Лiтература рiдного краю: Григорiй Сковорода
Мальовничi роздоли щедрого талантами харкiвського краю. Земля, що
виховала Григорiя Сковороду, Квiтку-Основ’яненка, Василя Мисика,
Олександру Ковальову, Степана Сапеляка, Вiктора Бойка, Анатолiя Перерву
та багатьох iнших письменникiв.
“Чим ширша своєю дiяльнiстю людина, – писав П. Тичина, – тим далi пiсля
її смертi шириться пам’ять про неї. Чим яснiший своєю моральнiстю й
правдивiший голос творця, тим чистiшим i звучнiшим стає цей голос з
часом, у вiках”. Так i зi Сковородою. Понад два столiття минуло з того
часу, як цей самобутнiй письменник ходив по землi. Проте голос його не
стихає, а все дужчає. Його заповiдi справедливостi, добра, людяностi,
працьовитостi знаходять вiдгук i у наших серцях.
Ще за життя Сковороду називали “українським Сократом”, “україн-ським
Горацiєм”, бо вiн значно розвинув на Українi фiлософiю, лiтературу,
педагогiку.
У своїх творах Сковорода оспiвав природу України, її працьовитих людей,
прагнення до щастя й волi, висмiяв панiв за їх паразитизм, за знущання з
народу. А ще вiн проголосив людину та її волю найвищою цiннiстю.
Твори Сковороди вiдзначаються афористичнiстю. Не одна крилата фраза
пiшла мандрувати по свiту з його писань: “Любов виникає з любовi; коли
хочу, щоб мене любили, я сам перший люблю”; “Краще голий та правдивий,
нiж багатий та беззаконний”; “Нi про що не турбуватись – значить не
жити, а бути мертвим”. Григорiй Сковорода є автором творiв повчального
характеру.
У притчi “Вдячний Єродiй” вiн говорить про велику роль природних нахилiв
людини: “Не вчи яблуню родити яблука: вже сама природа її навчила.
Загороди її лише вiд свиней, зрiж будяки, почисть гусiнь”.
Притча “Вбогий жайворонок” навчає нас оцiнювати людину не за обличчя, а
за розум i серце, жити чесно, пройматися горем ближнього. Щоб стати
щасливим, не треба багатства та влади. Гiднiсть людини визначають не
грошi й знатне походження, а чесне життя. Ось такi повчальнi оповiдi
Сковороди.
А як гостро критикував Сковорода здирникiв, бюрократiв, пиякiв,
розпусникiв, ледарiв! Це пани, що стягають поля, купцi й лихварi, що
обманюють трудящих, чиновники та юристи, що зловживають своїм
становищем, багачi, у яких “дiм, як вулик, гуде вiд гуляк”. “Живiть
мудро i не заплямовуйте совiсть”, – ось до чого закликає великий
фiлософ.
Жаль, що за життя не було надруковано жодного твору Сковороди. Хоча його
поезiї швидко поширювалися по Українi устами народу. Гостре непiдкупне
слово Сковороди в моторошнiй темрявi крiпосницької сваволi спалахувало
чистим вогнем i торувало стежку народному щастю. А його мандрiвне життя
було предметом оповiдань та легенд…
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
