.

Неоромантизм поезiї Олени Телiги

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 803
Скачать документ

Неоромантизм поезiї Олени Телiги

Романтизм як лiтературна течiя виник на початку ХIХ сторiччя, але
вiдновився через сто рокiв у оновленiй формi -неоромантизму. З самого
початку головними темами романтизму були протиставлення мрiї i
дiйсностi, буденного та героїчного, надзвичайного. Романтики зображу
вали винятковi, особливi характери, що розкривалися у надзвичайних
обставинах, але якщо власне романтизм часто грiшив вiдривом вiд
дiйсностi, прагненням зобразити екзотичнi й навiть фантастичнi ситуацiї,
змальованi химерними, контрастними i яскравими фарбами, представники
неоромантизму описували тими ж засобами дiйснiсть першої половини ХХ
столiття, насичену реальними революцiйними перетвореннями, вiйнами,
боротьбою. Великi, надзвичайнi подiї вiдбувалися на очах поетiв i
письменникiв, їх не треба було переносити в потойбiчний свiт, iсторичне
минуле або у далекi країни. Бiльше того – значна частина митцiв
безпосередньо брала участь у боротьбi, а не лише оспiвувала борцiв, що,
природно, створювало реалiстичнiсть через справжнє знання теми.

Початок будь-якої iсторичної буремної доби мимоволi пробуджував у людях
мрiї i надiю, вимагав не лише рацiонального, а й емоцiйного трактування
того, що вiдбувалося. Але, крiм бiльшої наближеностi до дiйсностi,
неоромантизм мав ще одну суттєву вiдмiннiсть вiд течiї-попередника:
полiтичне зумовлення, що розкидало естетично близьких митцiв по рiзних
таборах – “революцiйної романтики”, що iдейно грунтувалася на
своєрiдному месiанiзмi свiтової пролетарської революцiї, та
неоромантизму нацiонально-визвольної боротьби, що набув розквiту трохи
пiзнiше: напередоднi й пiд час Другої свiтової вiйни.

Особливе мiсце посiдає у цьому напрямi “Празька школа” українських
письменникiв, учасниками якої були такi яскравi митцi, як Євген Маланюк,
Олекса Стефанович, Юрiй Драган, Олег Ольжич, Юрiй Липа та Олена Телiга.
Неоромантичнi засади пiдсилювалися у цiєї групи синтезом символiстичних,
iмпресiонiстичних i реалiстичних засобiв поетичного творення.

Творчiсть О. Телiги вирiзнялася серед творчостi iнших представникiв
“Празької школи” особливою темою, яку можна назвати “кохання i
боротьба”, або “чоловiк i жiнка у боротьбi”.

Цей мотив виник не випадково: його покликала до життя бiографiя самої
Олени Телiги. Ця жiнка, що у дитинствi не знала навiть української мови,
пiсля одруження стала одним з видатних дiячiв українського
нацiонально-визвольного пiдпiлля i загинула у боротьбi з нiмецьким
фашизмом. Хто сказав, що великi почуття лишилися у сивiй давнинi?
Кохання привело О. Телiгу до боротьби, та залишилося в її творчостi
назавжди.

Її вiршi мають автобiографiчний елемент, але не зводяться до
автобiографiї. Скорiше це розмiрковування над ролями чоловiкiв i жiнок,
що пристали до боротьби, якi, на думку О. Телiгi, не однаковi:

   Бо ми лише жiнки. У нас душа криниця,

   З якої ви п’єте: змагайся i крiпись.

Iнакше кажучи, на її думку, призначення жiнки – морально пiдтримувати
чоловiкiв-борцiв, надихати їх на боротьбу, а вже потiм брати у нiй
участь особисто, бо саме життя не дозволяє iз спокiйною совiстю
обмежуватися господарством i звичними “жiночими обов’язками”:

   Що нам щастя солодких звичок

   У незмiнних обiймах дому –

   Може завтра вже нас вiдкличе

   Канонада грiзного грому.

Чоловiки мають бути першими, їхня справа – вiдкривати новi шляхи й
ставати до бою, бути першопрохiдцями боротьби, подавати приклад. Та це
не означає, що жiнки лишаються пасивними:

   Ми ж, радiстю життя вас напоївши вщерть –

   Без металевих слiв i без зiтхань даремних

   По ваших же слiдах пiдемо хоч на смерть!

Отже, розмежування ролей, але водночас i єднiсть в iм’я спiльної iдеї –
визволення Батькiвщини. Боротьба майже така сама, але й iнша: в нiй
менше жорстокостi, бiльше жертовностi та натхнення, менше кровi та
бiльше мрiї, романтики у кращому значеннi цього слова, бiльше свiтла.
Цим, насамперед, i приваблює поезiя Олени Телiги: чуттєва, емоцiйна, але
позбавлена манiрностi та “зiтхань даремних”. Не кожен здатен зберегти
гуманнiсть у вирi боротьби, але Телiзi це вдалося.

   А душа вклоняється просторам,

   I землi за свiтлу радiсть – жить!

Мабуть, саме така боротьба, надзавданням якої є не лише величнi
здiйснення, а життя, прекрасне i свiтле, гiдна того, щоб iснувати у
душах людей. Тому не треба забувати, звертаючись до поезiї
нацiонально-визвольної боротьби, про вiршi Олени Телiги, як про
гуманнiсть, збережену в часи непримиримостi й вимушеної жорстокостi.
Нiколи не варто забувати про свiтло i радiсть життя.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2019