.

Показ суперечливих сторiн дiйсностi через самоаналiз головного героя новели Михайла Коцюбинського “Intermezzo”

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 1582
Скачать документ

Показ суперечливих сторiн дiйсностi через самоаналiз головного героя
новели Михайла Коцюбинського “Intermezzo”

Новела М. Коцюбинського “Intermezzo” посiдає особливе мiсце не тiльки у
творчостi видатного письменника, а й в українськiй прозi загалом. Це
водночас i соцiально-психологiчний, полiтичний твiр, i лiрична симфонiя,
i лiрична драма в прозi, i пейзажна новела, i естетичний,
фiлософсько-полiтичний трактат. У новелi гармонiйно переплелись
фiлософськi мотиви i лiризм, i це переплетiння розкрило нам лiричного
героя, свiт його почувань i настроїв. Це через його оповiдь визначає
Коцюбинський двi суперечливi дiйсностi – життя на лонi природи, взаємини
людини з природою i соцiальнi обставини, людське горе. Ми бачимо степове
українське село, його прекрасну природу i складнi, нерозв’язанi
соцiальнi проблеми у час революцiї 1905-1907 рокiв.

Свiй авторський задум письменник реалiзує через глибокий самоаналiз
центральної постатi твору – образ головного оповiдача. Це – iнтелiгент,
громадсько-полiтичний дiяч, що приїхав у село на перепочинок, на
своєрiдне intermezzo. Перед нами постає людина високої духовної
культури, що тонко розумiє красу й велич природи – сонця, землi, неба,
поля. Своїми почуттями вiд спiлкування з природою вiн щедро дiлиться з
нами, але подає їх через фiлософськi роздуми, i тим самим примушує i нас
замислитися над дiйснiстю. Тому, мабуть, новелу не можна читати
поверхово, неуважно, вона захоплює, залишаючи по собi незабутнє
враження.

Уже з перших рядкiв твору ми стаємо свiдками складного самоана лiзу
героя, що скаржиться на свою втому, на гнiтюче людське оточення, на
уявну людину, з якою не може розминутись, щоб стати самiтнiм: “Я
утомився”, “Мене втомили люди”, “Я не можу бути самотнiм”.

V*thЦими висловлюваннями автор пiдкреслює залежнiсть людини вiд
суспiльства. Далi психологiчний самоаналiз поглиблюється: опинившись в
однiй iз десяти чорних кiмнат, герой не може позбутись химерного
вiдчуття, що за ним хтось стежить у порожньому будинку. Вiн не може
заснути, його переслiдують згадки про трагiчнi подiї, що сталися пiсля
революцiй них виступiв у час реакцiї: “От я їх вже бачу. Ба, ба! Як вас
багато…”

Це розстрiлянi, повiшенi, трупи яких потiм кинуть у ледь прикритi ями.
Ми розумiємо, що оповiдач був не лише свiдком, а й дiяльним учасником
революцiйних подiй, враження вiд яких гнiтять його душу.

…Та на ранок сонячне промiння знищує нiчнi марення, оповiдач з
пiднесеним настроєм оглядає сiльське довкiлля: “Ах, як всього багато:
неба, сонця, веселої зеленi.” I вже тепер у фiлософський змiст новели
вплiтаються чотири пейзажi: краєвид села, опис якого Коцюбинський
завершує судженням про плин часу й руху; образ сонця, надiленого рисами
живої iстоти, яке возвеличує оповiдач-фiлософ; земля, яку герой вважає
близьким собi створiнням (“Вона моя. Всю її, велику, роз-кiшну, створену
вже, – всю я вмiщаю в собi”); i картина лiтнього поля, його симфонiя.
Так постає перед нами один з персонажiв твору – жива природа i її
взаємини з людиною. Це – одна сторона дiяльностi.

Друга – людське горе, соцiальнi обставини. Цю сторону розкриває нам
селянин, який щодня бачить народне життя з усiма його бiдами. Розмова з
ним переконала оповiдача, що вiн не має права шукати самотностi, тишi й
спокою, стати вiльним вiд суспiльства. Тому так переконливо звучать
слова героя у кiнцi твору: “Прощайте. Йду помiж люди. Душа готова,
струни тугi, наладженi, вона вже грає.”

I от вже й ми, читачi, перехоплюємося оптимiзмом i вiримо у сили героя,
розумiючи i роздiляючи з ним щире прагнення служити своєму народовi,
своїй землi.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020