.

Український князь б

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 727
Скачать документ

Український князь б’є чолом рiднiй Українi (Євген Маланюк)

Євген Маланюк (1897-1968) – один iз найобдарованiших i
найiнтелектуальнiших митцiв української емiграцiї та новiтньої
вiтчизняної лiтератури в цiлому. Походив iз старого козацького роду,
здобув непогану рiзнобiчну освiту. В буремнi 10-тi був спочатку
поручиком царської армiї, потiм – старшиною армiї Української
нацiональної Ради (УНР).

Пiсля упадку УНР 1920 з тисячами таких, як сам, подався на емiграцiю. У
таборi для iнтернованих заснував лiтературний журнал “Веселка”. В
Чехословаччинi закiнчив гiдротехнiчний вiддiл Української господарської
академiї. Хвилi другої свiтової вiйни занесли його аж до Америки. До
самої смертi вiн прожив у Нью-Йорку, працюючи в iнженерному бюро.

Ставлення поета до України було дуже складним i неоднозначним. Воно
просякло як художню, так i публiцистичну спадщину поета. Найглибшою
теоретичною працею є стаття “Малоросiйство”, опублiкована 1959 року у
Нью-Йорку. Маланюк розглядає “малоросiйство” як типове поняття,
вiдносячи його не тiльки до українцiв: “Згадаймо ще донедавна пам’ятний
нам тип, наприклад, австрiйця, який, без особливих перешкод, мiг бути
одночасно чехом чи хорватом, поляком чи русином-українцем”. З його точки
зору “малоросiянин” – пересiчний тип iмперської людини, позбавленої
своєї нацiональностi. Причому проблема полягає не в систематичному
знищеннi української культури Росiєю, а в “нацiональнiй капiтуляцiї”,
визнаннi своєї вторинностi й “неповноти” свого народу i культури.

В українськiй iсторiї “малоросiйство” проявляється у безвiллi,
хитливостi, нерiшучостi, небажаннi творити власну iсторiю. Саме в цьому
Маланюк бачить причину поразки Центральної Ради в 1918 роцi.

У “малоросiян” вiдсутня iсторична пам’ять. Вони не хочуть
прислуховуватися до урокiв минулого. Та саме в нашiй iсторiї Маланюк
знаходить луки цiєї хвороби. “Малоросiйству” вiн протиставляє
“мазепинство”: опертя, на прикладi гетьмана Iвана Мазепи, на власнi
сили, церкву, культуру. Найважливiшим етапом подолання цiєї хвороби
Україною вiн вважає набуття державностi, незалежностi нашого краю.

В Маланюковiй поезiї у ставленнi до України тiсно переплелися любов i
ненависть. Ця тема розвивалася протягом трьох перiодiв. 1923 року вiн ще
повен надiй на революцiйне звiльнення своєї батькiвщини:

?

ae1th   Несамовитим криком крови

   Роздерлися твої уста:

   сурмиш у рупор пурпуровий,

   Вагiтна бурями повстань!

   /…/

   З несамовитого Синаю

   Ти – ураганом голосiв –

   Гукаєш, кличеш, проклинаєш

   В своїй розiп’ятiй красi.

   (“Несамовитим криком крови”).

Проте укрiплення в Українi бiльшовицької влади викликає несподi-вану
реакцiю поета:

   Лежиш, скривавлена i скута,

   Мов лебiдь в лютiм полонi.

   Яка ж страшна твоя покута!

   Якi глухi, жорстокi днi!

Але вiд спiвчуття вiн переходить до гнiвних обвинувачень:

   Нi, Ти не мати! Шал коханки

   У чорнiм полум’ї коси,

   В обличчi степової бранки

   хмiль половецької краси.

Та Маланюк нарештi оговтується:

   Прости, що я не син, не син Тобi ще,

   Бо й Ти – не мати, бранка степова!

   З твоїх степiв летять птахи зловiщi

   А я творю зневажливi слова.

   /”Псалми степу”/.

Так вiн, зазначаючи небажання українцiв боронити рiдну землю до
останнього подиху, визнає й свою вину, що й вiн не зробив всього, що
залежало вiд нього, для цiєї справи.

Така суперечливiсть гнiву i пристрасної любовi проходить через всю
поетову творчiсть. Тiльки 1941 року вiн висловлює надiю на падiння
бiльшовицької державної машини i звiльнення вiтчизни (“Ми повертаємося
всп’ять” (1941)). У повоєнний час тема України перестає бути головною у
його творах.

Привертає увагу те, що Маланюк, нестримний у своїй любовi й ненавистi, в
той же час пiддає глибокому аналiзовi стан української державностi та
нацiональної свiдомостi. Вiн постiйно звертався до iсторiї України в
пошуках хибного повороту, який призвiв до наявного стану справ. Визнаючи
невичерпнiсть нашого духу (“Невичерпальнiсть”), вiн шукає помилки то в
поразцi Карла I у Полтавськiй битвi (“Полтава”), то в згасаннi впливу на
слов’ян бiльш цивiлiзованих i енергiйних варязьких племен (“Варязька
весна”). Головний висновок його екскурсiв у минуле в тому, що любов до
вiтчизни проявляється не в солодких пiснях пiд кобзу у вишневому садку,
а в осмислених, конкретних дiях у вирi сучасного життя.

Таким чином, Маланюк – поет глибокої думки i вольової напруги. Вiн ворог
лiричної розслабленостi. Поезiя, на його думку, повинна бути наповнена
волею до перемоги. Лиш така поезiя може формувати активну, дiлову
людину. А нинiшня Україна саме таку людину i потребує.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2019