Наша пiсня, наша дума
Пiсня i праця – великi двi сили!
/ I. Франко, “Пiсня i праця” /
Пiсня! Споконвiку живе вона в Українi, поєднавши в собi пристрасне,
емоцiйне слово з чарiвнiстю музики. Вона супроводжує людей все життя –
вiд колиски до могили, бо немає такої подiї або такого почуття, що не
знайшло б свого вiдображення в пiснi. Материнська колискова, нiжна пiсня
кохання, весiльна спiванка, бойовий гiмн, врештi – пiсня-голосiння над
померлим.
Вона, як i доля народу, виростала на черствому хлiбi iсторичних подiй.
Цiлi iсторичнi перiоди вiдомi нам саме з пiсень.
Iсторiї ж бо пишуть на столi,
Ми ж пишем кров’ю на своїй землi,
Ми пишем плугом, шаблею, мечем,
Пiснями i невольницьким плачем.
(Лiна Костенко, “Маруся Чурай”).
Не завжди ми знаємо авторiв пiсень – багато серед них безiменних, але
вiдомi iмена їх творцiв оповитi легендами. Спiвучою душею України була
Маруся Чурай, складенi нею пiснi спiвали закоханi, але й козакам деякi
її пiснi були потрiбнi так само, як шаблi чи хоругви.
А скiльки було безiменних козацьких кобзарiв, що славили рiдний край,
пiдтримували бойовий дух наших славних лицарiв i самi часом гинули разом
з вояками! Пiснi-думи зберегли для нас, нащадкiв, пам’ять про славнi
подвиги i героїзм захисникiв Вiтчизни.
Про нашi битви на паперi голо
Лише в пiснях вогонь отой пашить…
(Лiна Костенко)
Оспiвують пiснi та думи героїзм i лицарство вiдомих iсторичних осiб:
Кривоноса, Богуна, Хмельницького, Супруна, Сiрка, Палiя та iнших – i
маловiдомих козакiв.
Але пам’ятаємо ми i фiлософськi пiснi Г. Сковороди i “Журбу” Л. Глiбова.
”
†o
авка” Котляревського! У цьому першому українському драматичному творi
вони постають засобом характеристики i самохарактеристики героїв. Кожна
пiсня – це вже характер.
Були й iншi пiснi.
“Реве та стогне Днiпр широкий”, – спiваємо ми й сьогоднi. Реве! Пророкує
загибель усьому злому, окрилює зневiрених, кличе до бою за правду i
добро.
Важко переоцiнити роль пiснi i в перiод Великої Вiтчизняної вiйни. Вже в
першi днi стала вiйськовим гiмном українцiв “Клятва” М. Бажана:
В нас клятва єдина
I воля єдина.
Єдиний в нас клич i порив.
Нiколи, нiколи не буде Вкраїна
Рабою нiмецьких катiв!
Не вмирала i лiрична пiсня, що нагадувала воякам про мирне життя, про
кохання i рiдну домiвку, якi треба захищати – i згадка про них додавала
сили. Лилася пiсня зi сцени, де виступали агiтбригади, спiвалася на
привалах пiд час короткого вiдпочинку, нагадувала про те найдорожче, за
що не шкода i вмерти.
Сурмачами в походi, бардами Перемоги були Малишко i Сосюра. Їхнi пiснi
несли бiйцi з собою в серцi, як вишиваний рушник у рiчмiшку.
I в мирнi часи пiсня поруч з нами. По радiо можна почути багато
прекрасних пiсень, що прославляють волю i незалежнiсть нашої
Батькiвщини, пiдкреслюють безсмертну красу нашої мови. Але знову звучать
i пiснi про кохання, про мрiї, про все те, що хвилює нас – молодих i
старих.
Звiсно, у кожного поколiння свої пiснi, бо кожнi мають власнi проблеми.
Але, беззаперечно, у кожної пiснi повинна бути душа – iншi придатнi хiба
що для танцiв.
У нашої пiснi душа українська. Й iсторiя нашої пiснi заслуговує на
пошану, як iсторiя самого народу. Тож бережiмо голос нашої душi!
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
