Гiмн професiї лiкаря
Я слухаю тi сповiдi щодня.
Вони не криються,
Вони вiдвертi – хворi
Це важко так – наослiп, навмання
Брести в чужих сльозах, в чужому горi
Професiє! О, дай менi слова,
Дай силу – втiшити,
пiзнати, роздiлити…
/ В. Коротич, “Я слухаю тi сповiдi…”/
Колись Г. Сковорода говорив, що свiт – це театр. I кожен повинен для
себе обрати ту роль, яку вiн зможе найкраще виконати, ту, що вiдповiдає
його нахилам i здiбностям. Стосується це насамперед вибору професiї.
Скiльки їх – видiв трудової дiяльностi? Сотнi? Тисячi? I всi вони
потрiбнi та кориснi. Але так важко визначити, яка професiя тобi бiльше
довподоби, яка зробить твоє життя щасливим!
Серед них i така вiчна i невмируща, як професiя лiкаря, цiлителя,
рятiвника. Адже люди хворiли чи дiставали ушкодження завжди. Хто зна,
може колись i зникнуть назавжди хвороби, подоланi, наприклад, вже майже
повнiстю: чума, холера та чорна вiспа. Але поки що люди з надiєю i вiрою
йдуть до лiкарiв, а лiкарi роблять усе можливе, щоб вилiкувати, зменшити
їхнi страждання. Хiба це не шляхетно – допомагати!
Що зичать людинi друзi? Щастя i здоров’я. До речi, i щастя без здоров’я
– сумнiвна рiч. Тож є за що спiвати гiмн професiй, що допомагає нам
зберiгати цей скарб.
Молода жiнка чекає дитину – лiкар допомагає їй народити маля. Немовля,
з’явившись на свiт, бачить поруч з собою людину в бiлому халатi.
Малому школярику роблять щеплення, спостерiгають за його розвитком.
Воїна поранено в бою – дiвчина з червоним хрестом виносить його з поля
бою i передає у руки хiрурга. Але навiть у мирний час – хiба мало
ситуацiй, коли доводиться викликати “Швидку допомогу”? Стихiйнi лиха,
автомобiльнi аварiї – скрiзь ми бачимо поряд машини з червоними хрестами
та лiкарiв, що поспiшають на допомогу постраждалим.
Лiтнiй людинi починають допiкати рiзнi хвороби. I знову вона йде до
лiкаря, i за лiкуванням, i за добрим словом, що теж може врятувати
життя.
x
лiкарi пiклуються про нас. Про лiкарiв пишуть книги, складають легенди.
Колись це були цiлителi, як, наприклад, давньоруський лiкар Агапiт, що
чудодiйно врятував вiд нiби безнадiйної хвороби Володимира Мономаха.
Звiдти, з давнiх часiв бере початок сьогоднiшня фiто- i психотерапiя (бо
й тодi цiлителi як лiкувальний засiб використовували добре слово). Потiм
на допомогу медицинi поступово прийшла хiмiя, так виникла цiла наукова
галузь – фармакологiя, що займається створенням лiкiв. Вдосконалюються
методи, але лишається незмiнною сутнiсть.
Лiкар завжди на чергуваннi. Ця людина – подвижник. Вона веде постiйну
вiйну за здоров’я людей.
Халати бiлi –
В темних плямах йоду,
Годинник лiчить пульс
безсонних дiб,
Тут камфора потрiбнiша
за воду
I строфантiн
Потрiбнiший за хлiб.
(В. Коротич, “Лiкарня”)
Рятувати людей – це завжди прекрасно. I не лише в прямому, медичному
аспектi. Нам вiдомi iмена лiкарiв, що пiд час вiйни, окупацiї,
переховували поранених бiйцiв, або навiть визволяли полонених як,
наприклад, професор Мєщанiнов, що дiагностував у бранцiв “холеру”, “тиф”
та iншi iнфекцiйнi хвороби – таких хворих нiмцi вiддавали жiнкам, що
приходили у пошуках рiдних до колючого дроту. З якою вдячнiстю врятованi
згадують цього Лiкаря з великої лiтери, справжню Людину!
Знаємо ми й лiкарiв, що, ризикуючи життям, випробовували на собi новi
методи лiкування.
Робота лiкаря – бiльше, нiж робота. Це – високе покликання, це –
особливе життя.
Його кабiнет i його палати,
Портрет його… Сльози марнi.
Лiкарi надягають бiлi халати.
Лiкарi вмирають у лiкарнi.
(В. Коротич, “Пiлоти згорають ще молодi…”)
Незвичайнi люди – звичайнi лiкарi. Вони готовi цiлодобово чергувати бiля
лiжка хворого, забувати про огиду i звичайну втому. Чи кожен зданий так
любити сторонню людину до самозреченостi?
Тож вшануємо ж цих героїв, що живуть i працюють з нам поруч, i цю
дивовижну професiю, синонiмами якої можна назвати людянiсть i доброту!
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
