Як парость виноградної лози, плекайте мову
>Як гул столiть, як шум вiкiв,
Як бурi подих, – рiдна мова.
/ М. Рильский /
Рiдна українська мова – це основа нашої безмежно багатої культури.
Класична українська лiтература, починаючи вiд Шевченка чи навiть ще й
вiд Котляревського, показала нам приклад того, як треба ставитись до
народної мови, цього ясного i справдi цiлющого для художника джерела. До
велетнiв української нацiональної культури безперечно належать Тарас
Шевченко, Iван Франко, Максим Рильський. Шевченко ввiбрав у себе
могутнiй волелюбний дух українського народу. У своєму “Кобзарi” народний
спiвець вiдобразив цiле море народного горя, невольницький поклик до
помсти й порив до свободи, чарiвну красу української пiснi. Вогненною
пiснею та вiщим словом повернувся поет до рiдної своєї України. Вiрнi
традицiям великого Кобзаря, класики нашої лiтератури створили в цей час
такi всесвiтньо вiдомi шедеври мистецтва слова, як соцiальнi повiстi й
романи (Панас Мирний), драми й комедiї (I. Карпенко-Карий), поезiю i
прозу (Iван Франко), громадянську лiрику i публiцистику (Павло
Грабовський). Цi письменники боролися за чистоту й яскравiсть
лiтературної мови, за високу художню майстернiсть.
З двадцятих рокiв руйнувалися нашi безцiннi святинi, палилися українськi
бiблiотеки, безжально витiснялася рiдна мова з державних установ,
середнiх i вищих навчальних закладiв. Ярлик “нацiоналiста” вiдразу
чiплявся кожному лише за те, що розмовляв рiдною мовою.
e%thВнаслiдок такої “iнтернацiоналiзацiї” наш народ вироджувався, був
позбавлений знань про власну iсторiю, культуру.
Максим Рильский у своїх вiршах та творах закликав нас любити рiдну мову
та зберегти її для своїх нащадкiв. Вiн у своїй поезiї надавав велике
значення порiвнянням та метафорам, пiдкреслюючи, що вони прикрашають
лiтературну українську мову.
Пiд час Великої Вiтчизняної вiйни, коли горiли жахливим полум’ям мiста
та села України, коли ненависний ворог хотiв задушити нашу нацiональну
свiдомiсть, український народ не зрiкся своєї мови. Жага любовi до
Вiтчизни i жага помсти вороговi були провiдними мотивами творчостi
Рильського пiд час вiйни. Одним з найкращих вiршiв Рильского є “Рiдна
мова”. Поет радить вчитись у народу, в якого “кожне слово – це перлина,
це праця, це натхнення, це людина”. Замислюючись над рядками цього
вiрша, я уявляю собi iсторичнi подiї того часу, коли рiдну мову “…в
ярмо хотiли запрягти, як дух степiв, гарячу, i ослiпити, й повести на
чорнi торжища, незрячу…”
Хай немеркнучим заповiтом усiм синам й донькам України стануть полум’янi
слова Максима Тадейовича:
Мужай, прекрасна наша мова,
Серед прекрасних братнiх мов,
Живи, народу вiльне слово,
Над прахом царських корогов,
Цвiти над нами веселково,
Як мир, як щастя, як любов!
Максим Рильський проголосив цi патрiотичнi слова багато рокiв тому, а
звучать вони свiжо, актуально, адже боротьба за волю i спiвуче слово
триває, бо вiчним є народ, його нацiональна свiдомiсть, його культура i
рiдна мова.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
