Символiчний змiст назви новели Василя Стефаника “Камiнний хрест”
Прочитавши новелу Василя Стефаника “Камiнний хрест”, О. Кобилянська
писала йому: “Страшно сильно пишете Ви. Так, якби-сьти витесували
потужною рукою пам’ятник свого народу… Гiрка, пориваюча, закровавлена
поезiя Ваша, котру не можна забути…”
I справдi, ця новела заворожує правдивим зображенням людської злиденної
долi. Таке вiдчуття, що ти знаходишся поруч з обездоленими героями
твору, переймаєшся їхнiми стражданнями i болем. Менi здається, це
вiдчувається невипадково, бо цiєю новелою Стефаник передав свої власнi
страждання вiд картин страшної правди. Письменник, проводжаючи на
Кракiвському вокзалi землякiв у далеку Америку, бачив опухлi од плачу
очi, спеченi губи, чув захриплi вiд стогону голоси.
Виїжджали десятками тисяч українцi, гнанi нестатками i голодом, зi
страхом у душi i вiдчували, що вже назавжди прощаються з рiдною землею.
Новела “Камiнний хрест” i стала тими “сльозами та кривавим криком”
народу, якi Стефаник передав через монолiтний образ Iвана Дiдуха. У
лiтературу ж вона увiйшла вражаючим документом трагiчної для
українського народу дiйсностi кiнця ХIХ – початку ХХ столiття. Менi
здається, що в образ Дiдуха Стефаник саме i вклав усi тi почуття, що не
давали новелiсту жити, гнiтили його вразливе серце i примушували братись
за перо. В образi Iвана розкривається письменницький задум-показ
трагедiї селян-емiгрантiв у пошуках кращої долi за океаном.
ed W‚
ed W‚
’’thв образ-символ, що уособлює важку долю народу-трудiвника. Вiн з
вражаючою силою символiзує пам’ятник тисячам українських селян, якi так
i не повернулись додому, засiваючи чужi землi своїми кiстьми.
Стефаник надзвичайно переконливо переплiтає трагедiю Iвана Дiдуха з
трагедiєю всього краю, який несе камiнний хрест нестаткiв i вiдчаю.
Поступово я зрозумiв, у чому найголовнiша сила образу Iвана: в ньому
втiлений образ цiлого народу, який прагне власним трудом заробити собi i
своїй родинi добробут.
Коли я читав новелу, то розумiв, що селяни з вiдчаю шукали порятунку в
емiграцiї. Чому ж тодi так багато болю i трагедiї в рядках новели
“Камiнний хрест”? Тому, що це був тiльки пошук порятунку, пiдсвiдомi
сподiвання на краще життя. Знедоленi емiгранти знали, що вороття до
минулого вже не буде, i з цiєї хвилини рiдна земля перетворилася на
мачуху, бо не були її працьовитi сини господарями на нiй. I тут мене
вражає ще одна особливiсть задуму автора – показ взаємозречення. За
соцiальних обставин рiдна земля не була годувальницею своїм дiтям, i
вони покидають її…
Новела звинувачує i кличе до роздумiв. Знову емiгранти сьогоднi
покидають Україну, тiкаючи вiд безробiття, безглуздя, якого, на жаль, ще
й досi досхочу в новiй державi, хоч i стала вона на шлях незалежностi.
Знову – людськi трагедiї, розлуки, зневiра. Але разом з головним
персонажем новели ми усвiдомлюємо: чужа земля – “далека могила”. Треба,
долаючи труднощi, творити щастя на своїй прабатькiвський землi.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
