Який ми слiд лишимо на землi (сенс життя людського)

Колись Т. Г. Шевченко розпочав свою славнозвiсну поему “Сон” словами:

У всякого своя доля

I свiй шлях широкий…

Вiд чого ж залежить ота доля, отой шлях? Що це – Фатум? Чи, може,
творiння рук людських?

Героїня повiстi О. Кобилянської “Царiвна” зумiла стати царiвною своєї
долi. На жаль, це вдається далеко не всiм. I знов – вiд чого це таки
залежить?

Думаю, вiд того, у чому людина вбачає сенс свого життя. Що робить
головним: добро чи зло? Альтруїзм чи егоїзм? Звiсно, вибiр залежить i
вiд умов життя, i вiд виховання, навiть трохи вiд генетичної
спадковостi, але усе ж таки головним чином вiд власної волi людини.

Вiд цього вибору залежить, яке життя ми проживемо, вiд того, яким було
життя – який слiд ми залишимо по собi. Про когось згадувати гидко. А при
згадцi про iнших комусь стає теплiше на душi.

В усi часи, мабуть, всi люди хотiли, щоб їх пам’ятали. Настiльки, що
часом нехтували питанням, як саме їх пам’ятатимуть.

Герострат, грек з Ефесу, щоб обезсмертити своє iм’я пiдпалив диво свiту
– прекрасний храм Артемiди. Його запам’ятали, але якою ганебною лишилась
по ньому слава!

Марячи всесвiтнiм пануванням, рiзнi наполеони, гiтлери та сталiни лишали
по собi кривавi слiди.

Хiба такої слави повинна прагнути справжня людина?

Сяє золотими банями на тлi блакитного неба Софiя Київська – втiлення
висоти людського духу, скарбниця генiя народної творчостi. Цим
незрiвняним зразком зодчества уславив себе великий князь Ярослав, якого
нарiкли Мудрим.

Але найбiльшої пошани заслуговують вчинки людей, що не ставили за мету
здобути собi славу. Не заради неї йшли на вогнища Джордано Бруно i Ян
Гус – щоб захистити свої переконання й iдеали. Вони залишилися в пам’ятi
людства символами мужностi та безкомпромiсностi. У вiрностi iдеалам вони
бачили сенс власного життя.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter