Проблема добра i зла в комедiї Вольтера “Простодушний”
Проблема добра i зла, їхньої природи й сутностi – одне з одвiчних
питань, що здавна змушувало сперечатися фiлософiв, хвилювало багатьох
митцiв i поетiв, серед яких i Вольтер, видатний французький мислитель i
майстер слова.
Комедiя “Простодушний” – один iз найдраматичнiших творiв письменника, в
якому вiн розглядає конфлiкт мiж “сином природи” й “цивiлiзованим
суспiльством” i одночасно вирiшує питання про те, хто є носiєм добра в
цьому свiтi, чи можливе “мале зло” в iм’я “великого блага”.
Молодий європеєць, який вирiс серед iндiанського племенi гуронiв,
повертається до Францiї. Простодушний чесний i прямий у своїх думках та
бажаннях. Простодушний герой стикається з несправедливiстю, цинiзмом i
розпустою “цивiлiзованого” свiту. Вiн хоче любити, а “доброчеснi” родичi
панi де Сент-Iв вiдсилають його кохану до монастиря – в’язницi, де
тримають молодих i красивих дiвчат. Такої жорстокостi нiколи не було в
гуронiв, а пiсля пояснень абата про шлюб, для укладення якого потрiбнi
нотарiуси, свiдки, домовленостi, герой робить висновок, що французи –
безчеснi люди, якщо для освячення високого почуття кохання їм необхiднi
такi мiзернi i нiкчемнi застережнi заходи. Гурон не може зрозумiти, чому
любов сприймається як грiх. Для нього, варвара, – це нiжне, благородне й
чисте почуття, що є джерелом добра i возвеличення людини.
Iндiанець хоче боротися за своє щастя, але стикається iз ще бiльшим злом
суспiльства, де “з людьми поводяться, як iз мавпами: б’ють, а потiм
примушують танцювати”. Простодушний вiдбиває напад ворожої ескадри на
французький берег i поспiшає до Парижа, щоб отримати справедливу
винагороду за свiй подвиг. Та замiсть сподiваної подяки за мужнiсть i
самовiддане служiння королю гурона чекає ув’язнення, бо наклепи й
безпiдставнi арешти – ще одна ознака “доброчесних” порядкiв
“цивiлiзованої” держави. Гурон у розпачi дивиться через грати на
прекраснi й далекi зiрки, що сяють у безмежному просторi Всесвiту, i не
може збагнути, чому в цьому куточку землi, куди привела його доля, є
створiння, якi позбавляють людину свободи – найвищого блага, даного їй
Богом. Простодушний згадує країну свого дитинства i знову доходить
висновку, що носiями добра в цьому свiтi є люди природи – суворi, але
щирi: “Їх називають варварами, тому що вони мстять ворогам, але зате
вони нiколи не пригноблюють друзiв”.
Гурона вражають сваволя та безмежнiсть жорстокостi й зла, що панують у
європейському суспiльствi, iсторiя якого – це картина злочинiв i
нещасть, диких за своєю суттю звичаїв i порядкiв. Зло стало неминучим
супутником державного устрою. Ось що каже прекраснiй Сент-Iв один
урядовець: “Я не маю права робити добро; вся моя влада зводиться до
того, що час вiд часу я можу робити зло”.
Кульмiнацiєю конфлiкту добра i зла стає рiшення панi Сент-Iв визволити
Простодушного iз в’язницi цiною свого безчестя. Нещасна дiвчина змушена
вiддатися розпусному вельможi, щоб врятувати коханого. Вона вагається,
але всi запевняють, що вчинок її не буде зрадою, а навпаки – священним
обов’язком перед своїм майбутнiм чоловiком.
Нарештi бiдолашна Сент-Iв зважується на той грiх, якого вимагає вiд неї
жорстока доля, – i одразу її коханого звiльняють. Вчинок панi де Сент-Iв
– мале зло заради великого блага. Та чи може грiх, навiть вимушений,
породити добро i щастя? Складне i суперечливе питання, але менi
здається, вiдповiддю на нього є смерть дiвчини, яка не змогла знести
образи i приниження, вiдчувати цей тягар на серцi, що завжди б
затьмарював її життя з коханим. На мою думку, i Простодушний не змiг би
бути щасливим, знаючи, чим пожертвувала заради нього Сент-Iв.
Кохана вмирає, а невтiшний гурон до кiнця життя залишається вiрним цiй
нiжнiй i самовiдданiй дiвчинi, яку вiдiбрали в нього сили зла, втiленi
не в стихiї чи вiйнi, а в “доброчесних” звичаях “цивiлiзованого
суспiльства”.
Грубi варвари виявилися бiльш причетними до iдеї добра, анiж освiченi
європейцi, здатнi занапастити кохання, знiвечити душi чистих i
прекрасних людей.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
