Сатиричне зображення царської iмперiї у поемах Тараса Шевченка “Сон” i
“Кавказ”
Усе має свiй початок. I хоча сьогоднi неможливо сказати, хто першим
почав складати пiснi, проте ми знаємо автора першого в українськiй
лiтературi сатирично-полiтичного твору – це Тарас Григорович Шевченко, а
сам твiр, вiдповiдно – поема “Сон”, написана 1844 року. Через рiк
великий Кобзар знову повернеться до знайденого прийому сатиричного
зображення дiйсностi у поемi “Кавказ”. Цi двi поеми близькi не лише за
часом написання та стилiстично, їх об’єднує спiльна тема – протест проти
суспiльного ладу, заснованого на гнобленнi людини людиною, вищим проявом
якого була тогочасна царська влада, образу якої протиставляються образи
героїв-борцiв: декабристiв (“Сон”) та Прометея (“Кавказ”).
Шевченко назвав “Сон” комедiєю. Для розкриття своєї iдеї вiн
використовує найрiзноманiтнiшi сатиричнi засоби: гнiвну iронiю, сарказм,
гротеск та карикатуру. Образи царя, царицi, чиновникiв та державного
апарату монархiї змальовуються загостреними сатиричними засобами. Вже
навiть портрети царя i царицi поданi в карикатурно-зневажливо му тонi.
Цар “цвенькає”, “неначе ведмiдь”, з похмiлля вiн “одутий, аж посинiв”.
Цариця “мов опеньок засушений”, “мов та чапля”. Придворнi:
За богами – панства, панства
В серебрi та златi!
Мов кабани годованi –
Пикатi, пузатi!
Чиновникiв поет iронично порiвнює з политими чорнилом квiтами, їх
характеризує насамперед хабарництво i здирство, вони готовi “драти i з
батька i з брата”.
Такою постає верхiвка державної машини в зображеннi поета. А от головний
принцип роботи механiзму самодержавства змальовується за допомогою
гротескової картини, яку I. Франко назвав потiм “генераль ним
мордобитiєм”.
…цар пiдходить
До найстаршого… та в пику
Його як затопить!
облизався неборака
Та меншого в пузо –
Аж загуло!.. А той собi
Ще меншого туза
Межi плечi; той – меншого,
А менший – малого,
А той – дрiбних…
Уся влада, на думку Шевченка, тримається саме на такому “мордобитiї”, а
ще – на багнетах та муштрi. Немає нiчого дивного, що за такої системи
простим людям залишається лише страждати. Тому смiх над апаратом
царського управлiння не просто смiх – “Смiх i сльози!”
Цi самi сатиричнi засоби посилюють контраст мiж зображенням верхiвки та
простих людей або революцiонерiв, яких Шевченко описує iз щирим
спiвчуттям.
Якщо в поемi “Сон” головна увага автора придiляється змальовуван ню
самодержавної Росiї пiд п’ятою царя, то в поемi “Кавказ” Росiйська
iмперiя зображується як тюрми поневолених народiв.
Од молдаванiна до фiнна
На всiх язиках все мовчить,
Бо благоденствує, –
пише Шевченко. Слово “благоденствує” навмисне взято з лицемiрних заяв
представникiв уряду, у ньому ховається гiрка iронiя автора. З царських
указiв узято й слова “милостивiї ми”.
Iз сатиричним пафосом проголошує Шевченко таку “славу”:
Слава! Слава!
Хортам, i гончим, i псарям,
I нашим батюшкам-царям
Слава.
Це – гнiвний докiр царизму, тому “батюшки-царi” згадуються поруч з
псарями, гончими та хортами. З гострим сарказмом у поемi “Кавказ”
розповiдається також про роль освiти, священнослужителiв, лицемiрних
панiв-лiбералiв, що клялися у любовi до народу, обдираючи та грабуючи
його. За ступенем сатиричного узагальнення у поемi “Кавказ” Шевченко
зробив крок уперед порiвняно з поемою “Сон”.
Сатира “Кавказ” є дуже цiнною, бо в цiй поемi Шевченко з величезною
художньою силою пiднiс iдею братерства поневолених народiв i дав гостре
викриття колонiальної полiтики (вислiв “тюрма народiв” став крилатим).
Остання тема лишається актуальною й досi. Це – додатковий доказ
талановитостi Шевченка: мистецтво не мусить обмежуватись одноденни ми
темами, хоча полiтична сатира, зазвичай звертається найчастiше саме до
них. Цей твiр та деякi iншi пам’ятатимуть i перечитуватимуть доки
iснуватиме колонiальна полiтика як ганебне явище, незалежно вiд того хто
її проводить – Росiя чи якась iнша країна. Явища живуть довше за
держави, не кажучи вже про державних дiячiв чи то просто окремих людей.
Життя коротке, а мистецтво – вiчне.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter