Образ жiнки-матерi у творах Тараса Шевченка
Три тяжкие доли имела судьба…
И первая доля – с рабом повенчаться;
Вторая – быть матерью сына раба
И третья – до гроба рабу покоряться.
И все эти тяжкие доли легли
На женщину русской земли.
/ М. О. Некрасов /
Перша половина ХIХ столiття. Росiя – пiд чоботом самодержав ства, у ярмi
крiпаччини стогнуть люди. Крiпака можна продати, помiняти на собаку, до
смертi засiкти рiзками за найменшу провину, забрати у солдати. Та
найбiльш трагiчна доля жiнки-селянки, особливо – матерi-крiпачки. Т. Г.
Шевченко бачив це з дитинства.
Там матiр добрую мою
Ще молодую у могилу
Нужда та праця положила…
А сестри… Сестри, горе вам,
Мої голубки молодiї.
Для кого в свiтi живете?
Ви в наймах виросли, чужiї,
У наймах коси побiлiють,
У наймах, сестри, й умрете.
(“Якби ви знали, паничi…”)
Пережив поет втрату коханої Оксани, яку спiткала доля Катерини. Знав
багатьох нещасних жiнок. I доля матерi-страдницi стає одною з провiдних
тем його творчостi (мабуть, другою пiсля теми боротьби).
Страждає героїня вiрша “Сон”, яка збирає урожай з панської ниви, а
власне дитя покинула без догляду “у холодку пiд снопом”.
Йому боляче бачити, що:
…А онде пiд тином
Опухла дитина голодная мре,
А мати пшеницю на панщинi жне…
(“Сон”)
Мати Лiлеї “… все журилась… i плакала”
…та нашого злого пана
кляла-проклинала. Та й умерла”.
(“Лiлея”)
Мати Марини днями i ночами просиджує перед вiкнами помiщиць кого
будинку, не в змозi визволити доньку з пазурiв ласого пана (“Марина”).
Кров’ю обливається серце матерi Алкiда (“Неофiти”), коли вона бачить, як
дикi звiри розривають на аренi Колiзею її сина, її дитину.
Трохи м’якшою була доля з Ганною (“Наймичка”), але i їй нелегко жити
поряд iз сином, не признаючись, що вона його мати.
Причини цього горя трохи рiзнi. Переважно вони соцiальнi. Вiд панської
необмеженої влади i сваволi страждають героїнi однойменних вiрша i поеми
“Сон”, всевладний пан занапастив матiр Лiлеї, бiжить
у поле за донькою, яка збожеволiла, знечещена паном, i гине разом з нею
мати Марини.
Часом причини страждань жiнки-матерi релiгiйно-соцiально-психо логiчнi.
Алкiд (“Неофiти”) приймає нову релiгiю, яка несе справедливiсть, –
християнство, перших християн переслiдують – i вiн гине. Але релiгiйна
тема звучить тут ширше: мати розумiє, що син бореться за правду i
справедливiсть, тому страждає, але не дорiкає йому.
Якого ж порятунку шукають героїнi творiв Шевченка? Де його шукають?
Частiше всього вони – покiрнi жертви, що мовчки сраждають i гинуть.
Покiрно йде мати Iвася (“Сон”), “щоб дожать до ланового ще копу”, все,
на що вона здатна – це мрiя-сон про волю. Проклинаючи (але не бiльш)
пана вмирає мати Лiлеї. Лише благає пожалiти її дочку мати Марини.
Не протестує i Ганна (“Наймичка”), але вона шукає порятунку в людськiй
добротi, пiдкинувши дитину заможним лiтнiм селянам. I не помиляється.
Адже це простi люди з серцем i душею, що вмiють любити i спiвчувати.
Свiдомiший протест матерi Алкiда: втративши сина, вона продовжує його
справу, несе синове слово – слово правди людям i проклинає тирана.
Отже, показавши страждання безправної, хоч i прекрасної (“нiчого кращого
немає, як тая мати молодая”) жiнки-матерi, поет нiби кличе: “Давайте ж
щось зробимо, щоб не каралася так гiрко людина, мати, вiд якої – все
найпрекраснiше на землi! Порвiмо кайдани!” I тодi:
Врага не буде супостата,
А буде син, i буде мати,
I будуть люди на землi.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
