.

Мрiї Тараса Шевченка про майбутнє України

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
317 3028
Скачать документ

Мрiї Тараса Шевченка про майбутнє України

Людинi притаманно мрiяти. Мрiя не дає спокою у життi, не дозволяє стояти
на мiсцi, кличе вперед…

Мрiя i дiйснiсть часто виступають у суперечностi. Страждаючи все життя
сам, болюче вiдчуваючи страждання свого народу, Т. Г. Шевченко мрiяв про
свiтле i радiсне майбутнє України.

   Неоднаково було йому:

   Як Україну злiї люди

   Присплять, лукавi, i в огнi

   Її окраденою збудять…

   (“Менi однаково…”)

Тому i проклинав поет “отих царiв, катiв людських”, панiв рiзних
гатункiв, усiх, хто несе горе народовi, i кликав “громадою обух сталить
та добре вигострить сокиру, та й заходиться вже будить… хиренну волю”.

Повиннi порватися кайдани, повинна правда прийти на землю:

   …бо сонце стане

   I оскверненну землю спалить.

   (“О люди! Люди небораки!”)

Вiрив Тарас у невмирущий дух народу, знав, що не можна знищити його, як
не мiг Зевс примусити скоритися Прометея; що житиме вiн (цей дух) i
розiв’ється, як оте дерево, на яке моляться “колiзаки” (казахи) (“У Бога
за дверима лежала сокира”).

Без волi немає щастя – вважав Шевченко:

   …де нема святої волi,

   Добра не буде там нiколи.

   (“Царi”)

Тому так зворушливо змальовує вiн мрiю-сон нещасної крiпачки (“Сон”),
якiй уявляється, що її син:

   I уродливий, i багатий,

   Уже засватаний, жонатий…

   На вольнiй, бачиться, бо й сам

   Уже не панський, а на волi;

   I на своїм веселiм полi…

Тому i славить генiальний поет українського народу синiв Кавказу, що
вiдстоюють свою незалежнiсть (“Кавказ”):

   Борiтеся – поборете!

   Вам Бог помагає.

   За вас правда, за вас слава

   I воля святая.

I мрiє Кобзар про часи, коли “розкуються незабаром закованi люди” (“I
мертвим, i живим…”), коли не зостанеться “i слiду панського на
Українi” (“I вирiс я на чужинi”). Тодi “у селах, у веселих i люди
веселi” житимуть, тодi “спочинуть невольничi утомленi руки i колiна
одпочинуть, кайданами кутi” (“Iсаїя. Глава 35”).

   I забудеться срамотна

   Давняя година.

   I оживе давня слава,

   Слава України.

   (“I мертвим, i живим…”)

Вiльний народ оживить природу, оживить свою душу, шануватиме своїх
героїв, свою iсторiю, свою правду.

Так чи iнакше, але не слiд чекати, поки “нiмець” нашу iсторiю нам
розкаже. I свою солов’їну мову народ пiднесе над свiтом як прапор свого
духовного багатства, бо неприродно ж, коли:

   …усi мови слов’янського люду –

   Всi знаєте. А своєї

   Дастьбi… Колись будем

   I по-своєму глаголать…

   (“I мертвим, i живим…”)

Глибоко ранило поета i духовне гноблення народу. Вiн вiрив у Бога,
“великого Бога”, вiрив у жертовнiсть Христа:

   За кого ж ти розiп’явся,

   Христе, сине Божий?

   (“Кавказ”)

Але бачив Шевченко й iнше: церква стала знаряддям гноблення народу. Тому
й мрiє Кобзар про суспiльство, де релiгiя буде духовно збагачувати
людину, де не буде продажної служницi панства, церкви минулого:

   …будем, брате,

   З багряниць онучi драти,

   Люльки з кадил закуряти,

   Явленими пiч топити,

   А кропилом будем, брате,

   Нову хату вимiтати.

   (“Свiте ясний, свiте тихий…”)

Зазнаючи горя i болю, зазнаючи гноблення з боку росiйського царизму, наш
великий Кобзар часом проклинав москалiв i польську шляхту, але мрiяв про
дружбу великих народiв. Вiн писав:

   …Ляше, друже-брате!

   подай же руку козаковi

   I серце чистеє подай!

   I знову iменем Христовим

   Возобновим наш тихий рай…

   (“Ще як були ми козаками…”)

   Вiн мрiяв про сiм’ю вольну, нову, де:

   …буде син i буде мати,

   i будуть люде на землi,

   де простеляться шляхи вiльнi i широкi:

   …I пустиню опанують

   Веселiї села.

   (“Iсаїя. Глава 35”)

Мав Тарас i особистi мрiї. Хотiлося йому з милою дружиною у маленькiй
хатинi над Днiпром дожити вiку:

   Я тiльки хаточку в тiм раї

   Благав i досi ще благаю,

   Щоб хоч умерти на Днiпрi,

   Хоч на маленькiй горi…

   (“Не молилася за мене”)

Не збулася ця мрiя Шевченкова. Та збулася iнша: з любов’ю i шаною згадує
вiльна Україна “незлим тихим словом” свого сина.

Немає неволi в Українi, у повний голос звучить її мова. Гордi її сини
пишаються своїм героїчним минулим i намагаються впевнено дивитися в
майбутнє.

Але щоб посiсти почесне мiсце серед народiв свiту, треба ще ой як багато
зробити!

   Роботящим умам,

   Роботящим рукам

   Перелоги орать,

   Думать, сiять, не ждать

   I посiяне жать

   Роботящим рукам.

   (“Молитва”)

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020