Краса людини i природи у кiноповiстi Олександра Довженка “Зачарована
Десна”
Олександр Довженко – людина, щедро обдарована багатогранними здiбностями
й талантом. Сьогоднi ми навiть вагаємося, кому надати перевагу –
Довженковi як творцевi прекрасних кiноповiстей чи авторовi захоплюючих
фiлософських щоденникiв, у яких вiн замислюється над красою i щастям
людини на оновленiй землi. Довженко писав також оповiдання та
публiцистичнi статтi. У всiх жанрах, в яких вiн виступав, був однаково
глибоким i нiжним, мудрим i смiливим, художником i громадянином. У його
творах ми бачимо всю велич i красу народної душi. “Я покликаний
возвеличувати свiй народ”. Цiми словами з автобiографiї вiн оспiвує свою
рiдну Україну. Змалював її пастельними, м’якими фарбами в “Зачарованiй
Деснi”, грiзними блискавками накреслив у “Українi в огнi”.
Кожний рядок “Зачарованої Десни” пронизаний глибокою любов’ю до України.
Що це за кiноповiсть? Картини дитинства, свiт очима малої людини, яка ще
навiть не встигла ознайомитися з цим свiтом, для якої навiть смерть – це
радiсть. “Яка то радiсть, коли помирає прабаба!” Маленька людина та свiт
дитинства – великий, таємничий, зелений, буйний. Допитливий малий Сашко,
мрiйливий, з неабиякою уявою пiзнаючи цей свiт, поринав у нього з
головою. I ми розумiємо, що цей бiлоголовий хлопчик – сам Довженко.
edJ^
edJ^
о пiдносить до вселюдського iдеалу, хоч його життя було нелюдське,
злиденне: “Одне в батька було некрасиве – одяг”.
Ще один образ людини працi вимальовано в “Зачарованiй Деснi” – це дядько
Самiйло, “великий косар”. “Орудував вiн косою, як добрий маляр пензлем,
– легко i вправно. Коли б його пустити з косою просто, вiн обкосив би
всю земну кулю, аби тiльки була добра трава та хлiб i каша”.
Як уособлення народної мудростi виступає у повiстi дiд Семен – лагiдний,
працьовитий, залюблений у вiчне слово, такий собi народний фiлософ, що
“прожив пiд сонцем коло 100 лiт… нiколи не ховаючись в холодок”.
Усi цi образи трудiвникiв i фiлософiв несуть у собi думку про
невичерпнiсть i життєдайнiсть народного джерела, про безсмертя народу.
Важливу роль у повiстi вiдiграє природа, нерозривно пов’язана з життям
людей. Картини сiножатi, нiчного зоряного неба сповненi веселощiв,
пройнятi трепетною закоханiстю у рiдний край, у його красу.
Своєрiдним символом – рiкою життя проходить через повiсть образ
зачарованої Десни. Не можна без хвилювання читати Довженкiв образ рiдної
рiчки: “Благословенна будь, моя незаймана дiвице Десно, що, згадуючи
тебе вже много лiт, я завжди добрiшав, почував себе невичерпно багатим i
щедрим. Так багато дала ти менi подарункiв на все життя”.
Мовчазна бесiда коней пiдслухана малим хлопцем, це вмiння вiн перейняв у
дiда, образнi прикмети народних вiрувань, звичаїв, забобонiв, що надають
повiстi нацiональної своєрiдностi й колориту, казковий образ яблунатого
коня, про якого наспiвали малому хлопцевi колядники – все це чарiвний
свiт фантастики, що своїм корiнням сягає у глибину народної уяви.
Iсторiя лiтератури знає чимало творiв про дитинство, про вихован ня
почуттiв. Олександр Довженко зробив у цю скарбницю свiй внесок, i його
повiсть про народження великого митця перетворилася на гiмн рiдному
народовi, його працелюбству, мудростi, силi, невичерпнiй життєвiй
енергiї.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
