Т В І Р
на тему:
“Вірю в майбутнє твоє, Україно”
ПЛАН
Молодь вірить в Україну!
Батьківщину не обирають
Що можна зробити для майбутнього України?
Україно, ти для мене диво,
І нехай сплива за роком рік,
Буду, мамо горда і вродлива,
З тебе дивуватися повік.
В. Симоненко.
1. Молодь вірить в Україну!
Багато хто з дорослих не вірить у майбутнє нашої країни, вважають, що
Україні відстала від цивілізованих європейських країна на цілі
десятиліття, що нічого світлого попереду немає. Але молодь України так
не думає!
Україна!.. Це слово з глибокою шанобою і гордістю промовляють справжні
сини і дочки України. Україна! Це – київська Софія і Золоті ворота,
ласкаве Чорне море і бурхливі потоки, що із срібним передзвоном мчать з
гір на долини, пшеничні лани і блакитне небо, розкішні каштани і сумні
верби, це краса зелених Карпат. Україна!.. Хтось згадає безстрашного
Святослава, комусь хвилюватимуть душу неповторні українські пісні, хтось
побачить перед собою козацькі полки, що виступають у похід, перед кимсь
постане легендарна Маруся Чурай…
Я часто замислююсь над питанням: звідки ми пішли і чиї ми діти? Хто жив
на наших землях кілька тисячоліть тому, якою мовою спілкувалися наші
предки? Вивчаючи твою славну історію, можна побачити, як багато ти,
Україно, зазнала лиха, яке буває тільки в страшних казках. Твою історію
зіткано із світла і темряви, з радості і смутку.
Українцi мають усi пiдстави пишатися тим, що їхня Батькiвщина не раз
переживала днi могутностi й слави, мала справдi легендарних героїв,
мужньо долала найважчi випробування. I потiм вiдроджувалась, виростала з
руїн, виховувала новi поколiння, закоханих у рiдну землю лицарiв правди
i волi. Ми можемо пишатися тим, що Україна нiколи не поневолювала iншi
народи, а лише захищала себе вiд ласих на чуже добро близьких i далеких
сусiдiв.
На жаль, цiлими сторiччями ворогам за допомогою грубого i жорстокого, як
правило, кривавого насильства, облудної брехнi i пiдступу, розпалювання
ненавистi мiж етнiчними групами українцiв удавалось панувати над
Україною. Майже всi завойовники кричали нахабно, безсоромно i цинiчно,
що вони несуть українцям тiльки добро i щастя. Прикро, але дехто з наших
спiввiтчизникiв ставав на службу до чужинських можновладцiв i допомагав
їм гнобити свiй народ. Перевертнями i яничарами, а в наш час манкуртами
називають люди таких осiб, якi за грошi ладнi вiдректися навiть вiд
рiдної матерi. Але були й тi, якi, навiть настромленi на
польсько-шляхетськi палi та пiдвiшенi на турецьких залiзних гаках за
ребра, вмирали з iменем України на устах. Їй вони вiддавали усi свої
сили, здiбностi, працю i навiть життя. Кожна така людина розумiла, що
тiльки тодi її Батькiвщина, Україна, зможе стати господинею на власнiй
землi, коли всi її сини i дочки будуть щоденно працювати для досягнення
цiєї великої, святої справедливої мети. Якби нас змалечку навчили
вклоняти ся рiдному пороговi, рiдної мови, може, тодi не розгубили б ми
зiбраної попереднiми поколiннями духовної спадщини i були б добрiшими й
милосерднiшими. Але чужi школи i вчителi не тiльки не виховували у дiтей
почуття любовi до рiдного, а, навпаки, отруювали їх безсоромно брехнею
про тих, що поклав свою працю, а iнколи й життя на священний вiвтар
незалежностi. За цих умов кращi iсторики i письменники, незважаючи на
переслiдування, писали i видавали правдивi лiтературнi та науковi твори
не лише для дорослих, а й для шкiльної молодi. Хто з наших сучасникiв не
знає такi iмена, як Михайло Грушевський, Володимир Винниченко, Дмитро
Яворницький, Пантелеймон Кулiш та iншi.
Але, незважаючи на те, як важко живеться сьогоднi українському народовi,
хочеться сподiватись на те, що ми виживемо, вистоїмо. Над Днiпром не
вигасає дух народу, не пропаде i його сила. Свiдомiсть українцiв
постiй-но змiнюється i здобутки нашi ростуть. Народ не перестає боротися
за свої права. Українська нацiя росте i розвивається, хоч як їй важко
жити, i це додає всiм надiї й вiри, що доля народу змiниться на краще.
Україно!.. Тобі і сьогодні доводиться нелегко: чорнобильська катастрофа,
екологічна небезпека, економічна криза, безробіття. В суспільстві
процвітають злочинність, байдужість, підлість, рідкістю стає
великодушність, чесність, милосердя.
Однак, не все так погано в нашому домі. Сучасна молодь України охоче
вивчає історію України, знає свята, традиції, звичаї українського
народу, люблять слухати пісні – красиві, влучні, ніжні. Багато моїх
ровесників записані в громадські організації “Пласт”, відвідують заходи
присвячені культурі та історії України. Молодь цікавиться своїм минулим
і сьогоденням.
2. Батьківщину не обирають
Може, й не дуже весело зараз в Українi, але покинути її – те саме, що
покинути рiдну матiр через те що вона, мовляв, хвора. Не вибирають люди
матiр, не можна вибрати й Баькiвщину, як це прекрасно сказав у своєму
вiршi В. Симоненко.
Коли М. Рильський у справах був змушений деякий час жити в Парижi, серце
його линуло додому: “Тужу за вами, солов’ї Вкраїни!”. Часом тiльки на
чужинi людина починає розумiти, що для неї означає рiдний край.
Нi, не можна вiдмовлятись вiд рiдної землi, якщо ти – Людина. Тим бiльш,
що вона напрочуд красива, наша земля, i краси її та iсторiї не затулять
для справжнiх людей жоднi економiчнi негаразди. I сьогоднi, як за часiв
Тараса Шевченка
…Тихесенько вiтер вiє,
Степи, лани мрiють,
Мiж ярами, над ставами
Верби зеленiють.
I як за часiв Лесi Українки “коло сiл стоять тополi, розмовляють з
вiтром в полi”.
Такий само чесний, працьовитий, волелюбний народ живе на українськiй
землi, чиєї “правди сила нiким звойована ще не була” (П. Тичина).
Звучить вiльно наша солов’їна мова.
Ти сьогоднi зазвучало,
Як початок, як начало,
Як озброєння всiм видне,
Слово наше рiдне.
(П. Тичина).
Зазвучало слово безсмертної народної мови, якої можна навчатися
У трави – веснянки, у гори крутої,
В потiчка веселого, що постане рiчкою,
В пагiнця зеленого, що зросте смерiчкою.
(А. Малишко).
Iнакше кажучи, мови, якої можна вчитися у всього, що зветься рiдним
краєм – Україною.
Не завжди легко жилося українському народу, та завжди справжнi сини
свого народу любили неньку-Україну.
Кров’ю обкипiла вся наша давнина,
Кров’ю затопила долю Україна
(Леся Українка)
Багато скрутних часiв зазнала вона протягом своєї героїчної i трагiч-ної
iсторiї. Знала поневолення i вiйни, та знову i знову ставав на її захист
України народ, нищив ворогiв i вiдбудовував мiста i села, бо любили
справжнi українцi свою Батькiвщину попри все.
Для того, щоб бути патрiотом своєї держави, треба не спiвати п’яними
голосами “Ще не вмерла…”, а потiм тiкати за кордон, щоб “тинятись по
чужбинах, аж доки дiдько всiх не забере” (В. Симоненко). I не
обвинувачувати у своїх негараздах iншi народи – нiколи цього не робив
такий беззаперечний патрiот, як Тарас Шевченко, або О. Гончар, що казав:
“Ми поважаємо патрiотизм кожної нацiї, бо ми самi патрiоти”.
Треба бути вiдданим їй серцем i працювати, щоб розквiтла вона ще
пишнiше, нiж зараз. Кожен з нас може зробити у цю справу свiй внесок.
Головне, пам’ятати “яких батькiв ми дiти” i любити Батькiвщину бiльше,
нiж власний добробут. Тому я хочу повторити слова В. Сосюри:
Любiть Україну у снi й наяву,
Вишневу свою Україну,
Красу її, вiчно живу i нову
I мову її солов’їну.
Всiєю душею бажаю: живи, Україно, квiтни, мужня моя красуне,
Україна-пiсня, Україна-воїн, Україна-трудiвниця!
3. Що можна зробити для майбутнього України?
Матір’ю ласкавою, ніжною була Україна для свох синів і дочок. Ми, діти
твої, Україно, повинні любити і шанувати тебе, бути корисними своїй
Батьківщині. Чим же я можу бути корисним тобі, Україно?
В твоєму суспільному житті багато недоліків. На ці недоліки я не можу
дивитися як сторонній спостерігач. Я їх засуджую.
Я гадаю, що кожна людина повинна прожити своє життя з гідністю, щоб не
соромно було його згадати, повинна віддавати своє душевне тепло, полум’я
свого серця служінню людям. Я не розумію людей, які хочуть одного –
спокійного життя для себе.
Кожна людина повинна бути духовно сильною і морально чистою, творити
добро на землі, нехай хоч маленьке. Поступись місцем хворому та старому
в транспорті, припини підлість, допоможи в біді – такими вчинками ти вже
принесеш користь людям. Не будь байдужим до того, що відбувається
навколо.
Я роблю все, щоб бути чесною, гідною людиною, поважати батьків, шанувати
вчителів і людей похилого віку, допомагати друзям, добре ставитися до
народів, які живуть в Україні. Щоб Україна процвітала, треба дбати про
її зміцнення, любити і оберігати її природу. Я можу посадити дерева та
квіти, щоб природа мого краю була багатшою, можу очистити джерельце, щоб
було більше чистої води. Щоб бути корисним Україні, треба розвивати свої
здібності і таланти, добре вчитися, працювати так, аби віддавати частку
свого хисту улюбленій справі.
Рідна Україно! Ти дорога усім нам. Для кожного твого сина і дочки немає
землі милішої від тої, на якій він народився і живе.
Ніколи я не проміняю тебе на іншу, тому що знаю: минуть тяжкі часи, і
Україна відродиться для новітньої слави, для щастя. Ми, діти твої,
Україно, запевняємо, що віддамо тобі тепло своїх долонь і розум, і
серця.
Я вірю в твоє майбутнє, Україно. Адже я – частина твого майбутнього! Я
вірю в твої і в свої сили, я вірю в краще!
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
