“Засвiтилася над убогою стрiхою мужицькою божа iскра” (трагiчна доля
народного таланту у повiстi Степана Васильченка “Талант”)
“Талант мужностi i талант спiвчуття, без яких не буває справжньо го
письменника, вищою мiрою був притаманний цiй людинi”, – керувався
пристрасним прагненням послужити рiдному народовi, обравши його героєм
неперевершених новел. Саме життя пiдказувало йому теми й сюжети, а
простi трудiвники, що жили поруч iз ним, ставали героями новел, повiстей
i драматичних творiв. В основi всiх цих творчих доробок лежить зазвичай
психологiчний конфлiкт. Але вони вiдзнача ються яскравою особливiстю:
напруженi подiї змальовано оптимiстично, без розпачу й зневiри,
залишаючи сподiвання на краще.
У такiм контрастi дiйсностi i людської надiї подано образ Тетяни
з повiстi “Талант”, що стала живим втiленням позицiї письменника:
пiднiмаючись над болями i сумом, стверджувати радiсть життя.
“Талант” знайомить нас iз трагiчною долею молодої сiльської спiвачки,
яку довели до самогубства надзвичайно складнi обставини життя в умовах
самодержавства, буржуазно-помiщицького ладу. Письменник з глибокою
повагою i симпатiєю малює образ вродливої, розумної i обдарованої вiд
природи чарiвним голосом дiвчини. Мене зворушує її чистота помислiв i
серйознiсть у ставленнi до свого таланту. Саме слово “талант” вiдкрило
їй стiльки радостi, гарячих надiй i гордих сподiвань: “Дано менi
малiсiньку iскорку святую… Малiсiньку-малiсiньку… I освiтила вона
моє життя бiднеє, щастям нагрiла моє серце… Та хай погасне краща iскра
в менi свята i хай буде марне моє життя й темної темнiше ночi, коли
оддам її в наругу чи в болото втопчу!”
?
Та жорстока до селянських дiтей дiйснiсть нищить високi пориви. I ось –
перший удар долi: стара помiщиця розiгнала театр через бруднi обмови, що
камiнням летять у дiвчину. Талант Тетяни збезчещений, мрiя вбита, душа
розтоптана. I тодi для зневiреної молодої спiвачки, що дiлилась з усiма
найбiльшим своїм скарбом – пiснею, спротивився бiлий свiт; вона вчиняє
самогубство. Задумавшись над цим, я дiйшов висновку, що в цiй розв’язцi
закладено глибший смисл: не тiльки життя Тетяни згубила жорстока
дiйснiсть, але й ту чисту i величну своєю красою пiсню, що завжди
символiзувала душу української нацiї. Неспроста всiх “…опалило, як
огнем”, коли селяни збагнули, що трапилося: загинула не просто “чужа,
бачте, дитина, та ще й сирота” – замовкла пiсня, що розтопила людям
серця, воскресила їх. Ми бачимо вибух народного гнiву пiд час похорону
дiвчини: юрба рвалася ламати дверi на поповiм дворi. Селян об’єднало
єдине велике почуття протистояння злу, палкий осуд несправедливостi. I
над цiєю народною єднiстю прозвучали правдивi й пристраснi слова учителя
Андрiя Марковича про те, як серед темної ночi в оцьому покинутому i
забутому закутковi пiд убогою мужицькою стрiхою засвiтилася “божа
iскра”. Ця сцена, сповнена оптимiзму, розкриває iдею повiстi:
незламнiсть невичерпних духовних сил обездоленого народу, що виступає
заступником прекрасного у боротьбi iз соцiальним злом.
Iдея єдностi проти зла i сьогоднi є актуальною для нашого суспiльства,
бо, на жаль, вади сьогодення значною мiрою впливають на громадськi й
духовнi позицiї українцiв. Це – моя точка зору. I я вважаю, що тiльки
об’єднавшись у своїх поглядах i прагненнях, ми зможемо досягти для своєї
України щасливого майбуття.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
