.

Вiйна – найбiльше з лих

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 1113
Скачать документ

Вiйна – найбiльше з лих

   I виростають поколiння,

   Котрi не чули тишини.

   О, найстрашнiше з лiточислень

   Вiйна – вiйною – до вiйни!

   / Л. Костенко /

Iсторiя людства ряснiє вiйнами. Чи був хоч один день, коли нiде на
планетi не точилася вiйна?

Вiйни мiждержавнi i громадянськi, локальнi i свiтовi, справедливi i
загарбницькi. Ще за печерних часiв люди воювали за їжу, за зручнiшу
печеру, за жiнку. Пiзнiше – за iншу здобич, за дорогоцiнне камiння,
перли i золото, за невiльникiв. Потiм загарбували територiї заради
корисних копалин, свiтового панування…

Рiзнi часи, рiзнi масштаби, рiзна зброя (вiд кам’яної сокири до
мiжконтинентальної ракети) – та лишалася сутнiсть. Адже так чи iнакше,
вiйна – це лихо, незалежно вiд того, визвольна вона чи загарбницька, бо
страждають простi люди, плачуть матерi i вдови, зростають сиротами дiти.

Плаче Ярославна “в Путивлi на валу, на брамi”, бо її ладо, князь Iгор
повiв дружину “на землю половецьку за землю Руську”.

Залишається вдовою Горпина Чурай, напiвсиротою – її донька Маруся.

Багато горя несли вiйни. I хоч Україна загарбницьких воїн нiколи не
вела, її народ був змушений оборонятися, не легше було тим, хто втрачав
найближчих i найдорожчих. Згадайте роздiл поеми I. Драча “Нiж у сонцi”
про божевiльну матiр, вiд горя якої навiть Врубелiв “Демон” жахнувся. В
хатi у неї сидiли собака, кiт i пiвень, яким вона пiдносила чарки,
називаючи їх iменами синiв.

Найбiльшим лихом ХХ столiття була для України, як i для багатьох iнших
країн свiту Друга свiтова вiйна. Активну участь в нiй взяли й
письменники, воювали вони i словом, i зi зброєю в руках.

   Це знову напад? З ворогом двобiй?

   Ми чуєм, нене! Ми йдемо на бiй! –

   пише на початку вiйни П. Тичина (“Ми йдемо на бiй”).

   Нiколи, нiколи не буде Вкраїна

   Рабою нiмецьких катiв, –

присягає М. Бажан у вiршi “Клятва”, що став вiйськовим гiмном нарiвнi з
росiйською пiснею “Священная война”.

   Я вiддам свою кров, свою силу

   i нiжнiсть до краплi,

   Щоб з пожару ти встала,

   тополею в небо зросла, –

обiцяє А. Малишко, що називав себе сурмачем.

Але хiба вони виступали за вiйну? Християнська мораль закликає прощати,
але хiба можна забути трагiчнi днi i роки голоду i похоронок та страшнi
кривавi вбивства, жорстокiсть яких межувала з божевiллям?

   Будь проклят той, хто

   зважиться забути,

   Будь проклят той, хто

   скаже нам: “Прости!”

– вiд усього серця проголошує М. Бажан над Бабини Яром у Києвi (“Яр”).

Для нас це вже iсторiя. Але i сьогоднi ця вiйна вривається часом у наше
житя їржавими мiнами i снарядами, що досi не втратили своєї зловiсної
сили.

   Про це вiрш Лiни Костенко “Пастораль ХХ столiття”

   Їх рвонуло навiдлиг. I бризнуло

   кров’ю в багаття.

   I несли їх дiди, яким

   не хотiлося жить…

   Гарнi дiти були. Козацького

   доброго крою.

   Коли зносили їх, навiть

   сонце упало ниць.

Та не останньою була Велика Вiтчiзняна – i сьогоднi ще лунають вибухи i
пострiли. Скiльки життiв покладено в Афганiстанi, скiльки скалiчено душ!
Приднiстров’я, Абхазiя, Югославiя, Чечня… Найближче “вчора” i
сьогоднi.

I думаєш: “Господи, чого людям треба? Адже свiтить в небi сонце, росте в
полях хлiб. Люди кохаються, народжують дiтей, створюють симфонiї i
поеми, роблять науковi вiдкриття…” Тiльки б служили цi вiдкриття миру,
а не справi знищення!

Вiдкривши фантастичну силу атома, вiдомий вчений Ф. Жолiо-Кюрi
справедливо застерiгав: “Не можна припустити, щоб люди спрямували на
своє власне знищення i сили тi сили природи, якi вони зумiли вiдкрити i
пiдкорити” (Зб. “У свiтi мудрих думок”).

I хочеться звернутися до усiх землян словами вiдомої пiснi:

   Убийте вiйну,

   Проклянiте вiйну,

   люди Землi!

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2019