Шматок хлiба
Найбiльший прояв генiальностi
– в засiянiй нивi.
/ О. Довженко /
Я дуже люблю поезiю. Одного разу, гортаючи збiрку Ольги Бергольц, я
прочитала вражаючу розповiдь, пiсля якої я вже не можу байдуже ставитися
до хлiба. Пiд час Великої Вiтчизняної вiйни шофер вiз хлiб до блокадного
Ленiнграда. Раптом машина зламалася, а шофер не мiг її вiдремонтувати,
бо його руки задубiли вiд сильного морозу. Тодi вiн вмочив їх у бензин i
пiдпалив од мотора. Палаючими руками вiдремонтував машину i вчасно
привiз хлiб людям.
У моїй уявi ще довго стояла ця картина, i тодi я зрозумiла, чому слова
“жито” i “життя” зi спiльним коренем… Я дивлюсь на шматок хлiба на
столi – i бачу маленьке зернятко в колосi, сповите, мов дитинка, пiсля
народження. Я бачу золотi хвилi на ланах моєї України, якi вiдбилися на
її державному прапорi. Я бачу, як палаючим золотим водоспадом урочисто
переливається стигле зерно з комбайна у вантажну машину. Я бачу, як
матуся приносить додому у руках круглу хлiбину i, загортаючи у рушник,
кладе її на стiл. Тепер врештi я її зрозумiла: чому саме – в руках i
чому – нiкуди, крiм на стiл… Споконвiчна народна мудрiсть: хлiб –
усьому голова!
ла на навчання – батько нiс горщик кашi i хлiбину: на розум, силу i
здоров’я. Хлiбом-сiллю зустрiчають на весiллi молодих. А скiльки
“хлiбних” правил зберегла народна пам’ять, успадкувавши їх вiд наших
прадiдiв! Коли заходить сонце, бажано не починати нової хлiбини. Через
кусень, який лежить на дорозi, нiколи не переступають – його пiднiмають
i кладуть на виднотi. Крихти зi столу нiколи не змахують на смiття, а
несуть птахам. Хлiбом клялись у найважливiших i найвiдповiдальнiших
випадках, бо зрадити його – неможливо: iнакше заподiєш собi велике лихо.
А скiльки прекрасних рядкiв склав наш народ про хлiб! Починаючи вiд
перлин усної народної творчостi й закiнчуючи неперевершеними творами
класикiв сучасностi, – скрiзь хлiбовi з великою повагою було вiдведено
найпочеснiше мiсце. Тому що хлiб завжди символiзував мiцну родину,
добробут, гостиннiсть, взагалi – життя. Здавна йому надавали круглої
форми, ототожнюючи його з сонцем. (Тепер я розумiю, чому мама купує
переважно паляницi – бо вони круглi. I ще вона уважно стежить, щоб хлiб
в домi не закiнчувався – iнакше в сiм’ї трапиться щось неприємне).
Я торкаюсь шматочка хлiба, i в моїй душi наче щось спалахує, в серце
вдарило нiжним поштовхом. I я нiби почула: “Я дам тобi силу, я змiцню
твоє здоров’я i життя, я буду з тобою у радостi й горi. Ти тiльки бережи
мене! Це ж зовсiм неважко…”
Хай же завжди буде хлiб на столi та в серцi мого народу – i в горi, i в
радостi! Щоб були мої спiввiтчизники щасливими, здоровими i сильними, i
щоб хлiбними полями i непохитною мiцнiстю славилася моя Україна!
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
