Тема народу в творчостi Миколи Некрасова
Вiдомий росiйськiй поет М. Некрасов лише зараз набув великої
популярностi, якої ранiше не мав. Поезiя Некрасова, просякнута любов’ю
до батькiвщини i народу, вiрою у святiсть i благородство революцiйного
подвигу, ненавистю до експлуататорiв та гнобителiв, повнiстю зберегла i
до сьогоднi свою виняткову силу та художню виразнiсть.
Життя давало йому багатi спостереження за свiтом “униженных и
оскорбленных”, життям вогких напiвтемних пiдвалiв, заселених мiською
бiднотою. Майже двадцять рокiв Некрасов був редактором журналу
“Современник” i став видатним дiячем лiтературної громадськостi свого
часу.
Збiрка вiршiв 1856 року, присвячена служiнню справi революцiй ної
демократiї, принесла великий успiх Некрасову. Вiршi iз цiєї збiрки
(“Поет и гражданин”, “Забытая деревня”, “Отрывки из записок графа
Гаранского”) викликали обурення вищих кiл, i пiд їх тиском “Современник”
ледве не було закрито.
У наступнi роки Некрасов напише: “Несчастные” (1856), “Тишина” (1857),
“Убогая и нарядная” в тому ж роцi, “Размышления у парадного подъезда”
(1858) i “Песня Еремушке”, “О погоде” (1859), в 1860 – “На Волге”,
“Рыцарь на час”, “Плач детей”, в 1862 – “Крестьянские дети”,
“Корабейники”.
У вiршi “Поэт и гражданин” вiдкрита, чесна ненависть до одних, у
поєднаннi зi щирою любов’ю до iнших, веде до розриву з теорiєю “чистого
мистецтва”. Вона вимагає активного втручання в життя, в соцiальну
боротьбу:
Иди в огонь за честь отчизны,
За убежденья, за любовь…
Иди и гибни безупречно,
Умрет недаром… Дело прочно,
Когда под ним струиться кровь.
у широкi маси читачiв думку, що поезiя – важлива суспiльна справа, що
поет, який стоїть на рiвнi передових iдей сучасностi, не може не бути
громадянином, не може не бути борцем.
Народ – основна тема творiв Некрасова. Але щоб бути спiвцем народу,
треба було його знати i любити, вiрити в народ, вмiти правдиво його
зображувати.
Ще з дитинства Некрасов спiлкувався з народом i коли став дорослим
(часто їздив на полювання) теж. Тiльки на лонi рiдної природи, тiльки у
спiлкуваннi з народом, Некрасов почував себе гарно. У поемi “Тишина” вiн
звертається до “рiдної сторони”:
…Спасибо сторона родная,
За твой врачующий простор!
Как ни тепло чужое море,
Как ни красна чужая даль,
Не ей поправить наше горя,
Размыкать русскую печаль!
А далi поет говорить про народ, з захватом i схилянням згадуючи його
подвиги в тiльки що минулому, криваву вiйну:
Народ – герой! В борьбе суровой
Ты не шатнулся до конца…
Не кожний великий поет мiг би сказати про себе:
Верь, что во мне необъятно безмерная
Крылась к народу любовь…
Те гаряче почуття патрiотизму, яке нiколи не полишало Некрасова,
допомагало йому повiрити у велике призначення рiдного народу. Та похмурi
й безрадiснi картини експлуатацiї працi капiталом iз зворушливою силою
намальованi у вiршi “Железная дорога”. Однак великий оптимiзм криється у
рядках про росiйський народ, який
Вынесет все – и широкую, ясную
Грудью дорогу проложит себе…
А в “Горе старого Наума” поет пророчо передбачає початок “Иных времен,
иных картин”, коли “Освобожденный от оков Народ неутомимый” буде щасливо
жити й працювати на берегах рiдної поетовi Волги.
Микола Некрасов був справжнiм спiвцем народу, бо знав, любив його, вiрив
у народ, умiв правдиво, i разом з тим художньо його зображувати.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
