Роман Юрiя Яновського “Вершники” – талановита данина своєму часу
Кривавою хвилею прокотилася громадянська вiйна по Українi. Заради
примарних iдеалiв брат убивав брата, батько вбивав сина, а син пiдiймав
руку на батька: смерть чаклувала на кожному кроцi. Мабуть, тим, хто жив
у цей страшний час, здавалось, що прийшли останнi днi свiту. Саме про це
пише Юрiй Яновський у романi “Вершники”.
Складається роман з восьми новел, у кожнiй з яких розвинуто безлiч
мотивiв, що вихопленi автором iз полум’я громадянської вiйни. Не
пов’язанi єдиним сюжетом, вони, проте, єднаються мiж собою чимось
бiльшим. У кожнiй новелi герої окреслюються з такою виразнiстю, що
сприймаються як символи. Символiчними постають брати Половцi з новели
“Подвiйне коло”, якi опинилися з рiзних бокiв полiтичної боротьби;
символiчне свiтло випромiнюють батьки Половцiв у “Шаландi в морi”,
зусилля яких спрямованi на збереження роду; символiчний безiменний
листоноша в новелi “Лист у вiчнiсть”, який не схиляє голову навiть перед
смертю… Усi цi новели – це справжнi поеми про боротьбу добра i зла на
землi, про красу українського неба i степу, про людську витривалiсть i
жадання свободи.
Перша новела (“Подвiйне коло”) є, мабуть, найяскравiшою. Вона розповiдає
про трагедiю роду Половцiв. Було у батька п’ятеро синiв. Кожен з них
обрав свою дорогу, свою мету, свої iдеали. I всi цi дороги перетнулися в
один день в одному мiсцi. Рiд Половцiв опинився на межi зникнення.
2$thЗагони денiкiнця Андрiя Половця i петлюрiвця Оверка Половця
зiткнулися в безмежному степу в кривавiй битвi. Їхня взаємна ненависть
просто вражає. Андрiй кидає Оверковi в обличчя лютi слова: “Проклинаю
тебе моїм руським серцем, iм’ям великої Росiї-матiнки”. Тiльки-но
закiнчився перший бiй, як налетiли зненацька махновцi на чолi з Панасом
Половцем. Кiлька хвилин скаженого бою – i вже Панас перед Оверком.
Iменем Батька Махна з посмiшкою на вустах вiн власноруч вбиває Оверка,
також забувши про батькiвський заповiт. Не встиг Панас вiдсвяткувати
перемогу, як “за дощем з’явилось марево”: розгорнувся здалеку червоний
прапор кiнного загону на чолi з Iваном Половцем. Панас, розумiючи, що
пощади вiд брата не буде, сам заподiяв собi смерть.
“Тому роду не буде переводу, у котрому браття милують згоду”, – казав
колись старий Половець своїм синам. Але знехтували вони батькiвським
наказом i загинули, тому що не було мiж ними нi згоди, анi родинного
почуття. Загубилось воно на жорстоких стежках громадянської вiйни,
перевiвся рiд Половцiв, нiби й не було нiколи на землi таких людей.
У романi немає справжнього переможця. Твiр сприймається як розповiдь про
трагедiю роду, матерi, України. Трагедiю, що розiгралася в роки
громадянської вiйни, а потiм ще довго вiдлунювала голодом, смертями,
репресiями…
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
