Символiзм назви п’єси Генрiха Iбсена “Ляльковий дiм”
Генрiх Iбсен, вiдомий норвезький драматург, створив “нову драму”. У
своїх п’єсах вiн прискiпливо аналiзує сучасне йому суспiльство,
доводячи, що воно пiд iлюзiєю прогресу i цивiлiзацiї приховує моральнi
вади. Iбсен ввiв новий жанр синтетичної п’єси. Її особливiсть полягає в
тому, що в нiй поєднується трагедiя i комедiя. Це поєднання у п’єсi
“Ляльковий дiм” має дивний вiдтiнок, i тому п’єса вражає її читача i
глядача. Автор зумiв зобразити й подати нам у невимушенiй, майже
комедiйнiй формi надзвичайно гостру проблему, через невирiшення якої
зруйнувалось не одне життя. У центрi п’єcи – трагедiя сiм’ї Хельмерiв:
Нори i Торвальда. Вони прожили разом вiсiм рокiв, у них троє дiтей,
затишний дiм, добробут. Нора гаряче вiддана своєму чоловiку i дiтям.
Чого здавалося б, ще треба для щастя цiєї сiм’ї?
Та це лише на перший погляд. Якщо ми прислухаємося до п’єси серцем, то
почуємо з самого початку твору пiдкреслену автором якусь штучнiсть у
цьому будинку: “Мiж грубкою i дверима столик. Скатерка з фарфоровими та
iншим дрiбничками, книжкова шафа з книгами в розкiшних обкладинках”.
Часте використання пестливої форми змушує замислитись: не добре життя
цiєї родини, а щось iнше хоче пiдкреслити автор. Нора з дитинства мрiяла
про iдеальну сiм’ю, для якої вона могла б створювати затишок. Цi мрiї
нагадують дитячi iгри з ляльками – там все таке ж охайне i затишне.
Такою лялькою була сама Нора, спочатку для свого батька, а потiм для
чоловiка. Такими ляльками стали її дiти, з якими тепер грається сама
Нора.
иву сiм’ю, але бачив її трохи пiд iншим кутом. Вiн зважав на Нору не як
на окрему людину, а як невiд’ємну складову його спокiйного сiмейного
життя. Для нього вона була його “лялечкою”, “бiлочкою”, “пташечкою”, але
нiчим iншим, нiчим бiльшим. Отже, у цьому домi не живуть, а лише
граються в шлюб, у добробут, у кохання, i навiть у людську гiднiсть i
честь. Тут нiчого немає справжнього. Це дiм ляльок.
Головна героїня Нора, позичивши грошi й приховавши це вiд усiх,
опиняється у безоднi самотньої боротьби iз жахом та сумлiнням. Але все
це заради кохання. Вона хотiла врятувати вiд тяжкої хвороби свого
коханого чоловiка й нiкого не травмувати. Але Торвальд отримує листа вiд
Крогстада й виголошує “найсправедливiшу” промову, в якiй чомусь
переважає займенник “моє”: “Ти зруйнувала все моє щастя, занапастила все
моє майбутнє”, а коли боргове зобов’язання повертається, ми знову чуємо
його солоденькi слова: “…тут я буду голубити тебе, як загнану
горличку, яку врятував неушкодженою з пазурiв яструба”. Але настає
прозрiння. I Нора хоче скинути маскарадний костюм. Вона не може бiльше
жити в цьому духовно порожньому домi, тож iде, щоб вiдшукати себе як
людину: “Я гадаю, що передусiм я людина, так само як i ти, або принаймнi
повинна стати людиною”. Бо тiльки людина, а не iграшка має право на
шлюб, виховання дiтей.
Отже, у творi “Ляльковий дiм” зображений весь наш людський дiм фальшивих
цiнностей, за якими криються егоїзм, духовна порожнеча. Ось чому п’єса
називається “Ляльковий дiм”.
Я вважаю, що в нашiй сучаснiй дiйсностi, сучасних сiм’ях теж є штучнi
речi, якi знаходяться довкола нас, i штучнi почуття, i штучнi
люди-ляльки “живуть” поблизу. Вiд цiєї думки стає моторошно. I тому,
мабуть, треба щось порушувати, збуджувати, змiнювати i у мiкроклiматi
наших сiмей, i в мiкроклiматi суспiльства.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
