.

“Я блукаю i кличу душу свою…” (Волт Вiтмен)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 1284
Скачать документ

“Я блукаю i кличу душу свою…” (Волт Вiтмен)

Творчiсть великого американського поета-новатора Волта Вiтмена стала
своєрiдною поетичною Бiблiєю. Вiтмен вiрив у пророче покликання поета,
який приходить на землю оновити її, “коли втрачають змiст слова i
предмети”. Своє нове поетичне свiтобачення поет втiлив у збiрцi поезiй
“Листя трави”, над якою працював протягом усього життя. Цей твiр –
свiдчення космiчностi, епiчної всеосяжностi поетичного свiтобачення
Вiтмена. Водночас це виклад програми радикальної перебудови Всесвiту,
вiдкриття i обожнювання Людини i Природи. Все це вимагало якiсно нової
образностi та поетичної мови. Головним героєм є сам поет, який стає
втiленням нового, вiльного Людства.

   Осторонь метушнi стоїть моє Я,

   Стоїть раде, привiтне, спiвчутливе, єдине.

   Звiдки ж береться внутрiшня досконалiсть поета?

   Я блукаю i кличу душу свою,

   Нахиляюсь, блукаючи навмання,

    розглядаю лiтню травинку.

Образ “лiтньої травинки” символiзує новий Всесвiт, в основi якого не
далеке холодне небо, а теплий живий рiдний зелений свiт. “Брунатнi
мурахи”, “незлiченi стебла”, “чоловiки та жiнки” – все живе у ньому за
одним законом (“Я бачу в них i в собi один i той самий вiчний закон”).

Об’єднуючи численнi образи людей, тварин, комах, Вiтмен використовує
художнiй прийом “каталогу” i стверджує гармонiю всього живого.

   I всi вони вливаються в мене, i я вливаюсь в них,

   I сутнiсть моя десь така, як у всiх них.

   Iз них усiх та з кожного з них я тчу пiсню про себе.

?

edneIH

%thПоет веде дiалог зi своєю душею, i саме вона пiдказує йому, “що
основа творiння – це любов”. А джерелом любовi поета є Земля:

   Тiльки торкнуся землi ступнею.

   Звiдти так i зринуть сто любовей…

   Саме тому i спiває поет свiй гiмн Землi:

   Усмiхнися i ти, млосна iз диханням свiжим, о земле.

   …Усмiхнися, бо йде твiй коханець.

А “небеснi закони ще треба доробляти i виправляти” – вважає поет.

   Зухвале сонячне свiтло,

   Ти освiтлюєш тiльки поверхнi,

   а я виявляю i поверхнi, i глибини.

Поет пропонує вiдкинути старих богiв (“Стiльки ж божеського, а може й
бiльше, я вiдкриваю в теслi, що зводить будинок. Я вiддаю йому вищу, нiж
Боговi шану”) i робить висновок:

   Надприродне то все пусте,

   Я сам на свiй час чекаю, щоб стати одним з богiв.

Потому, найвища цiннiсть – це Людина. З чого ж складається її “Я”? З
дiйсностi й часу, якi приймає поет, iз землi й моря (“Я частинка твоя
невiддiльна, я одна твоя хвиля i всi твої хвилi одразу”), з усiх живих
iстот, з душ усiх людей (“Я всiх вас знаю, я знаю море мук, сумнiвiв,
розлуки, безвiр’я” ), з невiдомостi (“це не хаос, не смерть – це форма,
єднiсть, це план… це вiчне життя, це Щастя”). Поет вiрить у своє
безсмертя, бо вiн заповiдає себе землi, “щоб прорости травою, яку
люблю”.

Отже, тiльки досконале, духовно повне i гармонiйне Я – травинка -може
бути основою нового Всесвiту, а не далекi небеснi закони, – вважає
Вiтмен.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2019