Мова – основа духовного життя народу

Мова – основа духовного життя народу, втрата її, як сказав великий
український письменник Панас Мирний, “смерть для його душі”.

Як нам відомо, немає жодного суспільства, яке б не знало мови, яке б не
володіло цим найважливішим засобом людських зносин; нею постійно
користуються люди в своїй трудовій діяльності, спрямованій на досягнення
певної мети; без мови не може існувати будь-яке виробництво, не можуть
розвиватися техніки, культура, наука, мистецтво; за допомогою мови, люди
висловлюють свої думки і передають їх іншим людям; за допомогою мови
людство зберігає й передає новим поколінням нагромаджений досвід.

Українська мова, як окрема почала формуватися у ХІV столітті,
виділившись із східнослов’янської мовної спільності (давньоруської
мови). Тому близькоспоріднені з українською мовою – це російська та
білоруська.

Для кожної людини рідний дім – це місце, де можна відпочити від турбот,
це захист від незгод, це відчуття підтримки близьких людей, їхнє тепле,
ласкаве слово. Слово, мова – це те, що дає нам можливість висловити свої
почуття, думки. Наша мова – українська, тому що земля наша – Україна.

Максим Рильський закликав у своїх творах та наукових працях бути
уважними до рідної мови. Блискучий знавець її скарбів, він звертався до
сучасників і майбутніх поколінь.

Як парость виноградної лози,

Плекайте мову…

…Чистіша від сльози

Вона хай буде.

”

–

\ 0

истецький світ, витворений розумом і серцем славних синів і дочок.

Нам, українця, треба леліяти рідну мову, плекати її, вчити своїх дітей,
онуків, правнуків, – усе робити для розквіту українського слова, пісні,
красного письменства.

Відродження української літератури й мови прийшло з творчістю великих
майстрів слова Г.Сковороди, І.Котляревського, І.Квітки-Основ’яненка, Є.
Гребінки, П.Гулака-Артемовського і особливо Тараса Шевченка.

Шевченкова мова – зразок найпильнішої уваги творця до народного слова.
Саме тому Кобзар став основоположником нової української мови, предтечею
її сучасного розвитку. На струнах своєї поетичної кобзи він відтворив
чудовий мелос української мови, пісенний її лад, багатство образних
засобів.

Мова для Шевченка – це найвищий дар людини й народу, талісман їхньої
долі, таланту, безсмертя.

Ну щоб, здавалося, слова…

Слова та голос – більш нічого.

А серце б’ється – ожива,

Як їх почує!

Адже мова народна – це золотий запас душі народу, з якою виростаємо,
якими живемо і завдяки якому маємо право і гордість милуватися рідним
народом.

Слова П.Тичини про мову:

Бо то не просто мова звука,

Не словникові холодини –

В них чути труд, і піт, і муки,

Чуття єдиної родини.

Одна в них спільна чути нитка