Природа рiдної землi
Одвiчне, як свiт, i завжди хвилююче питання: з чого починається
батькiвщина? З маминої пiснi? З батькiвської хати? Все це так, проте не
останнє, якщо не найперше мiсце належить природi. Охороняти природу –
значить охороняти батькiвщину.
Згадаймо наших далеких предкiв. Обов’язковою умовою заселення нових
територiй була наявнiсть води, лiсу. Якщо з тих чи iнших причин чогось
бракувало, то селяни копали криницi, саджали лiсосмуги й фруктовi
дерева.
Україна – це тихi води i яснi зорi, зеленi сади, бiлi хати, лани золотої
пшеницi.
Україна – розкiшний вiнок iз рути i барвiнку, що над ним свiтять золотi
зорi…
Нашi степи, долини, перелiски. Скiльки тут краси i яка вона
рiзноманiтна. Яке багатство барв, кольорiв, вiдтiнкiв!
Поле жовте, аж очам боляче. Стиглий колос гнеться пiд вiтром, сполохана
хвиля бiжить вiд краю до краю. А над цим – переливчаста пiсня
жайворонка, що лине десь у високостi, в мерехтливому маревi. Трохи далi
– торiшнi скирди сiрi. Здалеку вони здаються велетенськими тваринами, що
лягли на спочинок. Здається, що ось-ось зведуться вони на ноги, щоб
попрямувати до рiчки, напитися студеної водицi.
А вздовж рiчки зеленiють садки. Виглядають з них бiлi хатки-писанки. А
як гарно на квiтучому лузi! Зачаровано вбираєш зором багатобарв’я
кольорiв i нiжну зелень трав, i переливне буяннi квiту, i казковi бризки
сонця.
?
Xua
edF[a/
ному смаку. Воно згiдне з тонами природи української, з козацькими
звичаями. Любити, шанувати й оберiгати рiдну природу вчить нас наша
лiтература. Великий фiлософ i поет Григорiй Сковорода наголошував, що
природа є зразком доцiльностi. Як приклад вiн наводив Бджолу, називаючи
її “гербом працьовитостi”. А згадаймо нашого генiального митця Т. Г.
Шевченка. Перебуваючи далеко вiд рiдної землi, великий Кобзар змалював
безсмертнi образи, що перейшли у символiку, – тополю, калину, хрещатий
барвiнок. Гiмн природi створила в “Лiсовiй пiснi” Леся Українка. А
скiльки поезiї знаходимо у творах Михайла Коцюбинського, Панаса Мирного,
Iвана Нечуя-Левицького та iнших класикiв української лiтератури.
Володимир Сосюра писав:
Любiть Україну, як сонце, любiть,
Як вiтер, i трави, i води…
В годину щасливу i в радостi мить,
Любiть у годину негоди!
Любiть Україну у снi й наяву,
Вишневу свою Україну,
Красу її вiчно живу i нову
I мову її солов’їну.
Людинi необхiдний зв’язок iз рiдною природою. Подивiться на чари
буйноквiття, почуйте волання трави i дерев, i все зробiть, щоб нащадкам
усмiхалася i ростила вiчну духовнiсть наша найпрекраснiша на свiтi
земля. Щоб квiтувала вона могуттям кольорiв, долучала до нашої
неперевершеної пiснi й до рiдного мелодiйного слова пахощi зела i
високiсть неба, долучала щедрiсть працi i нiжнiсть серця. Спадщина
природи не менш важлива, для цивiлiзацiї, нiж культура.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
