.

Особистi мiркування. Трагедiя генiя. В чому вона?

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 776
Скачать документ

Особистi мiркування. Трагедiя генiя. В чому вона?

Доля творчої спадщини кожного письменника складається по-рiзному. Велику
роль у цьому вiдiграють суспiльно-полiтичнi умови й оточення, в якому
народжується i формується талант письменника.

Видатний поет XX сторiччя, талановитий, оригiнальний, та, на жаль, майже
зовсiм ще не оцiнений прозаїк i публiцист, цiкавий критик та
лiтературознавець, незрiвнянний перекладач з вiрменської, грузинської,
татарської, болгарської та iнших мов, невтомний популяризатор кращих
досягнень свiтової культури на Українi.

Творча особистiсть Павла Григоровича Тичини була багатогранною i
складною.

Художня спадщина поета має велику цiннiсть, залишаючись в золотому фондi
нашої культури. Але не можна обминути й тих, якi писалися на вимогу часу
чи пiд тиском обставин.

Так, в часи громадянської вiйни, молодий Тичина не зразу розiбрав ся у
глибокiй сутi громадсько-полiтичних подiй, тим бiльше, що днi стояли
суворi, всi сили революцiї вiддавались нещаднiй боротьбi з ворогами.

Написання вiрша “На Аскольдовiй могилi” було тяжкою помилкою поета,
спровокованого пропагандою Центральної Ради. Але до честi Павла Тичини
треба сказати: вiн швидко розiбрався, що й до чого. Переживши тяжкi днi
болiсних роздумiв i жалю, перемiшаного з жахом, поет прокляв i цей вiрш,
i тих, хто його спровокував на його створення. Тичина безповоротно стає
спiвцем революцiйної боротьби.

1923 року Павло Тичина приїжджає до Харкова i за допомогою В.
 Еллана-Блакитного влаштовується на роботу в редакцiю журналу “Червоний
шлях”. Але й там поет зазнав дуже серйозної критики i жорстоких
полiтичних звинувачень “За протягування нацiоналiстичного дурману в
лiтературу”. Саме тодi була написана велика поема “Чис-тила мати
картоплю”, в якiй з вражаючою силою розкриває ознаки кризи
соцiально-полiтичних процесiв в унiтарнiй державi. Тичина довiв, що в
творi домiнує сувора, гiрка, але щира, вистраждана правда.

Вже пiсля виходу перших книг Тичини його творчiсть привернула увагу
насамперед лiтераторiв. У перiодичнiй пресi з’явилися рецензiї рiзного
змiсту i характеру. Одним iз перших вiдгукнувся В.  Еллан-Блакитний. У
статтi “Павло Тичина” вiн назвав його красою i гордiстю нової
української поезiї, найталановитiшим з сучасних поетiв.

У закордоннiй пресi з’явилися писання, автори яких звинуватили Тичину в
тому, що вiн продався Радянськiй владi, яка, до речi, у найскрутнiшi i
найголоднiшi днi життя спецiальним декретом забезпечила його харчами i
взяла пiд свою охорону, як цiнного дiяча культури.

В українськiй радянськiй пресi з’явилися теж деякi статтi типу “Дутий
кумир” В. Полiщука, фейлетон “Про українську оперу” К. Котка, в яких
проявилося нерозумiння творчостi Тичини, його перекладiв лiбрето
класичних опер українською мовою. На тi випади вiдповiв i сам поет, i
його побратим по перу й духу В. М. Сосюра:

   Не вам ганьбить iм’я Тичини

   I називать його рабом…

Павла Тичину завжди турбувала проблема нацiонального вiдроджен ня
українського народу. З цiєї причини перший образ – iдеал революцiї для
поета – “Золотий гомiн”: то образ народу, що зiбрався 1917 року на
iсторичнiй площi Київської Софiї, щоб висловити свою вiковiчну волю i
мрiю про державну сувереннiсть. Киян поздоровляє сам Андрiй Первозваний,
засновник i покровитель мiста. Вiд повноти щасливих передчувань
“засмiялись гори, зазеленiли”, i рiка мутная сповнилася сонця i блакитi
– торкнула струни.

Але в процесi нацiонально-визвольної революцiї Павло Тичина бачить не
тiльки вiдраднi явища i тенденцiї:

   Чорний птах – у нього очi-пазурi.

Зловiсним образом “Чорного птаха” вiн попереджає про важкi днi при
вiдстоюваннi свободи.

Так i сталося: свiдченням братовбивчої трагедiї є тетраптих “Скорбна
мати”. Твiр присвячений матерi поета. Але образ покiйної “матерi Марiї”
переростає в образ Скорбної матерi, в якому узагальнено i долю Божої
матерi, i страждання України. З поеми проступає динамiчна картина
трагедiї рiдної землi, яка потрапила в криваву орбiту громадянської
вiйни.

Отже, доля Павла Тичини – то доля його нацiї. Є в нiй трагiчнi сторiнки,
болiснi невдачi, але домiнує жага життя, енергiя творення, високий iдеал
справедливостi, а тим самим генiй безсмертя.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2019