Проблематика психологiчної новели Василя Стефаника “Новина”
Оригiнальнiсть новел Стефаника полягає ще, як вiдзначив Iван Франко, у
новому способi “бачення свiту крiзь призму чуття i серця не власного,
авторського, а мальованих автором героїв”. Стефаник живе iнтересами
своїх героїв, глибоко спiвчуває їм. “Всi нариси Стефаника, –
пiдкреслювала Леся Українка, – пройнятi тим животворним духом спiвчуття
автора до своїх персонажiв, який надає непереможної чарiвностi художнiм
творам i якого не може приховати навiть найоб’єктивнiша форма”.
Стефаника називають майстром психологiчної новели, i одним iз його
шедеврiв є “Новина”. Новела починається повiдомленням про вражаючий i
страшний факт: “У селi сталася новина, що Гриць Летючий утопив у рiцi
свою дiвчинку. Вiн хотiв утопити i старшу, але випросилася”. В основу
новели покладено конкретну подiю, яка трапилася на Покуттi наприкiнцi
голодного 1898 року в селi Трiйцi. “У Трiйцi вмерла жiнка одного
чоловiка i лишила двоє дiтей. Не було кому їх чесати i обперати. Одного
вечора взяв чоловiк маленьку дитину на руки, а май (трохи) бiльшу за
руку й повiв до Прута топити. Маленьку кинув у воду, а старша взялася
просити. “Но то йди собi сама додому й газдуй, а я йду до суду
замельдуватися. Заки я вернусь з кримiналу, то ти давно вже у …мамках
будеш”. Та й розiйшовся тато з донькою”, – з гiркотою писав про цей
трагiчний факт Стефаник Кобилянськiй 14 жовтня 1898 року.
Образ Гриця Летючого сам по собi трагiчний. Цiлу зиму Гриць, не маючи
палива, спав з дiтьми на холоднiй печi, страшенно голодував. Його дiти
були такi худенькi, що дивно було “як тi дрiбонькi кiсточки держалися
вкупi”. Коли вони просили їсти, доведений до вiдчаю Гриць роздратовано
вигукував: “то їжте мене, а що я дам вам їсти?”
1/4.thже звикли. I коли батько дав їм шматок хлiба, то “вони, як щенята
коло голої кiстки, коло того хлiба заходилися”. Тяжко жити Грицевi
самому, а ще тяжче йому, батьковi, дивитися на страждання виснажених
голодом дiтей-сирiт, в яких, здавалося, були живими лише очi, налитi
вагою горя, а решта тiла уже зовсiм висохла вiд голоду. “Здавалося, що
тi очi важили би так, як олово, а решта тiла, якби не очi, то полетiла б
з вiтром, як пiр’я”.
“Мерцi” – нараз подумав про них Гриць, i його пройняло жахом, кинуло в
пiт. I з цiєї хвилини Гриць задумується, чи не краще було б дiтям
вмерти, анiж так страждати. Але смерть не приходила. Батько впадає у
вiдчай. Любов до дiтей i бажання швидше, за одним разом, покiнчити з
крайнiм бiдуванням та з усiма муками, як важкий камiнь, давить груди.
Нестерпнi страждання й усвiдомлення безвихiдностi становища примушують
Гриця пiдняти руку на рiдних дiтей i приректи себе на страту: “Скажу
панам, що не було нiякої ради: анi їсти що, анi в хатi затопити, анi
вiпрати, анi голову змити, анi нiц! Я си кари приймаю, бо-м завинив, та
й на шибеницю!”
Гриць Летючий – спролетаризований галицький селянин – не пiднявся ще до
усвiдомлення необхiдностi активного протесту проти жахливої
капiталiстичної дiйсностi. Затурканий, скований ланцюгами, вiн виявив
слабкодухiсть. Йому здавалося, що кращий вихiд – смерть. Це зовсiм не
означає, що Стефаник виступає проповiдником песимiз му. Навпаки, вiн
закликає до енергiйних дiй, до боротьби селянства з капiталiстами.
Письменник засуджує капiталiстичний лад, що прирiкає селянство на злиднi
та голодну смерть.
Розкриваючи психологiю своїх героїв, зображуючи їхнi почуття i
переживання, Стефаник найчастiше вдається до контрастних зiставлень i
порiвнянь. У новелi “Новина” нарочитiй зовнiшнiй грубостi Гриця, яка
знаходить вияв у його лайливих словах, протиставляється його душевна
доброта, батькiвська любов до дiтей.
Глибоко правдивi твори Стефаника звучать як обвинувальний вирок усьому
капiталiстичному ладовi. У своїх новелах письменник вiдкрив прагнення
трудящих Галичини до соцiального й нацiонального визволення, їхню любов
до свого рiдного українського народу.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
