Поєдинок на “перехресних стежках” (за повiстю Iвана Франка “Перехреснi
стежки”)
Наприкiнцi 90-х – у перших роках XX столiття I. Франко написав повiсть
“Перехреснi стежки”, яка стала однiєю з перших iдеологiчних творiв в
українськiй лiтературi i замикала собою лiнiю перехiдного стану розвитку
галицької суспiльностi мiж старими вiдносинами i новими гуманiстичними
iдеалами.
Повiсть засвiдчувала поворот нової iнтелiгенцiї до свiдомої громадської
дiяльностi, що розкривав народження нового конкретного, iсторично
реального iдеалу.
Франко знайомить нас з селянами – героями твору не в iдилiчнiй сценi на
лонi природи, а на лавi пiдсудних у залi карного суду де їх притягли до
вiдповiдальностi за аграрний бунт. Письменник створив новий образ
повсталої селянської маси, що бореться за свої права.
Таким же новим образом в українськiй лiтературi був адвокат Євген
Рафалович – представник демократичної iнтелiгенцiї. Вiн захищав права
передового селянства, боровся проти повiтової адмiнiстрацiї, помiщикiв,
лихварiв та iнших п’явок, що жорстоко експлуатували трударiв-бiднякiв.
Вiн виїздив у села, виступав на судових процесах, органiзовував
селянськi вiча, на яких присутнi розповiдали про кривди i утиски з боку
панiвної верхiвки. Головним своїм завданням Рафалович вважав пробудження
у селян свiдомостi та полiтичної активностi.
#thажерливий шляхтич, пан маршалок Брикольський, староста, суддя
Страхотський, Шнадельский i цiла зграя iнших людцiв, що жили за рахунок
селянства.
Щоб убити зародки громадського руху, староста заарештовує Рафаловича на
очах у селян, якi зiбралися на багатолюдне вiче. Повернувшись iз
в’язницi через два мiсяцi, Рафалович знову прийшов до старости за
дозволом скликати селянське вiче. В роздумах Рафаловича автор висловлює
свої тривожнi думки i турботи про народ.
Франко дослiджував той перехiдний стан життєдiяльностi нового типу
людей, коли iдеї суспiльного прогресу спiввiдносилися й доповнювалися
iдеями гуманiстичними, емансипацiйними, коли “розкол” старого утопiчного
соцiалiзму лише намiчався й iдеал “iндивiдуалiзму i соцiалiзму, за
словами Франка, визначає змiст суспiльних змагань. Перехiдний характер
такого iдеалу виявлявся у творчостi Франка в суперечностi мiж
абсолютнiстю “вищих iдеальних змагань”, гуманiстичних i етичних цiлей та
соцiально-iсторичними, морально-психологiчними, психофiзiологiчними їх
реалiзацiї.
Повiсть “Перехреснi стежки” й конкретизувала цю вiдноснiсть,
пiдсумовуючи шляхи випробування радикально-соцiалiстичної iнтелiгенцiї.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
