.

Твiр на лiнгвiстичну тему. З iсторiї розвитку української мови

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 2508
Скачать документ

Твiр на лiнгвiстичну тему. З iсторiї розвитку української мови

Становлення i розвиток української мови – це вiдображення iсторичного
буття українського народу, органiчна, найсуттєвiша частка цього буття.

Українська мова з часiв її зародження в лонi спiльносхiдносло-в’янсь ких
мов, з часiв її унормування як загальнонародної в XIV ст., з чарiвного
перiоду українського вiдродження, з класичної доби лiтературної iсторiї
ХIХ ст., з часiв революцiї й сьогодення постала у кращих зразках творiв
великих майстрiв слова, якi плекали мову, насичувалися нею i повертали
народовi витонченi в словесних гранях мовнi образи. Звiдси постає велика
сила мовотворчостi письменникiв, якi завжди наголошували на тому, що
пiзнання свiту – це вивчення рiдної мови й iнших мов у взаємозбагаченнi
людського досвiду.

Не можна не захоплюватися тим, що це розумiли ще нашi предки. Так,
Володимир Мономах у своєму “Поученiї” зазначав: коли щось умiєте робити
добре – не забувайте того, а коли не вмiєте, “тому ся учите, яко же бо
отец мой, дола сiдя, изумьете язык, в том бо честь єсть от иных земель”.
Причину необхiдностi вивчення рiдної та iнших мов славетний князь
пояснював так: людина народжена для добра, але щоб дiяти добре – вона
повинна знати свiт, розрiзняти, що є добро, а що зло. У зв’язку з цим
насамперед треба знати, вважав Володимир Мономах, свiй рiд i родовiд та
своє призначення в ньому.

Цiлком логiчно, що не лише Володимир Мономах, а й Iлларiон Туровський та
iншi славнi мужi Київської Русi знання мови пов’язували з культурою й
освiтою, прогресом Руської землi. Ярослав Мудрий уславився на весь свiт
тим, що заснував при славетнiй Київськiй Софiї бiблiотеку, де зiбрав
численний загiн книжникiв – мудрецiв, лiтописцiв.

Прозвiсником мудрої сили, золотого слова – сили, яка здатна об’єднати
людей, їх дiло, емоцiї й розум, поєднати людину з природою, став автор
“Слова о полку Iгоревiм”. Тут уже зароджуються прекраснi словеснi
символи добра i зла, життя i смертi, символи обов’язку, честi, вiрностi.

Мовна символiка, синонiмiчнi ряди, що складалися на грунтi чудових
образiв природи, обрядiв, вiрувань, ставали складовими загальнона родної
мови, узвичаювалися в нiй, але об’єднувалися в комплекс реалiй, якi
висвiчували етнiчнiсть народу, його свiтосприйняття. Слово постава ло
вiдбиттям iсторiї, характеру й долi народу, об’єднувало людей, роди й
племена в соцiальну, полiтичну, моральну й духовну цiлiснiсть, пiднiмало
до iсторичної життєдiяльностi. Саме тому iноземнi завойовники протягом
усiєї давньої iсторiї України прагнули потурчити, полонiзувати,
онiмечити український народ. Бо доки живуть мова й культура – живе
народ, його свiдомiсть, отже панування над ним не є гарантованим.

Стародавнi українськi лiтописи, численнi iсторичнi джерела, давня
українська лiтература донесли до нас слова-символи: звитяга, подвиг,
передвижництво, героїзм; мати-Вiтчизна, сповiдь, грiх, добро,
доброчиннiсть i багато iнших. Вони вбирають ставлення українцiв до тих
явищ, якi закрiпилися в народнiй уявi як символи патрiотизму й моралi,
добра i зла. Так постає мовна особистiсть, вихована словами-сим волами,
кристалiзаторами життєвого досвiду народу.

Є й багато iнших видiв закрiплення трудових, емоцiйних, iнтелектуальних
звершень людей (архiтектура, музика, живопис). Але можуть гинути села й
мiста, палаци й собори, буває навiть гинуть могутнi держави (як
Вавилонська, Римська) – однак тi втрати не завжди обривають саморозвиток
народiв. Бо вони лише окремi гранi його життя. Iнакше з мовою, що є
синтезом почуттiв i роздумiв, моралi й етики, мрiй i дiяльностi людей в
усiх сферах їхньої життєдiяльностi. Тому мова – витвiр i одиниць, i
багатьох, не має нi початку, нi кiнця, вона невiддiльна вiд народу –
носiя мови. Гине народ – гине й мова – зникає народ, як суверенний
феномен вселюдської цiлiсностi.

Похожие документы
Обсуждение
    Заказать реферат
    UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2019