.

Твiр-розповiдь. Вечiрня зiрка

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 2511
Скачать документ

Твiр-розповiдь. Вечiрня зiрка

Ще одна зiрка зiрвалася, прокотилася над обрiєм, зачепивши своїм довгим
хвостом верхiвки дерев i упала в безвiсть. А скiльки їх на небi,
маленьких i великих. Спробуй-но, порахуй… Небо стоїть над землею
бездонне i чисте, всiяне яскравими дiамантовими зорями. Вони
розлiтаються яскравими бризками, спалахують, наче вогники, приваблюють
до себе. Чорноока красуня-нiч гасить у вiкнах вогнi, заглядає у темнi
шибки, чи всi сплять…

Маленькiй Наталочцi аж нiяк не спиться. Бабуся нiяк не може її приспати:

– Бабусю, розкажiть менi казочку про зiрочку. Ось про ту, найбiльшу i
найкрасивiшу, – благає онука.

Наталочка зручнiше вмощується на лiжку i довго дивиться на бабусю, i
старенька вiдразу перестає сердиться, що дитя так довго не спить.
Погладила онуку по голiвцi та почала тиху оповiдь:

“Називають її люди вечiрньою. Було це дуже давно. Жила в одному селi
дiвчина. З личка дуже красива, а жилось їй бiдно. Багато хлопцiв на неї
задивлялись, а вона любила тiльки одного. Та бiдний був хлопець. Пiшов
вiн на заробiтки i довго не повертався. Зажурилася дiвчина. Вийде
ввечерi, коли зiйде мiсяць, заквiтчається червоною калиною, як при
милому, i йде на берег рiчки. Сяде на каменi при мiсячному сяйвi i
дивиться на свою вроду, розганяє настирливi зiрочки, що припливли
подивиться на її красу. Терпкi сльози котяться i падають на гладеньке
дзеркало води. Немає милого… Прохала ясного мiсяця, щоб освiтив милому
ту стежечку, яка приведе його до неї. Та вiн все не йшов. А одного разу
їй здалося, що кличе її до себе. Зрадiла дiвчина, розпростерла руки,
наче крила, i ступила назустрiч йому з кручi. Мiцний, буйний вiтер
пiдхопив її i понiс далеко в небо, аж до мiсяця. Та не знайшла й там
вона свого милого. Так вона i стала зiркою.

Велике кохання зробило її найкращою, найяскравiшою серед усiх зiрок.
Сходить вона найпершою, разом з мiсяцем, i завжди, кожної пори року,
бiля нього. Назвали її люди вечiрньою, або дiвич-зорею. Сходить вона
ранесенько, вмиється росою-сльозою та й задивиться на якусь дiвчину, що
чекає милого…”

А Наталочка давно вже спить, заколисана бабусиною казкою. I сниться їй,
що та найкраща зiрка кличе її до себе, усмiхається їй, простягає до неї
свої прозорi руки.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020