй розповiдається про те,
як померла мама у дiвчинки, i вона дуже тужила за своєю ненькою, часто
ходила на могилу i жалiлася своїй мамi на своє сирiтське життя, бо
мачуха кривдила дiвчинку i зовсiм не любила. Та одного разу мачусi
з’явилася у снi померла i стала дорiкати та розповiдати, як гiрко їй
було лишати свою донечку, бо вона знала, що мачуха i не приголубить, i
не пожалiє чужу дитину. Цей сон так вразив жiнку, що наступного дня,
коли дiвчинка знову пiшла на могилу своєї мами, вона з нетерпiнням
чекала повернення дiвчинки. А коли та повернула ся, то мачуха подала їй
чистеньку сорочку, приголубила, поцiлувала i назвала своєю донечкою.

\

G

G

я важко, часом трагiчно. Пана Анатолiя я запам’ятав на все життя. Це був
невисокий чоловiк худорлявої статури з тихим i приємним голосом.

I ось коли ми знайомилися у школi з кобзарським мистецтвом, мене
вразило, що вчителька жодного слова не сказала про нашого слобожанського
кобзаря. То я запитую у вас i в себе: чому наше навчання у школi так
вiдiрване вiд життя? Чому лише книжка – це єдине джерело знань? А
iсторичнi факти тiльки тодi стають такими, якщо десь у пiдручнику
надрукованi? Але ж крiм пiдручникiв вони вiдбуваються поруч з нами, але
цього немає в домашньому завданнi, i ми проходимо мимо. А може, сама
iсторiя мимо нас проходить? Але бiльше мене вражає наша байдужiсть. Чому
ми не шануємо таких людей? Я впевнений, якби в школу надiйшла вказiвка
вшанувати нашого кобзаря (маю сумний здогад, що вiн був останнiм
кобзарем Слобожанщини), то негайно все було б зроблено: листiвка
пiдписана, квiти купленi, слова заготовленi для пошанування (може, й
вiршами). А раз вказiвки нема, то…”

…А через деякий час нам сказали, що Анатолiй Захарович помер, бо дуже
тяжко хворiв останнiй рiк. Помер тихо й непомiтно для харкiв’ян. А менi
хотiлося закричати на весь майдан, на весь Харкiв: “Люди, ви втратили
останнього кобзаря! Зупинiться i вшануйте його добрим словом!” Але не
закричав i нiчого не сказав, бо подивився довкола, а мимо поспiшали
якiсь веселi компанiї з реготом, галасом. Мама мене заспокоїла: Сину, не
гнiвайся на них, вони просто ще не знають, що помер останнiй кобзар
Слобожанщини. А якби знали, то…”

Пiд час останньої нашої зустрiчi пан Анатолiй сказав: “Кобзарi спiвають
душею, тому їх чують, а не просто слухають”. А чи буде ще кого слухати й
чути нам? Чи не розучимося ми цього робити пiд впливом модернової
сучасної культури? Я не заперечую її, але не можна не шанувати те, з
чого виросла ця сучасна музика.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2019