“Вiн чесний, правдивий та демократ до кiнчикiв нiгтiв…”
“Любий друже, я вмираю,
Вiд того, що був я чесним,
Проте рiдному краю
Певно буду я вiдомим”.
/ Добролюбов /
Роман Тургенєва “Батьки та дiти” побачив свiт 1862 року. З того часу
продовжує захоплювати читачiв своїми художнiми якостями, а полiтичнi,
фiлософськi та естетичнi проблеми, якi зрушив письменник на його
сторiнках, продовжують викликати безсумнiвну зацiкавленiсть. Причиною
останнього є те, що Тургенєву як великому митцевi вдалося вiдбити у
романi кiлька яскравих епiзодiв iдейної боротьби мiж основними
суспiльними силами в Росiї кiнця 50-х рокiв ХIХ столiття.
Головним героєм роману є рiзночинець-демократ Базаров. Вiн – ворог
абстрактної науки, вiдiрваної вiд життя. Герой Тургенєва виступає за
науку прикладну, за конкретнi ремесла, якi могли бути засвоєнi народом.
Базаров – працiвник науки. Вiн невтомний у своїх експериментах, цiлком
закоханий в улюблену професiю.
Дивлячись на людей зверху вниз, вiн ховає навiть своє напiвпрезир ливе,
напiвпоблажливе ставлення до тих людей, якi його ненавидять, i до тих,
якi його слухаються. Базаров нiчого не любить; не розриваючи iснуючих
зв’язкiв i стосункiв, вiн в той же час не робить жодного кроку для того,
щоб знову зав’язати або пiдтримати цi стосунки.
Проте тургенєвський герой не залишається таким протягом усього роману.
Письменник у другiй половинi “Батькiв та дiтей” змiнює образ Базарова,
приводить героя до песимiзму, позбавляє його вiри в народ, у майбутнє
Росiї, тобто робить його не схожим на революцiйних демократiв, фiлософiя
яких мала високi iдеали. Як помiркований лiберал, прихильник поступового
реформiстського перетворення Росiї, Тургенєв не мiг покладати надiї на
революцiонерiв-демократiв. А якщо це так, то революцiонери-демократи
здавалися письменнику трагiчними одинаками. Ось чому i свого Базарова
вiн зробив трагiчним героєм, позбавив його вiри в яснi iдеали та змусив
загинути вiд випадкового порiзу пальця.
t
яка нещадно та з упевненiстю заперечує усе, що iншi визнають високим та
прекрасним; людина мiцнiє та полишає юнацьку мрiйливiсть, позбавляється
слiзної чуттєвостi; працюючи, мрiяти не можна тому, що увага зосереджена
на дiлi; а пiсля роботи потрiбен вiдпочинок, необхiдно дiйсне
задоволення фiзичних потреб, i мрiї не йдуть на розум. На мрiю людина
звикає дивитися як на щось подiбне до барського бездiлля та
розбещеностi; моральнi страждання вiн починає вважати мрiйливими;
моральнi прагнення та подвиги – вигадкою та безглуздям. Для нього,
людини працi, iснує тiльки одна турбота: сьогоднi треба думати про те,
щоб не бути голодним завтра. Ця проста, але суттєва турбота заступає усi
iншi турботи життя; у порiвняннi з нею, йому здаються дрiбними, штучно
створеними, рiзнi невирiшенi питання, нез’ясованi сумнiви, невизначенi
стосунки, якi отруюють життя людей забезпечених.
Плебей та демократ Базаров, незважаючи на його рiзкiсть та
нез-грабнiсть, притягував аристократа Тургенєва своїм просвiтництвом,
палким бажанням боротися проти неосвiченостi та забобонiв народних, за
справжню науку, збудовану на експериментах. Тому, створюючи образ
демократа-рiзночинця 60-х рокiв, Тургенєв звернув увагу на його реальнi
риси, такi як захоплення природничими науками та матерiалiзмом.
Наприкiнцi роману Тургенєв змушує неоптимiстично настроєного Базарова
сказати фразу: “Я потрiбен Росiї… Нi, певно, не потрiбен”. У фiналi
роману “грiховному, бунтарському серцю” Базарова Тургенєв протиставляє
“великий спокiй” природи, “вiчне примирення та життя нескiнченне”.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
