.

Вiд матерi – слава, i пiсня, i хлiб

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 1289
Скачать документ

Вiд матерi – слава, i пiсня, i хлiб

   Нiчого кращого не знаю,

   Як тая мати молодая…

   / Т. Шевченко /

Усе в життi людини починається з молока матерi. Це вона, “святая сила
всiх святих, пренепорочная, благая” народила Спасителя. Це вона, ненька,
Мадонна, Берегиня, зiгрiває наше життя, захищає наше щастя.

Народжується дитина – мати схиляється над колискою i спiває. Про що? Як
не дивно, вiд цього теж багато залежить. Першi уроки дитина бере не в
школi – мати допомагає зробити їй першi кроки й по пiдлозi, й взагалi в
життi. Вiд неї малятко дiзнається, що добре, що погано. Кажуть, що
характер людини формується до п’яти рокiв, а потiм, протягом життя, лише
трохи коригується. Тож чи не з материної пiснi починається особистiсь
людини?

Матерi народжують i виховують героїв i генiїв, воїнiв i поетiв. I в
дорослих дiтях оживає душа матерi, материна колискова, вдячнiсть за її
безсоннi ночi i самозреченiсть.

   Мамо, голубко, заранi в могилi

   Праця й недуга зложили тебе.

   Пiсня ж твоя в невмираючiй силi

   В мойому серцi яснiє, живе, –

пише I. Франко у вiршi “Пiсня i праця”, а далi робить висновок:

   Пiсня i праця – великi двi сили,

   Їм я до скону бажаю служить.

Вiдома трагiчна легенда про сина, що на вимогу коханки вбив власну
матiр, а її серце понiс дiвчинi. та коли вiн спiткнувся й упав, материне
серце, стiкаючи останнiми краплинками кровi, спитало: “Ти не забився,
синку?” Тiльки мати здатна на таке.

Нiжною любов’ю до неньки, що “ночей не доспала”, сповненi вiршi А.
Малишка – всi, мабуть, чули й знають його “Пiсню про рушник”.

Прекрасний образ матерi-трудiвницi створює Б. Олiйник:

   Мати сiяла сон

   Пiд моїм пiд вiкном,

   А вродив соняшник.

   I тепер: хоч буран, хоч бур’ян чи туман

   А менi сонячно…

    (“Мати сiяла сон”)

hTH

hTH

O

:&thЖоднi дорогi наїдки i напої не зрiвняються зi шматком хоч би
черствого хлiба з материних рук. I хлiб для душi – велику любов – дарує
нам з дитинства мати.

   Мати наша – сива горлиця,

   Все до її серденька горнеться:

   Золота бджола – намистиною,

   Небо – празниковою хустиною…

   А земля – пшеницею ярою,

   А лiта – замисленим явором…

   Крашанкою – сонце в миснику,

   А вона – до них всiх – пiснею.

    (Б. Олiйник, “Мати наша – сива горлиця”)

У горi та в радостi ми подумки звертаємося до неї. Перше слово дитини –
“мамо”. Наша слава – це її слава. Продовженням роду, теплом домашнього
вогнища – усiм завдячуємо ми їй. Не можна про це забувати:

   Бо, хто матiр забуває,

   Того Бог карає,

   Того дiти цураються,

   В хату не пускають.

    (Т. Г. Шевченко, “I мертвим, i живим…”)

I перед нами, юними, сьогоднi постає дуже важливе питання – як треба
прожити життя, щоб нами могли пишатися нашi матерi. Чим вiддячимо їм за
пiсню й працю, за хлiб, за безсоннi ночi i нашу долю, вишиту “червоними
i чорними нитками” на рушнику чи то на сорочцi?

   Можна вибрать друга

   i по духу брата,

   Та не можна рiдну

   матiр вибирати.

    (В. Симоненко, “Лебедi материнства”)

Недаремно ми найдорожче – Батькiвщину – називаємо матiр’ю. Вона в нас
одна, як одна мати в кожної людини.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020