“Кiт у чоботях” – мiй улюблений твiр Миколи Хвильового
Микола Хвильовий – людина трагiчної долi. Власною рукою вкоротив вiн
собi вiку, не змирившись iз невiдповiднiстю реального життя iдеалу, у
який вiн вiрив. Але живуть його твори, оригiнальнi, самобутнi,
стилiстично незвичнi, часом навiть важкi для сприйняття. Його талант не
схожий на iншi, й саме цим особливо цiнний.
Читаю його поезiї, оповiдання… I раптом: “Кiт у чоботях”. Початок:
“Гапка – глухо, ми її – не Гапка, а товариш Жучок. Це – так, а то –
глухо.
А от гаптувати – це яскраво, бо гаптувати, вишивати золотом або
срiблом.”
Яке дивне вiдчуття слова! А яка поезiя свiтосприйняття! Та щось не схоже
на початок казки. Так воно й є: перед нами не казковий кiт, а жива,
конкретна людина, жiнка, куховарка i воїн, мати i секретар парт’ячейки.
Ось як виразно й оригiнально змальовує Хвильовий її портрет:
“Кiт у чоботях – це товариш Жучок. От.
От її одiж.
Блуза, спiдничка (зимою стара шинеля), капелюшок, чоботи…
Блуза колiр “хакi”, без гудзикiв…
Вся революцiя без гудзикiв, щоб було просторо…”
Цитату, звiсно, можна продовжити, але й цих рядкiв достатньо, щоб
зрозумiти, яка вона. Ще ми можемо дiзнатись, що очi у неї “теж – жучок”,
що голова – голена “не для люди, а для походу, для простору”, а носик –
кирпатенький.
“Це тип: “Кiт у чоботях”. Знаєте малюнки з дитинства: “Кiт у чоботях”?”
Трагiчна доля цiєї жiнки. Бандити повiсили на лiхтарi її дитину, тодi
“товариш Жучок” залишилась у вiйськах революцiї.
В радянськi часи було створено багато образiв героїв революцiї,
справжнiх i фальшивих. Хвильовий дає свiй, зовсiм iнший варiант образу.
Вiн не iдеалiзує свою героїню, але й не хулить огульно, вiн пiдходить до
теми саме як чесний художник, а не iдеолог, що вдає з себе письменника i
зображує персонажiв “хорошими” або “поганими” згiдно зi своїми
полiтичними переконаннями.
“А втiм я зовсiм не хочу iдеалiзувати товариша Жучка, а хочу написати
правду про неї – уривок правди, бо вся правда – то цiла революцiя”.
x
-thМ. Хвильовий називає таких, як Гапка Жучок, “муравлями революцiї”,
надiляє їх епiтетом “сiренькi”, але не зневажає їх. На його думку, кiт у
чоботях з казки комiчний, “Але вiн дуже теплий”.
М. Хвильовий – прихильник неоднопланового сприйняття подiй i явищ. В
усьому вiн прагне бути об’єктивним. Його дратує бюрократизм Жучка, як
секретаря парт’ячейки, безглуздiсть дискусiй, що проводяться мало не
щодня i в примiтивнiй формi, але вiн i поважає прагнення “кота у
чоботях” до знань (хай у невдалiй формi). “Нам треба за рiк-два, три
вирости не на вершок, а на весь сажень”, бо поки що “у нас – темнота”.
Не слiд забувати, коли саме це писалося. Навiть просте бажання сказати
правду, вiдмовитись вiд iдеалiзацiї революцiї та усього, що було
пов’язане з нею, не кажучи вже про образи комунiстiв, було ризиком,
часто – смертельним. Це – смiливий твiр. Лише для того, щоб процитувати
народний афоризм “… треба бути начеку i не забувати про чеку” (чк),
необхiдно було мати неабияку мужнiсть.
Ми можемо мати рiзнi полiтичнi переконання, можемо не погоджуватися з
переконаннями i самого письменника, але поважати його за бажання
правдиво передати власне бачення – необхiдно. Одне це робить цiкавим
“Кота у чоботях”, але цим не вичерпуються якостi цього твору. Бо крiм
iдейного змiсту є ще й високий талант (чи не вiн спонукав Хвильового
шукати правду?).
Читаючи його твiр, ми можемо вiдчути i холод зимових ночей у степу, коли
зупиняється паровоз i треба шукати дрова, i нiжнiсть теплих лiтнiх
вечорiв. I горе Жучка ми вiдчуваємо, i її моральну чистоту. Особисту, бо
душа людини, як правда, теж стоїть над усiма обмежени ми полiтичними
переконаннями.
А ще менi подобається, що автор не повчає, а розмовляє з читачем, як з
рiвнею, вiн весь час закликає: “Думайте!”
Отже, скажу вiд щирого серця – це хороший твiр, “степова бур’янова пiсня
цим сiреньким муравлям”. Тому я можу назвати його своїм улюбленим твором
Миколи Хвильового.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
