Людина i рiдний край

Ми тут зросли, нам тут спiвали

Розмрiянi лiси й поля;

Ми тут жили i тут вмирали.

Це наша батькiвська земля.

/ П. Карманський /

Задумаймося… Досить тiсний зв’язок iснує мiж людиною i природою. I
людина, i рослина для того, щоб вижити, пускає глибоко свої коренi на
тiй землi, де народилася й живе.

Для кожного з нас найсвятiшими є слова: мати, батькiвщина. Адже
батькiвщина, на мою думку, – це не тiльки наша країна, а й рiдна
домiвка, i те мiсце, де народився, вирiс, де вперше почув лагiдну мамину
колискову, де минули найкращi роки твого життя, де ти вперше
познайомився з iсторiєю своєї вулицi, мiста, краю, де призвичаївся до
культурної спадщини i свято бережеш її.

Але в життi не завжди буває так, як цього хочеш. Бо життя прожити – не
поле перейти. Воно постiйно вносить свої корективи. I хто знає, як
складеться життя у майбутньому.

Але я переконаний, де б ти не жив, куди б не закинула тебе доля, отой
солодкий та коханий дим рiдного краю має бути завжди з тобою. Менi
здається, що мандрiвка в минуле, до рiдних батькiвських стежинок – це не
мода i не забаганка, а людська потреба, яка освячується духовними
витоками, громадянським обов’язком.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter