Твiй родовiд
Родовiдна пам’ять – явище в українському побутi унiкальне. Очевидно,
мало хто знає, що у давнину було за обов’язок знати поiменно свiй
родовiд вiд п’ятого чи навiть сьомого колiна.
Пам’ять про своїх предкiв була природною потребою. Триматися свого
родоводу, оберiгаючи в такий спосiб сiмейнi релiквiї i традицiї та
передаючи їх у спадок наступним поколiнням, було обов’язком.
Тих, хто цурався чи нехтував iсторичною пам’яттю, зневажливо називали
людьми без роду-племенi.
“Якщо позабудеш стежину до хати,
Яку дитинчам навпростець протоптав,
I матiр, i рiд свiй, i слово крилате,
То значить, чужинцем бездушним ти став.”
(Р. Братунь)
Кожна людина, i кожний народ мають свої святинi. Вивiшений на стiнi
портрет дiдуся чи бабусi – це не просто данина традицiї. Це па-м’ять про
тих, хто творив iсторiю, з кого треба брати приклад.
Дiд – це жива мудрiсть, неписана iсторiя нашого народу. А досвiд,
отриманий у спадок вiд своїх бабусь, залишається золотим набутком на все
життя. Ще змалечку цi мудрi вчителi виховували у дiтей любов до
рукодiлля, господарських навичок. Споконвiкiв у нашого народу це було
традицiєю, сталим неписаним законом.
Нерiдко бабусi є творцями легенд, казок, прислiв’їв та приповiдок.
“Тисячi речей,- писав Iван Франко,- у життi забудете, а тих хвилин, коли
вам люба мама чи бабуся оповiдала байки, не забудете до смертi.”
Вiд бабцi навчалася онука прясти й ткати, плести, шити i вишивати,
садити й вирощувати квiти, бiлити хату, працювати в городi.
У особi ж батька народ оспiвав вiрного захисника. Довгi й виснажливi
вiйни за свободу й незалежнiсть рiдної землi вимагали постiйної
вiдсутностi. А, повернувшись, чоловiки вимушенi були обробляти ниви,
чумакувати, ходити в найми.
Одначе батькiв приклад, батькове слово, наказ були законом, нормою
виховання. Адже дiти, особливо хлопцi, намагаються “робити з нього
життя”. Особливо це стосується навичок працелюбностi. Поняття про щастя,
добро i ласку нерозривно пов’язано у нас iз образом найдорожчої людини –
матерi.
Коротке це слово – мама, але якi надлюдськi глибини скарбiв мiстить воно
в собi! Цiле життя з її серця б’є великим невичерпним джерелом
безкорислива любов до своїх дiтей. Цiле життя – приклад це терпiння,
безмежної самопожертви, пробачення провини.
Батько й мати подарували тобi життя i живуть для твого щастя.
Бережи їх здоров’я i спокiй. Не завдавай їм болю, прикрощiв, страждань.
Усе, що дають тобi батько й мати, – їх праця, пiт, втома. Умiй поважати
працю батькiв.
Найбiльше щастя для батька й матерi – твоє чесне життя, працьовитiсть, а
в шкiльнi роки – старанне навчання.
Принось у дiм радiсть, оберiгай щастя своєї сiм’ї.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter