Пiдручник народознавства (повiсть Iвана Нечуя-Левицького “Кайдашева
сiм’я”)
Все своє життя Iван Семенович Нечуй-Левицький “кров’ю i нервами” був
зв’язаний з простим народом: глибоко знав його життя, проймався його
болями та думками, завжди прагнув допомогти скривдженим. Письменник
уважно “наглядав” за життям землякiв, його спостережливе око вбирало всi
барви – вiд трагiчно-чорних до яскраво-комiчних. Тому такими рiзними
були i його твори: сумнi i зворушливi повiстi “Микола Джеря”,
“Бурлачка”, “Двi московки”, твори про життя iнтелiгенцiї – “Хмари”, “Над
чорним морем”, iсторична проза – романи “Князь Єремiя Вишневецький” та
“Гетьман Iван Виговський”.
Серед них особливе мiсце посiдає неперевершена повiсть “Кайдашева сiм’я”
– твiр, не схожий на будь-який iнший нi в спадщинi самого автора, нi в
усiй українськiй лiтературi. “Жодна лiтература свiту не має такого
правдивого, дотепного, людяного, сонячного, хоч дещо затьмареного тугою
за кращим життям, твору про трудяще село за умов капiта-лiзму, як
“Кайдашева сiм’я” Нечуя”, – писав Максим Рильський.
Нечуй-Левицький – великий майстер художньої прози, тонкий знавець
народного життя. Картини селянського побуту вiн вiдтворює з такою
переконливою виразнiстю, що “Кайдашеву сiм’ю” читаєш, наче гортаєш
пiдручник з українського народознавства. Перш за все, в цьому
пересвiдчуєшся, коли ознайомлюєшся з образами повiстi, такими
колоритними, типово українськими. Письменник змальовує їх з великою
любов’ю i гумором, бо, незважаючи на всi труднощi життя, український
народ завжди виявляв оптимiзм, смiявся, сипав дотепами, глузував з
ворогiв. Гумор у повiстi виступає як споконвiчна риса народного
характеру, українського народного менталiтету. Недарма “Кайдашева сiм’я”
є вершиною гумористичного таланту митця.
$
Нечуй-Левицький вклав у характери своїх героїв тi риси народного
характеру, якi вважав притаманнiшими українцям. Ось перед нами Омелько
Кайдаш – чоловiк працьовитий, майстер, людина з багатим життєвим
досвiдом, але якого губить пристрасть до чарки. Автор в’їдливо
насмiхається з п’яного Кайдаша, що стає враз сварливим, бо пияцтво
завжди засуджувалося в українськiй родинi та суспiльствi.
Маруся Кайдашиха має в характерi чимало вад: пихатiсть, манiрнiсть,
безпiдставний гонор. Але, висмiюючи їх, письменник водночас висвiтлює в
образi жiнки i добрi риси, властивi українкам: охайнiсть, хист гарної
куховарки i господинi. Українську впертiсть вклав автор в образ Карпа.
Але саме за неї та за рiшучiсть i непiдкупнiсть обирає громада Карпа
десяцьким. Його характер доповнюється рисами черствостi i грубуватостi,
за якими криється наполегливiсть i працелюбнiсть. Зате Лаврiн мав
по-українськи лiричну вдачу i м’яке серце, але чомусь саме пiсля розмови
з ним Кайдаш зробив висновок: “Заженуть мене синки швидко на пiч”. I
справдi, згодом Лаврiн з українською дбайливiстю “загарбав хазяйство у
свої руки”.
Працьовитiсть i моторнiсть українських молодиць змальовує письменник у
образах невiсток – Мотрi та Мелашки. Але кожна з них має свою особисту
вдачу, бо походять вони з рiзних соцiальних прошаркiв. I цю деталь автор
використовує, щоб краще висвiтлити риси характе ру, якi з дитинства
закладалися в них: самолюбива та егоїстична Мотря протиставляється
добрiй i лагiднiй Мелашцi.
Прочитавши повiсть, дуже не хочеться залишати її героїв, бо вiд неї вiє
такий подих любовi i тепла, що починаєш iз гордiстю вiдчувати свою
причетнiсть до великої української родини.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
