.

Художнє осмислення загальнолюдських цiнностей у творчостi Лiни Костенко

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 1686
Скачать документ

Художнє осмислення загальнолюдських цiнностей у творчостi Лiни Костенко

Її називають “царицею поезiї в Українi”. Щира й безкомпромiсна, вона
нiколи не продавала свого таланту, вiдстоюючи чеснiсть i високу
художнiсть поетичного слова. Вiдлига шiстдесятих рокiв застала Лiну
Костенко разом з Василем Симоненком на чолi великої групи українських
поетiв i письменникiв, якi боролися за лiтературну свободу. А потiм було
багаторiчне мовчання – важка “нiмота слiв”, напружене протистояння
“невидимому страшному монстру”, що намагався обламати вiльнi крила її
поезiї. Влада боялась її творiв, що вiдкидали офiцiйну iдеологiю й
будили нацiональну самосвiдомiсть i людську гiднiсть народу. I хоч вiршi
поетеси заборонялись, вони все одно знаходили шлях до серця читача. У
теперiшньому духовному вiдродженнi української нацiї є вагомий внесок i
Лiни Костенко. У її словi є живий волелюбний дух наших предкiв,
драматична доля рiдного краю, пiсенна душа України. Поетеса намагається
осмислити й донести до читача невмирущi скарби людського духу.

Протягом усiєї своєї творчостi Лiна Костенко постiйно розмiрковує над
роллю поетичного слова в життi людини. У її розумiннi лiтература – це
постiйна боротьба добра i зла, справедливостi й несправедливостi,
гуманностi й жорстокостi. Поет несе моральну вiдповiдальнiсть за свою
творчiсть, тому вiн завжди має бути щирим i чесним. Його художнє слово
тiльки тодi чогось варте, коли воно вражає людськi серця. Ця думка
висловлюється у вiршi “Страшнi слова, коли вони мовчать…”:

   Поезiя – це завжди неповторнiсть,

   Якийсь безсмертний дотик до душi.

Доля справжнього поета нелегка, праця його – титанiчна. Адже всi слова
були чиїмись, а вiн має сказати їх уперше, щоб викликати зустрiчний
порух людського серця, допомогти йому пiднестись над буденнiстю.

Вагомим є для поетеси й питання особистої свободи в усiх її формах –
розумовiй, фiзичнiй, свободi слова. Вона заперечує монолiтну систему,
яка виховує у своїх громадян моральнi та етичнi норми поведiнки,
необхiднi для самозбереження в цiй системi. Драматична поема “Снiг у
Флоренцiї” висвiтлює тему “марноти днiв, убитих на спокуси”. Твiр
нагадує про жорстокий рахунок, що його ставить кожному митцевi час i
його життя. Спокуса пiдступна й безжальна для митця. Тiльки той, хто
здатний її подолати, лишається самим собою. Тiльки вiльна людина може
бути творцем своєї долi.

Час вносить свої корективи в життя поколiнь, зрушує цiлi пласти
свiдомостi. Епоха технiчного прогресу несе людинi загрозу духовного
зубожiння. Тож у вiршi “Вже почалося, мабуть, майбутнє” поетеса нагадує
про неперехiднiсть справжнiх моральних, мистецьких i життєвих цiнностей.
Людина часто буває слiпою, пiдносячи дрiб’язкове i скороминуче до рiвня
iдеалу. Найсучаснiша мода i найгучнiша слава – то лише захоплення
швидкоплинне:

   Шукайте посмiшку

   Джоконди,

   Вона нiколи не мине, –

закликає Лiна Костенко. Бо тiльки справжня краса неминуча, лише вона в
усi вiки робить людину людиною.

Цiлющим джерелом радостi й натхнення для поетеси завжди була природа.
Вона постiйно оживає в її думках, спогадах, даруючи душевну рiвновагу,
емоцiйне та естетичне задоволення. Часто у своїх творах Лiна Костенко
персонiфiкує природу: “шепоче лiс”, “хмари бiгли й спотикалися об грiм”,
“плачуть i моляться бiлi троянди”, “засмiялась провесiнь”, “гай знiмає
золоту перуку”. Глибокий зв’язок зi свiтом природи вносить справжню
гармонiю в життя людини.

Та тiльки невмируще почуття любовi гарантує вiчну тривалiсть життя на
землi. Лiна Костенко оспiвала велике таїнство любовi як могутнє джерело
й оновлення людської душi, втiливши свою душу в народнiй поетесi Марусi
Чурай:

   Моя любове! Я перед тобою.

   Бери мене в свої блаженнi сни.

   Лиш не зроби слухняною рабою,

   не ошукай i крил не обiтни!

Навiть кохання, потьмарене зрадою, невмируще, як пам’ять про найвищий
злет душi. Це велике почуття запалило в серцi Марусi Чурай нетлiнний
вогонь творчостi. У зображення головної героїнi iсторичного роману Лiна
Костенко майстерно переплiтає особисте, нацiональне й загальнолюдське.
Поетеса протиставляє високу духовнiсть мiщанськiй ситостi, яка губить
душу людини:

   Це як, скажiмо, вiрувати в Бога

   I продавати душу сатанi.

Маруся увiчнила своє кохання в пiснях. I тепер вони мандрують вiд
поколiння до поколiння, непiдвладнi старiнню i смертi, бо пiсня – то
безцiнний скарб людського духу. У романi “Маруся Чурай” ставляться

проблеми, актуальнi в усi вiки: митець i суспiльство, вiрнiсть i зрада,
батьки i дiти. Поетеса розкриває багатство людських характерiв, а через
них – власнi думки про людину i час, в якому вона живе.

Уся творчiсть Лiни Костенко є прикладом шляхетного служiння поезiї,
мистецтву, духовностi. У нескаламучених водах цього джерела помiтний
кожний порух душi. Художнє слово поетеси нерiдко стає афоризмом, який
западає в серце: “Воно як маєш серце не з льодини, розп’яття – доля
кожної людини”, “В життя приходиш чистий i красивий. З життя iдеш
заморений i сивий”, “А справжня слава – це прекрасна жiнка, що на могилу
квiти принесе”. Iз цих досконалих рядкiв нам вiдкриваються вiчнi
загальнолюдськi iстини. Чим поет обдарованi -ший, тим вiн сучаснiший.
Лiна Костенко своєю творчiстю утверджує благородство вищих мистецьких
принципiв, адже поетеса досягла тих високих сфер людського духу, за
якими починається безсмертя.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2019