Проблема взаємозв’язку вождя i народу в романi Пантелеймона Кулiша
“Чорна рада”
Роль вождя, провiдника в народному поступi – одна з так званих “вiчних
тем” у свiтовiй лiтературi. П. Кулiш, видатний український письменник i
культурний дiяч, також звернувся до цiєї проблеми у своїй “Чорнiй радi”
– першому українському iсторичному романi. Ця спроба – одна з перших у
новiй українськiй лiтературi. Пiзнiше тема буде по-своєму розроблена I.
Франком, Л. Українкою та iн.
Як часто буває, – i це неодноразово iлюструвала iсторiя – народ, коли
певний дiяч знаходиться на гребенi популярностi, висуває його на
провiдну роль, керуючись при цьому серцем, своїм внутрiшнiм зором,
iнтуїцiєю. А минає час, i як народ не бачить швидких реальних зрушень,
чи просто перестає розумiти свого ватажка, то саме вiн i скидає, усуває
вiд влади свого обранця, нерiдко страчуючи чи вiдправляючи у вигнання
колишнього улюбленця. I часто народ (натовп) не бачить i не розумiє, що
ним манiпулюють iншi могутнi, до певного часу прихованi, постатi.
Саме така ситуацiя розгортається в Українi ХVII ст., коли країна
опинилася на роздорiжжi. Куди йти? Помирає Б. Хмельницький, усувають вiд
влади безвiльного сина Хмельницького Юрiя. Поступово беруть верх вузькi,
антидержавницькi iнстинкти – i Україну розколено на-двоє: на Право- i
Лiвобережну Україну. Цими частинами керують Тетеря, Сомко, Брюховецький,
Василь Золотаренко. Кожен з них прагне влади, i кожен з них говорить
правильнi слова. Усе залежить вiд народу, який знаходиться в роздумах.
Кого обрати?
Усякий з претендентiв починає “працювати” на свою популярнiсть заради
свого успiху.
Яким Сомко, як щира, пряма людина, менш за все звертає увагу на “краснi”
промови, а щоденно, поступово робить свою справу. До того, що
Брюховецький iз викраденим срiблом поїхав на Запорiжжя, Сомко ставиться
майже з байдужiстю, вiрячи в мудрiсть народу. Вiн-бо, як людина
лицарської вдачi, i людей мiряв такою мiркою! “Iванець гетьманує тiлько
над п’яницями,” – вiдповiдає Сомко полковнику-священику Шраму. Вiн бажає
пiсля перемоги повернути “гетьмана їх… в свинопаси”. Але не так
сталося, як прагнув зробити цей поборник честi й лицарства.
Брюховецький, як людина хитра, практична та цинiчна, розумiє, що грошi –
це могутня зброя, мiцнiша за гармати й кулi. I вiн тихо, пiдступно,
плекаючи мрiю помститися Сомковi, завоював грошима i обiцянками владу на
Запорожжi. “А так як сипнув грiшми, так запорожцi за ним роєм: “Iван
Мартинович! Iван Мартинович!” А вiн ледачий, з усiма обнiмається, да
братається, да горiлкою поїть…”, – так розказує Шрамовi Божий Чоловiк,
якому з самого початку все стало зрозумiло. Але народ поки що не
розумiє…
Якщо гасло Сомка: “… нехай у мене всяке, нехай i мiщанин, i
посполитий, i козак стоїть за своє право”, то Брюховецький каже: “Не
знатимете пiд моєю булавою жодного козака або козацького старшини над
собою паном: усi будемо рiвнi”.
Що ми з цього бачимо? Сомко виступає за оптимальний устрiй спiльного
життя для всiх верств населення, бо в противному разi будуть
заворушення, або просто почнеться громадянська вiйна. Брюховецький же
просто вiдкидає, заперечує iснування певних прошаркiв українського
суспiльства: козацької старшини, деяких мiщан – нiби вони й не частина
народу! Тобто Сомко – об’єднуюча, примирююча сила, Брюховецький –
роз’єднуюча сила, енергiя, що вносить розбрат у суспiльство. Але народ
цього поки що не розумiє.
Брюховецький “грає” на народ: “Чоловiк сей був у короткiй старенькiй
свiтинi, у полотняних штанях, чоботи шкаповi попротоптуванi – i пучки
видно”. I говорить вiн вiдповiдно: “Дiтки мої! … Чим же менi
прохарчати вас, чим вас зодягнути? Бачте, я й сам увесь оббивсь, як
крем’ях” або: “Як та бiдна курка-клопотуха, що знайде зернятко – да й те
оддасть своїм курчаткам, так i я все до останнього жупана пороздавав
своїм дiткам”.
У двобої “грошi – правда” починають перемагати грошi, лестощi. Поки
Сомко робить спроби об’єднати навколо себе однодумцiв, вiд нього
вiдiйшли Зiнькiвський, Миргородський i Полтавський полки i “поклонились
Iванцевi”. Сомко починає працювати з подвоєною енергiєю. Але вже
запiзно. Скликано “чорну” раду та проголошено гетьманом Брюховецького.
Всi: i просте козацтво, i мiщани, i московське вiйсько на чолi з князем
Гагiним – обманутi чи прямо пiдкупленi.
I лише згодом усi побачили сутнiсть Брюховецького, коли той кинув
напризволяще вчорашнiх своїх соратникiв i насмiявся з них. Нарештi народ
прозрiв, але час втрачено: Сомко ув’язнений i невдовзi страчений, Шрам
полiг за рiдне мiсто. Хто лишився з поборникiв об’єднання України? Сам
народ i лишився. Правда, зараз вiн не витримав життєвого iспиту. Але
колись вiн знову висуне ватажка, якому вдасться перебороти супротивникiв
i довершити Сомкову справу.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
