Про почуття, i не тiльки про це (за творами Йоганна Вольфганга Гете
“Фауст” i Тараса Шевченка “Катерина”)
Вiчнi теми кохання i зради знайшли своє втiлення в багатьох творах
свiтової лiтератури, бо таким є життя у його найрiзноманiтнiших проявах.
Бо Добро i Зло теж живуть поряд, i кожнiй людинi Бог надав можливiсть
обирати те чи iнше, боротися зi Злом чи сприймати його пiд личиною
Добра. Кажуть, що бувають у життi такi ситуацiї, коли немає чiткої межi
мiж Добром i Злом. Iнколи здається, що цю межу можна провести,
покладаючись на власне сумлiння: чини так, як серце велить. Але ж серце
– це не лише почуття, це i вiдповiдальнiсть перед iншими людьми, перед
власним сумлiнням.
Доля Гретхен iз славнозвiсної трагедiї “Фауст” Й. Гете багато в чому
схожа з долею Шевченкової Катерини з однойменної поеми. Це
дiвчата-покритки, якi виросли у звичайних сiм’ях, шанували рiдних,
ходили до церкви, мрiяли про кохання, але жодна з них не мала уявлення
про те, наскiльки сильним може бути це почуття. Гретхен змалечку
дотримується життєвих правил i традицiй, працює легко i завзято, бо
розумiє, що вона – єдина опора в сiм’ї. Але почуття кохання до Фауста
нахлинули на неї наче повiнь, як якесь нашестя. Вона неспроможна була
боротися з ним. Та i як боротися, коли у сумнiвну хвилину людина,
думаючи про Добро i Зло, покладається та “чинить так, як пiдказує
серце”. Саме так вона i вчинила, вiдкрила душу Фаустовi, не думаючи про
грiховнiсть своїх вчинкiв. Але якоїсь митi вона збагнула: “I от тепер я
грiшна!” Але почуття такi сильнi, що вона не владна протисто яти їм,
хоча напевно вiдчувала, що це так не минеться. I не минулося: народилася
позашлюбна дитина, смерть матерi i брата, розлука з коханим, осуд з боку
сусiдiв. Такiй вразливiй натурi як Гретхен це тяжко витримати, вона
збожеволiла.
Схожа доля i в Катерини: росла з батьками, не переобтяжена непосильною
працею, росла як i бiльшiсть дiвчат iз звичайних сiмей. Але сталося те ж
саме лихо: “Покохала москалика, як знало серденько”. Вiддалася своїм
почуттям до останку, кинулася у вир пристрасного кохання, не слухала нi
батька, нi неньки. Та зрадив коханий, поїхав – i не повернувся, а
батьки, що шанували традицiї, виганяють її з дитиною свiт за очi шукати
батька-москаля. Знайшла його Катерина, та втiхи мало – прогнав її
москаль-офiцер, а на сина i не глянув. Катерина у вiдчаї вiд такої
зневаги втопилася, одним вчинком вирiшивши свої проблеми, навiть про
дитину на той момент думала якнайменше, покладаючись на добрих людей, що
побачать та й пiдберуть її нещасне немовля.
Обидвi героїнi поквиталися за своє кохання, таке щире i чисте, бо крiм
почуття вони бiльше нiчим не керувалися. Обидвi випили до дна чашу горя
i слiз. Але щире каяття Гретхен врятувало її душу. Мефiстофель вважав,
що душа дiвчини навiк загинула, але Бог простив її, i голос з неба
вiдповiв Духу Зла: “Врятована!” Бiля небесної брами Фауста зустрiчає
душа Маргарити, вона йому вибачає все i кохає так, як i ранiше. Янголи
спiвають про “вiчну жiночнiсть”, усепрощаюче кохання та заступництво
Богородицi.
Фiнал твору Тараса Шевченка – це лише початок шляху каяття або духовної
загибелi, бо Катеринине дитя було врятоване, хлопчик став поводирем у
кобзаря. Одного разу пан проїздив мимо цих двох нещасних i впiзнав свого
сина, впiзнав по очах. I вiдвернувся. Чи буде його душа врятована?
Залежить вiд нього. Адже каяття нiколи не буває вчасним чи невчасним,
запiзнiлим чи раннiм, воно або є, або його немає.
I Гете, i Шевченко у своїх творах показали, яким складним буває життя,
як непросто жити i перебувати в гармонiї зi своїми почуттями,
навколишнiм свiтом. Нiхто не може бути вiльним вiд помилок, бо людинi
властиво помилятися. I каяття можливе лише тому, що людина є людиною. I
люди завжди будуть кохати i вiрити у своє щастя, яким би тяжким шляхом
не довелося йти, чого б не довелося зазнати на цьому шляху.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
