Зустрiч iз Григорiєм Сковородою (мої фантазiї)
У Сковородинiвку ми приїхали з батьками на кiлька днiв у гостi до тiтки
Марiї, яка вже була на пенсiї i весь час порпалася то на городi, то коло
курей. Пiсля звичайних радiсних привiтань i обiду в колi родичiв я
вирiшив прогулятися до Сковородинiвських мiсць, там завжди було так
затишно, привiтно i красиво.
…Пiдходжу до Сковородинiвського дуба, де на барельєфi видно зображення
вiдомого фiлософа. Сiдаю неподалiк i довго дивлюся на його зображення.
I раптом помiчаю, нiбито щось вiдбувається. Свiт немов змiнив свої
кольори й форми, сталось якесь диво: простiр наче затуманився, предмети
нiби теж набули iнших обрисiв.
Iз-за дерева повагом вийшов якийсь чоловiк у дивному одязi. Правда,
нiчого особливого: якийсь довгий плащ (десь я вже такий бачив; згадав –
це не плащ, а свита, яку я бачив у краєзнавчому музеї), незвична торба
за плечима, лямка через плече… щось таке знайоме, десь я вже бачив
цього чоловiка.
…I очам своїм не повiрив: та це ж Сковорода! Сам Сковорода! Як? Чому? Я
нiчого не розумiв. Та вiн уже звернувся до мене:
– Придивляєшся, щоб упiзнати? Ну, то як? Упiзнав?
– Григорiю Савичу! – вигукнув я i з захопленням, i з дивуванням, i ще
щось таке було, що важко описати.
– Ну, i звiдки ж ти мене знаєш? На портретi бачив?
– Ну, як же? – гарячково почав я. – Вашi портрети, ваш музей… Хто ж не
знає ваше “Всякому городу нрав i права”? А iдея “сродної” працi? Вашi
байки… Ми ж усе це в школi вивчаємо.
– I що ж це дало вам? Що взяли для себе з моєї науки?
– Ну хоча б ось це: “Коли хочемо вимiряти небо, землю та моря, маємо
спершу вимiряти самих себе власною нашою мiрою. А коли нашої всерединi
себе мiрки не знайдемо, то чим мiрятимемо? А не змiрявши себе спочатку,
яка користь знати мiру в iнших живих iстотах? Та й чи можна? Чи можна
знайти мiру, не зрозумiвши, що таке є мiра?”
– А чому саме на це ти звернув увагу? Чому це тобi запам’яталося?
– Я звернув увагу на слова щодо вимiру самого себе. Зрозумiв цi слова
так, що спершу треба заглянути собi в душу, спитати, хто ти є, де твоя
мiра ставлення до себе, а потiм уже до навколишнього свiту, бо як же
можна мати уявлення про iнших, про навколишнiй свiт, коли ти не знаєш,
як ти сам до цього свiту ставишся? Або ще ось таке: вашi мiркування про
три свiти…
– Так, я колись виклав думку про цi свiти: “Є ж три свiти. Перший є
всезагальний i свiт населений, де живе все народжене. Цей, складений iз
незлiчених свiт-свiтiв, i є великий свiт. Iншi два – частковi i малi
свiти. Перший – мiкрокосмос, тобто свiтик, малий свiт, або Людина.
Другий свiт – символiчний, тобто Бiблiя.” Тiльки дуже шкода, що ви не
хочете глибоко проникати в суть речей, а сприймаєте все поверхово, не
заглиблюючись.
– Може, ви й правi, бо у нас виникла дискусiя щодо символiчного свiту,
тобто Бiблiї. Я вважаю, що Бiблiя – це символiчна назва вiри людини, а
не просто книги. Або ще сперечалися про двi сутностi…
– “…Всi три свiти складаються з двох сутностей… Видима сторона є
тварь, а невидима сторона – Бог”.
– Знаєте, Григорiю Савичу, менi дуже подобається те, що ви як нiхто
iнший придiлили увагу сутностi людини. Я не знаю нiкого iншого, хто б
так гаряче вiдстоював i закликав до самопiзнання. Адже у центрi вашої
фiлософiї – Людина. Наше поколiння тiльки “проходить” вас у школi, ми не
чуємо бiльше на уроках про пiзнання iстини, про те, що є iстина. Ото
хiба що про “iдею сродної працi”.
– Не сумуй. Це вже добре, що ти над цим замислився. Пам’ятаєш: “Пiзнаєш
iстину – ввiйде тодi у кров твою сонце”? Тож, хлопче, не треба всiх
намагатися зробити фiлософами, бо тодi було б нецiкаво. А так я радий,
що мене пам’ятають не лише у святковi днi мого народження, а ось
з’являються хоч iнколи такi, як ти. Це означає, що рано чи пiзно, не
зараз, так наступнi поколiння повернуться до моїх думок, до моєї
фiлософiї.
I раптом його образ почав тьмянiти, а я заворожено дивився на те мiсце,
де вiн щойно стояв i не мiг прийти до тями.
– Дякую вам, Григорiю Савичу, за цю фантастичну зустрiч (а може, мою
вигадку), бо питання самопiзнання – це питання виховання майбутнього
поколiння: через самопiзнання – до прогресу, до людської досконалостi,
до утвердження таких цiнностей, якi забезпечать нам мир i спокiй на
землi.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
