РЕФЕРАТ
на тему:
ПОПУЛЯРНІ ДИТЯЧІ ВІРШІ, КАЗКИ, ЗАГАДКИ
УКРАЇНСЬКИХ ПОЕТІВ
Тарас Шевченко
Тече вода із-за гаю
Тече вода
із-за габ
та попід горою,
хлюпочуться
качаточка
поміж осокою.
А качечка
випливає
з качуром
за ними,
ловить ряску,
розмовляє
з дітками своїми.
Марійка Підгорянка
Котик
Скочив котик,
сів на плотик.
Миє ротик
і животик.
Він біленький
і чистенький, –
гарний Мурчик
мій маленький.
Олександр Олесь
Ялинка
Раз я взувся в чобітки,
одягнувся в кожушинку,
сам запрягся в саночки
та й поїхав по ялинку.
Ледве я зрубати встиг,
ледве став ялинку брати,
а на мене зайчик – плиг!
Став ялинку відбирати.
Я – сюди, а він – туди…
“Не віддам, – кричить, – нізащо!
Ти ялинку посади,
а тоді рубай, ледащо!..
Не пущу, і не проси!
І цяцьками можна гратись.
Порубаєте ліси –
ніде буде і сховатись!..
А у лісі скрізь вовки,
і ведмеді, і лисиці,
і ворони, і граки,
і розбійниці-синиці…”
Страшно стало… “Ой, пусти!
Не держи мене за поли!
Бідний зайчику. прости, –
я не буду більш ніколи!…”
Низько-низько я зігнувсь,
а ще нижче скинув шапку…
Зайчик весело всміхнусь
і подав сіреньку лапку.
Зайчик в тернині
Скочив зайчик в тернину
і роздер кожушину.
Йде лисичку просити
кожушину зашити.
А лисичка регоче,
зашивати не хоче:
“Де ти був? Нащо дер?
Ходи в дранім тепер!”
Біжить зайчик од мами,
зайшли очка сльозами:
“Мамо, люба, не бийте,
кожушину зашийте!..”
Мама сина не била,
кожушину зашила.
Зайчик очка обтер
і знов скаче тепер.
Наталя Забіла
Стояла собі хатка
Стояла собі хатка –
дірявий чобіток.
А в ній жила бабуся,
що Маша сто діток.
Така була сімеєчка,
сімеєчка мала!
Ніяк із нею впоратись
бабуся не могла.
Пішла бабуся на город
по моркву й буряки,
пішла вона до пекаря
по хліб та пиріжки.
а сто дітей – не ледарі –
пішли збирати хмиз.
Усі взяли по гілочці
й набрали цілий віз.
Лідія Повз
Жабка
Журилась під осінь
малесенька жабка:
уже потемніла
у соняха шапка
і жовтими стали
листочки у клена,
а я іще й досі
зелена-зелена!..
Сорока-білобока
Поросятко спохватилось:
“Ой, давно я вже не милось!
Я ж чистеньким бути мушу”.
Та й залізло у калюжу.
Я жирафа довгошия.
Сукню хто мені пошиє?
Сукню в смужечку руду,
В ній я в Африку піду.
Тигрик вивчив букву: “Р-р-р-ри!”
Задер хвостик догори.
Біга й р-рика по дужку
У смугастім кожушку.
Ведмежа сьогодні у тривозі,
Бо лягає спати у бар лозі.
Сумно так із лісом розлучатись,
Та куди від снігу заховатись?
Оленятко хоче спати,
Натомило ніжки,
По травичці день весняний
Проходило пішки.
А сорока-білобока весело живе –
Поміняла давнє пір’ячко на нове,
Вбралась у намистечко золоте,
Бо надворі літечко – все цвіте!
Соловейко на калині
Заспівав на всю долину
Соловейку не до сну –
Дзвінко славить від весну.
Черепаха й на хвилину
Не скидає сорочину.
Навіть як купається
І то не роздягається.
Сонячні клубочки
Хто це пісеньку таку
Нам співа: “Ку-ку-ріку!”?
Му! Пасеться, воду п’є.
Молоко нам хто дає?..
Куд-кудак! Пшоно клює.
Хто яєчка нам дає?..
Ззз! По квітках знай снує.
Хто медок нам віддає?
Хто нитки снує без рук?
Здогадалися?…
Хто хвіст залишає,
Як від ворога втікає?
Хто на собі
свою хатину носить?
Ме-ке-ке! Сінце жує.
Хто нам вовну віддає?..
Вовк і семеро козенят
Жила собі на світі одна коза. Мала вона семеро маленьких козенят і дуже
їх любила. От якось надумала коза піти до лісу – травички нарвати, діток
нагодувати.
Покликала козенят та й каже: – Дітоньки їм любі, дітоньки мої милі! Я
йду до лісу, бо він як улізе, то всіх вас поїсть.
Тільки коза з хати, а вовк до дверей та й гукає: – Гей, дідки,
відчиніть! Ваша матуся прийшла, молочка принесла!
Але Козенята почули грубий голос і здогадалися, що то не матуся, а
вовк. _ не відчинимо, не відчинимо! – закричали вони. – Ти не наша
матуся! – В матуся голос солодкий, тонкий, а в тебе грубий і злий. Ти –
вовцюга-злодюга!
Вовк тоді пішов, купив велику грудку крейди, з’їв її, і голос у нього
став тонкий.
Повернувся він до козенят та й знову гукає: -Дітоньки, відчиніть! Ваша
матуся прийшла, молочка принесла! Козенята подумали, що то справді
прийшла їхня матуся та й відчинили двері… Але то була не матуся, а
вовк! Козенята перелякалися та й мерщій ховатися! Одне стрибнуло під
стіл, друге – під ліжко, третє – за піч, четверте – до кухні, п’яте – в
шафу, шосте – під умивальницю, а сьому сховалось у великому старому
годиннику, що висів на стіні. Але вовк їх познаходив, роззявив свою
величезну пащеку та й усіх поковтав!..
Лише найменшого козенятка, що сховалося у годиннику, не знайшов.
Напхавши своє голодне черево, вовк подався надвір, розлігся в холодочку
під дубом та й заснув. Незабаром коза повернулася додому. Стала шукати
вона своїх діток, та ніде знайшла. Почала кликати кожного на ім’я, та
ніхто не озивався. Нарешті, коли вона покликала найменшеньке, воно
відгукнулося тоненьким голосочком: – Матусю, я тут, у годиннику!
Коза дістала його звідтіля, і тоді козенятко розповіло, як прийшов вовк
і поїв усіх його братиків та сестричок… Можете уявити, як плакала
бідна коза за своїми дітками, а тоді вийшла, зажурена, з хати, і
найменше козенятко з нею.
Підходять вони до дуба, а там лежить вовцюга-злодюга і хроне, а ж листя
вгорі шумить.
Обдивилася коза його з усіх боків і бачить: у роздутому вовчому череві
щось ворушиться, товчеться…
-Ой леле! – скрикнула вона. – Та невже мої бідні дітки у вовчому череві
ще живі?!
Козенятко швиденько принесло х хати великі ножиці, голку й нитки. Стала
коза пороти вовчиськові черево, і тільки-но прорізала дірку, як звідки
одне за другим повискакували всі козенята!.. І всі живісінькі,
здоровісінькі – без жодної подряпинки! Козенята стрибали, танцювали, але
коза їм сказала: Любі мої козенятка, біжіть назбирайте камінців: поки
вовчисько спить, ми накладемо йому в живіт каміння!..
От побігли семеро козенят, нанесли каміння і напхали вовкові в живіт, а
коза вмить зашила його, – та так спритно, що вовк нічого й не почув.
А коли він урешті виспався й пішов до річки напитися води, важке каміння
потягло його вниз, – вовцюга шубовснув у глибоку воду та й утопився!
І від тоді маленьких козенят уже ніхто більше не чіпав.
***
В горах Альпах, на верхах,
на зелених на лугах,
мукає корівка Мілка
у лілових кольорах.
Найніжніший шоколад
Мілка – друг усіх малят.
Гарно з Мілкою читати
“Міні-Димо” все підряд!…
Живчику – Живчику,
де ти бував?
– Діточок напував.
А де ж тії діточки?
По всій Україні,
у кожній родині!
Котусенька Марушка
Віє вітер з-під воріт
Віє вітер з-під воріт,
У воротях сірий кіт.
Вітер сірому котові
Чеше вусики шовкові.
Ясне сонце виплива,
Коту спиту пригріва.
Кіт воркоче, кіт муркоче,
Ніби щось сказати хоче.
Друзяки
Кіт з Рябком були друзяки.
Котик нишком у собаки
Брав щоразу м’ясо, сало.
Бо котові завжди мало.
А Рябко зітхав у тузі:
“Хай бере, на теми друзі”
Діти, ви скажіть мені:
Кіт був друг Рябкові?..
Кіт-рибалка
Кіт-рибалка у човні
Мріє на світанні:
-От якби зловить мені
Карася в сметані!
Біле та чорне
Білий котик спав на лаві
Серед нашого двора.
Прилетіла чорна гава
Та як крикне раптом: – Кра!
Кіт прокинувся… Злякався –
Та в димар на хату скік!
Подивилась чорна гава:
-Де ж це білий котик зник? –
Бачить гава: що то? Що то?
Враз вилазить з димаря
Весь у сажі білий котик…
Чорний, чорний, як мара.
Кіт не знав
Падав сні на поріг,
Кіт зліпив собі пиріг,
Поки смажив, поки пік,
А пиріг водою стік.
Кіт не знав, що на пиріг
Треба тісто, а не сніг.
Брехлива киця
-Ой ти, кицю неслухняна,
А куди біжиш так рано?
-Побіжу я аж до річки,
Що напитись та водички.
-А вночі куди ходила?
-В полі мишку я ловила.
-Ой, неправду ти сказала.
Ти сметанку ту злизала.
-Я не відаю й не знаю,
Я сметанки не вживаю.
Добрі друзі
Вийшло з хати кошеня.
Цуценя сказало:
-Гав!
Кошеня сказало:
-Няв!
Отак вони щоранку
Вітаються на ганку.
Котусенька Марушка
У котусеньки Марушки
Дуже лагідна подушка,
Тож Марушка до подушки
Ніжно тулить свої вушка.
Дуже солодко Марушці
Спиться завше на подушці.
Хитрий няв
-Ходи, коте, грядку копати.
-Няв.
-Ходи, коте, дрова рубати.
-Няв.
-Ходи, коте, воду носити.
-Няв.
-Ходи, коте, кашу варити.
-Няв.
-Ходи, коте, сало їсти.
-Ня-а-а-авв…А де мені сісти?
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
