Мої роздуми над романом Юрiя Яновського “Чотири шаблi”
“У 1925-1929 рр. написанi мої книги “Кров землi”, “Майстер корабля”,
“Чотири шаблi”. Вони несуть на собi важкий тягар дрiбнобуржуазного
свiтогляду, вiд якого я, безперечно, iз труднощами, визволявся в
наступних двох десятках рокiв”, – напише Ю. Яновський у статтi “Мої
помилки” в “Лiтературну газету” 1948 р. Уявляєте, якою цiною далися цi
слова Ю. Яновському, адже названi книги були одними з найкращих у його
творчостi. Чи варто було писати кров’ю серця, щоб потiм вiдмовлятися вiд
своїх рiдних дiтей. А Ю. Яновський змушений був це зробити. Взагалi, вiн
половину свого життя жив у примусу, мабуть, тому так багато хворiв i так
рано помер. “Роман “Чотири шаблi”, що вийшов у 1930 роцi, був
зустрiнутий тодiшньою критикою як твiр з нацiональною романтикою, iз
замилуванням українською старовиною. Це була вiрна оцiнка, в цьому
виявився вплив нацiоналiстичного оточення, але це було не все. Тодiшня
критика не в змозi була помiтити i сформулювати бiльш суттєвi промахи
роману, вони полягали в тому, що автор, показуючи громадянську вiйну в
Українi, подав читачевi вигаданий ним хаос, нерозбериху, вiдсутнiсть
спрямовуючого центру в особi партiї бiльшовикiв. Я зобов’язаний був
зрозумiти, що хаос в подiях громадянської вiйни iснував тiльки в моїй
уявi, а подiї, що утверджували завоювання Жовтневої революцiї, проходили
пiд залiзним керiвництвом комунiстичної партiї…”
Менi здається, що цi слова писала людина, до якої дотикалися розпеченим
залiзом. Юрiй Iванович Яновський так не думав.
го дуба” (тобто сини великого народу). Рiзнi вони, але об’єднанi
спiльною метою, певною мiрою романтизованi, навiть iдеалiзованi. Автор
зумисне ставить їх у такi ситуацiї, в яких максимально виразилась би
їхня глибинна суть, вiдвага, геройство, сила. Шахай видається бригадi
“надлюдською силою”, важко поранений Остюк продовжує героїчно битися i
керувати кiннотниками. “Це сидiли на скелi орли”, – так буде про них
сказано на самому початку роману. Ми ще не бачимо їх у бою, а вже готовi
сприймати їх як героїв, яким симпатизує автор. Стиль перших чотирьох
роздiлiв характеризується захопленим, радiсним сприйманням життя,
боротьби народу за визволення. Ця боротьба показана в дусi кращої
романтичної традицiї XIX столiття, яскраво виявленої в “Чорнiй радi” П.
Кулiша, в “Гайдамаках” Т. Г. Шевченка.
А ось стиль останнiх трьох роздiлiв вiдрiзняється вiд перших чотирьох.
Справа в тому, що уже вiдгримiли бої i нацiональне визволення зазнало
поразки. У головних героїв причини для оптимiзму зникли пiд тиском
реального життя.
На мою думку, творчий шлях Ю. Яновського нагадує шлях М. Хвильового.
Обидва вони пiсля шаленого романтичному запалу раптом на скаку
зупинилися i – розчарувалися. I це не могло не вiдбитися на розв’язцi
роману. Отже, Ю. Яновський чiтко усвiдомив, що здобув народ пiсля
переможних боїв пiд червоним прапором. Ось за це розумiння автора i
шельмували.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
